Рішення № 78378037, 29.11.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" листопада 2018 р. м. Київ Справа № 911/1795/18

Господарський суд Київської області у складі судді Бабкіної В.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, ОСОБА_1 ОСОБА_2, 18) в особі Київської міської філії ПАТ “Укртелеком” (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40)

до Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, 25)

про стягнення 708430,16 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

секретар судового засідання: Демідова А.А.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_3 (довіреність № 2624 від 12.12.2017 р.);

від відповідача: ОСОБА_4 (довіреність № 05-3801/09 від 04.09.2018 р.).

Обставини справи:

Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" (далі – позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради (далі - відповідач) про стягнення 708430,16 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Позовні вимоги обґрунтовані невиконанням відповідачем передбачених законом зобов'язань із відшкодування витрат за надані позивачем телекомунікаційні послуги окремим категоріям громадян, які користуються правом на пільги, у зв’язку з чим позивач просив суд стягнути з відповідача 708430,16 грн. заборгованості за період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р., а також судовий збір.

Ухвалою господарського суду Київської області від 16.08.2018 р. було відкрито провадження у даній справі за вказаним позовом і підготовче засідання було призначено на 10.09.2018 р.

Підготовче засідання відкладалось.

27.08.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло заперечення № 05-3597/09 від 23.08.2018 р. (вх. № 17473/18 від 27.08.2018 р.) на ухвалу від 16.08.2018 р. господарського суду Київської області, за змістом якого відповідач просить відмовити у відкритті провадження у справі з мотивів непідвідомчості та непідсудності даної справи господарському суду.

05.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло заперечення № 05-3560/09 від 20.08.2018 р. (вх. № 18204/18 від 05.09.2018 р.) проти позову, в якому відповідач просить суд відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.

10.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання № 05-3898/09 від 07.09.2018 р. (вх. № 18495/18 від 10.09.2018 р.) про долучення доказів до матеріалів справи, а саме – копії листа Фінансового управління Васильківської міської ради Київської області № 350/1-19 від 31.08.2018 р.

10.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання № 05-3896/09 від 07.09.2018 р. (вх. № 18494/18 від 10.09.2018 р.) про долучення доказів до матеріалів справи, а саме – копії заперечення Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради Київської області № 5-2215/01 від 06.06.2017 р. по справі № 911/1541/17.

Водночас, 10.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання № 05-3897/09 від 07.09.2018 р. (вх. № 18493/18 від 10.09.2018 р.) про долучення доказів до матеріалів справи, а саме – копії листа позивача № 82і250/58-901 від 07.08.2018 р. та копії листа управління № 05-3815/07 від 05.09.2018 р.

10.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання № 11/ від 07.09.2018 р. (вх. № 18503/18 від 10.09.2018 р.) про долучення доказів до матеріалів справи, а саме – копії листа № 05-3419/09 від 14.08.2018 р., копії листа № 05-3573/09 від 21.08.2018 р. та копії акту звіряння заборгованості за період з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 р.

26.09.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив № 11/135 від 24.09.2018 р. (вх. № 19814/18 від 26.09.2018 р.), за змістом якої позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі, зокрема, з огляду на те, що чинне законодавство не передбачає обов’язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, а зобов’язання сторін у таких правовідносинах виникають безпосередньо із законів України.

16.10.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання № 05-4367/09 від 08.10.2018 р. (вх. № 30058/18 від 16.10.2018 р.) про долучення документів до матеріалів справи, а саме – листа Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради № 05-4366/09 від 08.10.2018 р.

16.10.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання № 05-4369/09 від 08.10.2018 р. (вх. № 30082/18 від 16.10.2018 р.) про долучення документів до матеріалів справи, а саме – листа Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради № 05-4368/09 від 08.10.2018 р. та листа Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради № 05-4370/09 від 08.10.2018 р.

26.10.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання № 05-4570/09 від 22.10.2018 р. (вх. № 30838/18 від 26.10.2018 р.) про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме – листа Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради № 05-4571/09 від 22.10.2018 р., за змістом якого відповідач просить суд у задоволенні позовних вимог та стягненні з відповідача судового збору відмовити. Водночас, відповідач клопоче про закриття провадження у даній справі з огляду на непідвідомчість даної справи господарському суду.

05.11.2018 р. до господарського суду Київської області від представника відповідача надійшло клопотання б/н від 02.11.2018 р. (вх. № 31373/18 від 05.11.2018 р.) про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме – листа Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради від 02.11.2018 р., за змістом якого відповідач заперечує твердження позивача про приватно-правовий характер відносин, мотивуючи тим, що він є юридичною особою публічного права, про що раніше вказувалось у листах № 05-4366/09 від 08.10.2018 р. та № 05-4571/09 від 22.10.2018 р., та, на його думку, між ними виник публічно-правовий спір. Також відповідач клопоче про закриття провадження у справі № 911/1795/18.

05.11.2018 р. до господарського суду Київської області представником відповідача було подано заяву б/н від 05.11.2018 р. (вх. № 31424/18 від 05.11.2018 р.) щодо внесення виправлень в дату отримання листа № 11/171, копію якого було долучено до клопотання б/н від 02.11.2018 р. (вх. № 31373/18 від 05.11.2018 р.).

У судовому засіданні 05.11.2018 р. представник позивача підтримувала позовні вимоги у повному обсязі та заперечувала проти клопотання відповідача про закриття провадження у справі та передачу її на розгляд адміністративного суду; представник відповідача підтримувала вказане клопотання.

Також у судовому засіданні 05.11.2018 р. представники позивача та відповідача заявили про надання суду всіх наявних у сторін доказів, що мають значення для вирішення спору.

Ухвалою господарського суду Київської області від 05.11.2018 р. клопотання відповідача про закриття провадження у справі з мотивів непідвідомчості останньої господарському суду було залишено без задоволення, підготовче провадження було закрито та призначено справу до судового розгляду по суті на 29.11.2018 р.

19.11.2018 р. до господарського суду Київської області представник відповідача надала клопотання № 05-5081/09 від 26.11.2018 р. (вх. № 33250/18 від 29.11.2018 р.) про приєднання доказів до матеріалів справи.

У судовому засіданні 29.11.2018 р. представник наголошувала на тому, що доданий до клопотання відповідача № 05-5081/09 від 26.11.2018 р. (вх. № 33250/18 від 29.11.2018 р.) лист не стосується предмету позову у даній справі, оскільки період заборгованості у даній справі охоплюється 2016 -2017 рр.

Також у судовому засіданні 29.11.2018 р. представник позивача позовні вимоги підтримувала; представник відповідача просила суд про закриття провадження у справі з огляду на непідвідомчість спору господарському суду та заперечувала проти задоволення позовних вимог.

З приводу посилань відповідача на непідвідомчість спору господарському суду суд вважає за необхідне відзначити таке.

У раніше поданих запереченнях № 05-3597/09 від 23.08.2018 р. (вх. № 17473/18 від 27.08.2018 р.) відповідач зазначав, що, на його переконання, дана справа непідвідомча та непідсудна господарському суду, посилаючись на приписи статті 1, частини 1 ст. 4, ст.ст. 20, 41 ГПК України, в яких вказано, що господарські суди розглядають справи в порядку позовного провадження, коли склад учасників спору відповідає вимогам вищезазначених статей ГПК України, а правовідносини, з яких виник спір, мають господарський характер.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності.

Водночас, відповідач у листі № 05-4366/09 від 08.10.2018 р., який раніше було подано до суду, посилаючись на п. 1.1 ч. 1 Положення про управління соціального захисту населення Васильківської міської ради та ст. 2 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні”, наголошував, що він є органом місцевого самоврядування, тобто суб’єктом владних повноважень.

З огляду на вищезазначене та на підставі п. 1 ч. 1 ст. 175 ГПК України, на переконання відповідача, потрібно було відмовити позивачу у відкритті провадження у справі та передати її на розгляд до адміністративного суду.

30.10.2018 р. до господарського суду Київської області від представника позивача надійшли заперечення № 11/171 від 29.10.2018 р. (вх. № 31050/18 від 30.10.2018 р.), за змістом яких позивач зазначає, що не погоджується з твердженням відповідача про непідвідомчість даного спору господарському суду, та наголошує, що відповідно до ст. 1 Цивільного кодексу України цивільним законодавством регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників. До майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони іншій, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі ст. 2 ЦК України учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи, серед яких держава Україна, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права. З наведених правових норм, на переконання позивача, вбачається, що учасником цивільних відносин можуть бути держава, державні органи, органи місцевого самоврядування та інші суб’єкти публічного права.

Позивач наголошує, що відповідно до ст. 4 ГПК України та ст. 3 Господарського кодексу України ПАТ “Укртелеком” є суб'єктом господарювання і має право звернутися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних законом прав та інтересів, а також для вжиття заходів, спрямованих на запобігання правопорушенню. На думку позивача, у нього виникло цивільне право на відшкодування витрат, понесених у результаті надання послуг на пільгових умовах, а у відповідача - цивільний обов'язок здійснити з позивачем розрахунок щодо компенсації таких витрат.

Також, враховуючи, що у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01.01.2016 р. по 31.12.2017 р. відповідач виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних правовідносинах, а між сторонами спору відсутні відносини влади та підпорядкування, то доводи відповідача про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах, на думку позивача, є необґрунтованими.

Ухвалою господарського суду від 05.11.2018 р. суд, дослідивши подані відповідачем клопотання стосовно непідвідомчості даного спору господарському суду та заслухавши пояснення представників сторін, дійшов висновку щодо відмови у задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі № 911/1795/18 та передачі її на розгляд до адміністративного суду.

При цьому суд виходив з наступного.

Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України “Про судоустрій і статус суддів” місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.

Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих ЦК України, ГК України, іншими актами господарського і цивільного законодавства; і, по-друге, - спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.

Господарські суди на загальних підставах вирішують усі спори між суб'єктами господарської діяльності, а також спори, пов'язані з вимогами про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктом публічно-правових відносин, - за умови, що такі вимоги не об'єднуються з вимогою вирішити публічно-правовий спір і за своїм суб'єктним складом підпадають під дію статті 4 ГПК України.

Поняття “суб'єкт владних повноважень” визначено у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

За визначенням, яке міститься у статті 4 Кодексу адміністративного судочинства, адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, у випадку, якщо суб'єкт (у тому числі - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Враховуючи, що у відносинах щодо розрахунку з позивачем за надані ним особам, які згідно з чинним законодавством мають право на соціальні пільги, телекомунікаційні послуги у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2017 року Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради виступає не як суб'єкт владних повноважень, а як боржник у зобов'язальних правовідносинах, і між сторонами спору відсутні правовідносини влади та підпорядкування, суд відхиляє доводи відповідача про те, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах.

Наведена правова позиція викладена у постанові від 06.06.2018 р. ОСОБА_5 Верховного Суду у справі № 911/1541/17 за позовом ПАТ «Укртелеком» в особі Київської міської філії до Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради про стягнення 60159,69 грн. заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період 2015 року.

Аналогічний правовий висновок про підвідомчість господарським судам спорів у відносинах щодо розрахунку за телекомунікаційні послуги, надані особам, які мають право на соціальні пільги, в яких боржник виступає не як суб'єкт владних повноважень, а перебуває у зобов'язальних правовідносинах, викладено також у постановах ОСОБА_5 Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 927/291/17, від 17 квітня 2018 року у справах №№ 906/621/17, 911/4249/16.

Згідно з приписами ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на викладене, розгляд даної справи, попри заперечення представника відповідача, висловлені на всіх стадіях вирішення справи, здійснюється господарським судом Київської області.

Крім того, у судовому засіданні 29.11.2018 р. під час розгляду справи по суті представник відповідача зазначила про те, що до укладення договору з позивачем форми “2-пільга” управлінням не перевіряються, не погоджуються і не оформлюються. Також представник відповідача зазначила, що інформацію щодо осіб, які не користуються пільгами, відповідач почав збирати після звернення позивача з даним позовом до суду.

У судовому засіданні 29.11.2018 р. було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд

встановив:

Публічне акціонерне товариство “Укртелеком” є оператором телекомунікацій і у своїй діяльності керується нормами діючого законодавства, зокрема, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законом України “Про телекомунікації”, Правилами надання та отримання телекомунікаційних послуг, затвердженими Постановою Кабінету ОСОБА_6 України № 295 від 11.04.2012 р. (далі - Правила № 295), іншими законодавчими актами України.

Згідно з ч. 3 ст. 63 Закону України “Про телекомунікації” та п. 63 Правил № 295 оператори телекомунікацій повинні надавати споживачам, які мають встановлені законодавством пільги, телекомунікаційні послуги, з урахуванням цих пільг, відповідно до законодавства України.

Статтею 19 Закону України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії” визначено, що виключно Законами України визначаються пільги щодо оплати житлово-комунальних, транспортних послуг і послуг зв'язку та критерії їх надання. Державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.

Пільги з оплати за послуги зв’язку для окремих категорій осіб встановлюються відповідно до приписів Законів України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту”, “Про жертви нацистських переслідувань”, “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та “Про охорону дитинства”.

Законом України "Про телекомунікації" визначено повноваження держави щодо управління та регулювання зазначеної діяльності, а також права, обов'язки та засади відповідальності фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у даній діяльності або користуються телекомунікаційними послугами.

Київська міська філія Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, на яких поширюється дія вищезазначених законів.

Відносини, що виникають у процесі складання, розгляду, затвердження, виконання бюджетів, звітування про їх виконання та контролю за дотриманням бюджетного законодавства і питання відповідальності за порушення бюджетного законодавства, правові засади утворення та погашення державного і місцевого боргу регулюються Бюджетним кодексом України.

Згідно з ст. 2 Бюджетного кодексу України видатки бюджету - це кошти, спрямовані на здійснення програм та заходів, передбачених відповідним бюджетом.

Положеннями статті 30 Бюджетного кодексу України визначено, що видатки Державного бюджету України включають бюджетні призначення, встановлені законом про Державний бюджет України на конкретні цілі, що пов'язані з реалізацією державних програм, перелік яких визначено статтею 87 цього Кодексу.

Відповідно до п. 9 ст. 87 Бюджетного кодексу України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, в тому числі - на державні програми соціальної допомоги.

У відповідності з пп. “б” п. 4 ст. 89 Бюджетного кодексу України до видатків, які здійснюються з районних бюджетів та бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим і міст обласного значення та враховуються при визначенні обсягу міжбюджетних трансфертів, належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення, зокрема, державні програми соціального захисту.

Статтею 102 Бюджетного кодексу України встановлено, що видатки місцевих бюджетів, передбачені у підпункті “б” пункту 4 частини першої статті 89 цього Кодексу, проводяться за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом ОСОБА_6 України.

Порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам визначаються Кабінетом ОСОБА_6 України (ч. 2 ст. 97 Бюджетного кодексу України).

Порядок та механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення компенсаційних виплат за вказані пільги окремих категорій громадян за рахунок субвенцій з державного бюджету встановлений Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 04.03.2002 р. № 256 (далі - Порядок).

Пунктами 2, 3 Порядку передбачено, що фінансування видатків місцевих бюджетів за державними програмами соціального захисту населення провадиться за рахунок субвенцій, передбачених державним бюджетом на відповідний рік, у межах обсягів, затверджених у обласних бюджетах, бюджеті Автономної Республіки Крим, бюджетах міст Києва та Севастополя, міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення та у районних бюджетах на зазначені цілі. Забороняється фінансування місцевих програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету.

Головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення (далі - головні розпорядники коштів).

Згідно з п. 5 Порядку головні розпорядники коштів місцевих бюджетів щомісяця готують інформацію про фактично нараховані суми та акти звіряння розрахунків за надані послуги з підприємствами - надавачами відповідних послуг і надсилають їх фінансовим органам райдержадміністрацій, виконкомів міських рад (міст республіканського Автономної Республіки Крим і обласного значення), зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку.

З метою удосконалення обліку осіб, які мають право на пільги за соціальною ознакою, Кабінет ОСОБА_6 України постановою від 29.01.2003 р. № 117 затвердив Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги (далі - Положення).

Згідно з п. 3 Положення Управління праці та соціального захисту населення районних, районних у містах Києві та Севастополі держадміністрацій, структурні підрозділи з питань праці та соціального захисту населення виконавчих органів міських рад (далі - уповноважені органи): організовують збирання, систематизацію і зберігання інформації про осіб, які мають право на пільги та забезпечують її автоматизоване використання для контролю за відомостями, які подаються підприємствами та організаціями, що надають послуги, для розрахунків за надані пільговикам послуги; ведуть облік пільговиків шляхом формування на кожного пільговика персональної облікової картки згідно з формою “1-пільга”, в якій використовується індивідуальний ідентифікаційний номер пільговика у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; вносять до Реєстру відповідні уточнення у разі визнання такими, що втратили чинність, чи зупинення дії законодавчих актів, на підставі яких пільговики отримують пільги; надають консультації пільговикам, підприємствам та організаціям, що надають послуги.

З огляду на викладене, чинне законодавство передбачає відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян. При цьому, такі зобов'язання виникають безпосередньо із законів України.

Матеріали справи свідчать про те, що на виконання вимог законів України, якими встановлені пільги окремим категоріям громадян, позивачем, як оператором телекомунікації, в період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р. було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах пільговим категоріям громадян на загальну суму 708430,16 грн., які відповідачем не були оплачені.

Слід зазначити, що у даному випадку здійснення відшкодування витрат, понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг за користування телефоном пільговим категоріям громадян, які мають право на відповідні пільги згідно чинного законодавства, покладається у відповідності до вищезазначених норм законодавства на Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради Київської області як розпорядника коштів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, до компетенції якого належать питання праці та соціального захисту населення.

Пунктами 10 та 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 29.01.2003 р. № 117 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що підприємства та організації, які надають послуги, щомісяця до 25 числа подають уповноваженому органу на паперових та електронних носіях розрахунки щодо вартості послуг, наданих пільговикам у минулому місяці, згідно з формою "2-пільга".

Уповноважений орган щомісяця: 1) звіряє інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не провадить розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації; 2) після проведення розрахунків з підприємствами та організаціями, що надають послуги, складає: реєстр погашення заборгованості перед підприємствами та організаціями, що надають послуги, згідно з формою "5-пільга" та реєстр розрахунків згідно з формою "7-пільга"; акти звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга".

Відповідно до того ж пункту 11 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_6 України від 29.01.2003 р. № 117, та пункту 5 Порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженого постановою Кабінету ОСОБА_6 України № 256 від 04.03.2002 р., на відповідача покладено обов’язок щодо оформлення актів звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства – форма « 3-пільга».

Позивач стверджує, що у зв’язку з невиконанням вказаних зобов’язань відповідачем, зазначені акти звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства – форма « 2-пільга», були складені позивачем та направлені відповідачу для проведення звірки взаєморозрахунків.

Також на адресу відповідача позивачем було направлено листи №82і250/58-141 від 15.06.2016 р., №82і250/58-178 від 15.06.2016 р., № 82і250/58-236 від 30.06.2016 р. про наявність заборгованості за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах, про необхідність її сплати, про забезпечення дотримання вимог законодавства щодо її відшкодування та про укладення договору про порядок відшкодування витрат за надані телекомунікаційні послуги на пільгових умовах.

Листами № 402/07 від 04.02.2016 р., № 882/07 від 14.03.2016 р., № 2268/07 від 30.06.2016 р., № 2466/07 від 12.07.2016 р., № 2905 від 09.08.2016 р., № 3060/07 від 29.08.2016 р., № 05-800/07 від 23.02.2017 р., №05- 3167/01 від 02.08.2017 р. та № 05-3911/07 від 28.09.2017 р. відповідач повідомляв позивача про повернення списків осіб та актів взаєморозрахунків, а також зазначав про те, що субвенції на компенсацію видатків з надання пільг окремим категоріям громадян з послуг зв’язку не передбачені, у зв’язку з чим розрахунки за формою « 2-пільга» не підлягають прийняттю, а підписання актів звірки не є можливим.

Листами № 11/320 від 12.12.2017 р. та № 11/88 від 26.07.2018 р. відповідачу було направлено претензії позивача № 36 та № 13 щодо відшкодування витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за 2016 та 2017 роки.

У відповідь на претензію № 36 від 12.12.2017 р. листами № 05-5199/01 від 29.12.2017 р. та № 05-207/01 від 16.01.2018 р. відповідач повідомив, що не визнає заборгованість, оскільки субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на відшкодування коштів на надання пільг з послуг зв’язку не передбачені та що відповідний договір між позивачем та відповідачем не укладався.

Відповідь на претензію № 13 від 26.07.2018 р. відповідач не надав. Доказів протилежного матеріали справи не містять.

Слід зазначити, що законодавством не передбачена залежність обов’язку вказаного вище відшкодування вартості послуг, наданих пільговикам, від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, як не передбачені і випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог Законів України.

Оскільки відповідач не відшкодував витрати, понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р., Публічне акціонерне товариство "Укртелеком" і звернулось з даним позовом до суду про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.

Статтею 174 Господарського кодексу України визначено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо із закону або іншого нормативно-правового акту.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконаїи роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу (ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України).

Відповідно до приписів ст.ст. 525, 526 та 530 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Пунктами 1, 6 ст. 92 Конституції України встановлено, що виключно законами України визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; основи соціального захисту тощо.

Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначено Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії”.

Поряд з цим, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007).

Зокрема, у рішенні від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 Конституційний Суд України вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).

Разом з тим держава, запроваджуючи певний механізм правового регулювання відносин, зобов'язана забезпечити його реалізацію та несе негативні наслідки відсутності такого правового регулювання.

Відповідно до статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), а саме - у справі “Кечко проти України” (заява № 63134/00), ЄСПЛ зауважив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, однак свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення Суду). У пункті 26 вказаного рішення зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

У рішеннях ЄСПЛ від 18 жовтня 2005 року у справі “ОСОБА_1 ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України” та від 30 листопада 2004 року у справі “Бакалов проти України” також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Поряд з цим, приписами статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статей 76-79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як слідує з матеріалів справи, відповідач не виконав обов'язку щодо відшкодування витрат, які понесені позивачем в результаті надання послуг на пільгових умовах за період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р., внаслідок чого за відповідачем рахується заборгованість по відшкодуванню витрат на телекомунікаційні послуги, надані на пільгових умовах пільговим категоріям громадян за спірний період, в сумі 708430,16 грн.

У запереченнях на позовну заяву відповідач, зокрема, посилається на невиконання свого зобов’язання з відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, в зв’язку з відсутністю бюджетного фінансування і договірних зобов’язань за спірний період.

Між тим, слід зазначити, що посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань, не може бути підставою для звільнення особи від обов’язку виконання свого зобов’язання належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями.

Згідно з приписів ч. 2 ст. 617 Цивільного кодексу України особа не звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання у разі відсутності у боржника необхідних коштів.

За таких обставин, відсутність бюджетного фінансування не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення зобов’язання.

Аналогічна правова позиція викладена в наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини.

Крім того, за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

Поряд з цим, слід зазначити, що посилання відповідача на не прийняття та не оформлення розрахунків за формою « 2-пільга» і актів звіряння розрахунків за формою « 3-пільга», на відсутність в обліку відповідача заборгованості за спірний період в розмірі 708430,16 грн., на не погодження її в актах звіряння розрахунків за формою « 3-пільга», не свідчить про невиконання позивачем своїх зобов'язань з надання послуг пільговим категоріям громадян.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, відповідач не лише припинив з 2016 року відшкодувати витрати позивача на надання пільгових послуг, а й відмовився приймати від нього щомісячні розрахунки за формою « 2-пільга», які позивач, який продовжує відповідно до вимог закону надавати пільгові послуги окремим категоріям громадян, надсилає відповідачу.

При цьому, відповідач не приймав вказані розрахунки з посиланням на відсутність бюджетного фінансування.

Проте, вчинення таких дій головним розпорядником коштів не передбачено законом, тому посилання відповідача на те, що він не має права приймати розрахунки вартості послуг, так як не визначено джерело фінансування і відсутній договір, є необгрунтованими, оскільки вказані обов'язки відповідача як головного розпорядника коштів не залежать від наявності бюджетного фінансування і виконуються відповідно до закону.

Також суд вважає за необхідне відзначити, що чинне законодавство України не передбачає обов'язковості укладення договору про розрахунки з постачальниками послуг, наданих особам, які мають право на пільги, а зобов'язання сторін у таких відносинах виникають безпосередньо із законів України.

Отже, складені позивачем акти звіряння розрахунків за надані населенню телекомунікаційні послуги, на які надаються пільги відповідно до законодавства - форма « 3-пільга», за спірний період на суму 708430,16 грн. є достатньою підставою для відшкодування відповідачем грошових сум у зв'язку із наданням пільг, визначених законом.

З урахуванням викладеного, враховуючи, що нараховані позивачем суми за надані телекомунікаційні послуги пільговим категоріям громадян у період з 01.01.2016 р. до 31.12.2017 р. на загальну суму 708430,16 грн. відображені в актах звірки розрахунків за послуги зв’язку пільговим категоріям населення за зазначений період, а також що відсутність бюджетного фінансування (бюджетних коштів) не може бути підставою для звільнення особи від виконання свого зобов’язання належним чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги доведені та обґрунтовані позивачем, не спростовані відповідачем і підлягають задоволенню в повному обсязі.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету ОСОБА_6 Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Отже, названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Суд відзначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та пояснень сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків не спростовує.

Судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1, п. 1 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 76-80, 123, 129, 232, 233, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

вирішив:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Управління соціального захисту населення Васильківської міської ради (08600, Київська обл., м. Васильків, вул. Володимирська, 25, код 03190805) на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” (01601, м. Київ, бул. ОСОБА_2, буд. 18, код 21560766) в особі Київської міської філії ПАТ “Укртелеком” (01033, м. Київ, вул. Антоновича, 40, код 01189910) 708430 (сімсот вісім тисяч чотириста тридцять) грн. 16 коп. витрат, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах, 10626 (десять тисяч шістсот двадцять шість) грн. 45 коп. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно з приписами ч.ч. 1, 2 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до вимог статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повне рішення складене 07.12.2018 р.

Суддя В.М. Бабкіна