Рішення № 78312715, 06.11.2018, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

06.11.2018Справа № 910/13471/18

Господарський суд міста Києва у складі судді Якименко М.М., при секретарі судового засідання Шкорупеєв А.Д., розглянувши матеріали господарської справи

за позовом Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (36022, Полтавська обл., місто Полтава, ВУЛ.СТАРИЙ ПОДІЛ, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131819) в особі Лубенської філії ПАТ "Полтаваобленерго" (код ЄДРПОУ ВП: 25717153; місцезнаходження ВП: 37500, Полтавська обл., місто Лубни, ВУЛИЦЯ БРАТСЬКА, будинок 1)

до Державного підприємства "Укртранснафтопродукт" (02095, м. Київ, ВУЛ. А. АХМАТОВОЇ, будинок 47, офіс 108-А; код ЄДРПОУ 34355770)

про стягнення 39 215,74 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: Рубан Т.М. - за довіреністю;

від відповідача: не з'явилися.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго" в особі Лубенської філії ПАТ "Полтаваобленерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Державного підприємства "Укртранснафтопродукт" про стягнення 39 215,74 грн.

В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору про постачання електричної енергії №941 від 02.12.2008 року в частині своєчасного внесення оплати за використану (куплену) електричну енергію.

З цих підстав позивач просив суд задовольнити позов та стягнути з відповідача на свою користь: 9 561,16 грн. - пені, 10 273,44 грн. - інфляційних втрат, 2 247,98 грн. - 3% річних, 17 133,16 грн. - пені за попередню оплату активної електроенергії, 1 762,00 грн. - судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.10.2018 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) учасників справи; судове засідання (розгляд справи по суті) призначено на 06.11.2018 року; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов - протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали та для подання заперечень на відповідь на відзив (якщо така буде подана) - протягом 7 днів з дня отримання відповіді на відзив.

Відповідач ухвалу суду від 10.10.2018 року отримав 20.10.2018 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення , виплату поштового переказу 02095 0686953 2.

При цьому суд зазначає, що у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, відповідач не подав до суду відзив на позов, тобто не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим статтею 178 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

За таких обставин, оскільки відповідач не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, в зв'язку з чим справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 9 статті 165 ГПК України.

В судове засідання 06.11.2018 року представник відповідача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

В судовому засіданні 06.11.2018 року представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив суд їх задовольнити.

Відповідно до статті 85 ГПК України в судовому засіданні 06.11.2018 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані матеріали справи в їх сукупності та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

02.12.2008 року між Відкритим акціонерним товариством "Полтаваобленерго" (в подальшому перейменовано в Публічне акціонерне товариство "Полтаваобленерго; далі по тексту - позивач, постачальник) та Державним підприємством «Укртранснафтопродукт» (далі по тексту - відповідач, споживач) укладено Договір про постачання електричної енергії №941 (далі по тексту - Договір), за умовами якого (розділ 1) постачальник продає електричну енергію (як різновид товару) Споживачу для забезпечення потреб електроустановок Споживача з приєднаною потужністю 4316.40 кВт, а Споживач оплачує Постачальнику вартість використаної (купленої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього Договору. Точка продажу електричної енергії визначена на межі балансової належності електричних мереж Постачальника та Споживача згідно з додатком «Акт розмежування балансової належності електромереж та експлуатаційної відповідальності сторін» (для субспоживача - на межі балансової належності Постачальника та основного споживача).

Згідно з п. 2.3. Договору споживач зобов'язується:

- оплачувати постачальнику вартість електричної енергії згідно з умовами розділу 5 цього Договору та режиму роботи електроустановки: цілодобово (п.2.3.2. Договору);

- здійснювати оплату за перетікання реактивної електричної енергії між електромережею Постачальника та електроустановками Споживача згідно з додатками «Порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії» (п.2.3.4. Договору).

У відповідності до п.3.1. Договору постачальник має право:

- Отримувати від Споживача плату за поставлену електричну енергію за роздрібними тарифами, розрахованими згідно з Умовами та правилами здійснення підприємницької діяльності з постачання електричної енергії за регульованим тарифом, та інші платежі, обумовлені цим Договором (п.3.1.1.);

- Обмежувати або припиняти постачання електричної енергії Споживачу згідно з умоьами розділу 6 цього Договору відповідно до порядку, передбаченого ПКЕЕ (п.3.1.2. Договору);

- Визначати у порядку, передбаченому розділом 5 цього Договору, величини споживання електричної енергії та потужності (п.3.1.3. Договору);

- Вимагати відшкодування збитків, завданих Постачальнику внаслідок порушення Споживачем умов цього Договору (п.3.1.4. Договору);

- Доступу до належних Споживачу засобів (систем) обліку електричної енергії, вимірювання потужності, контролю показників якості електричної енергії для контролю дотримання встановлених режимів споживання енергії (п.3.1.5. Договору).

Згідно з п. 2 Додатку №2 до Договору «Порядок розрахунків» споживач до початку розрахункового періоду здійснює платіж на наступний розрахунковий період у сумі вартості 100% заявленого (договірного) обсягу споживання електричної енергії.

Розмір суми платежу розраховується Споживачем самостійно як сума добутків визначених на наступний розрахунковий період рівнів тарифу відповідного класу та заявленого (договірного) обсягу споживання електричної енергії.

У разі відсутності інформації про рівень тарифів на наступний розрахунковий період до дня здійснення попередньої оплати, споживач розраховує суму платежу за тарифами, що діють у поточному розрахунковому періоді.

Починаючи з дня складання "Акта про обсяги спожитої (переданої) Споживачу (субспоживачу) електричної енергії" Електропостачальна організація надає споживачу рахунок вартості фактично спожитої електроенергії.

Остаточний розрахунок за минулий розрахунковий період здійснюється Споживачем самостійно протягом 5 операційних (10 операційних для споживачів, які здійснюють розрахунки через структурний підрозділ, який розташований в іншому місті) днів з дня вилиски рахунку.

Якщо сума передоплати перевищує вартість фактично використаної електроенергії, - різниця зараховується в рахунок наступних платежів.

Споживач самостійно знімає показники розрахункових лічильників о 8-00 год 17 числа , оформляє "Відомість про фактичні покази розрахункових приладів обліку електричної енергії", та до 15-00 надає її Постачальнику для здійснення розрахунку та оформлення «Акта про обсяги спожитої (переданої) Споживачу (субспоживачу) електричної енергії» (п.3. Додатку №2 до Договору «Порядок розрахунків»).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що внаслідок порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасності здійснення платежів, обумовлених умовами Договору та Додатку №3 до договору, позивачем нараховано відповідачу пеню, 3% річних та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

11.06.2017 року прийнято Закон України «Про ринок електричної енергії», який визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку електричної енергії, регулює відносини, пов'язані з виробництвом, передачею, розподілом, купівлею-продажем, постачанням електричної енергії для забезпечення надійного та безпечного постачання електричної енергії споживачам з урахуванням інтересів споживачів, розвитку ринкових відносин, мінімізації витрат на постачання електричної енергії та мінімізації негативного впливу на навколишнє природне середовище.

На виконання пункту 17 розділу XVII Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про ринок електричної енергії», 14.03.2018 року прийняті, зокрема, Правила роздрібного ринку електричної енергії, затверджені постановою НКРЕКП №312, які набирали чинності 11.06.2017 року.

Відповідно до пункту 22 розділу XVII Прикінцевих та перехідних положень положень Закону України «Про ринок електричної енергії» нормативно - правові акти, прийняті на виконання Закону України «Про електроенергетику», діють до набрання чинності нормативно - правовими актами, затвердженими на виконання цього Закону.

Тобто, на строк дії перехідного періоду (до здійснення відокремлення оператора системи розподілу) взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами (на роздрібному ринку електричної енергії», регулюються Правилами користування електричною енергією, затвердженими постановою НКРЕ від 31.07.1996 р. №28, зареєстрованими в міністерстві юстиції України 02.08.1996 р. за №417/1442 (зі змінами далі по тексту - ПКЕЕ).

Положеннями пункту 1.3 ПКЕЕ передбачено, що постачання електричної енергії для забезпечення потреб електроустановки здійснюються на підставі договору про постачання електричної енергії (далі - Договір), що укладається між власником цієї електроустановки (уповноваженою власником особою) та постачальником електричної енергії за регульованим тарифом.

Абзацом першим пункту 5.1. ПКЕЕ визначено, що Договір є основним документом, який регулює виносний між постачальником електричної енергії за регульованим тарифам, що здійснює свою діяльність на закріпленій території і споживачем та визначає зміст правових відносин, прав та обов'язків сторін.

Пунктом 1.1. ПКЕЕ (Правил), передбачено, що ці правила регулюють взаємовідносини, які виникають в процесі продажу і купівлі електричної енергії між виробниками або постачальниками електричної енергії та споживачами. При цьому, дія цих Правил поширюється на всіх юридичних осіб та фізичних осіб (крім населення). Споживання електричної енергії без договору не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до частин 1, 2 статті 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

За змістом статті 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 527 ЦК України, боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Згідно вимог ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

З наданих позивачем доказів вбачається, що позивач взяті на себе зобов'язання виконав належним чином, в період часу з вересня 2016 року по серпень 2018 року (включно) продав електричну енергію (як різновид товару) відповідачу, а відповідач в порушення умов Договору порушив зобов'язання з своєчасного здійснення платежів, в зв'язку з чим позивач нарахував відповідачу пеню, 3% річних та інфляційні втрати.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідач припустився прострочення оплати, а тому позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за період з , які за розрахунками позивача становлять: 9 561,16 грн. (пені) за період з жовтня 2016р. по квітня 2018р. та 17 133,16 грн. (пені за попередню оплату активної електроенергії) за період з 17.10.2017р. по 16.08.2018р.

Згідно з п. 4.2.1. Договору за внесення платежів, передбачених пунктами 2.3.3-2.3.4 цього Договору, з порушенням термінів, визначених відповідним додатком, Споживач сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати, компенсаційні нарахування на встановлений індекс інфляції та трьох процентів річних з простроченої суми. Сума пені, компенсаційні нарахування встановленого індексу інфляції та три проценти річних зазначаються у розрахунковому документі окремими рядками.

Відповідно до п.4.2.3. Договору споживач сплачує Постачальнику вартість недоврахованої електроенергії, розраховану відповідно до діючої Методики визначення обсягу та вартості електричної енергії, не облікованої внаслідок порушення споживачами Правил користування електричною енергією, затвердженою постановою НКРЕ, за тарифами, що діяли протягом споживання електричної енергії з порушенням (далі - Методика), у разі таких дій Споживача:

- самовільного внесення змін у схеми обліку електроенергії;

- пошкодження засобів обліку електроенергії, втручання в їх роботу, зняття або пошкодження пломб з засобів обліку;

- споживання електроенергії поза засобами обліку;

- інших умов, визначених методикою, ПКЕЕ.

Згідно з ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня (ст. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань»).

Відповідно до ч. 1 статті 546, статті 549 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором (згідно ч. 6 ст. 231 ГК України).

Згідно п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивач в частині стягнення 9 561,16 грн. (пені) та 17 133,16 грн. (пені за попередню оплату активної електроенергії), нараховані відповідно до законодавства, тому підлягають задоволенню.

Також позивач, керуючись статтею 625 ЦК України, просить суд стягнути з відповідача на свою користь: 10 273,44 грн. (інфляційних втрат) та 2 247,98 грн. (3% річних).

Відповідно до ч.1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пунктів 3.1. та 3.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Згідно з п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України від 17 грудня 2013 року №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань», сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Пунктом 2 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 17.07.2012р. М 01-06/928/2012 «Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права» (з посиланням на постанову Вищого господарського суду України від 05.04.2011р. № 23/466 та на лист Верховного суду України «Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ від 03.04.1997р. № 62-97р) зазначено, що сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожен місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція). Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних с способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Зазначену позицію також підтримує і Верховний Суд України (постанова Верховного суду України від 23.01.2012р. у справі №37/64). За таких обставин, на відміну від пені, 3% річних та інфляційні втрати розраховуються за весь період прострочення, а не за шість місяців.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вимоги позивача в частині стягнення з відповідача 10 273,44 грн. (інфляційних втрат) та 2 247,98 грн. (3% річних), нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «Хіро Балані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.

Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №6 від 23.03.12 року «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Зважаючи на встановлені обставини справи та вимоги правових норм викладених вище, а також на те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 126, 129, 233, 236 - 241, 256 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Державного підприємства "Укртранснафтопродукт" (02095, м. Київ, ВУЛ. А. АХМАТОВОЇ, будинок 47, офіс 108-А; код ЄДРПОУ 34355770) на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (36022, Полтавська обл., місто Полтава, ВУЛ.СТАРИЙ ПОДІЛ, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131819) в особі Лубенської філії ПАТ "Полтаваобленерго" (код ЄДРПОУ ВП: 25717153; місцезнаходження ВП: 37500, Полтавська обл., місто Лубни, ВУЛИЦЯ БРАТСЬКА, будинок 1) 9 561 (дев'ять тисяч п'ятсот шістдесят оду) грн. 16 коп. - пені, 10 273 (десять тисяч двісті сімдесят три) грн. 44 коп. - інфляційних втрат, 2 247 (дві тисячі двісті сорок сім) грн. 98 коп. - 3% річних, 17 133 (сімнадцять тисяч сто тридцять три) грн. 16 коп. - пені за попередню оплату активної електроенергії.

3. Стягнути з Державного підприємства "Укртранснафтопродукт" (02095, м. Київ, ВУЛ. А. АХМАТОВОЇ, будинок 47, офіс 108-А; код ЄДРПОУ 34355770) на користь Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (36022, Полтавська обл., місто Полтава, ВУЛ.СТАРИЙ ПОДІЛ, будинок 5; код ЄДРПОУ 00131819) 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 00 коп. - судового збору.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ст. 241 Господарського процесуального кодексу України)

Відповідно до підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» та ст. 256 Господарського процесуального кодексу України рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя М.М. Якименко

Дата складання (підписання) повного тексту рішення: 05.12.2018 року.