Рішення № 78276882, 28.11.2018, Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області

Справа № 308/9693/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28.11.2018 місто Ужгород

Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області в складі:

головуючого судді - Світлик О.М.,

за участю секретаря судового засідання - Гайданки Г.В.,

представника позивача - Мадяр В.М.,

відповідача - ОСОБА_2,

представника відповідача - ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в місті Ужгороді цивільну справу за позовною заявою акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

В С Т А Н О В И В:

ПАТ КБ «Приватбанк» звернулося в суд з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.

Позов мотивує тим, що відповідно до укладеного кредитного договору № б/н від 26.02.2013 року ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Зазначає, що позичальник ОСОБА_2 взяті на себе зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого станом на 31.08.2017 року має заборгованість у розмірі 13052,73 грн., з яких: 479,13 грн. - заборгованість за кредитом; 8675,85 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 2800 грн. - заборгованість за пенею та комісією; штрафи, нараховані відповідно до 2.1.1.7.6 Умов та правил надання банківських послуг, а саме: 500 грн. - штраф (фіксована частина); 597,75 грн. - штраф (процентна складова).

Враховуючи викладене позивач просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.02.2013 року в розмірі 13052,73 грн. та судові витрати у розмірі 1600 грн. сплаченого судового збору.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, посилаючись на обставини, викладені у позовній заяві та у відповіді на відзив на позовну заяву, просить позов задовольнити повністю.

Відповідач та її представник у судовому засіданні проти позову заперечили з підстав, наведених у відзиві на позовну заяву, просили відмовити у задоволенні позовних вимог позивача у повному обсязі.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані докази, виходячи з їх належності та допустимості, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 26.02.2013 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № б/н шляхом приєднання (ч. 1 ст. 634 ЦК України), який складається із анкети-заяви позичальника, Умов та правил надання банківських послуг, Правил користування платіжною карткою та Тарифів банку, на підставі якого ОСОБА_2 отримала кредит у розмірі 300 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Суд констатує, що згідно з рішенням Єдиного акціонера банку від 21.05.2018 року № 519 було змінено тип банку з публічного на приватне акціонерне товариство та змінено найменування банку на акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк». Акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк» є правонаступником всіх прав та зобов'язань публічного акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк».

Вказані обставини підтверджуються Статутом акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» (нова редакція), ідентифікаційний номер: 14360570, затвердженим наказом Міністерства фінансів України (рішенням єдиного акціонера) від 21.05.2018 року № 519, погодженим НБУ 11.06.2018 року, що перебуває у вільному доступі.

З наявної у матеріалах справи довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки клієнта ОСОБА_2 (картрахунок 5211537444579275 від 15.07.13) вбачається, що старт карткового рахунку - 15.07.2013 року (SAMDN52000097558841, 5211537444579275, U180, Універсальна 180+), зміна кредитного ліміту - 15.07.2013 року (кредитний ліміт - 300 грн., встановлення кредитного ліміту), зміна кредитного ліміту - 15.07.2013 року (кредитний ліміт - 300 грн., зниження кредитного ліміту), зміна кредитного ліміту - 19.07.2013 року (кредитний ліміт 500 грн., збільшення кредитного ліміту), строк дії кредитної картки - 09/16.

У судовому засіданні 28.11.2018 року судом досліджено оригінал кредитної картки Приватбанк «Кредитка» 5211537444579275 Universal, яка дійсна до 09/16.

Відповідач свої зобов'язання за кредитним договором належним чином не виконала, внаслідок чого згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості станом на 31.08.2017 року має перед банком заборгованість у загальному розмірі 13052,73 грн., з яких: 479,13 грн. - заборгованість за кредитом; 8675,85 грн. - заборгованість за процентами; 2800 грн. - нарахована комісія; 1097,75 грн. - заборгованість по штрафам.

Згідно з п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов'язується погашати заборгованість по кредиту, відсоткам за його використання, на перевитрати платіжного ліміту, а також оплачувати комісії на умовах, передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2.1.1.7.6. Умов та правил надання банківських послуг при порушенні клієнтом строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених цим договором, більше ніж на 30 днів, клієнт зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5 % від суми заборгованості по кредитному ліміту з урахуванням нарахованих та прострочених процентів та комісії.

За умовами п. п. 2.1.1.2.3 та 2.1.1.2.4 Умов та правил надання банківських послуг клієнт дає свою згоду, що кредитний ліміт встановлюється за рішенням банку, і клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити або збільшити) кредитний ліміт. Підписання цього договору є прямою і безумовною згодою клієнта щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком.

Пунктом 2.1.1.12.6.1 Умов та правил надання банківських послуг визначено, що у разі виникнення прострочених зобов'язань на суму від 100 грн. клієнт сплачує банку пеню, яка нараховується в день нарахування процентів по кредиту.

За умовами п. 1.1.6.1 Умов та правил надання банківських послуг зміни до цих Умови і правил надання банківських послуг вносяться банком щомісяця в однобічному порядку у випадках, не заборонених чинним законодавством України.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк зобов'язується надати грошові кошти позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

За правилами ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.

Згідно зі ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

В силу ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди (ч. 1 ст. 611 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

Статтею 625 ЦК України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, а відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Враховуючи наведені вимоги закону та встановлені обставини справи, які свідчать про те, що ОСОБА_2 належним чином не виконувала свої зобов'язання за кредитним договором, внаслідок чого у неї виникла заборгованість, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для стягнення заборгованості по тілу кредиту з відповідача на користь банку відповідно до положень кредитного договору та ст. 526 ЦК України.

Разом з тим, суд вважає, що вимоги позивача в частині стягнення заборгованості за процентами підлягають частковому задоволенню, а саме, з відповідача підлягає до стягнення сума нарахованих процентів станом на 30.09.2016 року (дати спливу визначеного кредитним договором строку кредитування), тобто до закінчення строку дії кредитної картки, а також з урахуванням процентної ставки у розмірі 30 % на рік, встановленої на дату отримання кредиту, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1048 та ч. 1 ст. 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюється договором. Однак, припис абзацу 2 ч. 1 ст. 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені кредитним договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного кредитним договором строку кредитування.

Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 444/9519/12 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 року у справі № 711/6227/14-ц.

З наданого банком розрахунку заборгованості вбачається, що позивач здійснював нарахування процентів за кредитним договором у різний період часу застосовуючи різну процентну ставку, в тому числі й підвищену проценту ставку на прострочену заборгованість.

Зокрема, з 15.07.2013 року до 29.08.2014 року процентна ставка становила 30 %, з 01.09.2014 року до 31.03.2015 року - 34,80 %, а з 01.04.2015 року до 30.09.2016 року - 43,20 %.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 489/9289/14-ц, в разі підвищення банком процентної ставки з'ясуванню підлягають визначена договором процедура підвищення процентної ставки (повідомлення позичальника чи підписання додаткової угоди тощо); дії позичальника щодо прийняття пропозиції кредитора тощо. Боржник вважається належно повідомленим про збільшення розміру процентної ставки за користування кредитом в односторонньому порядку в тому разі, якщо банк не лише відправив на адресу такого боржника листа про зміну умов кредитного договору, а й довів факт його вручення адресатові під розписку.

Такий висновок наведений також у постанові Верховного Суду України від 11.10.2017 року у справі № 6-1374цс17.

Проте матеріали справи не містять жодних доказів направлення та отримання відповідачем повідомлень про зміну відсоткової ставки.

Відповідач згоди на підвищення відсоткової ставки з 30 % до 43,20 % річних не надавала, банком при нарахуванні процентів застосовувалися ставки, не передбачені умовами кредитного договору, а належних доказів повідомлення відповідача про їх зміну матеріали справи не містять.

Статтею 1056-1 ЦК України визначено, що фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору. Встановлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку. Умова договору щодо права кредитора змінювати розмір фіксованої процентної ставки в односторонньому порядку є нікчемною.

За наведених обставин, суд бере до уваги наданий розрахунок заборгованості за кредитом лише в частині, яка визначає процентну ставку розміром 30 % на рік.

Заборгованість за процентами розраховується судом за наступною формулою: (А1 * 30 % * А2) / 360 днів = Х, де А1 - тіло кредиту, А2 - кількість днів прострочення.

Згідно з наданим банком розрахунку наявні 760 днів прострочення (за період з 01.09.2014 року до 30.09.2016 року). Відтак, розмір процентів становитиме 303,45 грн. (479,13 грн. * 30 % * 760 днів / 360 днів = 303,45 грн.).

Розмір процентів, нарахований за ставкою 30 % річних за період з 15.07.2013 року до 29.08.2014 року згідно з розрахунком банку складає 17,19 грн.

Беручи до уваги наведене, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає до стягнення заборгованість за процентами за користування кредитними коштами в сумі 320,64 грн. (17,19 грн. + 303,45 грн. = 320,64 грн.), яка розрахована станом на 30.09.2016 року та за процентною ставкою 30 % на рік.

Нараховані банком проценти поза межами строку кредитування задоволенню не підлягають.

Вирішуючи позовні вимоги банку в частині стягнення пені, комісії та нарахованих штрафів, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Враховуючи, що відповідно до ст. 549 ЦК України штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення-строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором, свідчить про недотримання положень, закріплених у ст. 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Відповідний правовий висновок викладено Верховним Судом України у постанові від 21.10.2015 року у справі № 6-2003цс15.

Отже, законодавством не передбачено подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Зважаючи на те, що позивачем заявлено вимоги про стягнення заборгованості за пенею, комісією та штрафом, суд вважає, що до стягнення підлягає лише штраф у його фіксованій частині та процентній складовій у розмірі 1097,75 грн. (500 грн. + 597,75 грн. = 1097,75 грн.), який є менший за сукупний розмір заборгованості по пені та комісії, що згідно з наданим розрахунком та заявлених вимог неможливо роз'єднати на заборгованість по пені та комісії, зазначене з одного боку забезпечить дотримання справедливого балансу інтересів сторін, а з іншого дозволить реалізувати забезпечувальну функцію неустойки.

Крім того, відповідно до ст. 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.

Згідно з п. 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених Постановою правління Національного банку України від 10.05.2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача, тощо), або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, внесення змін до нього, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на кредитного договору тощо).

Такий висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 16.11.2016 року № 6-1746цс16.

За таких обставин, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача нарахованої пені та комісії за кредитним договором.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 76, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Таким чином, загальний розмір заборгованості відповідача ОСОБА_2 за кредитним договором № б/н від 26.02.2013 року становитиме 1897,52 грн., з яких: 479,13 грн. - заборгованість за кредитом; 320,64 грн. - заборгованість за процентами; 1097,75 грн. - заборгованість по штрафам, яку з неї слід стягнути на користь банку.

Що стосується доводів представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву про те, що через не укладання сторонами у справі кредитного договору у передбачених законом порядку та формі, між ними не виникли кредитні правовідносини, а факт підписання анкети-заяви не може бути визнано належними та допустимими доказами про укладення сторонами кредитного договору на умовах, визначених Умовами та правилами надання банківських послуг, що, на думку представника відповідача, є підставою для відмови у позові, суд констатує наступне.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори (п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).

Відповідно до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору (ч. 1 ст. 638 ЦК України).

Згідно з ч. 2 ст. 202 ЦК України договір є дво- чи багатостороннім правочином.

Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або декількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами) (ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України).

Договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору (ч. 1 ст. 634 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлено презумпцію правомірності правочину, згідно з якою правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Як встановлено судом, 26.02.2013 року ОСОБА_2 особисто підписала анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у Приватбанку.

Підписанням цієї заяви відповідач підтвердила, що вона згідна з тим, що ця заява разом з пам'яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, з умовами якого вона попередньо ознайомився. Своїм підписом ОСОБА_2 підтвердила, що вона зобов'язується виконувати Умови та правила надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку.

Доказів того, що вимоги банку ґрунтуються на інших умовах, які сторони не узгоджували, відповідач та її представник не надали.

Особливістю договору приєднання є те, що позичальник приймає й погоджується із запропонованими кредитором умовами без права вносити свої пропозиції щодо цих умов. Саме такий договір був укладений і виконувався сторонами.

Вимоги про визнання цього договору в цілому або його частин недійсними, а також про зміну або розірвання договору з передбачених законом підстав відповідач не заявляла.

З матеріалів справи вбачається, що позичальнику видано кредитну картку «Універсальна», строк дії якої встановлено до вересня 2016 року. При цьому, сторонами не заперечується, що строк повернення кредиту відповідає строку дії картки.

Свобода договору полягає у вільному волевиявленні волі сторін на вступ у договірні відносини. Волевиявлення учасників договору передбачає відсутність жодного тиску з боку контрагента або інших осіб і має відповідати їхній волі. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Відтак, з огляду на викладені обставини, суд вважає, що наведені у відзиві посилання представника відповідача є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи.

Крім того, під час розгляд справи представником відповідача подано клопотання про застосування спеціальної позовної давності, згідно з яким просив застосувати спеціальну позовну давність в один рік до вимог, що стосуються нарахування та стягнення пені.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст. 257 ЦК України).

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Оскільки судом відмовлено в задоволенні позовних вимог позивача в частині стягнення з відповідача нарахованої пені з підстав, наведених вище, то у даному випадку питання про застосування положень п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України щодо стягнення неустойки судом не вирішується.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог ч. 10 ст. 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Позивач при поданні даного позову сплатив судовий збір у розмірі 1600 грн.

Відтак, оскільки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову, то понесені позивачем витрати підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у розмірі 240 грн. судового збору.

У судовому засіданні 28.11.2018 року на підставі ч. 6 ст. 259 ЦПК України проголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, повний текст якого складено 03.12.2018 року.

Керуючись ст. ст. 13, 76, 81, 89, 141, 223, 258, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, ст. ст. 6, 11, 202, 204, 207, 509, 526, 549, 610-612, 625, 627, 629, 634, 638, 1049, 1050, 1054, 1056-1 ЦК України, суд,

У Х В А Л И В:

Позовну заяву - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором № б/н від 26.02.2013 року в розмірі 1897 (одна тисяча вісімсот дев'яносто сім) гривень 52 коп., з яких:

479,13 грн. - заборгованість за кредитом;

320,64 грн. - заборгованість за процентами;

1097,75 грн. - заборгованість по штрафам.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь акціонерного товариства комерційного банку «Приватбанк» судовий збір у розмірі 240 (двісті сорок) гривень.

Позивач: акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», код ЄДРПОУ 14360570, що знаходиться за адресою: вул. Грушевського, 1Д, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП НОМЕР_1, яка проживає за адресою: АДРЕСА_1

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду, при цьому відповідно до п. п. 15.5 п. 15 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2147-VIII до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією кодексу.

Дата складення повного тексту рішення - 03 грудня 2018 року

Головуюча О.М. Світлик