Рішення № 78330042, 03.12.2018, Київський районний суд м. Одеси

___________________

Справа № 520/5556/17

Провадження № 2/520/1866/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.12.2018 року

Київський районний суд м. Одеси у складі:

Головуючого - судді Куриленко О.М.,

за участю секретаря - Баранової Ю.О.,

позивача ОСОБА_1,

представника позивачів ОСОБА_2,

відповідача ОСОБА_3,

представника відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за:

первісним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, від імені та в інтересах яких діє мати ОСОБА_1, Орган опіки та піклування Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_10, від імені та в інтересах якої діє мати ОСОБА_3, про визнання майна спільною сумісною власністю, визначення порядку користування квартирою,

та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_10, від імені та в інтересах якої діє мати ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, від імені та в інтересах яких діє мати ОСОБА_1, Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради про визначення розміру часток майна, що перебуває у спільній сумісній власності та припинення спільної сумісної власності,

В С Т А Н О В И В :

15.05.2017 року позивачі звернулись до суду з позовом, в якому просили визнати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 120,8 кв.м., житловою площею 84,2 кв.м., спільною сумісною власністю ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_1; визначити порядок користування приміщеннями квартири АДРЕСА_2 між ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_1, виходячи з рівних часток співвласників; стягнути з ОСОБА_3, ідентифікаційний код НОМЕР_1 на користь позивачів понесені по справі судові витрати.

В обґрунтування своїх вимог посилаються на те, що ОСОБА_5 з 22.11.1980 року по теперішній час перебуває в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3. В період даного шлюбу народились діти: ОСОБА_1 (дошлюбне прізвище ОСОБА_3) ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_3.

Позивач зазначають, що до 2005 року їх сімя проживала у двокімнатній квартирі АДРЕСА_3, наймачем якої була ОСОБА_3

З метою задоволення житлових потреб родини у 2005 р. повнолітніми членами родини ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_13 було прийнято рішення про обмін квартири АДРЕСА_4 на іншу квартиру більшої площі.

Враховуючи той факт, що квартира АДРЕСА_5 не була приватизована, приймаючи до уваги неможливість подальшої приватизації та відчуження цієї квартири без попереднього забезпечення неповнолітніх дітей житлом було прийнято рішення про придбання квартири, яка б забезпечувала потреби родини, за кредитні кошти з наступною приватизацією та продажем квартири АДРЕСА_5 та сплатою отриманих від продажу зазначеної квартири коштів в рахунок погашення кредиту, витраченого на придбання нового житла.

Стверджують, що 13.09.2005 р. між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, за умовами якого ОСОБА_3, діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_5 та ОСОБА_13, отримала від банку кошти в сумі 62 300 доларів США на придбання квартири. Того ж дня 13.09.2005 р., на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_14, р/н 3786, ОСОБА_3, діючи за попередньою домовленістю з ОСОБА_5 та ОСОБА_13, придбала у власність двокімнатну квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 120,8 кв.м., жилою - 84,2 кв.м.

Таким чином, позивачі вказують на те, що квартира АДРЕСА_2 придбавалась під час перебування ОСОБА_3 у шлюбі з ОСОБА_5 за спільні гроші ОСОБА_3, ОСОБА_5 та їхньої дочки ОСОБА_1, натомість відповідач ОСОБА_3 вказану квартиру об’єктом права спільної сумісної власності не визнає та немає можливості домовитись з останньою щодо користування приміщеннями квартири.Вказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом .

Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси від 16.05.2017 року провадження по справі було відкрито та призначено судове засідання.

18.09.2017 року відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 звернулись до суду з клопотанням, в якому просили прийняти до провадження суду зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_10 від імені та в інтересах якої діє мати ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 від імені та в інтересах яких діє мати ОСОБА_1, Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення розміру часток майна, що перебуває у спільній сумісній власності та припинення спільної сумісної власності.

Як вбачається з позовних вимог, ОСОБА_3 просила припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_6 загальною площею 120,8 кв.м., житловою площею 84,2 кв.м.; визнати право власності на 7125/10000 частин квартири АДРЕСА_6 загальною площею 120,8 кв.м., житловою площею 84,2 кв.м за гр.. ОСОБА_3 та 2875/10000 частин квартири АДРЕСА_6 загальною площею 120,8 кв.м., житловою площею 84,2 кв.м за ОСОБА_5. Стягнути з ОСОБА_5 на її користь судові витрати.

Ухвалою суду від 18.09.2017 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_3 було прийнято до провадження суду та об’єднано її в одне провадження з первісним позовом.

В подальшому ухвалами суду від 01 листопада 2017 року були задоволені клопотання представника позивачів за первісним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_1 – ОСОБА_2 про витребування доказів від Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси ГУ ДФС в Одеській області (65098, м. Одеса, вул. Степова, 17) та КП «Бюро технічної інвентаризації Одеської міської ради» (67011, м. Одеса, вул. Троїцька, 25).

В ході судового засідання, яке відбулось 03 квітня 2018 року, представник позивачів за первісним позовом ОСОБА_5, ОСОБА_1 – ОСОБА_2 звернувся до суду з клопотанням, в якому просив призначити у справі судову будівельно-технічну експертизу на вирішення якої поставити наступні питання:

визначити можливі варіанти порядку користування приміщеннями квартири АДРЕСА_2 між співвласниками ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виходячи з рівних часток кожного?

визначити можливі варіанти порядку користування квартирою № 78 в будинку № 140/1 по вулиці Люстдорфська дорога у місті Одесі між співвласниками ОСОБА_5, ОСОБА_1 та ОСОБА_3 виходячи з рівних часток кожного, за умови виділу у користування Верховецькій Тетяні Василівні кімнати пл. 11,9 кв.м та приміщення пл. 9,5 кв.м?

Виконання експертизи просив доручити експертам ТОВ «ОФ «ІНЮГ-ЕКСПЕРТИЗА», що знаходиться за адресою: 65049, м. Одеса, вул. Фонтанська дорога, 16/8, офіс № б. Оплату покласти на заявника. Попередити експертів про кримінальну відповідальність.

Позивачі за первісним позовом ОСОБА_5 та ОСОБА_1 клопотання свого представника підтримали в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 заперечували проти призначення експертизи вказуючи на передчасність зазначеного клопотання, оскільки право власності позивачів на спірну квартиру на теперішній час є недоведеними, а від так вважали клопотання необґрунтованим та безпідставним. Окрім того, категорично заперечували проти доручення експертизи експертам ТОВ «ОФ «ІНЮГ-ЕКСПЕРТИЗА», вважаючи доцільним проведення експертизи доручити експертам Одеського науково – дослідного інституту судових експертиз.

Ухвалою суду від 03 квітня 2018 року було призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, виконання якої було доручено експертам Одеського науково – дослідного інституту судових експертиз Міністерства юстиції України, на час проведення якої провадження у справі було зупинено.

03 травня 2018 року на адресу суду надійшло клопотання судових експертів ОСОБА_15 та ОСОБА_16 про надання доступу до об’єкту дослідження, а також рахунки за проведення експертизи.

Вищевказане клопотання та рахунки в цей же день було вручено під особистий підпис представнику позивачів ОСОБА_2 та представнику відповідача ОСОБА_17

Проте, 24 липня 2018 року матеріали цивільної справи №520/5556/18 були повернуті на адресу суду без дачі експертного висновку, у зв’язку з несплатою рахунку вартості проведення експертизи

У зв’язку з чим, ухвалою суду від 25 липня 2018 року провадження у справі було поновлено.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.

Позивач за первісним позовом ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_2, який є також представником позивача ОСОБА_5, у судовому засіданні первісний позов підтримали в повному обсязі, наполягали на його задоволенні, у задоволенні зустрічного позову просили відмовити.

Відповідач за первісним позовом/ позивач за зустрічним ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_4 у задоволені первісного позову просили відмовити, вимоги за зустрічним підтримали.

Представник третьої особи Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» у судове засідання не з’явився, про розгляд справи повідомлений належним чином, в матеріалах справи міститься клопотання про розгляд справи за відсутності представника Банку.

Представник Київської районної адміністрації Одеської міської ради у судове засідання не з`явився, про час та місце його проведення сповіщався належним чином, звернувся до суду з заявою про слухання справи у його відсутності, при прийнятті рішення просив врахувати права та інтереси дітей.

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про можливість часткового задоволення позовів, виходячи з наступного.

В судовому засіданні встановлено, що з 22 жовтня 1980 року ОСОБА_5 та ОСОБА_5 (дошлюбне прізвище Гальперіна) ОСОБА_18 перебувають в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією Свідоцтва про шлюб Серії І-ЖД № 462153 (т. 1, а.с. 6).

В період даного шлюбу народились діти: ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_4, про що свідчить копія Свідоцтва про народження Серії ІІІ –ЖД № 373026, ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_5, про що свідчить копія Свідоцтва про народження Серії І –ЖД № 409607 (т. 1, а.с. 7,8).

Старша донька сторін, ОСОБА_19 вийшла заміж за ОСОБА_20, в результаті чого змінила прізвище за «Позднякова», та в період даного шлюбу народила сина ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_6 (т. 1, а.с. 9).

З матеріалів справи вбачається, що 13 вересня 2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Кредитний договір № 652-08 ПОУ Н (т.1, а.с. 54-68).

Згідно умов якого, Банк надав Позичальнику кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 62 300 дол. США, терміном кредитування з 13 вересня 2005 року по 13 вересня 2025 року, цільове призначення якого: придбання нерухомості за адресою: АДРЕСА_7.

Цього ж дня, 13 вересня 2005 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_14 було посвідчено Договір купівлі-продажу, згідно умов якого ОСОБА_21 передав у власність (продав), а ОСОБА_3 набула у власність (купила) квартиру під № 78, у будинку під № 140/1 по Люстдорфській дорозі в місті Одесі, яка в цілому складається з двох житлових кімнат - 5,5 – жилі, житловою площею 84,2 кв.м., 1 – коридор, 2 – туалет, 3 – ванна кімната, 6 – гардеробна, загальною площею 120,8 кв.м. (т. 1, а.с. 10).

У даному договорі зазначено, що згода другого з подружжя Покупця на купівлю вищезазначеної квартири отримана у встановленому чинним законодавством порядку та продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 314 615 гривень, які продавець отримав від покупця повністю до підписання цього договору.

Також з метою забезпечення грошових зобов’язань за Кредитним договором № 652-08 ПОУ Н, 13 вересня 2005 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_3 було укладено Іпотечний договір, за умовами якого в іпотеку Банку було передано квартиру під № 78, у будинку під № 140/1 по Люстдорфській дорозі в місті Одесі (т. 1, а.с. 89-90).

12 жовтня 2005 року Управлінням житлово-комунального господарства Одеської міської ради було видано Свідоцтво про право власності на житло, згідно якого ОСОБА_3 та ОСОБА_22 в рівних частках в приватну, спільну часткову власність було передано квартиру АДРЕСА_8 (т.1, а.с. 12).

Дана квартира була приватизована згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», та її загальна площа становила 57, 3 кв.м.

Згодом, 05 листопада 2005 року державним нотаріусом Сьомої одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_23 було посвідчено Договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого ОСОБА_3 та ОСОБА_22 продали, а ОСОБА_24, ОСОБА_25 купили в рівних частках кожний належну продавцям ізольовану квартиру під № 2, що знаходиться в місті Одесі по вулиці Академіка Філатова, в будинку під № 58/2 (т. 1, а.с. 13).

Згідно пункту 2 Договору вбачається, що продаж квартири вчинено за дев’ятнадцять тисяч п’ятсот тридцять вісім гривень, які продавці одержали від покупців повністю до підписання цього договору .

Разом з тим, сторони по справі визнають та вказують на те, що насправді квартиру під № 2, що знаходиться в місті Одесі по вулиці Академіка Філатова, в будинку під № 58/2 було продано за 53 000 дол. США, а у відповідності до ч. 1 статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Звертаючись до суду з даним позовом, позивачі ОСОБА_26 та ОСОБА_1 стверджують те, що виручені кошти від продажу квартири № 2, по вулиці Академіка Філатова, в будинку № 58/2 були спрямовані на часткове погашення заборгованості за кредитним договором та на проведення ремонту в квартирі АДРЕСА_2.

Натомість ОСОБА_3 зазначає, що вказані вище кошти були порівно поділені між нею та донькою ОСОБА_1, тобто по 26 500 дол. США кожній. Свою часту грошових коштів у розмірі 26 500 дол. США та грошові кошти, зароблені від підприємницької діяльності у сумі 10 500 дол. США вона використала для здійснення часткового погашення кредиту за придбану квартиру.

Дійсно, як вбачається з матеріалів справи 07 листопада 2005 року ОСОБА_3 було здійснено часткове погашення кредиту відповідно до кредитного договору № 652-08 ПОУ Н від 13 вересня 2005 року у розмірі 37 000 дол. США, що підтверджується квитанцією № 28001 (т. 1, а.с. 91).

Однак, матеріли справи не містять належних та безумовних доказів того, що саме особисті грошові кошти ОСОБА_3, отримані нею від продажу належної їй 1/2 частини квартири по вул. Ак. Філатова у м. Одесі були витрачені на часткову оплату кредиту за придбання квартири.

Відповідно до ст.. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 79 ЦПК України передбачено, що достатніми є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Тобто судом достовірно встановлено, що ОСОБА_3, перебуваючи в шлюбі з ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу, кошти на укладання якого вона отримала в кредит та за згодою чоловіка, придбала квартиру під № 78, у будинку № 140/1 по Люстдорфській дорозі в місті Одесі.

При цьому суд зауважує, що жодних належних та допустимих доказів того, що саме особисті грошові кошти ОСОБА_3, отримані нею від продажу належної їй частини приватизованої квартири, були витрачені для погашення кредиту у розмірі 37000 доларів США у судовому засіданні надано не було, враховуючи відсутність будь-яких документів, які підтверджували б, що продаж квартири під №2 в будинку по вул. Ак. Філатова, 58/2 у м. Одесі була здійснена за ціну, що відмінна від ціни, вказаноїї в договорі від 05.11.2005 року.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку .

Відповідно до чинного законодавства, загальною спільною власністю чоловіка і жінки є нажите ними в період шлюбу рухоме і нерухоме майно, що може бути об'єктом права приватної власності, крім майна нажитого кожним з чоловіка і жінки за час їхнього роздільного проживання при фактичному припиненні подружніх відносин.

Згідно з положеннями ст. 60 СК України майно, набуте подружжям під час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності, навіть якщо один із них не мав самостійного заробітку.

Набуття майна за час шлюбу створює презумпцію виникнення права спільної сумісної власності, що означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов’язанні доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте ними у шлюбі, оскільки воно вважається таким, що належить подружжю.

Якщо майно придбане під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім’я одного з подружжя не спростовує презумпції належності його до спільної сумісної власності подружжя, тобто якщо у відповідному документі власником чи набувачем вказано лише чоловіка, це ще не означає, що він є одноосібним власником майна.

Об’єктами права спільної сумісної власності подружжя можуть бути будь-які речі, за винятком тих, які виключені з цивільного обороту. Річ – це об’єкт матеріального світу, саме предмети якого є об’єктом права власності.

Подружжя володіє, користується та розпоряджається майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності на рівних засадах, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, відповідно до положень ст. 63 СК України.

Дружина та чоловік з часу реєстрації шлюбу мають право на поділ набутого ними майна як під час перебування у шлюбі, так і після його розірвання.

Ст. 69 СК України передбачено, що дружина та чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. Кожен із співвласників має право на поділ спільного майна.

Поділ всього майна, яке було спільною сумісною власністю подружжя, або лише певної речі, означає припинення щодо нього режиму об’єкта права спільної сумісної власності.

При визначені розміру часток майна дружини та чоловіка суд керується ст. 70 СК України, відповідно до положень якої у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Частиною 1 статті 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Відповідно до п. 23 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя” № 11 від 21.12.2007р., вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення ведення спільного господарства, з`ясувати джерело і час його придбання.

Виходячи з вищезазначеного, суд вважає, що майно, яке придбано за час шлюбу, а саме квартира АДРЕСА_9 - є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

При вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Відповідно ст.ст. 355 ч.1, 356 ч.1 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім'ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Як вбачається з вимог ст. 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом. У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, здійснюється у порядку, встановленому статтею 364 цього Кодексу.

Статтею 372 ЦК України визначено, що майно, яке є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється. Договір про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Відповідно до п.25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення ч. 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Відповідно до ч.ч.4,5 ст.71 СК України присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.

За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким способом (ст.11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.

У разі, коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Вирішуючи справу по суті, суд не відступає від засади рівності часток подружжя, оскільки матеріали справи не містять жодних відповідних доказів для зменшення частки будь-кого з подружжя

Тому суд, виходячи з наведених вимог закону та керуючись роз`ясненнями Постанови Пленуму Верховного суд України № 11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя», вважає, що по даній справі слід застосувати засади рівності часток подружжя.

Разом з тим, слід зазначити, що будь-яких належних доказів участі у придбанні спірної квартири з боку ОСОБА_1, проведення ремонтних робіт, її праці на користь сім`ї, працевлаштування взагалі та отримання доходів позивачем надано не було, а її твердження щодо того, що вона, маючи чотирьох малолітніх дітей, постійно працювала у сімейному бізнесі, не знайшли свого підтвердження під час судового засідання, що унеможливлює задоволення її позовних вимог з підстав, передбачених ст.175 Сімейного Кодексу України.

При цьому, вирішуючи питання по суті, суд також бере до уваги, що з будь-якими претензіми щодо неотриманих від продажу квартири по вул. Філатова грошових коштів позивач ОСОБА_1 до батьків протягом майже 12 років не зверталась.

Що стосується вимог про встановлення порядку користування спірним житловим приміщенням, то такі, на думку суду, задоволенню також не підлягають з огляду на наступне.

Судом встановлено, що спірна квартира перебуває у спільній частковій власності ОСОБА_5 та ОСОБА_3. На час розгляду даної справи у квартирі окрім ОСОБА_5, ОСОБА_3 зареєстровані та проживають їх діти: ОСОБА_11, ОСОБА_10, ОСОБА_1, а також діти останньої: ОСОБА_27, ІНФОРМАЦІЯ_7, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_8 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_8 (т. 1, а.с. 22).

Згідно з положеннями ч. 2 ст. 358 ЦК України співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

За правилами ч.3 ст.358 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності.

Пленум Верховного Суду України в п.14 постанови від 22.12.1995 №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист приватної власності» роз'яснив, що квартира, яка є спільною сумісною чи спільною частковою власністю, на вимогу учасника (учасників) цієї власності підлягає поділу в натурі, якщо можливо виділити сторонам ізольовані жилі та інші приміщення з самостійними виходами, які можуть використовуватися як окремі квартири або які можна переобладнати в такі квартири. У протилежному випадку може бути встановлено порядок користування приміщеннями квартири, якщо про це заявлено позов.

Як вбачається з копії технічного паспорту на квартиру, квартира АДРЕСА_9 складається з трьох кімнат площею 11,9 кв.м., 18,8 кв.м. та 14,1 кв.м., кухні площею 12,3 кв.м., вбиральні площею 1,3 кв.м., ванної кімнати площею 9,2 кв.м., коридору площею 27,5; та підсобними коморами 7,9 та 9,5 кв.м. Квартира обладнана балконом площею 7,7 кв.м. Загальна площа квартири становить 120,2 кв.м., житлова площа 44,8 кв.м.

Разом з тим, в договорі купівлі-продажу від 13.09.2005 року вказано, що спірна квартира складається з двох житлових кімнат - 4,5 жилі, житловою площею 84,2 кв.м.

У своїй позовній заяві Позивачі за первісним позовом просять визначити порядок користування приміщеннями квартири виходячи з рівності часток співвласників, проте не зазначили, які саме кімнати та кому саме потрібно виділити.

Як зазначалось вище, під час розгляду справи за клопотанням представника позивачівза первісним позовом ухвалою суду від 03 квітня 2018 року було призначено у справі судову будівельно-технічну експертизу, на вирішення якої ставились питання про визначення варіантів поділу квартири, однак дана експертиза проведена не була у зв’язку з несплатою позивачами її вартості.

Висновок № 592 від 07.11.2018 року суд не може взяти за основу даного рішення, оскільки сторона відповідача заперечували проти такого порядку користування квартирою.

Таким чином, приймаючи до уваги викладені обставини, а також те, що відсутні кімнати, які б за своїм розміром відповідали ідеальній частці кожного із співвласників, враховуючи наявність великої кількості зареєстрованих в квартирі дітей, які мають право в ній проживати, та інтереси яких також повинні бути враховані, встановити порядок користування спірним житловим приміщенням у судовому порядку неможливо.

Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов’язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.

Зважаючи на викладене вище, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач, як на підставу для задоволення позову, знайшли своє підтвердження у судовому засіданні, суд дійшов висновку, що позовні вимоги як за первісним позовом так і за зустрічним підлягають частковому задоволенню.

На підставі викладеного і керуючись ст.ст. 12, 19, 81, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. ст. 60, 63, 68-69, ч.1 ст.70,71, ст. 110 -112 СК України, ст.. ст.. 365, 366, 367, 368, 369 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», суд, -

В И Р І Ш И В :

Первісний позов ОСОБА_5, ОСОБА_1 до ОСОБА_3, треті особи ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 від імені та в інтересах яких діє мати ОСОБА_1, Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради, Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», ОСОБА_10 від імені та в інтересах якої діє мати ОСОБА_3, про визнання майна спільною сумісною власністю, визначення порядку користування квартирою, а також зустрічний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_5, за участю третіх осіб ОСОБА_11, ОСОБА_10 від імені та в інтересах якої діє мати ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 від імені та в інтересах яких діє мати ОСОБА_1, Орган опіки та піклування в особі Київської районної адміністрації Одеської міської ради, про визначення розміру часток майна, що перебуває у спільній сумісній власності та припинення спільної сумісної власності – задовольнити частково.

Визнати квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 120,8 кв.м., житловою площею 84,2 кв.м., спільною сумісною власністю ОСОБА_5 та ОСОБА_3.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_6 загальною площею 120,8 кв.м., житловою площею 84,2 кв.м

Визнати за ОСОБА_5 право власності на ? частину квартири АДРЕСА_6 загальною площею 120,8 кв.м., житловою площею 84,2 кв.м

В іншій частині у задоволенні позовів – відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.

Суддя Куриленко О. М.

Повний текст рішення складено 05 грудня 2018 року