Рішення № 78318123, 04.12.2018, Житомирський окружний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 року м. Житомир справа № 240/5126/18

категорія 5.6.1

Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Панкеєвої В.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області про визнання протиправною відмови, зобов'язання затвердити проект землеустрою,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просить:

- визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області від 20.09.2018 №Д-9455/0-5223/0/22-18 у затверджені проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 56,1807 га, для ведення фермерського господарства на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області в оренду;

- зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою з відведення земельної ділянки площею 56,1807 га, для ведення фермерського господарства на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області в оренду.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивачу листом від 20.09.2018 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду площею 56,1807 га. Вказує, на підставі ч.6 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою приймає рішення про надання земельної ділянки у користування. Підставами відмови відповідачем зазначено те, що інженер-землевпорядник ОСОБА_3 не є відповідальною особою за якість робіт з землеустрою. Вказано, що матеріали польових робіт не відповідають п.4 Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, та 1:500 (ГНКТА-2.04-02-98)" та статті 50 Закону України "Про землеустрій", матеріали топографо-геодезичних робіт з використанням апаратури СРНС не відповідають п.7 "Порядку використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідних робіт і вишукувань та кадастрових зйомок" затвердженого постановою КМУ від 13.07.1998 №1075. Позивач вважає відмову відповідача безпідставною і незаконною, та такою, що порушує його права.

Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду від 5 листопада 2018 року відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи.

Ухвалою суду від 26.11.2018 забезпечено позов ОСОБА_1 шляхом заборони відповідачу затверджувати (погоджувати) документацію із землеустрою з правом передачі в оренду земельної ділянки, розташованої на території Бердичівського району Житомирської області за межами населених пунктів Старосолотвинської сільської ради орієнтовною площею 56,1807 га або іншої її частини, іншою площею, а також здійснювати будь-які інші дії з метою передачі речових прав на вище зазначену земельну ділянку до набрання законної сили рішенням у даній справі

Зважаючи на незначну складність справи, суд вважає за необхідне розглянути її в порядку п.2 ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступних висновків.

Як встановлено судом, наказом Головного управління Держземагенства у Житомирській області №ЖТ/1820886500:05:000/00000425 від 21.02.2014 ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду, розташованої на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області. Орієнтований розмір земельної ділянки 56,1807 га, з цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства. Пунктом 2 вказаного наказу визначено, що розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства (а.с.12).

Листом від 20.09.2018 №Д-9455/0-5223/0/22-18 Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області повідомило позивача про розгляд заяви щодо затвердження проекту землеустрою стосовно відведення земельної ділянки площею 56,1807 га в оренду. По змісту листа, ОСОБА_1 відмовлено у затвердженні такого проекту. Позивачу слід вчинити наступні дії:

- матеріали польових (геодезичних) робіт привести у відповідність, до пункту 4 «Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, та 1:500 (ГНКТА-2.04-02-98)» затвердженої наказом Головного Управління геодезії, картографії та кадастру за № 56 від 09.04Л998 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України від 23.06.1998 за № 393/283Л та статтею 50 Закону України "Про землеустрій";

- відстань між окремими поворотними точками запроектованої земельної ділянки перевищує 200 м (п.3.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376);

- матеріали топографо-геодезичних робіт з використанням апаратури СРНС привести у відповідність до п. 7 "Порядку використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідних робіт і вишукувань та кадастрових зйомок" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 №1075.

Крім того зазначено, що згідно державного реєстру сертифікованих інженерів-землевпорядників ОСОБА_3 не є відповідальний за якість робіт із землеустрою в ДП "Центр ДЗК", що є порушенням статтей 66, 68 Закону України "Про землеустрій" (а.с.8-9).

Не погоджуючись із відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Конституції України визначено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.

Відповідно до ч.1 ст.3 Земельного кодексу України від 25.10.2001 №2768-III земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з частинами 1, 2 та 3 статті 22 Земельного кодексу України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

До земель сільськогосподарського призначення належать: сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель лісогосподарського призначення, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства.

Приписами частин 1 та 2 статті 116 Земельного кодексу України передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

В розумінні вимог ст. 93 Земельного кодексу України земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземцям і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам.

Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування, в тому числі на умовах оренди, врегульовано правовими нормами ст. 123 та 124 цього ж Кодексу.

Відповідно до ст.124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Згідно з 4 ст.122 Земельного кодексу України Центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

Частиною 10 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що рішенням про надання земельної ділянки у користування за проектом землеустрою щодо її відведення здійснюються: затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; вилучення земельних ділянок у землекористувачів із затвердженням умов вилучення земельних ділянок (у разі необхідності); надання земельної ділянки особі у користування з визначенням умов її використання і затвердженням умов надання, у тому числі (у разі необхідності) вимог щодо відшкодування витрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва.

Згідно зі ст.25 Закону України "Про землеустрій" документація із землеустрою розробляється у вигляді схеми, проекту, робочого проекту або технічної документації, в тому числі у вигляді проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Статтею 30 Закону України "Про землеустрій" передбачено, що погодження і затвердження документації із землеустрою проводиться в порядку, встановленому Земельним кодексом України, цим Законом.

Частиною 4 ст.123 Земельного кодексу України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

У свою чергу, ч.1 ст.186-1 Земельного кодексу України передбачено, що проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов'язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов'язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до ч. 4 ст. 186-1 Земельного кодексу України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту.

Частиною 5 статті 186-1 Земельного кодексу України органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов'язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов'язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері.

Згідно з ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Частиною 8 статті 186-1 Земельного кодексу України передбачено, що у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Відповідно до ст.50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають: завдання на розроблення проекту землеустрою; пояснювальну записку; копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності); рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом); письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду; довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями; матеріали геодезичних вишукувань та землевпорядного проектування (у разі формування земельної ділянки); відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна для об'єктів будівництва III-V категорії складності, які розташовані на земельній ділянці; розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом); розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом); акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки); акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки); перелік обмежень у використанні земельних ділянок; викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки); кадастровий план земельної ділянки; матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки); матеріали погодження проекту землеустрою.

Суд звертає увагу, що у розумінні ч.6 ст.186-1 Земельного кодексу України підставою для відмови у затвердженні проекту землеустрою є невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

У свою чергу ст.50 Закону України "Про землеустрій" містить вичерпний перелік документації, що включає проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Як вже встановлено судом, позивачу листом від 20.09.2018 відмовлено у затвердженні проекту землеустрою з відведення земельної ділянки площею 56,1807 га, для ведення фермерського господарства на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області в оренду.

Так, згідно з ч.6 ст.123 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про надання земельної ділянки у користування.

Суд наголошує, що в порушення ч.6, ч.10, ч.13 ст.123 Земельного кодексу України відповідачем за результатами розгляду заяви позивача про затвердження проекту землеустрою не прийнято відповідне рішення про затвердження проекту землеустрою або про відмову у такому затвердженні.

З приводу вимоги відповідача у листі усунути недоліки матеріалів польових (геодезичних) робіт суд зазначає наступне.

У листі відповідачем не конкретизовано у чому саме полягає порушення, оскільки статтею 50 Закону України "Про землеустрій" передбачено низку вимог до проекту.

Крім того, відповідачем не наведено жодної обставини на підтвердження наявності порушення п.4 "Інструкції з топографічного знімання у масштабах 1:5000, 1:2000, 1:1000, та 1:500 (ГНКТА-2.04-02-98)".

Щодо тверджень відповідача, що відстань між окремими поворотними точками запроектованої земельної ділянки перевищує 200 м суд зазначає наступне.

Згідно з п.3.4 Інструкції про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, затвердженої наказом Держкомзему від 18.05.2010 №376 межові знаки встановлюються у поворотних точках меж земельної ділянки, але не рідше ніж через 200 м. Мінімальна відстань між межовими знаками в поворотних точках меж земельної ділянки не повинна бути менше ніж 1 м.

Аналіз вказаної норми та тверджень відповідача дозволяє зробити висновок, що відсань між окремими поворотними точками вказаної земельної ділянки більша ніж 200 метрів, що в свою чергу не суперечить нормам чинного законодавства.

Вимога матеріали топографо-геодезичних робіт з використанням апаратури СРНС привести у відповідність до п.7 "Порядку використання апаратури супутникових радіонавігаційних систем під час проведення топографо-геодезичних, картографічних, аерофотознімальних, проектних, дослідних робіт і вишукувань та кадастрових зйомок" затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.07.1998 №1075 не обґрунтована жодними фактами. По суті порушення не вказано чим саме порушено вказано норму та не надано доказів на підтвердження виявлених порушень.

Норми статті 66 Закону України "Про землеустрій" передбачають, що професійною діяльністю у сфері землеустрою можуть займатися особи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі знань землеустрою.

Підготовка інженерів-землевпорядників здійснюється на факультетах землевпорядного профілю у вищих навчальних закладах відповідного рівня акредитації.

Відповідальними особами за якість робіт із землеустрою можуть бути лише сертифіковані інженери-землевпорядники.

Сертифікованими інженерами-землевпорядниками є особи, які мають вищу освіту за спеціальностями та кваліфікаціями у галузі знань землеустрою, мають стаж роботи за спеціальністю не менше одного року, склали кваліфікаційний іспит, одержали сертифікат та зареєстровані в Державному реєстрі сертифікованих інженерів-землевпорядників відповідно до цього Закону.

Сертифікованим інженером-землевпорядником не може бути особа, обмежена у дієздатності або визнана недієздатною за рішенням суду.

Згідно копії сертифіката №001481 ОСОБА_3 є інженером-землевпорядником з 30.01.2013 (а.с.10).

Проект землеустрою на вказану земельну ділянку розроблений у 2015 році, доказів на спростування наявності у ОСОБА_3 кваліфікаційного сертифікату відповідачем не надано.

Аналіз долучених до матеріалів справи доказів, дозволяє зробити суду висновок, що ОСОБА_3 у розумінін норм Закону України "Про землеустрій" є сертифікованим інженером-землевпорядником, у зв'язку з чим твердження відповідача є безпідставними.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що відмовляючи ОСОБА_1 у затвердженні проекту землеустрою, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, Законом України "Про землеустрій", а тому є підстави для визнання відмови Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області у затвердженні проекту землеустрою, викладеної у листі від 20.09.2018 №Д-9455/0-5223/0/22-18, протиправною.

Щодо позовних вимог про зобов'язання Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити проект землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду суд зазначає наступне.

Статтею 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенство права. Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

Обмеження дискреційної влади як складова верховенства права і правової держави вимагає, насамперед, щоб діяльність як держави загалом, так і її органів, включаючи законодавчий, підпорядковувалася утвердженню і забезпеченню прав і свобод людини.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", зазначив, що "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом. Так, при розгляді справи було б неприйнятно враховувати право на ефективний засіб захисту, а саме, запобігання порушенню або припиненню порушення з боку суб'єкта владних повноважень, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права без його практичного застосування.

Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту.

Як встановлено з матеріалів справи, саме по собі судове рішення про визнання відмови у затвердженні проекту протиправною не відновлює порушеного права позивача на прийняття відповідачем вмотивованого рішення щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою, а породжує додаткові спори.

Верховний Суд України у своїй постанові від 16.09.2015 по справі №21-1465а15 зазначив, що у випадку задоволення позову, рішення суду має бути таким, яке б гарантувало дотримання і захист прав, свобод, інтересів позивача від порушень з боку відповідача, забезпечувало його виконання та унеможливлювало необхідність наступних звернень до суду.

Спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії, чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникла б необхідність повторного звернення до суду.

Застосовуючи механізм захисту права та його відновлення, порушеного суб'єктом владних повноважень, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача затвердити проект землеустрою з відведення земельної ділянки площею 56,1807 га, для ведення фермерського господарства на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області в оренду, оскільки будь-яких перешкод, крім тих, які вже розглянуті судом, відповідачем не зазначено та судом не встановлено.

Частиною 1 та 2ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Приписами статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведене, відповідачем не доведено правомірність відмови у затвердженні проекту землеустрою, а тому позов ОСОБА_1 слід задовольнити в повному обсязі.

Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,

вирішив:

Позов задовольнити повністю.

Визнати протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області (вул.Довженка,45, м.Житомир, 10002, код ЄДРПОУ 39765513) від 20.09.2018 №Д-9455/0-5223/0/22-18 у затвердженні проекту землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду площею 56,1807 га для ведення фермерського господарства ОСОБА_1 (АДРЕСА_1 ідн. номер НОМЕР_1), яка розташована на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області затвердити проект землеустрою з відведення земельної ділянки в оренду ОСОБА_1 площею 56,1807 га, для ведення фермерського господарства на території Старосолотвинської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, з урахуванням приписів п.п.15.5 п.15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.А. Панкеєва