Рішення № 78352774, 05.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 р. Справа№0540/9170/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Давиденко Т.В.

за участю представників сторін:

від позивача – ОСОБА_1

від відповідача 2 – ОСОБА_2 – довір. від 08.06.2018 року № 7510/07-2

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом

ОСОБА_1

до відповідачів:

1. Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області

2. Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області

про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування Рішення від 15.08.2018 року №20152/03 щодо відмови прийняти до розгляду надані документи про пільговий стаж та заробіток, а саме довідку від 05.02.2010 року №73 о/к ОП «Шахта ім. О.Ф.Засядько»; довідку від 16.02.1996 року № 84/с ВАТ «Промтелеком»; довідку від 30.03.2001 року № 24/к ТОВ «Феникс-Плюс» та відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 06.02.1996 року по 09.07.1999 року в ТОВ «Феникс-Плюс»; зобов’язання урахувати документи про пільговий стаж та заробіток, а саме довідку від 05.02.2010 року №73 о/к ОП «Шахта ім. О.Ф.Засядько»; довідку від 16.02.1996 року № 84/с ВАТ «Промтелеком»; довідку від 30.03.2001 року № 24/к ТОВ «Феникс-Плюс»; зобов’язання здійснити перерахунок з урахуванням дати першого звернення, а саме з 16.04.2018 року з урахуванням документів про пільговий стаж та заробіток, стягнення зі Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області моральної шкоди в сумі 30000 грн., стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області моральної шкоди в сумі 30000 грн. (з урахуванням уточнень від 08.11.2018 року).

Доводи позовної заяви обґрунтовує тим, що, відповідач 1, як вважає позивач, приймаючи рішення про відмову в призначенні пенсії, діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.

Зазначає, що у трудовій книжці позивача містяться записи про періоди роботи на ОП «Шахта ім. О.Ф.Засядько», ВАТ «Промтелеком», ТОВ «Феникс-Плюс» на посадах, які дають право на пенсію на пільгових умовах, а тому відповідач 1 безпідставно відмовив у зарахуванні таких періодів до пільгового стажу позивача та призначенні пенсії за віком мотивуючи відмову неможливістю перевірки достовірності довідок про підтвердження пільгового стажу.

Вважає, що періоди роботи з 06.02.1996 року по 09.07.1999 року на ТОВ «Феникс-Плюс» не зарахований до пільгового стажу з формальних підстав, оскільки відсутні печатка та підпис уповноваженої особи біля запису про звільнення у трудовій книжці позивача.

Наполягає на тому, що має право на компенсацію моральної шкоди в розмірі 60000 грн. солідарно за рахунок відповідачів, оскільки відповідачами, як вважає позивач, порушені його права.

У відзиві на адміністративний позов відповідач 2 вказав на її безпідставність та зазначив, що позивач до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області не звертався, жодних рішень щодо позивача не приймалось.

Враховуючи наведене, просить у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Представник позивача надав заяву про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з’явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Згідно ч. 4 ст. 243 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.

Приписами частини 5 статті 250 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що датою ухвалення судового рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.

Враховуючи наведене, суд розглядає позовну заяву в порядку письмового провадження на підставі наявних у ній доказів.

Дослідивши матеріали справи, доводи позовної заяви, суд з’ясував наступні обставини справи.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, місце проживання: 84122, Донецька обл., м. Слов’янськ, пров. Парковий, 4/16, НОМЕР_2 (а.с. 54).

23.07.2018 року ОСОБА_1 звернувся до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області з заявою про надання документів для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

15.08.2018 року Слов’янським об’єднаним управлінням Пенсійного фонду України Донецької області листом № 20152/03 повідомило ОСОБА_1 що при призначенні пенсії до розгляду не приймалися довідки про пільговий стаж та заробіток від 05.02.2010 року № 73 о/к, від 05.02.2010 року б/н, б/н б/д, видані ОП «Шахта імені ОСОБА_3», від 16.02.1996 року № 84/с видана ВАТ «Прометей», від 30.03.2001 року № 24/к видана ТОВ «Феникс-Плюс», у зв’язку з неможливістю зробити перевірку зазначених в них даних, до страхового стажу не зарахований період роботи з 06.02.1996 року по 09.07.1999 року в ТОВ «Феникс-Плюс», так як на звільненні відсутні печатка та підпис уповноваженої особи (а.с. 6).

Згідно записів в трудовій книжці ОСОБА_1 працював, зокрема :

1) з 31.01.1987 року по 12.05.1992 року на ОП «Шахта імені ОСОБА_3» на посаді підземного електрослюсаря V розряду з повним робочим днем в шахті;

2) з 13.05.1992 року по 06.02.1996 року на підприємстві виробничо–технологічного зв’язку «Донецьквулілля», з 01.01.1996 року перейменоване в ВАТ «Промтелеком» на посаді електромонтера лінійних споруджень телефонного зв’язку 6 розряду;

3) з 06.02.1996 року по 31.03.2001 року на ТОВ «Феникс – Плюс» на посаді генерального директора, з 09.07.1999 року по 31.03.2001 року на посаді заступника директора.

Крім того, зазначені періоди роботи ОСОБА_1 підтверджені наявними в матеріалах справи довідками від 05.02.2010 року № 73 о/к, від 05.02.2010 року б/н, б/н б/д, виданими ОП «Шахта імені ОСОБА_3», від 16.02.1996 року № 84/с виданою ВАТ «Прометей», від 30.03.2001 року № 24/к виданою ТОВ «Феникс-Плюс».

Між сторонами немає розбіжностей щодо обставин справи, встановлених судом, в позовній заяві позивач просить скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії та зобов’язати врахувати при призначенні пенсії спірні довідки.

Проаналізувавши встановлені обставини справи та норми законодавства України, яке регулює спірні правовідносини, суд вважає позовну заяву такою, що підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За Преамбулою Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» цей Закон, розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов’язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Статтею 58 зазначеного Закону на Пенсійний фонд покладене керівництво та управління солідарною системою, збір, акумуляція та облік страхових внесків, призначення пенсії та підготовка документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення контролю за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішення питань, пов’язаних з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснення адміністративного управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені Законом і статутом Пенсійного фонду.

Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку визначає Закон України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування», пунктом 7 частини 1 статті 1 якого визначено, що Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом.

Тобто, відповідач у справі – орган владних повноважень, який виконує владні управлінські функції, надані йому чинним законодавством щодо призначення пенсії, підготовки документів для її виплати, забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплати пенсій.

Відповідно до ст. 3 Конституції України людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав свобод людини є головним обов’язком держави.

Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи ґрунтуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Суд враховує, що конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості, пенсія за віком, за вислугу років та інші її види, що призначаються у зв’язку з трудовою діяльністю, виконанням трудових обов’язків і є однією з форм соціального захисту, цим визначається зміст і характер обов’язку держави стосовно тих громадян, які набули право на одержання пенсії.

Пунктом 2 розділу XY Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» передбачено, що Пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком N 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком N 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом ОСОБА_4 України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди. До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди цим особам пенсії призначаються органами Пенсійного фонду за нормами цього закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбаченого Законом України «Про пенсійне забезпечення».

Статтею 100 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачений порядок призначення пільгових пенсій особам, які мали право на пенсію на пільгових умовах до введення в дію цього Закону, відповідно до якої особам, які працювали до введення в дію цього Закону на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, передбачених раніше діючим законодавством, пенсії за віком призначаються на таких умовах: а) особам, які мають на день введення в дію цього Закону повний стаж на зазначених роботах, що давав право на пенсію на пільгових умовах, пенсії в розмірах, передбачених цим Законом, призначаються відповідно до вимог за віком і стажем, встановлених раніше діючим законодавством; б) особам, які не мають повного стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, вік, необхідний для призначення пенсії відповідно до статті 12, знижується пропорційно наявному стажу в порядку, передбаченому статтями 13 - 14 цього Закону, виходячи з вимог цього стажу, встановлених раніше діючим законодавством.

Згідно п. а. ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпенчення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом ОСОБА_4 України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.

Працівникам, які не мають стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, передбаченого абзацом першим цього пункту, але мають не менше половини стажу на зазначених роботах, за наявності передбаченого загального стажу роботи пенсії за віком на пільгових умовах призначаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого абзацом першим частини першої статті 26 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» чоловікам - на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи.

Стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» встановлює, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом ОСОБА_4 України.

Згідно п.20 Постанови Кабінету ОСОБА_4 України від 12.08.1993 року № 637 «Про затвердження порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів в ній» у тих випадках коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств або організацій.

Тобто, зазначеною нормою встановлено, що використання норм постанови № 637 шляхом надання уточнюючих довідок про підтвердження спеціального стажу (у тому числі й зайнятості позивача протягом повного робочого дня на підземних роботах, що є спірним у цій справі) має місце лише у разі відсутності в трудовій книжці/або відповідних записах до неї відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, або за вислугу років, встановлених для окремих категорій працівників.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем в трудовій книжці позивача містяться записи про періоди роботи на ОП «Шахта імені ОСОБА_3», на ВАТ «Прометей», на ТОВ «Феникс-Плюс» на посадах, які дають право на пенсію на пільгових умовах.

Тобто, трудова книжка позивача містить записи про його роботу у спірний період повний робочий день зі шкідливими та важкими умовами праці, що дає йому право на зарахування цього періоду до пільгового стажу для призначення пенсії на пільгових умовах на підставі статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».

Оскільки пільговий стаж роботи підтверджений належно оформленим записом у трудовій книжці, суд вважає неправомірною відмову відповідача в зарахуванні вищенаведеного періоду роботи до пільгового стажу позивача.

Крім того, суд вважає доводи відповідача щодо не зарахування до загального трудового стажу позивача спірних періодів роботи з таких підстав, як відсутність печатки та підпису уповноваженої особи біля запису про звільнення, безпідставним, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на працівника.

Оскільки страховий стаж роботи підтверджений записами у трудовій книжці, суд вважає неправомірною відмову відповідача в зарахуванні вищенаведеного періоду роботи до загального трудового стажу позивача.

Враховуючи наведене, суд вважає, що відмовляючи у прийнятті довідок, що підтверджують пільговий та загальний трудовий стаж роботи позивача, відповідач діяв з перевищенням повноважень та не у спосіб, визначений чинним законодавством з питань пенсійного забезпечення.

Щодо вимог про зобов’язання урахувати документи про пільговий стаж та заробіток, а саме довідку №73 о/к від 05.02.2010 ОП “Шахта ім. О.Ф.Засядько”; довідку №84/с від 16.02.1996 ВАТ “Промтелеком”; довідку №24/к від 30.03.2001 ТОВ “Феникс-Плюс”; зобов’язання здійснити перерахунок з урахуванням дати першого звернення, а саме з 16.04.2018 року з урахуванням документів про пільговий стаж та заробіток, суд враховує наступне.

В розумінні частини 3 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов’язати суб’єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Реалізація суб'єктами публічної адміністрації своїх повноважень, які є законодавчо визначеними, що випливає з положень частини другої статті 19 Конституції України, здійснюється в межах відповідної законної дискреції.

У свою чергу, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.

Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Відповідно до Рекомендацій ОСОБА_5 Європи № R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятих ОСОБА_5 11.03.1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Відповідно до статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зважує на його ефективність з точки зору статті 13 «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод» та враховує положення «Рекомендації ОСОБА_5 ОСОБА_4 Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень», прийняті ОСОБА_5 ОСОБА_4 11.03.1980 року, а саме суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.

Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.

Наряду з викладеним, суд враховує наступне.

Обмежуючим фактором для рішень представників влади згідно з визначенням владних дискреційних повноважень є закон і справедливість.

Згідно ч. 2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

З аналізу норм законодавства, яке регулює спірні взаємовідносини, вбачається, що відповідач, як орган владних повноважень, не виконуючи визначені законом владні дискреційні функції щодо призначення і виплати пенсії позивачу, діяв з порушенням закону і справедливості.

Оскільки відповідачем рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу не приймалось, чим порушене право позивача на його оскарження, прийняття рішення про призначення та виплату пенсії є владними дискреційними функціями органу Пенсійного фонду, такий обов?язок покладений на орган Пенсійного фонду нормами чинного законодавства, на час розгляду справи відповідачем визначені Законом владні дискреційні функції не виконані, суд вважає, що для ефективного захисту прав, свобод, інтересів позивача необхідно вийти за межі позовних вимог та ухвалити рішення про визнання дій Слов’янського ОУПФУ щодо неприйняття довідок про підтвердження пільгового стажу та заробітку позивача протиправними, зобов?язання відповідача повторно розглянути питання про призначення позивачу пенсії з урахуванням документів про пільговий стаж та заробіток, а саме довідки від 05.02.2010 року №73 о/к ОП «Шахта ім. О.Ф.Засядько»; довідку від 16.02.1996 року № 84/с ВАТ «Промтелеком»; довідку від 30.03.2001 року № 24/к ТОВ «Феникс-Плюс», зобов’язання розглянути питання про перерахунок з урахуванням дати першого звернення, а саме з 16.04.2018 року з урахуванням документів про пільговий стаж та заробіток та з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.

Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди в сумі 30000 грн. з кожного відповідача, суд враховує наступне.

Згідно ст. 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Постановою Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» визначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Позивачем не надано суду доказів наявності шкоди, або наявності причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні, фактів заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить.

Враховуючи наведене, суд вважає позовні вимоги в частині стягнення моральної шкоди такими, що задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано суду жодного доказу правомірності рішення, яке оскаржується, в розумінні зазначеної норми Закону.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог та визнання неправомірними дій відповідача 1 щодо відмови прийняти до розгляду надані документи про пільговий стаж та заробіток та зобов’язання повторно розглянути заяву позивача від 23.07.2018 року з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», Кодексом адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області, Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області про визнання протиправним та скасування Рішення від 15.08.2018 року №20152/03 щодо відмови прийняти до розгляду надані документи про пільговий стаж та заробіток, а саме довідку від 05.02.2010 року №73 о/к ОП «Шахта ім. О.Ф.Засядько»; довідку від 16.02.1996 року № 84/с ВАТ «Промтелеком»; довідку від 30.03.2001 року № 24/к ТОВ «Феникс-Плюс» та відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 06.02.1996 року по 09.07.1999 року в ТОВ «Феникс-Плюс»; зобов’язання урахувати документи про пільговий стаж та заробіток, а саме довідку від 05.02.2010 року №73 о/к ОП «Шахта ім. О.Ф.Засядько»; довідку від 16.02.1996 року № 84/с ВАТ «Промтелеком»; довідку від 30.03.2001 року № 24/к ТОВ «Феникс-Плюс»; зобов’язання здійснити перерахунок з урахуванням дати першого звернення, а саме з 16.04.2018 року з урахуванням документів про пільговий стаж та заробіток, стягнення зі Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області моральної шкоди в сумі 30000 грн., стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України у Донецькій області моральної шкоди в сумі 30000 грн. – задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області щодо відмови прийняти до розгляду надані ОСОБА_1 документи про пільговий стаж та заробіток, а саме довідку №73 о/к від 05.02.2010 ОП «Шахта ім. О.Ф.Засядько»; довідку №84/с від 16.02.1996 ВАТ «Промтелеком»; довідку №24/к від 30.03.2001 ТОВ «Феникс-Плюс» та відмови у зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 06.02.1996 року по 09.07.1999 року в ТОВ «Феникс-Плюс».

Зобов’язати Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути питання про призначення ОСОБА_1 пенсії з урахуванням документів про пільговий стаж та заробіток, а саме довідки від 05.02.2010 року №73 о/к ОП «Шахта ім. О.Ф.Засядько»; довідку від 16.02.1996 року № 84/с ВАТ «Промтелеком», довідки від 30.03.2001 року № 24/к ТОВ «Феникс-Плюс» та щодо зарахування до страхового стажу періоду роботи з 06.02.1996 року по 09.07.1999 року в ТОВ «Феникс-Плюс»з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.

Зобов’язання Слов’янське об’єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області розглянути питання щодо здійснення перерахунку пенсії ОСОБА_1 з урахуванням дати першого звернення – з 16.04.2018 року з урахуванням документів про пільговий стаж та заробіток та з урахуванням висновків суду та норм чинного законодавства.

В задоволенні іншої частини адміністративного позову – відмовити.

Стягнути зі Слов’янського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області (за рахунок бюджетних асигнувань) на користь Державного бюджету України витрати, пов’язані зі сплатою судового збору, в сумі 704 грн. 80 коп.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Давиденко Т.В.