Рішення № 78353801, 05.12.2018, Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 р. № 1440/2107/18 м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд у складі судді Птичкіної В.В., розглянувши у письмовому провадженні справу

за позовом:ОСОБА_1, АДРЕСА_1, 54038 до відповідача:Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034 про:визнання протиправним та скасування рішення від 04.06.2018 № К-4494/0-3003/0/20-18-СГ; визнання протиправним та скасування рішення від 23.07.2018 № К-6075/0-3893/0/20-18-СГ; зобов’язання вчинити певні дії,

ОСОБА_1 (надалі – позивач) звернулася до суду з адміністративним позовом, що містив вимоги:

визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (надалі – Управління або відповідач) про відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, від 04.06.2018 № К-4494/0-3003/0/20-18-СГ та від 23.07.2018 № К-6075/1-3893/0/20-18-СГ;

зобов’язати Управління надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,0 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення, розташованої в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 вказала, що відповідач, в порушення норм Земельного кодексу України, за відсутності підстав для відмови, не задовольнив клопотання позивача про надання відповідного дозволу. На думку позивача, прийняття судом рішення про зобов’язання відповідача надати дозвіл гарантуватиме остаточне вирішення спору.

У відзиві (арк. спр. 29-34) Управління вказало, що, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, воно керувалося, зокрема, положеннями «Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядженнями ними», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» (надалі – Стратегія). Оскільки Окружний адміністративний суд м. Києва визнав незаконними та нечинними відповідні норми Стратегії (реалізація яких обмежувала, в тому числі, позивача, у праві на одержання у власність земельної ділянки), відповідач зазначив, що «… позивач має право звернутися до Головного управління … з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою … яке буде розглянуто відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України …». Крім того, відповідач вказав, що задоволення судом позову в частині зобов’язання надати дозвіл буде втручанням суду у дискреційні повноваження адміністративного органу.

Позивач подала відповідь на відзив (арк. спр. 38-43), в якій, зокрема, вказала на недотримання відповідачем норм Кодексу адміністративного судочинства України.

Правом на подання заперечень на відповідь на відзив Управління не скористалося.

Дослідивши письмові докази, суд

В С Т А Н О В И В:

20.04.2018 (арк. спр. 17) до Управління надійшло клопотання позивача від 18.04.2018 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів). До цього клопотання (надалі – Клопотання 1, арк. спр. 14) позивач додала: графічний матеріал із зазначенням місця розташування земельної ділянки (кольорову роздруківку); копії сторінок паспорта громадянина України; копію ідентифікаційного коду.

Відповідно до частини шостої статті 118 Земельного кодексу України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення, зокрема, особистого селянського господарства у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб). Цією нормою заборонено вимагати додаткові матеріали та документи.

Як вказано у частині сьомій статті 118 Земельного кодексу України, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Листом від 04.06.2018 № К-4494/0-3003/0/20-18-СГ (надалі – ОСОБА_2 1, арк. спр. 18) Управління відмовило позивачу у задоволенні клопотання, оскільки «… серед матеріалів долучених до клопотання відсутня згода громадянина України на обробку персональних даних відповідно до Закону України «Про захист персональних даних» від 01 червня 2010 року, № 2297-VI …».

13.06.2018 позивач вдруге звернулася до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою, в тексті якого зазначила про згоду на обробку її персональних даних (надалі – Клопотання 2, арк. спр. 19). До Клопотання 2 ОСОБА_1 додала ті ж документи, що вона додала до Клопотання 1.

У листі від 23.07.2018 № К-6075/0-3893/0/20-18-СГ (надалі – ОСОБА_2 2, арк. спр. 22) Управління, за результатами розгляду Клопотання 2, вказало, що «… Головним управлінням визначено перелік земельних ділянок із зазначенням площ, які можливо передати в межах норм безоплатної приватизації в ІІІ кварталі поточного року на території Миколаївської області … земельна ділянка, яку Ви бажаєте отримати у власність для ведення особистого селянського господарства не входить до вищезазначеного переліку. Враховуючи зазначене, у зв’язку з невідповідністю місця розташування об’єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів та керуючись пунктом 7 статті 118 Земельного кодексу України, Головне управління не вбачає за можливе вирішення порушеного у Вашому зверненні питання у ІІІ кварталі поточного року …».

При прийнятті рішення суд виходив з такого.

ОСОБА_2 1, яким Управління відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, свідчить про те, що відповідач порушив частини шосту та сьому статті 118 Земельного кодексу України.

Відносно мотивів Управління, що викладені у ОСОБА_2 2, суд зазначив таке.

Єдина законна підстава відмови у наданні дозволу, згідно з частиною сьомою статті 118 Земельного кодексу України, – невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів тощо. У ОСОБА_2 2 не вказано, вимогам яких законів чи прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів не відповідає місце розташування земельної ділянки, про яку йдеться у клопотанні позивача.

Крім того, суд вважає за необхідне дати оцінку доводам Управління щодо обов’язковості врахування ним під час розгляду клопотання позивача положень «Стратегії удосконалення механізму управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними», затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 413 «Деякі питання удосконалення управління в сфері використання та охорони земель сільськогосподарського призначення державної власності та розпорядження ними» (надалі – Стратегія).

Як вказано у частині першій статті 3 Земельного кодексу України, земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Земельне законодавство включає цей Кодекс, інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин. Завданням земельного законодавства є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель (стаття 4 Земельного кодексу України).

Відповідно до статті 5 Земельного кодексу України, земельне законодавство базується на таких принципах:

а) поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва;

б) забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави;

в) невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом;

г) забезпечення раціонального використання та охорони земель;

ґ) забезпечення гарантій прав на землю;

д) пріоритету вимог екологічної безпеки.

Згідно зі статтею 13 Земельного кодексу України, до повноважень Кабінету Міністрів України в галузі земельних відносин належить:

а) розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом;

б) реалізація державної політики у галузі використання та охорони земель;

в) викуп земельних ділянок для суспільних потреб у порядку, визначеному законом;

г) координація проведення земельної реформи;

ґ) розроблення і забезпечення виконання загальнодержавних програм використання та охорони земель;

д) організація ведення державного земельного кадастру, державного контролю за використанням і охороною земель та здійснення землеустрою;

е) встановлення порядку проведення моніторингу земель;

е-1) внесення до Верховної Ради України пропозицій щодо встановлення та зміни меж районів, міст;

є) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Виходячи з викладеного, суд дійшов таких висновків. По-перше, у Стратегії відсутні посилання на норми Земельного кодексу України, в зв’язку з чим безпідставно вважати її нормативно-правовим актом, прийнятим відповідно до Земельного кодексу України. По-друге, її зміст у відповідній частині не відповідає завданням земельного законодавства, зокрема забезпеченню права на землю громадян. По-третє, встановлені Стратегією умови та обмеження не відповідають принципам земельного законодавства, зокрема принципу забезпечення права власності на землю та принципу забезпечення гарантій прав на землю. По-четверте, порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами визначений саме Земельним кодексом України і не може бути змінений постановою Кабінету Міністрів України.

Як вказано у статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Таким правовим актом в даному випадку є Земельний кодекс України.

З урахуванням наведеного, суд встановив, що Управління відмовило ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою протиправно.

Як вказано у частині третій статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Оскільки Управління не довело наявність законних перешкод для задоволення клопотання позивача, натомість, у відзиві (стор. 5) зазначило, що «… позивач має право звернутися до Головного управління … з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою … яке буде розглянуто відповідно до вимог статті 118 Земельного кодексу України …», суд визнав обґрунтованими позовні вимоги в частині зобов’язання відповідача надати дозвіл.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судовий збір розподіляється відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись статтями 2, 9, 19, 77, 139, 241-243, 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54038, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) задовольнити.

2. Визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області про відмову ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів).

3. Зобов’язати Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області надати ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства, орієнтовною площею 2,00 га, за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності в межах території Петрівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (за межами населених пунктів).

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області (пр. Миру, 34, м. Миколаїв, 54034, ідентифікаційний код 39825404) на користь ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 54038, РНОКПП НОМЕР_1) судовий збір в сумі 1409,60 грн. сплачений платіжною квитанцією від 23.08.2018 № 0.0.1116694810.1.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду , або справу було розглянуто в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається учасниками справи відповідно до статті 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням пункту 15.5 Розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В. Птичкіна