Рішення № 78317426, 05.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

05 грудня 2018 року № 826/17768/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Кармазіна О.А., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справуза позовом:ОСОБА_1до: треті особиПриватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни, АТ «Укрсоцбанк», ПАТ «Державний ощадний банк України»,про:визнання незаконними дій, скасування постанови та зобов'язання вчинити певні дії,-ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) (далі - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Приватного виконавця Вольф Тетяни Леонідівни (АДРЕСА_2) (далі - відповідач, приватний виконавець), в якому, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:

скасувати постанову від 03.10.2018 про арешт коштів боржника в ПрАТ «Державний ощадний банк України» в частині накладення арешту на рахунок № НОМЕР_2, яка винесена відповідачем у виконавчому провадженні № 57206237;

зобов'язати відповідача зняти арешт з рахунку № НОМЕР_2, що відкритий в ПрАТ «Державний ощадний банк України».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 13.09.2018 відповідачем прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 57206237 за виконавчим написом приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 про стягнення з ОСОБА_1, що є боржником за договором банківського поточного (карткового) рахунку № 0009/005387-PR від 30.01.2013, коштів у розмірі 81 184,45 грн.

Позивач звернув увагу суду на те, що у виконавчому написі нотаріуса зазначено актуальну адресу боржника, а саме: АДРЕСА_1, проте жодних документів, у тому числі постанови про відкриття вказаного виконавчого провадження, він не отримував.

При цьому позивач додав, що матеріали виконавчого провадження також не містять жодних доказів повідомлення його про відкриття виконавчого провадження № 57206237, що зумовлює порушення відповідачем вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач вказав, що боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі.

Натомість, як зазначив у позовній заяві позивач, внаслідок вказаних порушень з боку відповідача він був позбавлений можливості реалізувати свої права, як учасника виконавчого провадження, передбачених ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження».

Між тим, позивач зазначив, що 23.10.2018 ознайомившись з матеріалами виконавчого провадження, йому стало відомо, що 03.10.2018 відповідачем була прийнята постанова про накладення арешту на кошти боржника, що містяться на рахунках, відкритих в банківських установах, у тому числі в ПАТ «Державний ощадний банк України», зокрема, накладено арешт на його картковий рахунок № НОМЕР_2.

Разом з тим, як стверджує позивач, відповідно до довідки від 24.10.2018 № 113, виданою Департаментом міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради, заробітна плата боржника перераховується на картковий рахунок № НОМЕР_2 в ПАТ «Державний ощадний банк України».

В той же час, посилаючись на ч. 2 ст. 70 Закону України «Про виконавче провадження» позивач зазначив, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю особи, у зв'язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків. Натомість за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків, з огляду на що відповідачем було порушено право позивача на заробітну плату, оскільки ним було накладено арешт на картковий рахунок боржника, що зумовлює неможливість отримання заробітної плати, яка на нього зараховується.

Посилаючись на ч. 1 ст. 2 та ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати, позивач наголосив, що дана Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. При цьому, заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.

Також, посилаючись на ч. 1 ст. 115, ч. 5 ст. 97 Кодексу законі України про працю, ст. 22, ч. 1 та ч. 6 ст. 24, ч. 3 ст. 15 Закону України «Про оплату праці» позивач зазначив, що заробітна плата повинна виплачуватись регулярно в робочі дні, в установлені колективним договором або нормативним актом роботодавця строки, але не рідше двох разів на місяць.

Позивач також додав, що 18.10.2018 відповідачем прийнято постанову про звернення стягнення на заробітну плату боржника шляхом відрахування 20% доходу боржника на рахунок відповідача у ПАТ «КБ Приватбанк».

Між тим, позивач звертає увагу суду на те, що оскільки постановою від 03.10.2018 накладено арешт на кошти на картковому рахунку боржника, заробітна плата, що надходить на його рахунок у розмірі 100% перераховується приватному виконавцю.

Підсумовуючи викладене, позивач наголосив на протиправності спірної постанови, з огляду на що просив її скасувати, а позовні вимоги задовольнити.

Відповідач у відзиві на позов, який надійшов 05.12.2018, просив відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що: накладення арешту заборонено на кошти на рахунках із спеціальним режимом використання; обмеження щодо накладення арешту передбачені самою оскаржуваною постановою; рахунок, на якому арештовані кошти, передбачений також для виплати інших коштів; банк прийняв постанову про арешт коштів та не повернув її, хоча у разі наявності законодавчої заборони щодо накладення арешту на кошти, банку повертає таку постанову без виконання, що у сукупності, як вважає відповідач, вказує на відсутність підстав для задоволення позову.

З урахуванням того, що справа належить до категорії справ, визначених ст. 287 КАС України, за правилами для розгляду даної категорії справ ухвалою від 21.11.2018 відкрито провадження у справі та призначено до судового розгляду у судовому засіданні на 05.12.2018.

З урахуванням положень ст. 268 КАС України учасники повідомлені про розгляд справи, про що наявні поштові повідомлення про вручення поштового відправлення.

Однак, у судове засідання 05.12.2018 належним чином уповноважені представники учасників справи у судове засідання на з'явилися.

Між тим, у судове засідання з'явилася громадянка ОСОБА_4 - помічник адвоката, яка зазначила, що є представником позивача. В контексті наведеного, крім іншого, було надано довіреність від адвокатського об'єднання на ім'я ОСОБА_4 на право представництва вказаною особою інтересів адвокатського об'єднання, що вочевидь не є доказом наявності повноважень на представництво інтересів позивача. Надана копія договору між позивачем та адвокатським об'єднанням у даному випадку також не надає помічнику адвоката ОСОБА_4 права представляти інтереси позивача, у договорі взагалі відсутня згадка про конкретних осіб, які мають право діяти від імені позивача в рамках такого договору. У судовому засіданні помічнику адвоката роз'яснено положення п. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 59 КАС України відносно документів, які мають підтверджувати повноваження фізичної особи, та звернута увага на положення ч. 2 ст. 16 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» відповідно до якої помічник адвоката виконує доручення адвоката у справах, що знаходяться у провадженні адвоката, крім тих, що належать до процесуальних повноважень (прав та обов'язків) адвоката. Відтак, громадянку ОСОБА_4 не було допущено до участі у справі в якості представника позивача.

Відповідно до ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.

Враховуючи наведене, справу розглянуто за відсутності осіб, які беруть участь у справі, та розгляд справи завершено в порядку ч. 9 ст. 205 КАС України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Судом встановлено, що 13.09.2018, приватним виконавцем виконавчого округу міста Києва Вольф Тетяною Леонідівною, на підставі виконавчого напису № 4397, виданого 23.08.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Гамаль І.М. щодо стягнення з боржника, прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження № 57206237 щодо стягнення з боржника - ОСОБА_1 на користь АТ «Укрсоцбанк» заборгованості у розмірі 82 184,45 грн.

03.10.2018, відповідачем в межах виконавчого провадження № 57206237 прийнято постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках у банках, зокрема, у тому чисті і у ПАТ «Державний ощадний банк України», крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику.

Зазначено про арешт коштів у межах суми стягнення 90 402,89 грн.

18.10.2018 відповідачем прийнято постанову № 57206237 про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника, якою звернуто стягнення на доходи боржника.

Між тим, позивач вважаючи постанову від 03.10.2018 № 57206237 про арешт коштів боржника протиправною, та такою, що порушує його права звернувся до суду з даним позовом.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» (у редакції чинній на час прийняття спірної постанови) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих написів нотаріусів.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника.

Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2, ч. 4 ст. 18 названого Закону виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Отже, виконавець зобов'язаний вживати передбачених Законом України «Про виконавче провадження» заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а також зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом, у тому числі вчиняти заходи примусового виконання рішень щодо стягнення звернення на заробітну плату..

Суд зазначає, що відповідно до ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника.

При цьому, згідно з ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 151 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 191 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 261 Закону України "Про теплопостачання", статті 181 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом.

Також ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що стягнення не може бути звернено на такі виплати: 1) вихідну допомогу, що виплачується в разі звільнення працівника; 2) компенсацію працівнику витрат у зв'язку з переведенням, направленням на роботу до іншої місцевості чи службовим відрядженням; 3) польове забезпечення, надбавки до заробітної плати, інші кошти, що виплачуються замість добових і квартирних; 4) матеріальну допомогу особам, які втратили право на допомогу по безробіттю; 5) допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами; 6) одноразову допомогу у зв'язку з народженням дитини; 7) допомогу при усиновленні дитини; 8) допомогу на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування; 9) допомогу на дітей одиноким матерям; 10) допомогу особам, зайнятим доглядом трьох і більше дітей віком до 16 років, по догляду за дитиною з інвалідністю, по тимчасовій непрацездатності у зв'язку з доглядом за хворою дитиною, а також на іншу допомогу на дітей, передбачену законом; 11) допомогу на лікування; 12) допомогу на поховання; 13) щомісячну грошову допомогу у зв'язку з обмеженням споживання продуктів харчування місцевого виробництва та особистого підсобного господарства громадян, які проживають на території, що зазнала радіоактивного забруднення; 14) дотації на обіди, придбання путівок до санаторіїв і будинків відпочинку за рахунок фонду споживання.

Крім того, відповідно до ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов'язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках.

Таким чином, наведеними законодавчими положеннями обмежено право виконавця в частині накладення арешту на кошти боржника, звернення стягнення, на які заборонено законом.

Водночас, визначено обов'язок Банку повернути постанову, якщо рахунок має спеціальний режим використання.

Між тим, судом встановлено, що як на підставу протиправності прийняття постанови про арешт коштів боржника від 03.10.2018 № 57206237, якою накладено арешт на кошти, які знаходяться на рахунку № НОМЕР_2, відкритому в ПАТ «Державний ощадний банк України», позивач вказує на використання цього рахунку для виплати йому заробітної плати, на підтвердження чого надає довідку від 24.10.2018 № 113, видану Департаментом міського благоустрою Виконавчого органу Київської міської ради, з огляду на що, на думку позивача, порушено трудове законодавство, яким гарантовано обов'язковість і першочерговість оплати праці працівників та Конвенцію про захист заробітної плати, яка передбачає заборону накладення арешту на заробітну плату.

Разом з тим, суд звертає увагу позивача на те, що вказану постанову прийнято відповідачем у відповідності до Закону України «Про виконавче провадження» задля забезпечення реального виконання боржником рішення, якою накладено арешт на кошти, що містяться на рахунках у банках та всіх інших рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника.

Аналізуючи зміст спірної постанови суд зазначає, що у постанові про накладення арешту на кошти, приватний виконавець зазначив: «крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику».

Тобто, приватний виконавець вказаною постановою визначив банківським установам, які виконують рішення виконавця, порядок виконання з урахуванням обмежень, а саме: що не підлягають арешту кошти, що містяться на рахунках боржника стягнення на які заборонено Законом, у тому числі ст. 73 Закону України «Про виконавче провадження», перелік яких не містить обмежень щодо накладення арешту на рахунок, на який нараховується заробітна плата.

Довідка Департаменту від 24.10.2018 № 113, тобто видана вже після прийняття оскаржуваної постанови та, відповідно, була відсутня у відповідача, містить посилання на те, що вказаний позивачем поточний рахунок, крім іншого, призначений для зарахування та виплат - і інших виплат, а відтак, суд не вбачає підстав для висновку про протиправність дій чи рішень державного виконавця, а оцінка дій банку у даному випадку знаходиться поза межами компетенції суду у даній справі.

Слід додати, що відповідно до ч. 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Постановою Національного банку України від 21.01.2004 затверджено Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті № 22 (далі - Інструкція № 22), пунктом 10.1 якої визначено, що виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом.

Банк приймає до виконання постанову державного виконавця та/або рішення суду, які доставлені до банку самостійно державним виконавцем, слідчим, представником суду, органу державної податкової служби або які надійшли рекомендованим або цінним листом, відправником якого є суд, державний виконавець, слідчий, орган державної податкової служби.

Згідно пункту 10.3 Інструкції № 22, арешт на підставі документа про арешт коштів може бути накладений на всі кошти, що є на всіх рахунках клієнта банку, без зазначення конкретної суми, або на суму, що конкретно визначена в цьому документі. Якщо в документі про арешт коштів не зазначений конкретний номер рахунку клієнта, на кошти якого накладений арешт, але обумовлено, що арешт накладено на кошти, що є на всіх рахунках, то для забезпечення суми, визначеної цим документом, арешт залежно від наявної суми накладається на кошти, що обліковуються на всіх рахунках клієнта, які відкриті в банку, або на кошти на одному/кількох рахунку/ах.

Банк здійснює арешт коштів на рахунку клієнта, операції за яким були зупинені відповідно до статті 6 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», на підставі постанови виконавця, яка надійшла до банку після повідомлення банком виконавця про відкриття клієнтом цього рахунку. Банк здійснює дії щодо арешту коштів відповідно до пункту 10.6 цієї глави.

Таким чином, вказаними вище нормами регламентовано і дії банку у разі вчинення дій по арешту коштів, а вищезгаданими положеннями другого речення ч. 3 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» - визначено порядок дій банку у разі отримання постанови виконавця про накладення арешту у разі, якщо такі кошти не підлягають арешту.

У даному випадку, як встановлено під час розгляду справи, постанова про арешт коштів не повернута Банком приватному виконавцю. По суті, у даному випадку, претензії щодо арешту коштів зводяться до дій банку, який обслуговує рахунок позивача та застосував арешт до коштів на рахунку, який (банк), у разі законодавчої заборони щодо арешту коштів на рахунку, має повернути вказану постанову виконавцю. У той же час, позивач оскаржує саму постанову, яка не містить заборонених Законом доручень або вказівок.

Між тим, суд зазначає, що матеріали позовної заяви не містять жодних належних, у розумінні ст. 73 КАС України, доказів, які б надали суду можливість пересвідчитись у тому, що рахунок № НОМЕР_2, що відкритий в ПрАТ «Державний ощадний банк України» відноситься до рахунку із спеціальним режимом використання чи має заборони щодо арешту коштів на такому рахунку.

Таким чином, проаналізувавши вказані обставини у їх сукупності в контексті викладених норм, суд дійшов висновку, що постанова від 03.10.2018 про арешт коштів боржника в ПрАТ «Державний ощадний банк України» в частині накладення арешту на рахунок № НОМЕР_2, яка винесена відповідачем у виконавчому провадженні № 57206237 є правомірною та такою, що скасуванню не підлягає, з огляду на що позов в цій частині задоволенню не підлягає.

В порядку ч. 1 ст. 77 КАС України позивач не довів обставин протиправності дій державного виконавця у наведеному вище аспекті.

Відтак, судом не вбачається порушень з боку відповідача положень ч. 2 ст. 48, ст. 73, ч. 3 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження", які визначають обмеження щодо арешту коштів на рахунках боржника, як і положень правових актів, на які посилається позивач, висновок щодо чого ґрунтується на системному аналізу норм законодавства у їх сукупності.

Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача зняти арешт з рахунку № НОМЕР_2, що відкритий в ПрАТ «Державний ощадний банк України», суд зазначає, що оскільки судом встановлено правомірність прийняття приватним виконавцем постанови про накладення арешту на рахунок № НОМЕР_2, відкритого у ПрАТ «Державний ощадний банк України» та на час розгляду справи не доведено наявності встановлених профільним Законом підстав для зняття арешту, суд не вбачає підстав для зобов'язання приватного виконавця зняти арешт з вказаного рахунку, у зв'язку з чим, позовна вимога в цій частині задоволенню також не підлягає.

Таким чином, зважаючи на викладене у сукупності, а також приймаючи до уваги те, що, за висновком суду, відповідач діяв в межах повноважень передбачених чинним законодавством України, у суду відсутні правові підстави для скасування постанови від 03.10.2018 № 57206237 про накладення арешту та зобов'язання відповідача зняти арешт з рахунку № НОМЕР_2, відкритого у ПрАТ «Державний ощадний банк України».

Враховуючи вищевикладене, а також виходячи із заявлених вимог та підстав позову, суд приходить до висновку, що в порядку виконання обов'язку, визначеного ч. 1 ст. 77 КАС України, позивачем не доведено обставин, на яких ґрунтують його позовні вимоги та, враховуючи положення ч. 2 ст. 77 КАС України, судом не встановлено порушень прав чи інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин з боку відповідача.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог та їх обґрунтування, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки досліджених доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на з'ясуванні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Керуючись статтями 6, 72-77, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код: НОМЕР_1) - відмовити у повному обсязі.

Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені положеннями ст. 255, ч. 1 ст. 272 КАС України.

Відповідно до ч. 6 ст.287 КАС України апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення та оскаржені у порядку, передбаченому ст.ст. 292, 293, 296, 297 КАС України з урахуванням положень п/п. 15.5 п. 15 Розділу VII "Перехідні положення" Кодексу адміністративного судочинства України (в редакції Закону № 2147-VIII).

Суддя О.А. Кармазін