Рішення № 78365637, 27.11.2018, Роменський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 585/3670/18

Номер провадження 2/585/1235/18

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року м.Ромни

Роменський міськрайонний суд Сумської області в складі головуючого судді В.О. Шульги, при секретарі М.В. Шунько, розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Ромни цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» про визнання інформації недостовірною та відшкодування моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ДУ «Роменська ВК (№ 56)» і просить: 1.Визнати інформацію зазначену Державною установою «Роменська виправна колонія (№ 56)» в довідці від 23.06.2016 р. про його не працевлаштованість на виробництві установи, у зв’язку з власним небажанням працювати, - недостовірною; 2. Стягнути з Державної установи «Роменська ВК (№ 56)» на його користь моральну шкоду у однократному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, що діятиме на час розгляду справи (3373 грн.), завданої йому внаслідок поширення про нього недостовірної інформації, що принижує його честь і гідність та може мати для нього негативні наслідки. В обґрунтування позову вказав, що він засуджений до покарання у виді довічного позбавлення волі, яке відбуває в ДУ «Роменська ВК (№ 56)» з 04.05.2005 року. У цивільній справі № 585/2136/16-ц Роменського міськрайсуду зберігається довідка Роменської ВК № 56 від 23.06.2016 р., яка була складена та видана відповідачем на підставі його заяви до начальника установи про надання довідки щодо стану його особового рахунку. Дана довідка була додана до його апеляційної скарги на рішення Роменського міськрайсуду від 07.06.2016 р., як доказ його скрутного матеріального становища, при обґрунтуванні його клопотання про звільнення від сплати судового збору. В довідці відповідача від 23.06.2016 зазначено, що він: «За час відбування покарання на виробництві установи не працевлаштований, у зв’язку з власним небажанням працювати». Дана довідка була озвучена суддею у судовому засіданні, де крім учасників судового процесу перебували свідки та службові особи суду. Однак ця інформація є недостовірною, тобто такою, що не відповідає фактичним обставинам справи, складеною з метою висвітлити його в негативному ракурсі як антисоціальну особу, яка не стала на шлях виправлення, - принижує його честь і гідність. З моменту прибуття до Роменської ВК- 56 він неодноразово звертався до адміністрації колонії з заявами про працевлаштування на виробництві згідно трудового договору. Однак його звернення не розглядалися, оскільки відповідач не має для засуджених роботи, зокрема не зацікавлений в її оплаті. В свою чергу відповідач жодного разу не пропонував йому роботу, а тому поширення відповідачем в довідці від 23.06.2016 р. недостовірної інформації про нього, є протиправною дією, що порушує його права та законні інтереси. В силу ч.ч.3,4 ст. 277 ЦК України обов’язок щодо надання доказів по справі, про достовірність інформації в довідці від 23.06.2016 покладається на відповідача. У довідці відповідача він конкретно ідентифікований, - відповідачем зазначено його прізвище, ім’я, по батькові, рік народження та інші дані, що стосуються його особисто. Отже, недостовірна інформація, яка зазначена відповідачем в довідці, стосується його особисто, - є вигаданою (наклепом), що ганьбить його особу. Спростування його зводиться способом, адекватним способу поширення хибних відомостей, аби спростування було донесено максимально до тієї аудиторії, що отримала недостовірну інформацію. Тобто спростування інформації відповідача має відбуватися в судовому засіданні, де вона і була озвучена свідкам та службовому персоналу суду. Протиправна поведінка відповідача завдала йому моральної шкоди. Свої доводи в цій частині обґрунтовує тим, що поширення в довідці від 23.06.2016 р. недостовірної інформації про те, що він не працевлаштований на виробництві установи у зв’язку з власним небажанням працювати, викликали в нього нервове потрясіння та тривалу нервову напругу, оскільки ця інформація може мати для нього негативні наслідки при проходженні комісії на якій розглядатиметься питання про зміну йому умов тримання, або під час розгляду його клопотання про помилування, тощо. Крім того, 03.02.2011 р. йому було встановлено діагноз «гіпертонія» і до цього часу відповідачем не було проведено жодного заходу для лікування цієї хвороби, тому будь-який нервовий стрес безумовно не може сприяти покращенню його стану здоров’я. Дані обставини порушили нормальний хід його життя та посилили його душевні страждання. Між протиправними діями відповідача і завданням йому моральної шкоди існує причинний зв’язок. Завдану моральну шкоду, із врахуванням характеру та обсягу душевних страждань, він оцінює у однократному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати, що діятиме на час розгляду справи (3373 грн.) – які вимагає відшкодувати. При вирішенні даного спору суд повинен врахувати п. 63 рішення Європейського суду з прав людини від 12.10.2006р. (заява № 72277/01) «ОСОБА_2 проти України». З огляду на зазначене відповідач проігнорував ч.1 ст. 18 ЦПК України, тому його позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Відповідач - ДУ «Роменська ВК (№ 56)» надала відзив в якому заперечує проти позовних вимог ОСОБА_1, вважає їх такими, що не підлягають задоволенню просить відмовити в задоволенні позову. В обгрунтування такої позиції вказує, що ОСОБА_1 з 04 травня 2005 року відбуває покарання в державній установі «Роменська виправна колонія (№56)». Відповідно до ч. 1 статті 118 КВК України засуджені до позбавлення волі мають право працювати. Праця здійснюється на добровільній основі. Тому є незрозумілим в чому позивач в даному випадку вбачає негативний ракурс, і що саме характеризує його як антисоціальну особу. Позивач стверджує, що він неодноразово звертався до адміністрації із заявою про його працевлаштування, але жодних доказів цього звернення він не надав, зокрема копій заяв з датою та візою адміністрації. Також його твердження про те, що адміністрація установи не має для засуджених роботи і не зацікавлена в її оплаті є недостовірною інформацією. Станом на 30.09.2018 року із засудженими, які бажають працювати, було укладено 65 трудових договорів. Оплата праці засуджених відбувається за погодинною та відрядною формою оплати праці. Позивач у позові не зазначив, у який же самий спосіб відбулося поширення недостовірної інформації. Довідка була складена та видана позивачу на підставі його ж заяви, і була використана ним для уникнення судових витрат по справі. В який спосіб відбулося приниження його честі та гідності взагалі незрозуміло. Згідно п. 5 постанови Пленуму ВС України від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов’язковому з’ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння, наявність причинного зв’язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Посилаючись на даний нормативний акт, позивач, всупереч його вимогам, не надав жодного належного доказу на підтвердження кожної обставини наявності моральної шкоди. У діях державної установи «Роменська виправна колонія (№56)» протиправність діяння, вина і заподіяння шкоди відсутні, вимоги позивача будуються лише на власних припущеннях, що не може бути доказами по справі.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1, який приймав участь в розгляді справи в режимі відеоконференції, підтримав позов та його обґрунтування і просив задоволити. Суду пояснив, що інформація в довідці викликала у нього моральний стрес і конфлікт з адміністрацією колонії. Інформація, яка мається в довідці може мати для нього негативні наслідки, оскільки в даному випадку його можуть вважати злісним порушником, що передбачено КВК, а саме там визначено що злісний порушник це особа яка не бажає працювати. Відповідно ч.ч.3,4 ст. 277 ЦК України обов’язок щодо доказування достовірності такої інформації покладений на особу, яка її поширила. Внаслідок поширення недостовірної інформації йому спричинена моральна шкода. Всі кошти, які він виграв судом у відповідача, він направляє на благодійні цілі. Вважає що сума не значна і ці збитки відповідач може утримати з осіб, які безпосередньо допустили порушення. «Роменська ВК» не подала доказів про те, що виправна колонія пропонувала йому роботу від якої він відмовився. В період з 2016 року по 2018 рік ним неодноразово подавалися заяви про працевлаштування, які начальником установи не розглянуті, що є окремим порушенням. Вважає, що ним подані всі докази на підтвердження його бажання працевлаштуватися, а відповідач не надав доказів на спростування цих обставин.

Відповідач - ДУ «Роменська виправна колонія (№ 56)», явку представника в судове засідання не забезпечила, причини неявки не повідомила, про відкладення розгляду справи не клопотала.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_2, пояснив, що він працює начальником сектору для тримання чоловіків засуджених до довічного позбавлення волі ВК № 56. ОСОБА_1 протягом 2016-2018 року звертався про працевлаштування до адміністрації установи і другий примірник заяви ОСОБА_1 повертався для зберігання засудженому. Адміністрація колонії, на скільки йому відомо, не пропонувала роботу ОСОБА_1 Чи давав відповідь начальник колонії на заяви ОСОБА_1 про працевлаштування, він не знає. Йому відомо про ці обставини тому що засуджений з заявами про працевлаштування звертався саме до нього, а він вже передавав ці заяви до канцелярії установи для розгляду начальником. Скільки звернень про працевлаштування було у ОСОБА_1 протягом 2016 року він не пам’ятає. Він не може впевнено стверджувати що ОСОБА_1, звертався з такими заявами в 2016 році. Він працює на цій посаді з червня 2016 року. До цього він працював на іншій посаді і в іншій дільниці з іншими засудженими, тому він не міг знати чи звертався ОСОБА_1 до установи з заявами про працевлаштування. В установі є особи, які відбувають покарання у виді довічного позбавлення волі які працевлаштовані. Працевлаштування засуджених в установі відбувається шляхом подачі звернення засудженого до начальника установи, начальник передає заяву помічнику начальника з працевлаштування і той укладає договір. Хто з осіб, які були засуджені до довічного позбавлення волі, були працевлаштовані в 2016 році – він не знає. Наскільки йому відомо колонія в 2016 не пропонувала ОСОБА_1 роботи від якої він відмовлявся.

Судом встановлено, що 23 червня 2016 року видана довідка за підписами начальника Роменської ВК (№56) та головного бухгалтера. В довідці вказано, що громадянин ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, засуджений 24.04.2004 року Апеляційним судом Черкаської області за ст.ст. 115 ч.2 п.п.1,6; 15 ч.3; 187 ч.4, 289 ч.3, 263 ч.1, 357 ч.3, 70 КК України до довічного позбавлення волі з конфіскацією всього майна. Початок строку: 29.07.2003 року. Дійсно відбуває покарання в Роменскьій ВК (№56) з 04.05.2005 року. За час відбування покарання на виробництві установи не працевлаштований, у зв’язку з власним небажанням працювати. Коштів на особовому рахунку станом на 06.06.2016 р. в наявності 0,55 грн.

Крім цього в матеріалах маються довідки про те, що ОСОБА_1 не працевлаштований на ДП «Підприємстві ДКВС України (№ 56) та не отримував заробітної плати і станом на 20.08. 2018 року залишок коштів складає в сумі 1,06 грн.

Наведені факти свідчать, що між сторонами виник спір про порушення особистих немайнових прав внаслідок поширення інформації і при його вирішенні, суд застосовує норми матеріального права, на які посилаються сторони.

Відповідно ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків встановлених цим кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

В ч. 1, ч.2 ст. 270 ЦК України зазначено, що відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості. Цим Кодексом та іншим законом можуть бути передбачені й інші особисті немайнові права фізичної особи.

Стаття 277 ЦК України на час розгляду справи і виникнення спірних правовідносин має наступну редакцію : 1. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. 2. Право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації щодо особи, яка померла, належить членам її сім'ї, близьким родичам та іншим заінтересованим особам. Частину третю статті 277 виключено на підставі Закону № 1170-VII від 27.03.2014. 4. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію. Поширювачем інформації, яку подає посадова чи службова особа при виконанні своїх посадових (службових) обов'язків, вважається юридична особа, у якій вона працює. Якщо особа, яка поширила недостовірну інформацію, невідома, фізична особа, право якої порушено, може звернутися до суду із заявою про встановлення факту недостовірності цієї інформації та її спростування. 5. Якщо недостовірна інформація міститься у документі, який прийняла (видала) юридична особа, цей документ має бути відкликаний. 6. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Якщо відповідь та спростування у тому ж засобі масової інформації є неможливими у зв'язку з його припиненням, така відповідь та спростування мають бути оприлюднені в іншому засобі масової інформації, за рахунок особи, яка поширила недостовірну інформацію. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. 7. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.

Статтею 280 ЦК України передбачено, що якщо фізичній особі внаслідок порушення її особистого немайнового права завдано майнової та (або) моральної шкоди, ця шкода підлягає відшкодуванню

Заслухавши пояснення позивача, покази свідка, дослідивши докази зібрані у справі, оцінюючи їх належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок їх у сукупності, суд дійшов висновку, що позов не обґрунтований і задоволенню не підлягає.

Такий висновок суду ґрунтується на наступному:

позивач не довів, що інформація в довідці, про його не працевлаштування через власне небажання, є недостовірною, оскільки довідка видана в червні 2016 року і стосується попереднього періоду, а допитний свідок суду пояснив, що почав працювати на посаді з червня 2016 року і до цього не міг нічого знати щодо обставин працевлаштування ОСОБА_1;

твердження позивача про обов’язок відповідача доводити, що поширена відносно позивача інформація є достовірною, суд до уваги взяти не може, оскільки положення ч.3 ст. 277 ЦК України, в редакції Закону України від 22 грудня 2005 року № 3261- ІV «Негативна інформація поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного»;

позивач не довів суду, що інформація в довідці, про його не працевлаштування через власне небажання, поширена саме відповідачем. Натомість, зі з’ясованих обставин, можна зробити висновок, що саме позивач надав іншим особам вказану інформацію, тобто поширив її, оскільки він сам в позовній заяві зазначив, що додав дану довідку до своєї апеляційної скарги на рішення суду від 07.06.2016 р., як доказ його скрутного матеріального становища, при обґрунтуванні клопотання про звільнення від сплати судового збору. А в судовому засіданні, при розгляді даної справи, позивач пояснив суду, що підтверджує всі обставини викладені в позовній заяві.

За наявності таких висновків, суд не вбачає підстав для задоволення позову ОСОБА_1 в частині визнання недостовірною інформації зазначеної Державною установою «Роменська виправна колонія (№ 56)» в довідці від 23.06.2016 р. про його не працевлаштованість на виробництві установи, у зв’язку з власним небажанням працювати.

З огляду на висновок суду про відсутність підстав для задоволення позову щодо визнання інформації недостовірною, похідні вимоги позивача – про стягнення моральної шкоди та судових витрат, задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 277, 1166, 1167 ЦК України, ст.ст. 10, 12,13, 18, 81, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної установи «Роменська виправна колонія (№ 56)» про визнання інформації недостовірною та відшкодування моральної шкоди відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення в порядку передбаченому п. 15.5.) Перехідних положень ЦПК України. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду – якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя… підпис.

Копія вірна:

СУДДЯ РОМЕНСЬКОГО МІСЬКРАЙОННОГО СУДУ ОСОБА_3