Рішення № 78290608, 03.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

03 грудня 2018 року № 826/13037/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Келеберди В.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Екоінжинірінг»

до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Обставини справи.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Екоінжинірінг» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва (далі – суд) з позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві та просить суд:

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2018 року № 00007931402;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2018 року № 00007941402;

визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2018 року № 00007951402;

судові витрати покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві на підставі необґрунтованих висновків акту перевірки від 15 червня 2018 року № 394/26-15-14-02-01/39373438 протиправно прийнято 03 липня 2018 року податкові повідомлення-рішення:

№ 00007941402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов’язаннями на загальну суму 283 291,00 гривень з яких 226 633,00 гривень – основний платіж та 56 658,00 гривень штрафні (фінансові) санкції:

№ 00007941402 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 262 078,00 гривень, з яких 209 662,00 гривень це основний платіж та 52 416,00 гривень – штрафні (фінансові) санкції:

№ 00007951402 яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 183,00 гривень.

Ухвалою суду від 20 серпня 2018 року позовну заяву залишено без руху, оскільки позивачем не надано власного письмового підтвердження про те, що ними не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав. Окрім того, позивачем до позовної заяви не надано ні оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, ні клопотання про їх витребування.

Позивачу надано 10-денний строк на усунення недоліків позовної заяви з дня отримання ухвали суду.

29 серпня 2018 року представником позивача через канцелярію суду на виконання вимог ухвали суду від 20 серпня 2018 року подано повідомлення про те, що ним не подано іншого позову до цього самого відповідача з тим самим предметом та з тих самих підстав.

Водночас позивачем надано належним чином завірені копії оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Ухвалою суду від 03 жовтня 2018 року відкрито провадження в адміністративній справі №826/13037/18 (далі – справа) з одноособовим розглядом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Водночас запропоновано відповідачу у п’ятнадцятиденний строк з дня вручення зазначеної ухвали надати відзив на позовну заяву, або заяву про визнання позову.

Разом з тим, відповідачем вимоги ухвали суду не виконано та відзиву на позовну заяву до суду не надано.

Дослідивши матеріали справи, Окружний адміністративний суд міста Києва, дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог виходячи з наступного.

Обставини встановлені судом.

На підставі направлення від 11 червня 2018 року № 938/26-15-14-02-01 виданого Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві та наказу, відповідно до підпункту 78.1.4 пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві проведено документальну позапланову невиїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Екоінжинірінг» з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 серпня по 30 вересня 2016 року.

За результатами проведеної перевірки Головним управлінням Державної фіскальної служби у місті Києві складено 15 червня 2018 року акт № 394/26-15-14-02-01/39373438.

Контролюючий орган дійшов висновку про порушення ТОВ «Екоінжинірінг» вимог чинного законодавства, а саме:

- підпункту 134.1.1. пункту 13.4 статті 134 Податкового кодексу України, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 «Зобов’язання», який затверджено наказом Міністерства фінансів України від 31 січня 2000 року № 20, пункту 5 та пункту 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 «Доходи», затвердженого наказом Міністерства фінансів України 29 листопада 1999 року в результаті чого товариством занижено суму податку на прибуток підприємства у розмірі 226 633,00 гривень, за період:

2016 рік – 226 633,00 гривень

та завищено від’ємне значення об’єкта оподаткування з податку на прибуток у розмірі 183,00 гривень за вересень 2016 року.

- пунктів 198.1, 198.3 статті 198 Податкового кодексу України в результаті чого товариством занижено суму податку на додану вартість у розмірі 209 845,00 гривень, у тому числі по періодах:

серпень 2016 року – 25 000,00 гривень;

вересень 2016 року – 184 845,00 гривень.

На підставі вищезазначеного акту перевірки контролюючим органом 03 липня 2018 року було винесено податкові повідомлення-рішення

№ 00007941402 на загальну суму 262 078,00 гривень:

№ 00007951402 на загальну суму 183,00 гривень:

№ 00007931402 на загальну суму 283 291,00 гривень.

Вказані податкові повідомлення-рішення позивачем отримано 05 липня 2018 року.

Позивач, не погоджуючись з прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, вважаючи їх такими, що прийняті із порушенням норм чинного законодавства, звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов’язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов’язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов’язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює Податковий кодекс України (далі – ПК України) (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Так, пунктом 6.1 статті 6 ПК України встановлено, що податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 8.1 статті 8 ПК України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

Податок на додану вартість належить до загальнодержавних податків (підпункт 9.1.3 пункту 9.1 статті 9 ПК України).

Відповідно до підпункту 14.1.8 пункту 14.1 статті 14 ПК України бюджетне відшкодування - відшкодування від’ємного значення податку на додану вартість на підставі підтвердження правомірності сум бюджетного відшкодування податку на додану вартість за результатами перевірки платника.

Під витратами, відповідно до підпункту 14.1.27 пункту 14.1 статті 14 ПК України розуміється сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Податкове зобов’язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк) (підпункт 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Податкове повідомлення-рішення - письмове повідомлення контролюючого органу (рішення) про обов’язок платника податків сплатити суму грошового зобов’язання, визначену контролюючим органом у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законодавчими актами, контроль за виконанням яких покладено на контролюючі органи, або внести відповідні зміни до податкової звітності (підпункт 14.1.157 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

Відповідно до пункту 14.1.181 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Платниками податків визнаються фізичні особи (резиденти і нерезиденти України), юридичні особи (резиденти і нерезиденти України) та їх відокремлені підрозділи, які мають, одержують (передають) об’єкти оподаткування або провадять діяльність (операції), що є об’єктом оподаткування згідно з цим Кодексом або податковими законами, і на яких покладено обов’язок із сплати податків та зборів згідно з цим Кодексом (пункт 15.1 статті 15 ПК України).

Згідно з пунктом 36.1 статті 36 ПК України податковим обов’язком визнається обов’язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Відповідно до пункту 41.1 статті 41 ПК України, контролюючими органами є центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову, державну митну політику, державну політику з адміністрування єдиного внеску, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового та митного законодавства, законодавства з питань сплати єдиного внеску та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючий орган (далі - центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову та митну політику), його територіальні органи.

Згідно з пунктом 41.3 статті 41 ПК України повноваження і функції контролюючих органів визначаються цим Кодексом, Митним кодексом України та законами України.

Згідно з положеннями пункту 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з пунктом 44.2 статті 44 ПК України для обрахунку об’єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Відповідно до пункту 75.1. статті 75 ПК України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Підпунктом 75.1.2. пункту 75.1 статті 75ПК Украйни визначено, що документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною невиїзною позаплановою електронною перевіркою за заявою платника податків (далі - електронна перевірка) вважається перевірка, що проводиться на підставі заяви, поданої платником податків з незначним ступенем ризику, визначеним відповідно до пункту 77.2 статті 77 цього Кодексу, до контролюючого органу, в якому він перебуває на податковому обліку. Заява подається за 10 календарних днів до очікуваного початку проведення електронної перевірки, але не раніше офіційного повідомлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, про запровадження проведення такої перевірки для відповідних платників податків: які застосовують спрощену систему оподаткування, обліку та звітності; суб’єктів господарювання мікро-, малого; середнього підприємництва; інших платників податків. Форма заяви, порядок її подання, прийняття рішення про проведення електронної перевірки встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Порядок проведення документальних позапланових перевірок визначено статтею 78 ПК України.

У пункті 83.1 статті 83 ПК України зазначено, що для посадових осіб контролюючих органів під час проведення перевірок підставами для висновків є документи, визначені цим Кодексом, податкова інформації, експертні висновки, судові рішення, інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на контролюючі органи.

Відповідно до підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 ПК України об’єктом оподаткування є: прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього Кодексу.

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом збільшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

зменшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

збільшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Якщо відповідно до цього розділу передбачено здійснення коригування шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування, то в цьому разі відбувається:

збільшення від’ємного значення фінансового результату до оподаткування (збитку);

зменшення позитивного значення фінансового результату до оподаткування (прибутку).

Для платників податку, у яких річний дохід від будь-якої діяльності (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, об’єкт оподаткування може визначатися без коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу. Платник податку, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період не перевищує двадцяти мільйонів гривень, має право прийняти рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, не більше одного разу протягом безперервної сукупності років в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. В подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовуються (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років).

Якщо у платника, який прийняв рішення про незастосування коригувань фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років), визначені відповідно до положень цього розділу, в будь-якому наступному році річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений за правилами бухгалтерського обліку за останній річний звітний (податковий) період перевищує двадцять мільйонів гривень, такий платник визначає об’єкт оподаткування починаючи з такого року шляхом коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці, визначені відповідно до положень цього розділу.

Для цілей цього підпункту до річного доходу від будь-якої діяльності, визначеного за правилами бухгалтерського обліку, включається дохід (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг), інші операційні доходи, фінансові доходи та інші доходи.

Платники податку на прибуток - виробники сільськогосподарської продукції, які обрали річний податковий (звітний) період відповідно до підпункту 137.4.1 пункту 137.4 статті 137 цього Кодексу, фінансовий результат до оподаткування за податковий (звітний) період обчислюють шляхом зменшення фінансового результату до оподаткування за минулий звітний рік на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя такого року та збільшення на фінансовий результат до оподаткування за перше півріччя поточного звітного року, що визначені відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності;

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об’єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не можуть підлягати включенню до складу витрат платника податків (підпункт 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України).

Згідно з пунктом 185.1 статті 185 ПК України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:

а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;

б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;

в) ввезення товарів на митну територію України;

г) вивезення товарів за межі митної території України;

е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.

Відповідно до пункту 198.1. статті 198 ПК України до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;

ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних.

Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об’єкта фінансового лізингу таким орендарем.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку (пункт 198.2 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи);

ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (пункт 198.3 статті 198 ПК України).

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати складання податкової накладної.

Платники податку, що застосовували касовий метод до набрання чинності цим Кодексом або застосовують касовий метод, мають право на включення до податкового кредиту сум податку на підставі податкових накладних, отриманих протягом 60 календарних днів з дати списання коштів з банківського рахунка платника податку.

Для банківських установ при одержанні ними права власності на заставне майно з метою подальшого продажу таке право зберігається до моменту продажу такого заставленого майна.

Пунктом 201.1 статті 201 ПК України передбачено, що платником податку зобов’язаний надати покупцю (утримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платника особою та скріпленою печаткою (за наявності) податкову накладу, яка як встановлено пунктом 201.10 цієї ж статті є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 201.4 статті 201 ПК України податкова накладна складається у двох примірниках у день виникнення податкових зобов’язань продавця. Один примірник видається покупцю, а другий залишається у продавця. У разі складання податкової накладної у паперовому вигляді покупцю видається оригінал, а копія залишається у продавця.

Податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надішли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 ПК України).

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг. На вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Таким чином, з аналізу наведеного вбачається, що предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування суду належить з’ясовувати, зокрема, рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції; установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України від 16 липня 1999 року № 996-XIV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі - Закон).

Відповідно до статті 1 Закону первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Аналіз цієї норми дає підстави вважати, що первинний документ згідно з цим визначенням містить дві обов’язкові ознаки: відомості про господарську операцію і підтвердження її реального (фактичного) здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-XIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, які зобов’язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством (стаття 2 Закону).

Згідно з пунктом 2 статті 3 Закону фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Бухгалтерський облік є обов’язковими видом обліку, який ведеться підприємством.

Статтею 4 Закону передбачено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності на формою – операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Відповідно до статті 8 Закону відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

За змістом частин першої та другої статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Тобто для бухгалтерського обліку мають значення лише ті документи, які підтверджують фактичне здійснення господарських операцій.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов’язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами ПК України.

Таким чином, господарські операції мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначено також підпунктом 1.2 пункту 1 та підпунктом 2.1 пункту 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, яке затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (далі – Положення).

Первинні документи – це письмові свідоцтва, що фіксуються та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Згідно з пунктом 2.4 Положення первинні документи (на паперових і машинолічильних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов’язкові реквізити; назва підприємства, установи. Від імені яких складений документи, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Отже формування податкового кредиту з ПДВ обумовлено придбанням товарів, робіт (послуг) з метою їх використання в межах господарської діяльності та реалізується за наявності в платника належно оформлених підтверджуючих проведення господарських операцій первинних документів і податкових накладних.

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Екоінжинірінг» зареєстровано відповідно до чинного законодавства та має повну цивільну дієздатність та правоздатність.

Основним видом діяльності позивача є діяльність у сфері архітектури.

Позивач володіє ліцензією на виконання будівельних робіт.

15 липня 2016 року між позивачем (Генпідрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Акрам Вест ТД» (Субпідрядник) було укладено Договір підряду № 07/2016.

Відповідно до пункту 2.1 Договору Субпідрядник зобов'язується виконати ремонтні роботи з власних матеріалів згідно з Додатком № 1 до Договору, далі «Кошторис», за адресою: місто Черкаси, вулиця Смілянська, 132, далі «Об’єкт», а Генпідрядник зобов'язується оплатити виконані роботи Субпідрядника згідно з умовами Договору, в термін та на умовах, зазначених у даному Договорі.

Зміст, вартість робіт та інші необхідні на розсуд сторін дані визначаються в Акті здачі-прийнятті виконаних робіт (пункти 2.2, 4.1, 4.3 Договору) (а.с. – 29-31).

З акту наданих послуг по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником від 30 вересня 2016 року № 76 ТОВ «Акрам Вест ТД» виконувало наступні ремонтні роботи:

- ремонтні роботи з будівництва комплексу вольєрів та приміщень для вовків та ведмедів на території Черкаського міського зоологічного парку по вулиці Смілянській 132 у місті Черкаси (а.с. – 32).

З даного акту також вбачається, що загальна вартість робіт склала 983 174,10 гривень.

Окрім того, Субпідрядником складено та зареєстровано, відповідно до вимог чинного законодавства, податкові накладні на загальну суму разом із ПДВ 983 174,10 гривень у тому числі і ПДВ 163 862,35 гривень, а саме:

- податкова накладна від 26 вересня 2016 року № 76 на суму 683 174,10 гривень у тому числі ПДВ 113 862,35 гривень;

- податкова накладна від 30 вересня 2016 року № 113 на суму 300 000,00 гривень у тому числі ПДВ 50 000,00 гривень (а.с. – 33-34).

Окрім того, фактична оплата згідно з зазначеним договором здійснювалась з розрахункового рахунку товариства № 26006011402234 за наступними платіжними дорученнями:

- від 05 жовтня 2016 року № 732 на суму 400 000,00 гривень у тому числі ПДВ з вказаним призначенням платежу: «Оплата будівельних робіт за договором підряду № 07/2016 від 15 липня 2017 року у тому числі ПДВ 20,00 % - 66 666,67 UAN»;

- від 07 жовтня 2016 року № 747 на суму 283 174,10 гривень у тому числі ПДВ з вказаним призначенням платежу: «Оплата будівельних робіт за договором підряду № 07/2016 від 15 липня 2017 року у тому числі ПДВ 20,00 % - 47 195,68 UAN»;

- від 20 жовтня 2016 року № 829 на суму 30 000,00 гривень у тому числі ПДВ з вказаним призначенням платежу: «Оплата будівельних робіт за договором підряду № 07/2016 від 15 липня 2017 року у тому числі ПДВ 20,00 % - 5 000,00 UAN»;

- від 26 жовтня 2016 року № 860 на суму 138 000,00 гривень у тому числі ПДВ з вказаним призначенням платежу: «Оплата будівельних робіт за договором підряду № 07/2016 від 15 липня 2017 року у тому числі ПДВ 20,00 % - 23 000,00 UAN»;

- 02 листопада 2016 року № 942 на суму 45 000,00 гривень у тому числі ПДВ з вказаним призначенням платежу: «Оплата будівельних робіт за договором підряду № 07/2016 від 15 липня 2017 року у тому числі ПДВ 20,00 % - 7 500,00 UAN»;

- 17 листопада 2016 року № 1050 на суму 87 000,00 гривень у тому числі ПДВ з вказаним призначенням платежу: «Оплата будівельних робіт за договором підряду № 07/2016 від 15 липня 2017 року у тому числі ПДВ 20,00 % - 14 500,00 UAN» (ас. – 35-40).

Окрім того, 01 серпня 2016 року між позивачем (Генпідрядник) та товариством з обмеженою відповідальністю «Акрам Вест ТД» (Субпідрядник) було укладено Договір підряду № 08/2016-2.

Відповідно до пункту 1.1. Договору Субпідрядник зобов’язується виконати ремонтні роботи офісного приміщення з власних матеріалів згідно Кошторису (Додаток № 1 до Договору) за адресою: місто Київ, вулиця Електриків, 26, корпус 43, а Генпідрядник зобов’язується оплатити виконані роботи Субпідрядника згідно з умовами Договору, в термін і на умовах, зазначених у даному Договорі.

Зміст, вартість робіт та інші необхідні на розсуд сторін дані визначаються в Акті здачі-прийняття виконаних робіт (пункт 2.2 Договору) (а.с. – 42-49).

З акту наданих послуг по взаємовідносинах з контрагентом-постачальником від 02 вересня 2016 року № 42 ТОВ «Акрам Вест ТД» виконувало наступні ремонтні роботи:

- ремонтні роботи офісного приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Електриків, 26, корпус 43 (а.с. – 50).

З даного акту також вбачається, що загальна вартість робіт склала 275 898,60 гривень.

Окрім того, Субпідрядником складено та зареєстровано, відповідно до вимог чинного законодавства, податкові накладні на загальну суму разом із ПДВ 275 898,60 гривень у тому числі і ПДВ 45 983,10 гривень, а саме:

- податкова накладна від 29 серпня 2016 року № 14 на суму 150 000,00 гривень у тому числі ПДВ 25 000,00 гривень;

- податкова накладна від 02 вересня 2016 року № 7 на суму 125 898,60 гривень у тому числі ПДВ 20 983,10 гривень (а.с. – 51-52).

Окрім того, фактична оплата згідно з зазначеним договором здійснювалась з розрахункового рахунку товариства № 26006011402234 за наступними платіжними дорученнями:

- від 29 серпня 2016 року № 517 на суму 150 000,00 гривень у тому числі ПДВ з вказаним призначенням платежу: «Ремонтні роботи офісного приміщення за адресою місто Київ, вулиця Електриків, 26, корпус 43 за договором підряду від 01 серпня 2016 року № 08/2016-2»;

- від 15 вересня 2016 року № 625 на суму 125 898,60 гривень у тому числі ПДВ з вказаним призначенням платежу: «Ремонтні роботи офісного приміщення за адресою місто Київ, вулиця Електриків, 26, корпус 43 за договором підряду від 01 серпня 2016 року № 08/2016-2 в тому числі ПДВ – 20 983,10 гривень» (а.с. – 53-54).

Позивачем також долучено до матеріалів справи договір підряду № 19/08/2016, який укладено між товариством з обмеженою відповідальністю «Проект 7» (Замовник) та позивачем (Підрядник).

Згідно із пунктом 2.1 вказаного договору Підрядник зобов'язується за завданням Замовника на свій ризик та відповідно до чинних будівельних норм України професійно та якісно виконати на об'єкті, що розташований за адресою: місто Черкаси, вулиця Смілянська, 132, будівельні роботи в об'ємах та обсягах, передбачених цим Договором та Додатками до нього у суворій відповідності до затвердженої Проектної та кошторисної документації та у визначені даним Договором строки здати об'єкт із закінченими роботами Замовнику, супроводжувати Замовника в процесі введення об'єкта в експлуатацію, ліквідувати недоробки та дефекти, якщо такі були виявлені в ході виконання робіт та приймання робіт Замовником, або в гарантійні строки експлуатації (а.с. – 55-58).

На виконання умов вказаного договору сторонами на підтвердження виконання факту робіт складено Акт здачі приймання виконаних робіт (послуг) від 30 грудня 2016 року № 14 відповідно до якого, Генпідрядником проведено будівельні роботи за вказаним договором (а.с. – 59).

Також, 06 січня 2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «МААСС» (Замовник» та позивачем (Підрядник) укладено договір № 04.

Згідно із пунктом 1.1 вказаного договору Підрядник бере на себе зобов'язання своєчасно та добросовісно виконувати власними та/або залученими силами ремонтні роботи офісного приміщення за адресою: місто Київ, вулиця Електриків, 26, корпус 43(а.с. – 60-62).

На виконання умов Договору та підтвердження факту виконання робіт між сторонами складено 02 вересня 2016 року акт приймання виконаних робіт № 20 (а.с. – 63)

Таким чином, Договір підряду від 15 липня 2016 року № 07/2016 та Договір підряду від 01 серпня 2016 року № 08/2016-2 було укладено позивачем з товариством з обмеженою відповідальністю «Акрам Вест ТД» у зв'язку із взятими на себе зобов'язаннями перед ТОВ «Проект 7» та ТОВ МААСС».

З наведеного вбачається, що позивачем в повному обсязі було дотримано вимоги чинного законодавства та надано під час перевірки всі необхідні первинні документи.

При цьому, зазначені первинні документи підтверджують фактичність здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Дійсність взаємовідносин позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Акрам Вест ТД» підтверджено вищезазначеними документами, які, до того ж, надавались перевіряючим.

Дослідивши матеріали справи суд дійшов висновку, що при виконанні договорів між позивачем та контрагентом було складено всі необхідні і передбачені статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні бухгалтерські, які було надано для перевірки на підтвердження здійсненних господарських операцій. Таким чином, реальність здійснених господарських операцій підтверджується первинними документами.

Таким чином, всі фінансово-господарські відносини між позивачем та його контрагентом відбувалися на повністю законних підставах, були вчинені з наміром створення правових наслідків, які обумовлювалися вказаними правочинами, а також були документально оформлені у повній відповідності до норм чинного законодавства, а отже товариство мало законне право на формування податкового кредиту за результатами своєї фінансово-господарської діяльності за вказаний період.

Позивачем у позовній заяві зауважено про те, що на час фінансово-господарських взаємовідносин товариство з обмеженою відповідальністю «Акрам Вест ТД» мало дійсне свідоцтво платника податку на додану вартість, було включено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців та інформація про легітимну діяльність підприємство була перевірена на офіційному сайті Міністерства доходів і зборів України.

Разом з тим, чинне законодавство не ставить умовою виникнення податкових зобов’язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов’язань, адже поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов’язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов’язань.

Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 26 вересня 2012 року у справі № К/9991/5398/12.

Будь яка неправомірна діяльність контрагента не впливає на результати діяльності суб’єкта господарювання і не може бути підставою для притягнення до відповідальності платника податку, оскільки відповідно до статті 61 Конституції України, юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Окрім того, неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб’єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини.

У пункті 71 рішення у справі «Булвес» АД проти Болгарії» від 22 січня 2009 року Європейським судом з прав людини зазначено: «враховуючи своєчасне і повне виконання компанією-заявником своїх обов’язків із декларування ПДВ, неможливості з її сторони забезпечити дотримання постачальником його обов’язків щодо декларування ПДВ і той факт, що не було ніякого шахрайства стосовно системи оподаткування, про яке компанія-заявник знала чи могла знати, Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов’язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності».

Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податку. Добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом. У разі наявності у державних органів інформації про зловживання і системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосувати відповідні заходи саме до цього суб’єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (рішення Європейського Суду з прав людини від 09 січня 20007 року у справі «Інтерсплав проти України»).

Порушення контрагентами товариства вимог законодавства про порядок здійснення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про безтоварність відповідних господарських операцій, факти вчинення злочину, у тому числі у вигляді фіктивного підприємництва. Ухилення від сплати податків та підробка документів, можуть встановлюватися виключно відповідними рішеннями судів.

Таку правову позицію викладено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 26 вересня 2012 року № К/9991/5398/12.

Позивачем вчинено дії та досягнуто конкретних результатів, які визначають саме поняття господарської операції - факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов’язань та фінансових ресурсів. Доказів протилежного відповідачем суду надано не було.

Із наведеного випливає, що товариство, як платник податку, самостійно несе відповідальність за достовірність і своєчасність обчислення та внесення ним податку до бюджету відповідно до законодавства України і не може нести відповідальність за несплату податків контрагентом-продавцем товарів (послуг) та порушення ним правил здійснення господарської діяльності.

Висновки відповідача щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства зроблені з огляду на наявність кримінальних проваджень по контрагенту позивача, а також протокол допиту свідка (директора контрагента), згідно з яким, останній не причетний до ведення фінансово-господарської діяльності свого підприємства.

Протоколи допиту свідка або їх пояснення не є допустимими або беззаперечними доказами, які є безумовною та достатньою підставою для висновків про відсутність фактичного виконання договорів та позбавлення покупця права на відображення у податковому обліку понесених (нарахованих) витрат за наслідками придбання товарів (робіт, послуг) у спірного постачальника.

Такі висновки викладено Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 02 червня 2015 року у справі № К/800/59894/14.

Окрім того, посилання контролюючого органу на наявність вироку суду від 14 листопада 2017 року, відповідно до якого фізичну особу визнано винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною першою статті 358, частиною першою статті 205 Кримінального кодексу України є безпідставним. Оскільки за змістом зазначеного вироку встановлено лише факт наявності ознак фіктивного підприємництва з боку контрагента позивача – товариства з обмеженою відповідальністю «Акрам Вест ТД».

Разом з тим, факт наявності злочину з боку самого позивача не встановлювався та фінансово-господарські операції позивача з його контрагентами взагалі не досліджувалися, а тому вказаний вирок не може бути взято до уваги як доказ порушення позивачем податкового законодавства.

Визначальною умовою правовідносин формування витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, є їх здійснення для провадження господарської діяльності платника податку та підтвердження первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Вищого адміністративного суду України від 22 червня 2011 року у справі № К/9991/15429/11 та ухвали вказаного суду від 05 жовтня 2011 року у справі № К/9991/14602/11.

Разом з тим, оформлення договірних відносин між суб’єктами господарювання регламентується Цивільний кодексом України від 16 січня 2003 року зі змінами та доповненнями (далі – ЦК).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (стаття 204 ЦК України).

Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним та правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

При цьому суд зауважує, що вчинення платником податків дій, що мають своїм результатом одержання податкової вигоди, формування податкового кредиту (звільнення від оподаткування, зменшення бази або ставки оподаткування, одержання права на залік або відшкодування податку на додану вартість тощо), саме по собі не означає, що відповідні правочини були вчинені з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Тому, для встановлення факту вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, зокрема, з метою ухилення від сплати податків, необхідно встановити необґрунтованість отриманої платником податків податкової вигоди, наприклад, внаслідок її виникнення не у зв’язку із здійсненням реальної підприємницької або іншої економічної діяльності.

В даному випадку, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що укладення договорів, на підставі яких виникли взаємовідносини між позивачем та його контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов’язків та не надано належних доказів, які свідчили б про невідповідність первинних документів.

Суд звертає увагу, що висновок акту перевірки, не містить жодного доказу щодо встановлення наявності умислу посадових осіб позивача на ухилення від оподаткування.

За таких обставин, доводи відповідача щодо відсутності факту реальності здійснення господарських операцій, сприймаються судом критично та до уваги не беруться.

З інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 02 червня 2011 року № 742/11/13-11 вбачається, що при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовано дані податкового обліку. Не є обов’язковою передумовою для визначення контролюючим органом грошових зобов’язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосередній контрагентом.

За таких обставин, враховуючи наявні в матеріалах справи докази, суд приходить до переконання, що операції позивача з контрагентом здійснені в межах господарської діяльності, є реальними, відповідають дійсному економічному змісту та підтверджуються необхідними документами, що є свідченням добросовісності позивача при здійсненні вказаних операцій. Викладені відповідачем доводи та аргументи є безпідставними та відхиляються судом.

Таким чином, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог та скасування податкових повідомлень-рішень Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві від 03 липня 2018 року № 00007931402, 00007941402, 00007951402.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2)з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Статтею 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема, визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень.

Згідно з частиною першою статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 КАС України).

Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яке ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Із системного аналізу вище викладених норм та з’ясованих судом обставин суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Частиною першою статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Долученим до матеріалів справи платіжним дорученням від 14 серпня 2018 року № 667 підтверджується сплата позивачем судового збору у розмірі 8 183,28 гривень, який підлягає відшкодуванню.

Керуючись статтями 72-73, 76-77, 139, 143, 243-246, 255 КАС України, Окружний адміністративний суд міста Києва –

В И Р І Ш И В:

Задовольнити адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Екоінжинірінг» (03110, місто Київ, вулиця Олександра Пироговського, 18, код ЄДРПОУ: 39373438) до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19,код ЄДРПОУ 39439980) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2018 року № 00007931402, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на прибуток приватних підприємств за податковими зобов’язаннями на загальну суму 283 291,00 гривень з яких 226 633,00 гривень – основний платіж та 56 658,00 гривень штрафні (фінансові) санкції:

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2018 року № 00007941402 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем: податок на додану вартість на загальну суму 262 078,00 гривень, з яких 209 662,00 гривень це основний платіж та 52 416,00 гривень – штрафні (фінансові) санкції:

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 03 липня 2018 року № 00007951402 яким до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції на суму 183,00 гривень.

Присудити на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Екоінжинірінг» (03110, місто Київ, вулиця Олександра Пироговського, 18, код ЄДРПОУ: 39373438) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 33/19,код ЄДРПОУ 39439980) сплачений позивачем судовий збір у розмірі 8 183 (вісім тисяч сто вісімдесят три) гривень 28 копійок.

Відповідно до частини першої статті 293 КАС України, учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з частиною першою статті 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 255 КАС України, рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Підпунктом 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Суддя В.І. Келеберда