Рішення № 78319885, 05.12.2018, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 грудня 2018 року № 320/5206/18

Київського окружного адміністративного суду Виноградова О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради про визнання дій незаконними та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

4 жовтня 2018 р. до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 (далі - позивач) з позовом до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради (далі - відповідач), в якому просив суд:

- визнати дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення;

- зобов'язати відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни, видати позивачу таке посвідчення та нагрудний знак.

Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що відповідачем безпідставно відмовлено позивачу у наданні статусу інваліда війни та видачі йому відповідного посвідчення на підставі поданих ним документів, які, на думку позивача, належним чином підтверджують його участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у складі формувань Цивільної оборони (а.с. 2-5).

Відповідач позов не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову з тих підстав, що на даний час управління немає жодних правових підстав для надання позивачу статусу інваліда війни. Зазначив, що позивач надав документи, які не дають чіткого розумінні і не містять інформації про розпорядчий документ (наказ чи розпорядження) який є витягом з розпорядження начальника Цивільної оборони Київської області про залучення особи до складу зведеного закону ЦО Київської області. Крім того, вважає, що не має підстав для надання позивачу статусу інваліда війни, оскільки не має достатніх доказів того, що на нього поширюється дія п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи (а.с. 32-36).

Ухвалою суду від 5 жовтня 2018 р. відкрито провадження у даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

Від представників сторін до суду надійшли клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Згідно з вимогами ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

За таких обставин, суд ухвалив подальший розгляд справи здійснювати в порядку письмового провадження.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Як убачається з матеріалів справи, позивач є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 1-ї категорії та є учасником ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, що підтверджується відповідним посвідченням НОМЕР_2 від 24 липня 2018 р. та вкладкою до нього НОМЕР_3 від 24 липня 2018 р. (а.с. 8).

Відповідно до довідки МСЕК серії АВ № 1042423 позивачу було встановлено другу групу інвалідності з 17 липня 2018 р., причиною якої є захворювання, пов'язане з впливом аварії на ЧАЕС (а.с. 11).

12 липня 2018 р. експертним висновком Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України за результатами розгляду звернення позивача та наданої документації на предмет встановлення причинного зв'язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС встановлено діагноз: "ІХС: стенокардія напруження ФК IV. Післяінфарктний (15.03.2018р.) кардіосклероз. Артеросклеротичний кардіосклероз. Стенозуючий коронарокардіосклероз (КВГ 24.04.2018р.) Аневризма нижньої стінки ЛШ. Мінімальна мітрально-трискуспідарна недостатність. АКШ 2 (02.05.2018р.). Гіпертонічна хвороба ІІІ ст., ризик 4. СН ІІ А ст. зі збереженою фракцією викиду ЛШ (ФВ-55%)". Згідно експертного висновку захворювання позивача пов'язане з роботою по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (а.с. 15).

21 серпня 2018 р. позивач звернувся до відповідача із заявою щодо встановлення статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

7 вересня 2018 р. відповідач листом № 2597/06 було відмовлено позивачу у наданні статусу інваліда війни посилаючись на те, що в наданих позивачем копіях документів відсутній розпорядчий документ про залучення позивача до складу формувань Цивільної оборони (а.с. 13-14).

Не погоджуючись із таким рішенням відповідача, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них визначений Законом України від 22 жовтня 1993 р. "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 4 Закону № 3551-ХІІ до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Згідно з вимогами п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ до інвалідів війни належать також інваліди з числа осіб, залучених до складу формувань Цивільної оборони, які стали інвалідами внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Отож, умовами для набуття статусу інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, є:

1) настання інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС;

2) участь особи у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Як убачається ч. 1 ст. 10 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" від 28 лютого 1991 р. №796-XII (далі - Закон № 796-ХІІ), учасниками ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС вважаються громадяни, які безпосередньо брали участь у будь-яких роботах, пов'язаних з усуненням самої аварії, її наслідків у зоні відчуження у 1986-1987 роках незалежно від кількості робочих днів, а у 1988-1990 роках - не менше 30 календарних днів, у тому числі проведенні евакуації людей і майна з цієї зони, а також тимчасово направлені або відряджені у зазначені строки для виконання робіт у зоні відчуження, включаючи військовослужбовців, працівники державних, громадських, інших підприємств, установ і організацій незалежно від їх відомчої підпорядкованості, а також ті, хто працював не менше 14 календарних днів у 1986 році на діючих пунктах санітарної обробки населення і дезактивації техніки або їх будівництві. Перелік цих пунктів визначається Кабінетом Міністрів України.

Правила видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни врегульовані Положенням про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302 (далі - Положення № 302).

Згідно із п. 2 Положення № 302 посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", на основі якого надаються відповідні пільги і компенсації.

Вимогами п. 3 Положення № 302 передбачено, що відповідно до Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Інвалідам війни (ст. 7 зазначеного Закону) видаються посвідчення з написом "Посвідчення інваліда війни" та нагрудний знак "Ветеран війни інвалід".

Як убачається з абз. 2 п. 7 Положення № 302, "Посвідчення інваліда війни", "Посвідчення учасника війни" і відповідні нагрудні знаки, "Посвідчення члена сім'ї загиблого" видаються органами праці та соціального захисту населення за місцем реєстрації громадянина.

Згідно із п. 10 Положення № 302 "посвідчення інваліда війни" видається на підставі довідки медико-соціальної експертної комісії про групу та причину інвалідності

Положенням про Цивільну оборону СРСР, затвердженим постановою КПРС і Ради Міністрів СРСР від 18.03.1976 № 1111, та Положенням про невоєнізовані формування ЦО СРСР, затвердженим наказом начальника ІДО СРСР від 06.06.1975 № 90, було передбачено, що формування Цивільної оборони, в тому числі і невоєнізовані, створювались для виконання заходів по ліквідації аварій, катастроф, стихійних лих, великих пожеж, та їх наслідків, а також при застосуванні засобів масового ураження (у воєнний час), захисту і організації життєзабезпечення населення.

Судом встановлено факт участі позивача у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також настання інвалідності у зв'язку із захворюванням, пов'язаним з участю у ліквідації цих наслідків.

З урахуванням висновків, суд дійшов, що на позивача як на особу, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи поширюються пільги, гарантії і компенсації, передбачені Законом № 796-ХІІ.

Водночас, для набуття статусу інваліда війни (з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ) окрім як факту настання в особи інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з ліквідацією наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (стосовно позивача цей факт встановлено) Закон № 3552-ХІІ містить також умову, щоб така особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС саме у складі формувань Цивільної оборони.

Позивачем були наданні докази, які свідчать про залучення позивача до формувань Цивільної оборони для ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.

Зокрема, як убачається з п. 1 "Приказа начальника гражданской обороны Трипольского БХЗ Киевской области" від 1 травня 1986 р., "С 01 мая т.г. во всех цехах Трипольського БХЗ организовать работу с выездом в населенные пункты Чернобыльского района по обеспечению личного состава спецподразделений безперебойной работой, для завоза необходимых для работы материалов, товаров первой необходимости и вывезу материальных ценностей из производственных предприятий" (а.с. 16).

На виконання цього наказу було видано "Приказ по Трипольському заводу № 125" від 25 травня 1986 р., згідно з яким було вирішено "Довгопята Владимира Ивановича" коммандировать водителем АТЦ ЗИЛ 157 г.н. НОМЕР_1 в г. Чернобыль для доставки опасных грузов балоны с аргоном сроком на 2 дня с 25.05.1986 г. по 26.05.1986 г." (а.с. 15).

До того ж згідно з маршрутним листом позивача, у період з 25 по 26 травня 1986 р. позивач виконував роботи в м. Чорнобиль у складі Трипольського біохімічного заводу, що підтверджується відповідними печатками та підписами (а.с. 17).

Наведене свідчить, що перелічені документи свідчать про безпосередню участь позивача у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи саме в складі формувань Цивільної оборони.

Ця обставина є істотною, позаяк в протилежному випадку статус інваліда війни (на підставі п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ) поширюватиметься на всіх, хто належать до категорії осіб, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії на Чорнобильській АЕС і її наслідків і відповідно мають статус ліквідатора наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (п. 1 ч. 1ст. 9 Закону № 796-ХІІ).

Аналіз норм чинного законодавства дає підстави для висновку про те, що факт залучення громадян до складу формувань цивільної оборони потрібно встановлювати.

Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 7 червня 2018 р. №377/797/17, від 27 лютого 2018 р. справа №368/1579/14 та від 10 травня 2018 р.. справа №279/12162/15-а.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням викладеного суд вважає встановленим факт участі позивача у складі формувань Цивільної оборони та отримання ним інвалідності внаслідок захворювань, пов'язаних з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, а отже, він має право на встановлення статусу інваліда війни із видачею відповідного посвідчення інваліда війни з підстав, встановлених п. 9 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ.

Згідно із вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З урахуванням системного аналізу правових норм, наведених вище, безпосередньо досліджених судом доказів та правових позицій судів вищих інстанцій, суд дійшов висновку, що дії відповідача щодо відмови позивачу у встановленні статусу інваліда війни і видачі відповідного посвідчення є протиправними, а позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Водночас, згідно з вимогами ч. 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

За таких обставин та з метою захисту прав позивача суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 7 вересня 2018 р. № 2597/06.

Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача встановити позивачу статус особи з інвалідністю внаслідок війни, видати позивачу таке посвідчення та нагрудний знак, суд зазначає таке.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим у ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 р., під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Наведене повністю відповідає змісту ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначені повноваження суду при вирішенні справи.

Так, вимогами ч. 3 ст. 245 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Відповідно до вимог ч. 4 цієї ж статті, у випадку, визначеному п. 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.

З урахуванням викладеного та того, що судом вирішено зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача з урахуванням висновків суду, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до вимог ч.1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

При вирішенні справи судом не можуть бути взяті до уваги посилання відповідача на обставини, викладені у відзиві, стосовно відсутності у позивача документів на підтвердження його участі у складі формувань Цивільної оборони, оскільки вони спростовуються дослідженими та оціненими судом доказами.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

позов задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради щодо відмови ОСОБА_2 у встановленні статусу інваліда війни та видачі відповідного посвідчення.

Визнати протиправним та скасувати рішення Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради від 7 вересня 2018 р. № 2597/06.

Зобов'язати Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Обухівської міської ради повторно розглянути заяву ОСОБА_2 щодо встановлення статусу "Особа з інвалідністю внаслідок війни" від 21 вересня 2018 р. з урахуванням висновків суду, викладених у даному рішенні.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Київський окружний адміністративний суд.

Суддя Виноградова О.І.