Рішення № 78378024, 03.12.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

03.12.2018Справа № 910/14390/18Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Державного підприємства Науково-виробничий комплекс «Прогрес»

до Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк»

про стягнення боргу в розмірі 206 291,46 грн.

Представники сторін:

від позивача: Аніщенко О.І., довіреність № 232/25 від 09.01.2018;

від відповідача: Пархоменко С.Є., довіреність б/н від 19.10.2018.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Державне підприємство Науково-виробничий комплекс «Прогрес» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» про стягнення боргу в розмірі 206 291,46 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань за Договором № 30/15-36 від 20.11.2015 в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.10.2018 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

05.11.2018 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшли заяви позивача про усунення недоліків, відповідно до яких, позивачем усунуто недоліки, зазначені в ухвалі Господарського суду міста Києва від 30.10.2018.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.11.2018 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 03.12.2018.

26.11.2018 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, яким відповідач позовні вимоги визнав у повному обсязі та просив стягнути з відповідача 50% судового збору.

У судовому засіданні 03.12.2018 представник відповідача надав усні пояснення, у яких зазначив, що відповідач визнає позовні вимоги у повному обсязі.

Згідно з ч. 3 ст. 185 ГПК України за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення суду у випадку визнання позову відповідачем.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі прийнято у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

У судовому засіданні 03.12.2018 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва,

ВСТАНОВИВ:

20 листопада 2015 року між Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» (далі - замовник, відповідач) та Державним підприємство Науково-виробничий комплекс «Прогрес» (далі - виконавець, позивач) укладено Договір № 30/15-36 (далі - Договір), відповідно до умов якого, виконавець зобов'язується виготовити деталі точної механіки із матеріалу замовника, які надалі іменуються продукція, а замовник зобов'язується прй1иняти та оплатити виготовлену продукцію у кількості та по номенклатурі згідно специфікації.

Постачання продукції відбувається партіями (п. 1.2 Договору).

Відповідно до п. 2.1 Договору загальна вартість продукції на моменту укладання Договору складає 2 679 600 грн., в т.ч. ПДВ 446 600 грн.

Згідно з п. 3.1 Договору поставка виконавцем та приймання замовником продукції за Договором оформлюється видатковою накладною.

У відповідності до п. 3.2 та п. 3.3 Договору продукція поставляється виконавцем у термін, визначений специфікацією, на умовах EXW Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010, за адресою: м. Ніжин, вул. Носівський шлях, 29, Чернігівська область.

Про готовність до передання продукції виконавець повідомляє замовника не пізніше ніж за один календарний день до запланованого дня її передання.

Пунктом 3.4 Договору узгоджено, що датою виконання виконавцем зобов'язань щодо поставки продукції є дата підписання замовником видаткової накладної.

Відповідно до пунктів 3.5 та 3.6 Договору виготовлення продукції здійснюється з матеріалу замовника. Замовник зобов'язаний передати виконавцю матеріал, необхідний для виготовлення продукції, у термін не пізніше ніж за десять календарних днів до початку терміну виконання замовлення на партію продукції, визначеного специфікацією.

За умовами п. 4.1 Договору замовник оплачує продукцію на наступних умовах

- попередня оплата у розмірі 50 % від загальної вартості продукції визначеної у п. 2.1 даного Договору, сплачується замовником протягом п'яти банківських днів після пред'явлення виконавцем рахунка на оплату продукції;

- остаточна плата партії продукції у розмірі 50% вартості такої партії сплачується замовником у термін не пізніше п'ять банківських днів з дня отримання партії продукції.

Згідно з п. 4.2 Договору при невиконання замовником умов пункту 4.1 даного Договору термін поставки продовжується на відповідний проміжок часу затримки здійснення платежу.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що замовник зобов'язаний здійснити оплату продукції відповідно до умов Договору.

Даний Договір набирає чинності з дати підписання обома сторонами і діє до 31.12.2016 із правом пролонгації.

Додатком № 2 до Договору сторонами погоджено специфікацію.

Як зазначає позивач, Державне підприємство науково-виробничий комплекс «Прогрес» взяті на себе зобов'язання за Договором виконало належним чином, однак відповідач за отриману продукцію не розрахувався, в зв'язку з чим, станом на 22.10.2018 за відповідачем обліковується заборгованість в розмірі 157 800 грн.

Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Укладений між сторонами договір за своєю природою є договором поставки, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 54 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно з ч. 1 ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Поряд з цим, стаття 712 ЦК України регулює відносини, що виникають із договору поставки. Так, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.

Судом встановлено, що позивачем було здійснено поставку відповідачу товару на загальну суму 171 960,00 грн., згідно видаткових накладних № 558 від 28.07.2016 на суму 45 000,00 грн., № 895 від 14.12.2017 на суму 82 800,00 грн., № 148 від 16.04.2018 на суму 44 160,00 грн., які підписані сторонами без заперечень та зауважень.

В силу вимог ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 ЦК України).

За умовами п. 4.1 Договору замовник оплачує продукцію на наступних умовах

- попередня оплата у розмірі 50 % від загальної вартості продукції визначеної у п. 2.1 даного Договору, сплачується замовником протягом п'яти банківських днів після пред'явлення виконавцем рахунка на оплату продукції;

- остаточна плата партії продукції у розмірі 50% вартості такої партії сплачується замовником у термін не пізніше п'ять банківських днів з дня отримання партії продукції.

До видаткової накладної № 558 від 28.07.2016 позивачем виставлено рахунок на оплату № 338 від 28.07.2016 на суму 45 000,00 грн., до видаткової накладної № 895 від 14.12.2017 - рахунок № 666 від 14.12.2017 на суму 82 800,00 грн., до видаткової накладної № 148 від 16.04.2018 - рахунок на оплату № 197 від 16.04.2018 на суму 44 160,00 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

З матеріалів справи вбачається, що товар, поставлений позивачем за вищезазначеними видатковими накладними оплачений відповідачем частково, а саме рахунок № 338 від 28.07.2016 оплачений на суму 10 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 659 від 27.03.2018 на суму 10 000,00 грн., рахунок № 197 від 16.04.2018 на сум 4 160,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 3396 від 11.06.2018 на суму 4 160,00 грн.

Доказів на підтвердження оплати поставленого позивачем товару у повному обсязі, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкт господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт поставки позивачем відповідачу узгодженого товару та факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати отриманого підтверджений матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 157 800,00 грн.

Крім основної суми заборгованості позивач просить стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати в розмірі 15 652,98 грн., 3% річних в розмірі 5 509,68 грн., пеню в розмірі 27 328,80 грн.

Частиною 1 ст. 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому у Господарському кодексу України, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 Господарського кодексу України встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання, або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України та частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України.

Пунктом 8.11 Договору узгоджено, що за порушення термінів оплати продукції замовник сплачує виконавцю, зокрема пеню, у розмірі подвійної облікової ставки,встановленої Національним банком України та діючої в період прострочення від суми заборгованості..

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені в сумі 27 328,80 грн. судом встановлено, що він відповідає вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам справи, а відтак вимога про стягнення з відповідача пені підлягає задоволенню.

Статтею 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку про його обґрунтованість та відповідність фактичним обставинам справи і нормам чинного законодавства, а відтак стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 5 509,68 грн. та інфляційні втрати в розмірі 15 652,98 грн.

Відповідач поданим 26.11.2018 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва відзивом, визнав позовні вимоги.

Відповідно до ч. 4 ст. 191 Господарського процесуального кодексу України в разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Судом також встановлено, що заява відповідача про визнання позову підписана Заступником генерального директора відповідача, на якого, відповідно до наявного у матеріалах справи Наказу № 380к від 13.11.2018 покладено виконання обов'язків В.о Голови правління - Генерального директора у період з 19.11.2018 по 24.11.2018, не суперечить закону та не порушує права чи інтереси інших осіб.

Згідно із ч. 2-3 ст. 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 ГПК України визначено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Враховуючи те, що визнання позову уповноваженим представником відповідача відповідає вимогам ст. 191 Господарського процесуального кодексу України та такі дії останнього не суперечать законодавству та не порушують прав і охоронюваних законом інтересів інших осіб, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

При цьому, у поданому відзиві, відповідач на підставі ст. 130 ГПК України просить покласти на нього 50% від суми судового збору, а решту 50% відсотків від суми судового збору повернути позивачу з державного бюджету.

Відповідно до частини першої статті 130 Господарського процесуального кодексу України у разі укладення мирової угоди до прийняття рішення у справі судом першої інстанції, відмови позивача від позову, визнання позову відповідачем до початку розгляду справи по суті суд у відповідній ухвалі чи рішенні у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Оскільки відповідач до початку розгляду справи по суті визнав позов та враховуючи приписи статті 130 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за доцільне клопотання відповідача задовольнити та повернути позивачу з державного бюджету судовий збір у розмірі 1 547,18 грн. (50%), судовий збір у розмірі 1 547,18 грн. покласти на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 130, 191, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Завод «Маяк» (04073, м. Київ, Московський проспект, будинок 8; ідентифікаційний код: 14307423) на користь Державного підприємства Науково-виробничий комплекс «Прогрес» (16600, Чернігівська обл., місто Ніжин, вулиця Носівський Шлях, будинок 29; ідентифікаційний код: 14307297) заборгованість в розмірі 157 800 (сто п'ятдесят сім тисяч вісімсот) грн. 00 коп., 3% річних в розмірі 5 509 (п'ять тисяч п'ятсот дев'ять) грн. 68 коп., інфляційні втрати в розмірі 15 652 (п'ятнадцять тисяч шістсот п'ятдесят дві) грн. 98 коп., пеню в розмірі 27 328 (двадцять сім тисяч триста двадцять вісім) грн. 80 коп., та витрати по сплаті судового збору в розмірі 1 547 (одна тисяча п'ятсот сорок сім) грн. 18 коп.

3. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

4. Повернути Державному підприємству Науково-виробничий комплекс «Прогрес» (16600, Чернігівська обл., місто Ніжин, вулиця Носівський Шлях, будинок 29; ідентифікаційний код: 14307297) з Державного бюджету України судовий збір в розмірі 1 547 (одна тисяча п'ятсот сорок сім) грн. 18 коп., сплачений згідно платіжного доручення № 4363 від 23.10.2018.

5. Оригінал платіжного доручення № 4363 від 23.10.2018 залишити в матеріалах справи № 910/14390/18.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 07.12.2018.

Суддя О.А. Грєхова