Рішення № 78290100, 04.12.2018, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2018 р. м. Чернівці Справа № 824/735/18-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 (ід. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 58029) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, вул. Оренбурзька, 7-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58022) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

03.08.2018 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:

1) визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність;

2) зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснювати ОСОБА_1 з 13.03.2018 року виплати пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність та виплатити різницю між фактично отриманою та належною сумою пенсії з 13.03.2018 року.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначив, що перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, як одержувач пенсії по лінії Міноборони відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".

З протоколу за пенсійною справою № 2401005071 (Міноборони) від 13.06.2018 року видно, що пенсія призначена позивачу з 13.03.2018 року за вислугу років (39 років) в розмірі 70 процентів грошового забезпечення. Загальний розмір нарахованої пенсії становить 14003,77 грн. Розмір пенсії для виплати становить 13730,00 грн.

У зв`язку з вказаним, позивач вважає, що відповідач неправомірно обмежив загальний розмір пенсії з 13.03.2018 року розміром 13730,00 грн, тобто розміром десяти прожиткових мінімумів, установлених з 01.01.2018 року Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" для осіб, які втратили працездатність.

Зазначив, що положення ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" щодо обмеження максимального розміру пенсії в розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, без встановлення періоду дії такого обмеження, міститься в такій незмінній редакції з 01 10.2011 року по теперішній час, без жодних змін та доповнень.

Підсумовуючи зазначене, позивач прийшов до висновку, що починаючи з 20.12.2016 року, в тому числі і з 01.01.2018 року, не існує правових підстав для обмеження максимального розміру пенсій, яким право на пенсійне забезпечення встановлене законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", в розмірі десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

На думку позивача, такі дії відповідача є протиправними та такими, що порушують його право на отримання пенсії в належному розмірі, у зв'язку з чим він звернувся до суду з даним позовом.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, надав суду письмовий відзив проти позову, в якому зазначив, що згідно пенсійної справи ОСОБА_1 встановлено, що Головним управлінням 13.06.2018 році було призначено позивачу пенсію за вислугу років по лінії Міністерства оборони України відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.1992 № 2262-XII.

Відповідач зазначив, що обмеження розміру пенсії позивача визначене не лише Законами № 911 та №1774, а й Законом № 3668.

Закон № 3668 не був предметом розгляду Конституційного Суду України, а отже висновки Конституційного Суду України у справі № 7-рп/2016 від 20.12.2016 року не можуть автоматично бути застосовані до Закону № 3668.

Враховуючи вищенаведене, відповідач вважає, що в діях органу Пенсійного Фонду не вбачається протиправних дій по відношенню до позивача, а розмір пенсії який отримує позивач станом на час розгляду даної судової справи не дає підстав для його перерахунку згідно позовних вимог, оскільки відсутні законні підстави для виплати пенсії в більшому, ніж обмеженому розмірі.

Ухвалою суду від 06.08.2018 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження на 20.09.2018 року.

В судове засідання призначене на 20.09.2018 року позивач не з'явився, проте надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

В судове засідання призначене на 20.09.2018 року відповідач не з'явився, хоча був належними чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання. Про причини неявки суд не повідомив, клопотань або заяв не подавав.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Відповідно до ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Судом встановлено такі обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1) відповідно до Посвідчення серії НОМЕР_3 від 20.04.2015 року, позивач є учасником бойових дій (а.с. 7-8).

Згідно Посвідчення серії НОМЕР_2 від 17.12.2015 року виданого Управлінням соціального захисту населення Шевченківського району, позивач є інвалідом 3 групи (а.с. 30).

Відповідно до Протоколу за пенсійною справою - 2401005071 (Міноборони) від 13.06.2018 року позивачу призначено пенсію за вислугу років (39 років) у розмірі 70% грошового забезпечення відповідно до Закону України №2262. Загальний розмір пенсії за справою щомісячно становить 14003,77 грн до виплати 13730,00 грн (а.с. 9).

Не погоджуючись з діями Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області щодо обмеження пенсії максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

До вказаних спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно частини першої та другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" від 09 квітня 1992 року № 2262-XII (в редакції Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", який набрав чинності з 01.10.2011) максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Згідно із ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 08 липня 2011 року № 3668-VI "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", якщо внаслідок прийняття цього Закону розмір пенсії зменшується, пенсія виплачується в раніше встановленому розмірі.

Пенсіонерам, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом і в яких розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) перевищує максимальний розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановлений цим Законом, виплата пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої та третьої статті 42 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, до того часу, коли розмір пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) відповідатиме максимальному розміру пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), встановленому цим Законом.

Відповідно до ст. 1-1 Закону № 2262-XII зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Також, суд зауважує, що відповідно до правової позиції Конституційного Суду України, викладеної в Рішенні від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011, розміри соціальних виплат залежать від фінансово-економічних можливостей держави.

Так, згідно висновку Конституційного Суду України зробленого у своєму рішенні від 25.01.2012 року №3рп/2012, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.

Конституційний Суд України також зазначив, що передбачені законами соціально - економічні права не є абсолютними.

Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства.

Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з частиною першою статті 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас одним із визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Посилання позивача на Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 року № 7-рп/2016 є помилковим з огляду на те, що даним рішення передбачено, що положення частини сьомої статті 43 Закону України № 2262-XII втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, тобто з 20.12.2016, тоді як на час призначення пенсії позивачу (13.06.2018 року) діяла редакція ч. 7 ст. 43 Закону № 2262-XII в редакції Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України".

Зокрема, частиною сьомою статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 06.12.2016 року №1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень, тож, нормами даної статті чітко вказані граничні розміри пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, та в цій редакції дана частина неконституційною не визнавалась.

Таким чином, з 1 січня 2017 року максимальний розмір пенсії було визначено Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" та не перевищував десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, тобто - 10740 гривень.

Відповідно до Закону України Про Державний бюджет України на 2018 з 01.01.2018 прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність збільшився до 1373,00 грн. В зв'язку зі зміною прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб з 01.01.2018 року збільшився максимально можливий розмір пенсійної виплати, якій розраховується у відсотковому співвідношенні від прожиткового мінімуму для непрацездатних осіб.

Оскільки, відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" максимальний розмір пенсії не може перевищувати 10 прожиткових мінімумів для непрацездатних (13730 грн), пенсія ОСОБА_1 у відповідності до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VIII, який набрав чинності з 01.01.2017) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, тобто має виплачуватись з 1 січня 2018 року у розмірі 13730 гривень.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що законні підстави для виплати позивачці пенсії в більшому, ніж обмеженому розмірі - відсутні.

На підставі вищевикладеного, суд вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Частиною другою статті 6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Ейрі проти Ірландії" констатував, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового (Airey v. Ireland № 6289/73). Такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат, про що зазначено в рішенні цього суду у справі "Кйартан Асмундсон проти Ісландії" (Kjartan Аsundsson v. Iceland № 60669/00). Отже, одним з визначальних елементів у регулюванні суспільних відносин у соціальній сфері є додержання принципу пропорційності між соціальним захистом громадян та фінансовими можливостями держави, а також гарантування права кожного на достатній життєвий рівень.

Суд Європейського Союзу у справі "Флоруску та інші" про співвідношення права власності й заходів жорсткої економії, прийнятими Румунією з метою реалізації умов, виконання яких вимагалося від Європейського Союзу у рамках надання фінансової допомоги від Європейського Союзу цій державі-члену визнав, що необхідність раціоналізації державних витрат у винятковому контексті світової фінансово-економічної кризи є законною підставою для обмеження здійснення права власності (Eugenia Florescu and Others № C-258/14). Таким чином, Суд Європейського Союзу прямо послався на рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іонель Панфіл проти Румунії" (Ionel Panfile v. Romania № 13902/11).

При вирішенні спірних правовідносин суд також врахував правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену в рішенні "Великода проти України" (№43331/12), в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист.

Аналогічний висновок зроблений в рішенні Конституційного Суду України від 26 грудня 2011 року № 20-рп/2011).

Відтак, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області здійснювати з 13.03.2018 року виплати пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" без обмеження максимальним розміром, що не перевищує десяти прожиткових мінімумів, встановлених для осіб, які втратили працездатність та виплатити різницю між фактично отриманою та належною сумою пенсії з 13.06.2018 року, є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Згідно частин першої - третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оскільки в задоволенні адміністративного позову відмовлено, суд не вирішує питання про понесені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору.

Керуючись статтями 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити повністю.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування сторін:

Позивач - ОСОБА_1 (ід. код НОМЕР_1, АДРЕСА_1, 58029).

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 40329345, вул. Оренбурзька, 7-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58022).

Суддя В.О. Григораш