Рішення № 78290607, 04.12.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 грудня 2018 року № 826/4107/18

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Качура І.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної фіскальної служби України про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу, -

В С Т А Н О В И В:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернувся ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1, позивач) з адміністративним позовом до Державної фіскальної служби України (далі також - ДФС України, відповідач), в якому позивач просив:

1) визнати протиправним та скасувати наказ відповідача від 18 січня 2018 року № 23 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки платника податків фізичної особи - ОСОБА_1.»;

2) визнати дії відповідача щодо проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача протиправними, результати якої оформлені актом від 08 лютого 2018 року № 1/99-99-13-04-01/НОМЕР_1 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, ОСОБА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податку НОМЕР_1 за період з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2016 року».

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем порядку проведення документальної позапланової невиїзної перевірки позивача у зв'язку з неповідомленням про її початок в порядку, визначеному Податковим кодексом України (далі - ПК України), та перевищенням періоду, за який проводиться перевірка, над максимальним періодом, визначеним ПК України.

Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволення позову ОСОБА_1 у зв'язку з його необґрунтованістю, оскільки у спірних правовідносин ДФС України діяло в межах, визначених законом.

Розглянувши подані представниками сторін документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив на нього, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва встановив наступне.

Наказом відповідача від 18 січня 2018 року № 23, у зв'язку з надходженням ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року у справі №757/44914/17-к в межах кримінального провадження № 42017000000002307 від 19 липня 2017 року, вирішено провести документальну позапланову невиїзну перевірку платника податків фізичної особи - ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2016 року.

Відповідно до вказаного наказу ДФС України проведено документальну позапланову невиїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства платником податків - фізичною особою ОСОБА_1 за період з 01 січня 1998 року по 31 грудня 2016 року.

За результатами проведення перевірки складено акт від 08 лютого 2018 року № 1/99-99-13-04- 01/НОМЕР_1.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд прийшов до висновку про необґрунтованість позовних вимог виходячи з наступного.

Щодо доводів позивача про перевищення відповідачем максимально допустимого періоду, який може бути перевірений податковим органом.

Відповідно до вимог п. 102.1 статті 102 ПК України, контролюючий орган, крім випадків, визначених пунктом 102.2 цієї статті, має право провести перевірку та самостійно визначити суму грошових зобов'язань платника податків у випадках, визначених цим Кодексом, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня у разі проведення перевірки контрольованої операції відповідно до статті 39 цього Кодексу), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, визначеної пунктом 133.4 статті 133 цього Кодексу, та/або граничного строку сплати грошових зобов'язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше, - за днем її фактичного подання. Якщо протягом зазначеного строку контролюючий орган не визначає суму грошових зобов'язань, платник податків вважається вільним від такого грошового зобов'язання (в тому числі від нарахованої пені), а спір стосовно такої декларації та/або податкового повідомлення не підлягає розгляду в адміністративному або судовому порядку.

Разом з тим, відповідно до п.п. 78.1.11 п. 78.1 статті 78 ПК України, документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких підстав, зокрема, у разі отримання судового рішення суду (слідчого судді) про призначення перевірки, винесеного ними відповідно до закону.

В контексті наведеного суд звертає увагу на те, що період, за який мала бути здійснена податкова перевірка позивача, був чітко визначений в ухвалі слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року у справі № 757/44914/17-к, на підставі якої і була призначена перевірка - з 1998 по 2016 роки.

В той же час, відповідно до ч. 2 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.

Як зазначив у своєму обов'язковому до виконання на території України рішенні №11-рп/2012 від 25 квітня 2012 року Конституційний Суд України, за практикою Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (Рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року). Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

Відповідно, оскільки період перевірки позивача був визначений ухвалою слідчого судді, яка набрала законної сили, здійснення відповідачем перевірки позивача за інший період вважалось би порушенням обов'язкового до виконання рішення суду.

Натомість, дотримання ДФС України приписів ухвали слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 03 серпня 2017 року у справі № 757/44914/17-к свідчить про дотримання відповідачем вимог чинного законодавства при здійсненні спірної податкової перевірки.

Таким чином, доводи позивача в наведеній частині визнаються судом безпідставними, а тому, оскільки інших аргументів ОСОБА_1 щодо протиправності наказу відповідача наведено не було, відповідно, не вбачається правових підстав для визнання його протиправним та скасування.

Щодо позиції ОСОБА_1 про порушення відповідачем порядку проведення перевірки в частині здійснення належного повідомлення позивача про її початок, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог п. 79.2 статті 79 ПК України, документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами контролюючого органу виключно на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, та за умови вручення платнику податків (його представнику) у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу, копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Виконання умов цієї статті надає посадовим особам контролюючого органу право розпочати проведення документальної невиїзної перевірки.

Свої вимоги позивач обґрунтовує посиланням, зокрема, на практику Верховного Суду України, а саме на його постанову від 27 січня 2015 року по справі № 21-425а14, якою встановлено, невиконання вимог, в тому числі, п. 79.2 статті 79 ПК України призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.

Разом з тим, суд вважає безпідставним таке посилання позивача з огляду на те, що чинні на момент розгляду справи вимоги процесуального законодавства не встановлюють обов'язку суду при її вирішенні керуватись правовими позиціями Верховного Суду України.

Натомість, відповідно до чинної редакції ч.ч. 5, 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Беручи до уваги наведене, суд, при вирішенні питання дотримання відповідачем порядку проведення перевірки позивача, враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в його постанові від 24 січня 2018 року по справі № 2а-9967/12/2670. Так, Верховний Суд визначив, що оскільки податковим органом фактично реалізована його компетенція на проведення перевірки та оформлення результатів такої перевірки, оспорювані дії щодо проведення перевірки та зміст висновків акту перевірки не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, визнання незаконними дій не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки оскаржувані дії відповідача не є юридично значимими для позивача.

В той же час, ч. 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Відповідно до ч. 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з вимогами ч. 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Виходячи з системного тлумачення зазначених положень законодавства вбачається, що особа має право звернутись до адміністративного суду з позовом у разі, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставини дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів має довести належними та допустимими доказами саме позивач. Задоволенню в адміністративному судочинстві підлягають лише ті вимоги, які відновлюють порушені права чи інтереси особи в сфері публічно-правових відносин.

Отже, право на судовий захист має лише та особа, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав, свобод чи інтересів. Таким чином, для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право, свободу чи інтерес, і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем.

Наведені вище норми законодавства та обов'язкова до врахування судова практика Верховного Суду, в сукупності з встановленими судом обставинами справи, які свідчать про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування оскаржуваного наказу про проведення перевірки, фактичну реалізацію відповідачем компетенції на проведення перевірки та оформлення її результатів, свідчить про те, що оспорювані дії щодо проведення перевірки не є такими, що порушують права позивача та інтереси шляхом обмежень у реалізації його прав чи безпідставного покладення на нього необґрунтованих обов'язків, а визнання незаконними дій не призведе до поновлення порушеного права позивача, оскільки оскаржувані дії відповідача не є юридично значимими для позивача.

Таким чином, оскільки судом за час розгляду справи не було встановлено порушень прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача, відсутні правові підстави для задоволення заявлених ОСОБА_1 позовних вимог.

Відповідно до статті 244 КАС України, під час ухвалення рішення суд вирішує наступні питання, зокрема:

1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Відповідно до положень ч. 1 статті 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.

Згідно положень статті 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 2 статті 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Беручи до уваги наведене вище, суд вважає, що оскаржувані позивачем рішення прийняті з порушенням вимог ч. 2 статті 2 КАС України, оскільки при їх вчиненні суб'єктами владних повноважень було дотримано критеріїв, наведених в такому правовому положенні, а тому заявлені в межах даної справи позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 139, 241-246, 255 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 (АДРЕСА_1; РНОКПП НОМЕР_1) до Державної фіскальної служби України (04053, м. Київ, Львівська площа, 8; код ЄДРПОУ 39292197) про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування наказу - відмовити.

Рішення суду, відповідно до частини 1 статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення за правилами, встановленими статтями 293-297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Суддя І.А. Качур