Рішення № 78319201, 04.12.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2018 р. Справа№0540/9658/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Суддя Донецького окружного адміністративного суду Толстолуцька М.М., розглянувши у спрощеному провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2) до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Василівська, буд. 16, код ЄДРПОУ 41417421) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить суд:

- визнати дії відповідача протиправними та незаконними, в частині відмови у виплаті позивачу страхових виплат за період з липня 2017 року по грудень 2017 року у розмірі 45 106,08 грн.;

- зобов'язати відповідача виплатити позивачу страхові виплати за період з липня 2017 року по грудень 2017 року у розмірі 45 106,08 грн.;

- стягнути судові витрати з відповідача на його користь.

Так, у позовній заяві позивач обґрунтовує свої позовні вимоги тим, що він перебуває на обліку в Управлінні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області як внутрішньо переміщена особа. За період роботи на ПАО «Шахта «Комсомолець Донбасу» позивачем було отримано професійне захворювання, згідно з довідкою МСЕК ДОН-04 № 066368 від 25.01.2007 встановлено стійка втрата професійної працездатності у розмірі 50% та 3-тя група інвалідності безстроково. До 2014 року включно позивач перебував на обліку в відділенні виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у м. Кіровську в Донецькій області. В квітні 2017 року позивач переїхав до м. Слов'янськ, та був зареєстрований як тимчасово внутрішньо переміщена особа за адресою проживання АДРЕСА_3, про що свідчить довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_2 від 24 квітня 2017 року /арк. справи 15/. У зв'язку зі зміною адреси тимчасового місця проживання в м. Слов'янськ, позивачем було отримано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_3 від 19 липня 2017 року за новою адресою тимчасового місця проживання АДРЕСА_2 /арк. справи/.

Управлінням соціального захисту населення в м. Слов'янськ було проведено фактичну перевірку місця проживання/перебування внутрішньо переміщеної особи за старою адресою: АДРЕСА_3.

Відповідач в липні 2017 року припинив страхові виплати, та відновив виплати лише в січні 2018 року. Сума недоотриманих страхових виплат відповідачем не виплачена з посиланням на Постанову КМУ від 25.04.2018 року №335, якою були внесені зміни до Постанови №365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

Позивач вважає дії відповідача щодо невиплати заборгованості по соціальним виплатам притиправними, у зв'язку з чим, змушений був звернутися до суду.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 04 жовтня 2018 року відкрито провадження у справі у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

У строк, встановлений судом, через відділ документообігу та архівної роботи суду від відповідача надійшов відзив на адміністративний позов, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що з 26.04.2017 року на обліку у Слов'янському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області перебуває позивач, як внутрішньо переміщена особа з Шахтарського району Донецької області, якому з 01.04.2017 року відділенням Фонду були продовжені раніше призначені щомісячні страхові виплати у зв'язку із професійним захворюваннім, що отримане 19.01.2007 року. В липні 2017 року позивач змінив своє місце проживання, отримав нову довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи № НОМЕР_3 від 19 липня 2017 року за новою адресою тимчасового місця проживання АДРЕСА_2. НА підставі нової довідки ВПО позивач звернувся із заявою від 07.08.2017 року до Фонду про продовження раніше призначеної страхової виплати, однак перевірку достовірності зазначеної в заяві інформації про фактичне місце проживання/перебування не пройшов, відділенням Фонду отриманий протокол копії рішення засідання комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам від 03.10.2017 №11-32/38 разом із додатком 2/1 про відмову у призначенні (відновленні) соціальних виплат на підставі п.12 пп.2 постанови КМУ № 365 від 08.06.2016 р. - встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом матеріально-побутових умов сім'ї за адресою: АДРЕСА_2.

11.01.2018 року начальником Слов'янського відділення Фонду була винесена постанова № 0536/6453/6453/26 про призначення щомісячної страхової виплати позивачу з 01.01.2018 року. щодо сплати страхових виплат, які не виплачені за минулий період, відповідач зауважує наступне. Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 335 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365», суми соціальних виплат, які не виплачені за минулий період, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, у зв'язку з чим, у відповідача відсутні законні підстави для виплати заборгованості по страховим виплатам.

На підставі зазначеного, позовні вимоги вважає безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

В обґрунтування заявлених заперечень, відповідачем були надані наступні документи, а саме: копію протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 11-32/23, перелік внутрішньо переміщених осіб, яким відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних виплат знідно п.12 пп.4 Постанову КМУ № 365 від 08.06.2016 р., постанову Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 16.06.2017 року «Про припинення щомісячної страхової виплати», копію протоколу засідання Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 11-32/38, перелік внутрішньо переміщених осіб, яким відмовлено у призначенні (відновленні) соціальних виплат знідно п.12 пп.4 Постанову КМУ № 365 від 08.06.2016 р., копію заяви ОСОБА_1 про продовження призначеної страхової виплати від 07.08.2017 р., копію заяви ОСОБА_1 про продовження призначеної страхової виплати від 24.11.2017 р., лист УСЗН Слов'янської міської ради від 05.04.2018 №01-21/1107, постанову Слов'янського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області від 11.11.2018 року «Про призначення потерпілому перерахованої щомісячної страхової виплати».

Водночас, суд зауважує, що доказів на підтвердження виплати позивачеві заборгованості зі страхових внесків, відповідачем до суду не надано.

Згідно з нормами статті 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Перевіривши матеріали справи, вирішивши питання, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги, та якими доказами вони підтверджуються, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження, яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин, судом встановлено наступне.

З матеріалів справи вбачається, що позивач є громадянином України (НОМЕР_4, РНОКПП НОМЕР_1), зареєстрований за адресою проживання: АДРЕСА_2, має зареєстрований страховий випадок профзахворювання, що отримане 16 грудня 1993 року, за висновком МСЕК від 25 січня 2007 року встановлена стійка втрата професійної працездатності 50% безстроково, перебуває на обліку в Слов'янському відділенні управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області,що підтверджується наявними матеріалами справи та не заперечується відповідачем по справі.

Відповідач - Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Донецькій області є юридичною особою, має самостійні кошториси, печатки із зображенням Державного Герба України та своїм найменуванням, а також мають відділення в районах і містах обласного значення. Відділення управлінь виконавчої дирекції Фонду є відокремленими підрозділами робочих органів виконавчої дирекції Фонду, що створюються за рішенням правління Фонду без статусу юридичної особи.

Як вбачається з листа відповідача від 28.08.2018 року на звернення позивача від 22.08.2018 року, 26.04.2017 року позивач звернувся до відділення як внутрішньо переміщена особа з первинною заявою про продовження страхових виплат. Відповідно до довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 26.04.2017 року фактичне місце проживання/перебування зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3. Страхові виплати були продовжені з квітня 2017 року по червень 2017 року та припинені в липні 2017 року на шість місяців, тобто з липня 2017 року по грудень 2017 року, у зв'язку зі скасуванням довідки внутрішньо переміщеної особи від 26.04.2017 року фактичне місце проживання/перебування зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3, згідно з протоколом комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо пересіщеним особам від 13.06.2017 року №11-32/23 п.12 пп.4 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем іх фактичного проживання /перебування, затвердженого Постановою КМУ від 08.06.2016 р. № 365 «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам».

07.08.2017 року позивач повторно звернувся до відповідача з заявою про продовження страхових виплат, в якій була надана нова довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 09.07.2017 року фактичне місце проживання/перебування зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2.

Згідно з протоколом комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам № 11-32/38 від 03.10.2017 року відповідно до п.12 пп.2 Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживанні/перебування, затвердженого Постановою КМУ № 365 від 08.06.2016 р. «Деякі питання здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» позивачу було відмовлено в призначенні/відновленні страхових виплат.

Згідно витягу з протоколу засідання Комісії від 19.12.2018 року № 11-32/19 позивачу було поновлено соціальні виплати. Окрім того, в листі зазначено з посиланням на п.15 Постанови №365, що «орган, що здійснює соціальні виплати, на підставі рішення комісії призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи». У зв'язку з чим, відділенням страхові виплати були призначені (відновлені) з місяця подання заяви на призначення виплат, тобто з січня 2018 року. Також, у листі зазначено, що рішення щодо сплати позивачу заборгованості з недоотриманих страхових виплат буде прийнято після визначенням Кабінету Міністрів України окремого порядку сплати виплат за минулий період.

Отже, судом встановлено та не спростовано відповідачем, що з 01 липня 2017 року позивачеві припинено виплату страхових внесків та з січня 2018 року поновлено позивачу виплату поточних страхових внесків, заборгованість, яка утворилась за період з 01.07.2017 року по 31.12.2017 року не виплачена, сума заборгованості відповідачем не зазначена.

Інших доказів в обґрунтування законності підстав для невиплати заборгованості по страховим виплатам позивачеві з зазначеної дати відповідачем до суду не надано.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність невиплати позивачеві заборгованості по страховим виплатам за період з 01.07.2017 року по 31.12.2017 року.

Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

В Україні як соціальній, правовій державі людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (статті 1, 3 Конституції України).

Зазначені конституційні положення розвинуті в розділі II Конституції України «Права, свободи та обов'язки людини і громадянина». Тим самим право на соціальний захист віднесено до основоположних прав і свобод. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел (частина друга статті 46 Конституції України) і забезпечується частиною другою статті 22 Конституції України, відповідно до якої конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до яких громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.

В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень.

Ні воєнний, ні надзвичайний стан в Україні в цілому, як і на окремих територіях Донецької та Луганської областей, не запроваджено.

Статтею 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

Згідно із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 26 червня 2014 року у справі «Суханов та Ільченко проти України» (Заяви № 68385/10 та № 71378/10) Європейський суд з прав людини зазначив, що стаття 1 Першого протоколу включає в себе три окремих норми: «перша норма, викладена у першому реченні першого абзацу, має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друга норма, що міститься в другому реченні першого абзацу, стосується позбавлення власності і підпорядковує його певним умовам; третя норма, закріплена в другому абзаці, передбачає право Договірних держав, зокрема, контролювати користування власністю відповідно до загальних інтересів. Проте ці норми не є абсолютно непов'язаними між собою. Друга і третя норми стосуються конкретних випадків втручання у право на мирне володіння майном, а тому повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закріпленого першою нормою» (параграф 30).

Щодо соціальних виплат, стаття 1 Першого протоколу не встановлює жодних обмежень свободи Договірних держав вирішувати, мати чи ні будь-яку форму системи соціального забезпечення та обирати вид або розмір виплат за такою системою. Проте якщо Договірна держава має чинне законодавство, яке передбачає виплату як право на отримання соціальної допомоги (обумовлене попередньою сплатою внесків чи ні), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу щодо осіб, які відповідають її вимогам (параграф 31).

Зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (параграф 52).

Суд повторює, що першим і найголовнішим правилом статті 1 Першого протоколу є те, що будь-яке втручання державних органів у право на мирне володіння майном має бути законним і повинно переслідувати легітимну мету «в інтересах суспільства». Будь-яке втручання також повинно бути пропорційним по відношенню до переслідуваної мети. Іншими словами, має бути забезпечено «справедливий баланс» між загальними інтересами суспільства та обов'язком захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідного балансу не буде досягнуто, якщо на відповідну особу або осіб буде покладено особистий та надмірний тягар (параграф 53).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України» (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) Європейський суд з прав людини зазначив, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).

Статтею 173 Кодексу законів про працю України регламентовано, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Закон України від 23 вересня 1999 року № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Закон № 1105-XIV в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин) відповідно до Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає правові, фінансові та організаційні засади загальнообов'язкового державного соціального страхування, гарантії працюючих громадян щодо їх соціального захисту у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, вагітністю та пологами, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, охорони життя та здоров'я.

Розділом V Закону № 1105-XIV врегульовані питання загальнообов'язкового державного соціального страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності.

Згідно з частиною першою статті 36 Закону № 1105-XIV страховими виплатами є грошові суми, які Фонд виплачує застрахованому чи особам, які мають на це право, у разі настання страхового випадку.

Відповідно до частини сьомої статті 36 Закону № 1105-XIV страхові виплати складаються із:

1) страхової виплати втраченого заробітку (або відповідної його частини) залежно від ступеня втрати потерпілим професійної працездатності (далі - щомісячна страхова виплата);

2) страхової виплати в установлених випадках одноразової допомоги потерпілому (членам його сім'ї та особам, які перебували на утриманні померлого);

3) страхової виплати дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності;

4) страхових витрат на медичну та соціальну допомогу.

Частиною першою статті 47 № 1105-XIV визначено, що страхові виплати провадяться щомісячно в установлені Фондом дні на підставі постанови цього Фонду або рішення суду:

1) потерпілому - з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дати встановлення професійного захворювання;

2) особам, які мають право на виплати у зв'язку зі смертю годувальника, - з дня смерті потерпілого, але не раніше дня виникнення права на виплати.

Страхові виплати провадяться протягом строку, на який встановлено втрату працездатності у зв'язку із страховим випадком, а фінансування додаткових витрат згідно з цим Законом - протягом строку, на який визначено потребу в них (частина п'ята статті 47 Закону № 1105-XIV).

Згідно з частинами четвертою, сьомою статті 47 Закону № 1105-XIV виплати, призначені, але не одержані своєчасно потерпілим або особою, яка має право на одержання виплат, провадяться за весь минулий час, але не більш як за три роки з дня звернення за їх одержанням. Якщо потерпілому або особам, які мають право на одержання страхової виплати, з вини Фонду своєчасно не визначено або не виплачено суми страхової виплати, ця сума виплачується без обмеження протягом будь-якого строку та підлягає коригуванню у зв'язку із зростанням цін на споживчі товари та послуги в порядку, встановленому статтею 34 Закону України «Про оплату праці» .

Частиною першою статті 46 Закону № 1105-XIV регламентовано, що страхові виплати і надання соціальних послуг припиняються:

1) на весь час проживання потерпілого за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України;

2) на весь час, протягом якого потерпілий перебуває на державному утриманні, за умови, що частка виплати, яка перевищує вартість такого утримання, надається особам, які перебувають на утриманні потерпілого;

3) якщо з'ясувалося, що виплати призначено на підставі документів, які містять неправдиві відомості. Сума витрат на страхові виплати, отримані застрахованим, стягується в судовому порядку;

4) якщо страховий випадок настав внаслідок навмисного наміру заподіяння собі травми;

5) якщо потерпілий ухиляється від медичної чи професійної реабілітації або не виконує правил, пов'язаних з установленням чи переглядом обставин страхового випадку, або порушує правила поведінки та встановлений для нього режим, що перешкоджає одужанню;

6) в інших випадках, передбачених законодавством.

За положеннями пункту 3 розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1105-ХІV особливості надання соціальних послуг та виплати матеріального забезпечення за соціальним страхуванням внутрішньо переміщеним особам (громадянам України, які переселилися з тимчасово окупованої території, території проведення антитерористичної операції або зони надзвичайної ситуації) визначаються Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до положень статті 33 Конституції України, статті 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11 грудня 2003 року № 1382-IV (надалі - Закон № 1382-IV) громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Згідно з положеннями статті 3 Закону № 1382-IV документами, до яких вносяться відомості про місце проживання є:

- паспорт громадянина України,

- тимчасове посвідчення громадянина України,

- посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання,

- посвідчення біженця,

- посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту,

- посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Нормами статті 6 зазначеного Закону визначено, що громадянин України, а також іноземець чи особа без громадянства, які постійно або тимчасово проживають в Україні, зобов'язані протягом тридцяти календарних днів після зняття з реєстрації місця проживання та прибуття до нового місця проживання зареєструвати своє місце проживання. Батьки або інші законні представники зобов'язані зареєструвати місце проживання новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Реєстрація місця проживання особи здійснюється в день подання особою документів. Реєстрація місця проживання за заявою особи може бути здійснена органом реєстрації з одночасним зняттям з попереднього місця проживання.

Як встановлено судом, позивач реалізував своє конституційне право щодо вільного вибору постійного місця проживання, перемістившись до АДРЕСА_2, де зареєструвався за новою адресою у встановленому чинним законодавством порядку.

Визначення того, хто є внутрішньо переміщеними особами, надано у абзаці першому частини першої статті 1 Закону України від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII в редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин). Внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, який постійно проживає в Україні, якого змусили або який самостійно покинув своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, масових порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.

Адресою покинутого місця проживання внутрішньо переміщеної особи в розумінні цього Закону визнається адреса місця проживання особи на момент виникнення обставин, зазначених у частині першій цієї статті (частина друга статті 1 Закону № 1706 VII).

Нормами статті 5 Закону № 1706 VII передбачено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи засвідчує місце проживання внутрішньо переміщеної особи на період наявності підстав, зазначених у статті 1 цього Закону. Адресою фактичного місця проживання внутрішньо переміщеної особи може бути адреса відповідного місця компактного поселення внутрішньо переміщених осіб (адреса містечка із збірних модулів, гуртожитку, оздоровчого табору, будинку відпочинку, санаторію, пансіонату, готелю тощо).

З аналізу зазначених норм законодавства, суд доходить висновку, що оскільки позивач з 09.07.2018 року фактично проживає на підконтрольній українській владі території за зареєстрованим місцем проживання: АДРЕСА_2, положення зазначеного закону на позивача не поширюються, а відповідно - виплата належних позивачу страхових виплат має бути здійснена управлінням на загальних підставах у порядку, встановленому Законом № 1105-XIV.

Враховуючи вищевказане суд визнає безпідставними посилання відповідача на норми постанов Кабінету Міністрів України, якими визначено порядок здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, оскільки дані нормативно-правові акти регулюють правовідносини щодо здійснення соціальних виплат та порядок взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, та жодним чином не застосовуються до соціального забезпечення громадян, яке гарантується Конституцією України.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Отже, невиплачуючи позивачеві заборгованості по страховим виплатам за період з 01.07.2016 року по 31.12.2016 року (оскільки судом встановлено саме ці періоди невиплати страхових внесків) без належних, передбачених чинним законодавством підстав, відповідач вчинив протиправну бездіяльність.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає наступне.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб'єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов'язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб'єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).

Окрім того, суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з вимогами статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, чи є підстави допустити негайне виконання рішення.

Нормами статті 371 КАС України передбачено, що негайно виконуються рішення, зокрема, про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.

Таким чином, рішення суду підлягає негайному виконанню у межах суми стягнення за один місяць.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 139 КАС при задоволені позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн. квитанцією від 01.10.2018 року за подання до суду адміністративного позову про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Таким чином, судовий збір у розмірі 704,80 грн. підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

На підставі вищевикладеного та керуючись статями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-263, 293-295 КАС України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1, адреса фактичного місця проживання: АДРЕСА_2) до управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Василівська, буд. 16, код ЄДРПОУ 41417421) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати бездіяльність Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Донецькій області протиправною щодо невиплати недоотриманої суми по страховим виплатам ОСОБА_1 з 01.07.2017 року по 31.12.2017 року.

Зобов'язати Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Василівська, буд. 16, код ЄДРПОУ 41417421) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) недоотриману суму по страховим виплатам з 01.07.2017 року по 31.12.2017 року.

Звернути до негайного виконання рішення суду в частині зобов'язання Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Василівська, буд. 16, код ЄДРПОУ 41417421) виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) недоотриману суму по страховим виплатам з 01.07.2017 року по 31.12.2017 року, з урахуванням виплачених сум.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька область, м. Слов'янськ, вул. Василівська, буд. 16, код ЄДРПОУ 41417421) судовий збір у розмірі 704 (сімсот чотири) гривні 80 копійок на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1).

Рішення прийнято в нарадчій кімнаті в порядку письмового провадження 04 грудня 2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.

Апеляційна скарга згідно положень статті 297 КАС України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Відповідно до підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через Донецький окружний адміністративний суд.

Суддя Толстолуцька М.М.