Рішення № 78290629, 04.12.2018, Чернігівський окружний адміністративний суд

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2018 року м. Чернігів Справа № 620/3612/18

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді - Бородавкіної С.В.

розглянувши у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,

У С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1.) 05.11.2018 звернулась до суду з адміністративним позовом до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (далі - Чернігівське ОУПФ) та просить:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у зарахуванні до її спеціального стажу у подвійному розмірі періоди роботи з 09.08.1991 по 21.06.1995 на посаді медсестри-анестизистки та з 22.06.1995 по 15.06.2010 на посаді медичної сестри палати інтенсивної терапії 1 кардіологічного відділення Чернігівської міської лікарні №1, відповідно до статті 60 Закону України ''Про пенсійне забезпечення'';

- зобов'язати відповідача зарахувати до її спеціального стажу у подвійному розмірі періоди роботи з 09.08.1991 по 21.06.1995 на посаді медсестри-анестизистки та з 22.06.1995 по 15.06.2010 на посаді медичної сестри палати інтенсивної терапії 1 кардіологічного відділення Чернігівської міської лікарні №1, відповідно до статті 60 Закону України ''Про пенсійне забезпечення''.

Позов мотивовано тим, що у зв'язку з особливим характером роботи медсестри-анестизистки та медичної сестри палати інтенсивної терапії кардіологічного відділення вона має право на пільгове обчислення стажу, незалежно від найменування посади. Крім того, наказами Міністерства охорони здоров'я, що діяли раніше, у реанімаційній службі закладів охорони здоров'я існували: відділення (групи) анестезіології-реанімації, відділення реанімації та інтенсивної терапії, палати для реанімації, та ідентичні періоди роботи працівників в анестезіологічних відділеннях обчислюють у подвійному розмірі.

Ухвалою судді від 07.11.2018 відкрито провадження у справі, призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні), та надано відповідачу 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі на надання відзиву на позов. Також вказаною ухвалою ОСОБА_1 відмовлено у задоволенні клопотання про розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

У встановлений ухвалою суду строк представником відповідача надано відзив на позов, в якому він просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог та зазначив, що позивач не зверталась до Чернігівського ОУПФ із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії. Також зарахувати до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років, періоди роботи в палаті інтенсивної терапії у подвійному розмірі немає законних підстав, оскільки це не передбачено чинним законодавством, зокрема, блоки інтенсивної терапії не відносяться до реанімаційної служби.

Крім того, просить розглядати справу в судовому засіданні з викликом сторін, однак у зв'язку з особливостями розгляду даної справи за правилами статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України, у задоволенні вказаного клопотання слід відмовити.

22.11.2018 від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала, просила їх задовольнити та, крім іншого, зазначила, що вона не оскаржує дії відповідача щодо відмови у призначенні пенсії, а тому відзив у цій частині є безпідставним. Пояснила, що на даний час вона працює, тому не має права на призначення пенсії за вислугу років. Однак, до звернення із заявою про призначення пенсії встановленого зразка, ОСОБА_1, у передбачений законодавством України спосіб, скористалась допомогою Чернігівського ОУПФ щодо визначення права на пенсію до звільнення з посади, яка дає право на її призначення. Відповідачем проведено дії з обчислення її спеціального стажу медичного працівника та, на її переконання, протиправно не враховано до нього в подвійному розмірі періоди роботи з 09.08.1991 по 15.06.2010.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що у задоволенні позову ОСОБА_1 має бути відмовлено, враховуючи таке.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 08.06.2010 перебуває на обліку у Чернігівському ОУПФ та отримує пенсію по 3 групі інвалідності внаслідок загального захворювання, відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». При цьому, як вбачається з матеріалів справи, позивач працює у Комунальному некомерційному підприємстві «Чернігівська міська лікарня №1» Чернігівської міської ради.

Відповідно до записів у трудовій книжці позивача від 01.08.1990 серії НОМЕР_2 (а.с. 18-19), ОСОБА_1 з 01.08.1990 прийнята на роботу у Чернігівську міську лікарню №1 (перетворену рішенням Чернігівської міської ради від 29.03.2018 №29/VII-8 у Комунальне некомерційне підприємство «Чернігівська міська лікарня №1» Чернігівської міської ради) та працювала на таких посадах:

з 01.08.1990 по 08.08.1991 - медична сестра І-го кардіологічного відділення;

з 09.08.1991 по 21.06.1995 - медсестра палати інтенсивної терапії І-го кардіологічного відділення;

з 22.06.1995 по 15.06.2010 - палатна медсестра палати інтенсивної терапії кардіологічного відділення для хворих інфарктом міокарда (з 01.09.2005 у зв'язку з приведенням у відповідність до Державного класифікатора назв посад та професій - сестра медична палатна палати інтенсивної терапії І-го кардіологічного відділення для хворих з інфарктом міокарда);

з 16.06.2010 по 30.06.2010 - сестра медична процедурного кабінету І-го кардіологічного відділення для хворих з інфарктом міокарда;

з 01.07.2010 по теперішній час - сестра медична палатна І-го кардіологічного відділення для хворих з інфарктом міокарда.

16.05.2018 ОСОБА_1 звернулась до Чернігівського ОУПФ із заявою у довільній формі про визначення права на пенсію до звільнення з посади, яка дає право на її призначення (а.с. 13-14). Зі змісту вказаної заяви вбачається, що позивач просила:

відповідача провести розрахунок її спеціального стажу працівника охорони здоров'я станом на 01.04.2015 та зарахувати до її спеціального стажу у подвійному розмірі період роботи з 09.08.1991 по 21.06.1995 на посаді медичної сестри-анестизистки та з 22.06.1995 по 15.06.2010 на посаді палатної медсестри терапії І-го кардіологічного відділення Чернігівської міської лікарні №1;

визначити наявність її права на пенсію за вислугу років без звільнення станом на 01.04.2015, з врахуванням до стажу роботи у подвійному розмірі періоду роботи з 01.06.1993 по 15.06.2010.

Листом від 14.06.2018 за №671/06/Х-7 Чернігівське ОУПФ повідомило ОСОБА_1, що до стажу її роботи за вислугу років станом на 01.04.2015 можливо зарахувати 24 роки 8 місяців, а саме період роботи в Чернігівській міській лікарні №1 з 01.08.1990 по 31.03.2015. Враховуючи чинне законодавство, підстави для зарахування у подвійному розмірі періоду роботи в палаті інтенсивної терапії І-го кардіологічного відділення з 09.08.1991 по 15.06.2010 відсутні. Також зазначено, що заява позивача розглянута як письмове звернення відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (а.с. 15-16).

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо незарахування до її спеціального стажу працівника охорони здоров'я у подвійному розмірі спірного періоду, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною першою статті 9 Закону України від 09.07.2003 №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058) передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

Відповідно до статті 10 Закону №1058 особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором. Особі, яка має право на довічну пенсію, призначається один з видів довічної пенсії за її вибором.

Згідно положень Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення» за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії (стаття 2 вказаного Закону).

Судом встановлено, що ОСОБА_1 отримує пенсію по 3 групі інвалідності внаслідок загального захворювання, відповідно до Закону №1058.

Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою у Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Порядок).

Пунктом 3.3 Розділу ІІІ вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, надає у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.

З аналізу наведеної норми права вбачається, що посадові особи органів Пенсійного фонду України, за бажанням особи, можуть надавати консультацію (інформацію) щодо наявності у неї права на призначення пенсії до звільнення з посади.

Як вбачається з поданих ОСОБА_1 адміністративного позову та відповіді на відзив, позивач порушення своїх прав зі сторони Чернігівського ОУПФ вбачає у відмові останнього у праві на пільгове обчислення та зарахування до її стажу в подвійному розмірі періодів роботи на посаді медсестри-анестизистки та медичної сестри палатної палати інтенсивної терапії 1 кардіологічного відділення Чернігівської міської лікарні №1, яка оформлена листом від 14.06.2018 №671/06/Х-7, у відповідь на заяву позивача, подану відповідно до 3.3 Розділу ІІІ Порядку.

Виходячи з таких доводів позивача, досліджуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до таких висновків.

Так, як вбачається з листа Чернігівського ОУПФ від 14.06.2018 №671/06/Х-7, розглянувши заяву ОСОБА_1 про визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення, відповідач повідомив про відсутність підстав для зарахування в подвійному розмірі періоду її роботи в палаті інтенсивної терапії 1 кардіологічного відділення з 09.08.1991 по 15.06.2010.

Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно із пунктом 8 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду.

Частиною першою статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси, і просити про їх захист.

Таким чином, з наведеного вбачається, що завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав особи у публічно-правових відносинах, що звернулася до суду з позовом.

Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, в Рішенні від 14 грудня 2011 року у справі № 19-рп/2011 зазначив, що особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.

Отже, обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

З огляду на зазначене, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у наявності у особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу, встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Тобто, обов'язковою умовою судового захисту є наявність порушених прав та охоронюваних законом інтересів безпосередньо позивача з боку відповідача, зокрема, наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Суд наголошує, що дослідження правомірності прийняття рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень повинно здійснюватись на момент їх прийняття (вчинення) та не може обґрунтовуватись юридичною правильністю (правомірністю) таких актів із урахуванням подій, які сталися, або могли статися у майбутньому.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 03.07.2018 у справі №826/16634/16, від 05.09.2018 у справі №826/8956/17 та від 12.06.2018 у справі №826/4406/16, яка в силу вимог частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України повинна враховуватись судом при виборі і застосуванні норм права.

Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази та фактичні обставини справи, суд вважає, що на момент звернення ОСОБА_1 до суду її право, зокрема, на пенсійне забезпечення, з боку відповідача порушене не було, оскільки лист від 14.06.2018 №671/06/Х-7 складений відповідно до норм Закону України «Про звернення громадян», про що в ньому і зазначено, та не є рішенням суб'єкта владних повноважень про відмову у здійсненні певних дій, яке несе наслідки для позивача. Так, вказаний лист є роз'ясненням довідкового характеру, оформлений у відповідь на поставлене ОСОБА_1 у заяві від 14.05.2018 питання.

За наведених обставин, суд приходить до висновку, що довільне звернення позивача до відповідача із заявою відповідно до пункту 3.3 Розділу ІІІ Порядку та надання відповідачем відповіді в порядку, встановленому Законом України «Про звернення громадян», не свідчать про протиправність дій управління Пенсійного фонду щодо відмови у зарахуванні до спеціального стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі періодів роботи з 09.08.1991 по 15.06.2010, як і не свідчить про прийняття відповідачем відповідного рішення про відмову у вчиненні вищевказаних дій.

Таким чином, викладене вказує на відсутність законних підстав вважати протиправними дії Чернігівського ОУПФ щодо не зарахування до спеціального стажу роботи позивача у подвійному розмірі періоду з 09.08.1991 по 15.06.2010, що є підставою для відмови у позові в цій частині, оскільки така вимога на думку суду є передчасною та на час звернення до суду відсутнє порушене право ОСОБА_1

Більш того, не підлягає задоволенню похідна вимога позивача про зобов'язання пенсійного органу зарахувати до спеціального стажу роботи у подвійному розмірі спірні періоди, оскільки вказане питання буде вирішуватись Чернігівським ОУПФ у випадку звернення ОСОБА_1 до Управління із заявою встановленого зразка про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення». Суд звертає увагу, що питання щодо призначення (перерахунку), чи відмови у призначенні (перерахунку) пенсії віднесено до виключної компетенції Чернігівського ОУПФ та жодного рішення із спірного питання ним стосовно позивача не приймалось.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що якщо позивач виявляє бажання перейти на пенсію за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», вона не позбавлена можливості звернутись до Чернігівського ОУПФ із відповідною заявою, з доданням належних документів, та отримати рішення щодо розгляду зазначеного питання, а у разі незгоди з прийнятим рішенням, звертатись до суду за захистом порушеного права.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (частина перша статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про підтвердження заявлених позивачем доводів та про порушення її конституційних прав, свобод та інтересів з боку відповідача, а тому у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 227, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, АДРЕСА_1) до Чернігівського об'єднаного управління Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 40378209, просп. Миру, 44, м. Чернігів, 14005) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення його повного тексту. Апеляційна скарга, з урахуванням положень підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII ''Перехідні положення'' Кодексу адміністративного судочинства України, подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складений 04.12.2018.

Суддя С.В. Бородавкіна