Рішення № 78300691, 29.11.2018, Великолепетиський районний суд Херсонської області

Справа № 649/274/18

Провадження № 2/649/132/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 листопада 2018 року Великолепетиський районний суд Херсонської області у складі:

головуючого Гапоненко Р.В.

за участю секретаря судового засідання Філімоненко Т.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Велика Лепетиха Херсонської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

В С Т А Н О В И В:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, мотивуючи свої вимоги тим, що ОСОБА_1 (далі - Відповідач) звернулася до ПАТ КБ «ПРИВАТБАНК» з метою отримання банківських послуг, уклав договір шляхом підписання заяви № б/н від 18.10.2010 року, згідно якої отримала кредит у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом 36,0% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. За інформацією позивача, викладеної у позові, відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з "Умовами та правилами надання банківських послуг», «Правилами користування платіжною карткою» затверджених наказом СП-2010-256 від 06.03.2010, «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.ргіvatbank.uа, складає між ним та Банком Договір, що підтверджується підписом у заяві. При укладанні Договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України. Відповідач не надавав своєчасно Банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов'язаннями, що має відображення у Розрахунку заборгованості за договором. Таким чином, у порушення умов кредитного договору а також ст.ст. 509, 526, 1054 ЦК України, Відповідач зобов'язання за вказаним договором не виконала, хоча ст. 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), тобто ухиляючись від сплати заборгованості за кредитом, Відповідач порушує зобов'язання за даним договором. У зв'язку з зазначеними порушеннями зобов'язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості Відповідач станом на 28.02.2018 року має заборгованість – 64021,93 грн., з яких: 4783,34 грн. – заборгованість за кредитом; 52648,16 грн. – нараховано процентів за користування кредитом; 3065,58 грн. – нараховано пені та комісії; а також штрафи відповідно до пункту 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг: 500,00 грн. – штраф (фіксована частина); 3024,85 грн. – штраф (процентна складова). На даний час Відповідач продовжує ухилятись від виконання зобов'язання і не погашає заборгованість за договором про надання банківських послуг, що є порушенням законних прав і інтересів ПАТ КБ ”ПРИВАТБАНК". Просить суд стягнути з відповідача – ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК": заборгованість у розмірі 64021,93 грн. за кредитним договором № б/н від 18.10.2010 року та судові витрати у розмірі 1762,00 грн.

11 квітня 2018 року представник позивача ОСОБА_2 надав до суду клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 23 квітня 2018 року провадження у справі було відкрито та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.

18 червня 2018 року відповідач надала до суду заяву, у якій просив розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження.

21 червня 2018 року відповідач надав відзив на позов, у якому просив задовольнити позов частково. В обґрунтування своєї позиції відповідач підтверджує, що ним дійсно 18.10.2010 року було подано позивачеві заяву про видачу кредиту з відсотковою ставкою 36 % річних, а не 43,20 %, як зазначає позивач. Також позивач не погоджується із тим, що "Умови та правилами надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи Банку» складають Договір, що

підтверджується її підписом у заяві. Ніяких подібних документів вона не підписувала та не брала на себе ніяких зобов’язань зі сплати завищених відсотків. На обґрунтування своєї позиції посилається на приписи ст. ст. 207, 626, 628, 1054 Цивільного кодексу України, які регулюють порядок укладення та вимоги до письмового договору. Відповідач не погоджується із правом позивача в односторонньому порядку змінювати процентну ставку за кредитним договором, посилаючись на приписи ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів» та ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України. Вважає, що позивач не довів правомірність нарахування пені та збільшення процентної ставки за наданим кредитом.

Ухвалою суду від 25 червня 2018 року було вирішено задовольнити заяву відповідача та проводити розгляд справи за правилами загального позовного провадження, призначити підготовче судове засідання.

04 липня 2018 року позивач надав суду відповідь на відзив, у яком виклав свої заперечення проти заперечень відповідача. Стосовно форми кредитного договору позивач зазначає, що зміст кредитного договору зафіксовано у декількох документах: в заяві позичальника, Правилах користування платіжною карткою, Тарифами Банку, що не суперечить вимогам чинного законодавства. Щодо ознайомлення відповідача із умовами та правилами надання банківських послуг, із анкети-заяви вбачається, що відповідач надала свою згоду на укладення договору шляхом отримання кредитної картки «Універсальна» та особистим підписом засвідчила факт ознайомлення з умовами кредитування. Позивач зазначає про односторонню зміну процентної ставки за кредитом, що підтверджується наказами банку, що відповідає умовам кредитування та ст.ст. 641-642, 1056-1 Цивільного кодексу України. Також заперечував, що до спірних правовідносин слід застосовувати норми Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки наданий відповідачеві кредит не є споживчим.

Представник позивача ОСОБА_2 у судове засідання не з’явився, але 11.04.2018 року надав на адресу суду клопотання про розгляд справи за його відсутності. Просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання не з’явилася, але надала на адресу суду письмову заяву, у якій позов визнала частково та просить суду застосувати строки позовної давності.

Відповідно до вимог ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Вивчивши письмові матеріали справи, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що відповідно до Анкети-заяви № б/н від 18.10.2010 року ОСОБА_1 (далі - Відповідач) виявила бажання отримати на своє ім’я ощадкнижку (депозит), що підтверджується відміткою в анкеті-заяві.

Разом із тим, відповідач визнала факт укладення 18.10.2010 року кредитного договору та отримання кредиту у розмірі 5000,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою відсотків у розмірі 36 % річних, а тому відповідно до вимог ч. 1 ст. 82 ЦПК України вказана обставина не підлягає доказуванню.

Згідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов’язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором добровільно не виконала, порушивши норми чинного законодавства, законні права та інтереси позивача, а тому позивач має право на повернення кредиту з одночасною сплатою відсотків, пені, комісії за користування кредитом та штрафів, оскільки згідно до ст. ст. 526, 629, 611, 1054 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами, а зобов’язання, взяті на себе сторонами, мають виконуватись належним чином відповідно до умов договору.

Вирішуючи питання про визначення суми та періоду стягнення заборгованості за кредитом, суд виходить із наступного.

Судом досліджено розрахунок заборгованості за договором б\н від 18.10.2010 року та виписку по рахунку відповідача, в їх сукупності, судом встановлено таке.

Згідно з випискою по рахунку відповідача за період з 01 жовтня 2010 року по 02 липня 2018 року по картці № 9992********3575, вбачається, що по вказаному картковому рахунку здійснювалися банківські операції, як самим відповідачем, так і банком шляхом самостійного списання коштів на погашення процентів за використання кредитного ліміту, штрафів за прострочення кредиту.

Починаючи з 04 жовтня 2012 року позивач користувався кредитними коштами, здійснюючі різного роду розрахункові операції зі зняття та поповнення готівки. Остання операція, яка була проведена відповідачем по вказаному рахунку – це внесення готівки 18 лютого 2015 року у сумі 398,00 грн.

Разом з тим, із Розрахунку заборгованості за договором б/н від 18.10.2010 року вбачається, що на

виконання вимог кредитного договору відповідачем з порушенням строків здійснювалися щомісячні платежі, по окремим видам зобов’язань. Але ці платежі, починаючи з 18 лютого 2015 року взагалі не відображені у банківській виписці по кредитному рахунку відповідача.

Таким чином, позивачем надано суду у якості письмових доказів виписку по рахунку відповідача та Розрахунок заборгованості за договором б/н від 18.10.2010 року, які суттєво різняться між собою за змістом проведених банківських операцій, зокрема платежів з погашення кредитної заборгованості.

Оцінюючи банківську виписку із рахунку відповідача як письмовий доказ, суд керується приписами Положенням про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18.06.2003 року № 254 (далі Положення), чинним на час формування вказаної виписки.

Відповідно до п. 3.4 та п. 3.8 Положення ідентифікація операції передбачає її докладний опис, який має містити потрібну інформацію для різних підрозділів банку та внутрішнього аудиту, а саме: тип операції (міжбанківські розрахунки, операції з клієнтами банку, розрахунки за власними операціями тощо), номер та дату договору, конкретні строки (початок та завершення) операції згідно з договором, дані про контрагента, зміст операції (кредит, депозит, тип процентної ставки тощо) та інше.

Згідно із п. 5.6 Положення, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Порядок, періодичність друкування та форма надання виписок (у паперовій чи електронній формі) із особових рахунків клієнтів обумовлюються договором банківського рахунку, що укладається між банком і клієнтом під час відкриття рахунку.

Із вказаної виписки вбачається, що останній платіж, який був спрямований на погашення кредиту (прострочена заборгованість) було зроблено відповідачем шляхом внесення готівки 18 лютого 2015 року у сумі 219,98 грн.

Доказів про здійснення платежів, спрямованих на погашення тіла кредиту, процентів та неустойки (штрафу, пені) за кредитним договором у період з 18 лютого 2015 року і до подання позову, 11 квітня 2018 року, сторонами надано не було.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За наявності встановлених суперечностей між випискою по рахунку відповідача та Розрахунком заборгованості за договором б/н від 18.10.2010 року суд приходить до висновку, що належним доказом підтвердження операцій по рахунку відповідача в частині здійснення операцій по погашенню кредиту є виписка по рахунку відповідача, а не розрахунок заборгованості зроблений позивачем.

Заперечення відповідача щодо незаконності односторонньої зміни позивачем процентної ставки за кредитним договором в бік збільшення заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Так, відповідно до ст. 1056-1 ЦК України (в редакції чинній на дату укладення кредитного договору) розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку.

За змістом ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 3 ст. 653 ЦК України в разі зміни договору зобов’язання змінюється з моменту досягнення домовленості про зміну договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Якщо ж умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов з додержанням встановленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним, за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Закону України від 12 грудня 2008 року № 661-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку», тобто до 09 січня 2009 року.

Таким чином, доводи відповідача про неознайомлення його з "Умови та правилами надання банківських послуг», «Правила користування платіжною карткою» та «Тарифи Банку» не можна визнати необґрунтованими, такі Умови не можна вважати складовою частиною укладеного між сторонами договору.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Позивачем не надано належних, допустимих та достатніх доказів того, що зміна процентної ставки з 36 % річних на 43,20 % відбулася за домовленістю сторін кредитного договору вираженою у відповідній (письмовій) формі, а тому розмір заборгованості по сплаті відсотків за кредитним договором слід обраховувати, виходячи із 36 % річних, які було обумовлено сторонами при укладенні вказаного договору, в межах позовних вимог та строків позовної давності, починаючи з 28 лютого 2015 року по 28 лютого 2018 року .

Вирішуючи питання про застосування у спірних правовідносинах строку позовної давності, суд виходить із наступного.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання, згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок (ст. 253 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у 3 роки (ст. 257 ЦК України). Спеціальна позовна давність для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлюється тривалістю в 1 рік (ст. 258 ЦК України).

За загальним правилом, перебіг загальної та спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Так, за зобов’язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч.5 ст.261 ЦК України).

Для обчислення позовної давності застосовуються загальні положення про обчислення строків, що містяться у ст.ст.252-255 ЦК України.

При цьому початок перебігу позовної давності пов’язується не стільки зі строком дії (припиненням дії) договору, скільки з певними моментами (фактами), які свідчать про порушення прав особи (ст.261 ЦК).

За змістом цієї норми, початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Оскільки умовами кредитного договору передбачені окремі самостійні зобов’язання, які деталізують обов’язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов’язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Відповідно до ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Строк виконання кожного щомісячного зобов’язання, згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов’язаний його початок (ст. 253 ЦК України).

Із виписки по рахунку відповідача вбачається, що останній платіж, який був спрямований на погашення кредиту було зроблено відповідачем шляхом внесення готівки 18 лютого 2015 року у сумі 398,00 грн., які спрямовані на погашення заборгованості за кредитом. Тобто, загальний (3 роки) та спеціальний (1 рік) строк позовної давності почав свій перебіг з 01 березня 2015 року. Натомість позивачем подано позов лише 11 квітня 2018 року, тобто з порушенням строків позовної давності.

Таким чином суд приходить до висновку, що у позові в частині стягнення платежів нарахованих поза межами загального та спеціального строків позовної давності слід відмовити.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи умови кредитного договору погоджені сторонами та підтверджені належними та допустимими доказами, суд вважає, що позивач має право на стягнення в межах загального строку позовної давності з відповідача тіла кредиту, відсотків за користування кредитом та комісії, оскільки згідно до ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив зобов’язання, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строки, встановлені договором.

Суд вважає за необхідне самостійно здійснити розрахунок відсотків за наданим кредитом, виходячи з таких вихідних даних:

тіло кредиту – 4783,34 грн.;

процентна ставка: 36 % річних;

прострочений період: 3 роки.

(4783,34 грн. х 36%) х 3 роки = 5166,00 грн.

Отже, з відповідача підлягають стягненню 13014,92 грн. заборгованості за кредитним договором, в тому числі: 4783,34 грн. – заборгованість за кредитом; 5166,00 грн. – заборгованість по процентам за користування кредитом; 3065,58 грн. – заборгованість по комісії.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Отже, вимога позивача про стягнення на його користь 1762,00 грн. сплаченого судового збору підлягає частковому задоволенню в розмірі 357,68 грн.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 252, 267, 509, 516, 525, 530, 611, 612, 629, 1050, 1054 ЦК України, керуючись ч. 1 ст. 81, ст. ст. 141, 258, 259, 263, 265 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В:

Позов Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (розрахунковий рахунок № 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) борг за кредитним договором у сумі 13014,92 грн. (тринадцять тисяч чотирнадцять гривень дев’яносто дві копійки).

Стягнути з ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ІПН НОМЕР_1, на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (розрахунковий рахунок № 29092829003111, МФО 305299, код ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у сумі 357,68 грн. (триста п»ятдесят сім гривень шістдесят вісім копійок).

У задоволенні позову в частині стягнення решти суми заборгованості за кредитом – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга безпосередньо до Херсонського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня проголошення судового рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового засідання, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Позивач: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРИВАТБАНК», код ЄДРПОУ 14360570, місце знаходження: 49094 м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, будинок 50.

Відповідач: ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, місце проживання: 74501, Херсонська область, смт Велика Лепетиха, вулиця Комінтерна, будинок 50.

Головуючий підпис

КОПІЯ ВІРНА

Суддя Р.В. Гапоненко

ОСОБА_4 Філімоненко