Вирок № 78274523, 26.11.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Дата ухвалення
26.11.2018
Номер справи
755/27711/13-к
Номер документу
78274523
Форма судочинства
Кримінальне
Державний герб України

Справа № 755/27711/13-к

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"26" листопада 2018 р. Дніпровський районний суд м. Києва колегіально судом в складі трьох суддів:

головуючого судді Гончарука В.П.,

суддів Виниченко Л.М., Чех Н.А.,

секретарів судових засідань Краснової І.В., Шилохвоста А.І., Дем’яненка В.В.,

Погорілої К.В., Лисенка М.В., Рудь Р.Г.,

Куси Л.І.,Зимницької М.Е., Швидкої Л.В.,

за участю сторін кримінального провадження:

прокурорів Лубіна О.О., Нідзельської Л.А., Пономаренка Я.В.,

Радіонова В.М., Клижко А.О., Йовенка С.П.,

Пономарьової М.С., Морунова Д.В.,

потерпілого ОСОБА_15,

захисників Байдика О.А., Ніцу І.Г., Чопівської С.С.,

обвинувачених ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві кримінальне провадження внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12013110040003435 від 26 лютого 2013 року за обвинуваченням

ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Києва, громадянина України, освіта вища економічна, одруженого, працюючого економістом у ТОВ «УкрПромПрибор», зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_3 (п/б), раніше не судимого,

ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_6, уродженця Київської області, громадянина України, освіта середня спеціальна, не працюючого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_4), раніше не судимого, кожно окремо,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 5 п. 6 п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та

ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_9, уродженця м. Києва, громадянина України, освіта середня спеціальна, не працюючого, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_5, раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 396 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Судом визнано доведеним, що ОСОБА_19 підтримуючи тривалий час дружні відносини з ОСОБА_15, взяв у нього в період з 2009 по 2012 роки у борг грошові кошти на загальну суму 300 тисяч доларів США, на довірливих відносинах.

Указані кошти ОСОБА_15 надавав у борг без будь-якого документального підтвердження, так як довіряв ОСОБА_19

Разом з тим, приблизно наприкінці грудня місяця 2012 року ОСОБА_15, у зв'язку з погіршенням фінансового становища, указав ОСОБА_19 повернути йому частину грошей, з тих, які він йому позичав, а саме в розмірі 100 тисяч доларів США, до 28 лютого 2013 року.

У той же час, ОСОБА_19 та той період часу не володів вказаними грошовими коштами в тій сумі, яку ОСОБА_15 просив його повернути, у світлі чого у нього з метою позбавлення себе матеріальних витрат пов'язаних з поверненням указаного боргу, виник злочинний умисел спрямований на позбавлення життя потерпілого особливо небезпечним способом для життя багатьох людей - шляхом підриву саморобного радіокерованого вибухового пристрою осколкової дії.

З цією метою ОСОБА_19 вступив у злочинну змову з ОСОБА_20, якому власне розповів про свої наміри.

В свою чергу, так, як ОСОБА_20 перебував у боргових зобов'язаннях перед ОСОБА_19, то він погодився на пропозицію останнього позбавити життя потерпілого ОСОБА_15 у запропонований ним спосіб.

Реалізовуючи надалі свої злочинні наміри, з корисливих мотивів, керуючись єдиним злочинним умислом на позбавлення життя потерпілого, та забезпечення алібі, ОСОБА_19 21.02.2013 приблизно о 09 годині 30 хвилин в приміщенні магазину «Мобільна-Фішка», що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Вербова, 21-23, придбав чотири стартові пакети оператора мобільно зв'язку компанії «МТС» з мобільними номерами НОМЕР_13, НОМЕР_14. Стартовий пакет з мобільним номером НОМЕР_15 він залишив собі.

Стартовий пакет з номером НОМЕР_16 у невстановлений час, у невстановленому місці, передав невстановленій особі (яка не була обізнана про злочинні наміри ОСОБА_19.), для сприяння у купівлі автомобіля марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_17, з метою установлення на дах останнього саморобного вибухового пристрою. Після чого, невстановлена особа, у невстановлений час, у невстановленому місці передала стартовий пакет № НОМЕР_16 громадянину ОСОБА_22 (який не був обізнаний про злочинні наміри ОСОБА_19.), який 23.02.2013 приблизно о 11 годині 40 хвилин біля будинку № 14-Ж, по бульвару Кольцова, в місті Києві, придбав автомобіль марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_17, з метою установлення на дах останнього саморобного вибухового пристрою, перегнав його 23.02.2013 року на стоянку біля будинку № 39, по вулиці Малишка, в місті Києві, де залишив.

В подальшому, ОСОБА_19 повідомив про придбання вказаного автомобіля ОСОБА_20, якому передав стартовий пакет № НОМЕР_18, для підтримання зв'язку, та вказав місце на стоянці біля будинку № 39, по вулиці Малишка, в місті Києві, де знаходиться автомобіль марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_17, при цьому передав останньому ключі від автомобіля та документи.

В свою чергу, ОСОБА_20, діючи з метою реалізації указаних домовленостей, попросив свого племінника ОСОБА_21, в сприянні (допомозі), на що останній, не усвідомлюючи при цьому, що ОСОБА_19 та ОСОБА_20 діяли з корисливих мотивів, дав свою згоду.

Надалі, у лютому 2013 року з метою координації дій та підтримки зв'язку з ОСОБА_21, ОСОБА_20, ОСОБА_19 передав ОСОБА_21 для зв'язку стартовий пакет компанії «МТС» з номером НОМЕР_19, який не був обізнананий про злочинні наміри ОСОБА_19, направлені на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_15 У той же час, ОСОБА_19, керуючись умислом, направленим на позбавлення життя ОСОБА_15, про який не були обізнані ОСОБА_20 та ОСОБА_21, передав ОСОБА_20 стартовий пакет № НОМЕР_18 для підтримання зв'язку.

В подальшому, у другій половині лютого 2013 року, у невстановлений досудовим розслідуванням час, ОСОБА_19 запропонував ОСОБА_21. зустрітися у ТЦ «Дрім Таун» за адресою: Київ, Оболонський проспект, 1а.

Під час зустрічі ОСОБА_19 висловив вимогу до ОСОБА_21 виконувати його доручення, які не є кримінально караними, на що ОСОБА_21, не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_19, направлені на підготовку замаху на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_15, погодився.

24.02.2013 року у невстановлений досудовим розслідування час, ОСОБА_20 передав ОСОБА_21 документи і ключі від автомобіля марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_20 та привіз ОСОБА_21 за адресою: місто Київ, вулиця Малишка, будинок № 39, де повідомив, що ОСОБА_21 необхідно перегнати вказаний автомобіль у інше місце.

ОСОБА_21, не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_19, довіряючи ОСОБА_20, оскільки останній є його рідним дядьком, перегнав автомобіль марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_20 на стоянку біля будинку № 8, по вул. Жмаченка у місті Києві.

В подальшому, ОСОБА_19, якого ОСОБА_21 знав, як знайомого його рідного дядька ОСОБА_20, 24.02.2013, перебуваючи по вул. Жмаченка № 8, попередньо висловивши вимогу по мобільному телефону оператора «МТС» з номером НОМЕР_19, який передав ОСОБА_21 приїхати за даною адресою.

У цей же день, ОСОБА_19, дізнавшись у ОСОБА_21 про місце куди останній припаркував ВАЗ 2102, д.н.з. НОМЕР_20, на автомобілі «Линкольн Навигатор» білого кольору, д.н.з. НОМЕР_1, приїхав за адресою по вул. Жмаченка, 8 у м. Києві та висловив прохання до останнього установити багажник сріблястого кольору на дах автомобіля марки «ВАЗ 2102» зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_20, який ОСОБА_19 передав йому особисто.

Потім указав знайти покришки від автомобіля, що були у використанні та установити на дах автомобіля марки «ВАЗ 2102», на що ОСОБА_21, не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_19, направлені на умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, з корисливих мотивів, способом, небезпечним для життя багатьох, погодився.

25.02.2013 року, ранком, ОСОБА_21, не будучи обізнаним злочинні про наміри ОСОБА_19 направлені на умисне позбавлення життя ОСОБА_15 з корисливого мотиву, способом небезпечним для життя багатьох осіб, установив на дах автомобіля багажник та автомобільну покришку, попередньо обрану ОСОБА_19 з декількох, після чого перегнав автомобіль марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_20 за проханням ОСОБА_19 на територію лікарні, яка розташована по вулиці П.Запорожця, 26 у місті Києві.

ОСОБА_19 у цей час поставив картонну коробку на дах ВАЗ 2102, д.н.з. НОМЕР_20, поверх покришки, потім приміряв її інше місце розташування на даху автомобіля.

В подальшому, 26.02.2013 року приблизно о 10 год. 30 хв. за проханням ОСОБА_19, ОСОБА_21 на транспортному засобі «Шкода Фабіа» білого кольору, за кермом якого перебував ОСОБА_20, не будучи обізнаними про злочинні наміри ОСОБА_19, під'їхали до ресторану «Шервуд», що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Курнатовського, 1-А, після чого ОСОБА_20 з місця події поїхав по власних справах. ОСОБА_21, 26.02.2013 побачив на відстані приблизно 300 метрів ОСОБА_19, який знаходився біля власного транспортного засобу «Хюндай Тюксон», з якого якісно проглядається територія парковки по вул. Курнатовського 1-А у м. Києві та, за проханням ОСОБА_19, установив на дах автомобіля марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_20, картонну коробку, про вміст якої обізнаний не був та не перевіряв.

Після вказаних дій, через деякий час, на мобільний телефон з номером НОМЕР_19 зателефонував ОСОБА_19 та висловив прохання перепаркувати автомобіля марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з.НОМЕР_20, у межах парковки ресторану «Шервуд», що розташований за адресою: місто Київ, вулиця Курнатовського, 1-А, біля транспортного засобу «Лексус» чорного кольору.

ОСОБА_21, не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_19, направлені на умисне позбавлення життя ОСОБА_15 з корисливого мотиву, способом небезпечним для життя багатьох осіб та не усвідомлюючи підготовки замаху на заподіяння смерті ОСОБА_15, перепаркував автомобіль марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_20, після чого залишив місце події на транспортному засобі «Шкода Фабіа» за кермом якого перебував ОСОБА_20, який передав ОСОБА_21 мобільний телефон «Айфон 4S» та мобільний телефон, який був у користуванні ОСОБА_20 в районі бульвару Л. України у м. Києві, де ОСОБА_21 залишився.

26.02.2013 року приблизно о 17 год. 10 хв., ОСОБА_19 перебуваючи неподалік від ресторану «Шервуд», що розташований за адресою: м. Київ, вул. Курнатовського, 1-А, дочекавшись коли до власного автомобіля марки «LEXUS LX 470», д.н.з НОМЕР_21, що був припаркований біля автомобіля марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_17, на якому було заздалегідь встановлено вибуховий пристрій осколкової дії, підійшов потерпілий, з метою завершення умисного злочину, направленого на позбавлення життя ОСОБА_15 способом небезпечним для життя багатьох осіб, активізував саморобний радіокерований вибуховий пристрій осколкової дії, розташований на даху автомобіля марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_17, в результаті чого відбувся вибух, та ОСОБА_15 були спричинені середнього ступеня тяжкості тілесні ушкодження й доставлено до Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги та надано кваліфіковану медичну допомогу.

Надалі, після вказаних дій, наприкінці лютого 2013 року, ОСОБА_21 дізнався від ОСОБА_20 про те, що 26.02.2013 за адресою: місто Київ, вулиця Курнатовського, 1-А здійснено вибух саморобного радіокерованого пристрою осколкової дії та перевіривши відомості про це у всесвітній мережі Інтернет, усвідомив про факт підготовки замаху на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_15 за відомих йому обставин та участі ОСОБА_19 у реалізації злочинного наміру.

У цей час, у ОСОБА_21, заздалегідь не обіцяючи приховати злочин, виник умисел, направлений на заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжкого злочину, замаху на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_15, з метою уникнення кримінальної відповідальності.

Реалізуючи свій злочинний умисел, направлений на заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжкого злочину, замаху на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_15, за відомих ОСОБА_21 обставин та участі у підготовці та реалізації замаху на умисне вбивство ОСОБА_19, заздалегідь не обіцяючи приховати вчинення особливо тяжкого злочину, з повідомлення про факт замаху на життя ОСОБА_15 та обставин підготовки ОСОБА_19 особливо тяжкого злочину до правоохоронного органу не звернувся.

Тим самим, ОСОБА_21, будучи обізнаним та усвідомлюючи, що ОСОБА_19 26.02.2013 року скоєно особливо тяжкий злочин - замах на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_15, умисно, заздалегідь не обіцяючи будь-кому про це, приховав факт вчинення особливо тяжкого злочину.

Також, ОСОБА_21 07.05.2013 року приблизно о 14 год. 00 хв. біля центрального в'їзду до Центрального лісництва, розташованого неподалік від села Новосілки, Києво-Святошинського району, Київської області, знайшов, тим самим умисно незаконно придбав, для власного вживання наркотичний засіб - канабіс.

Після чого, вказаний наркотичний засіб переніс до місця свого проживання, за адресою: Київська область, АДРЕСА_6, де став незаконно його зберігати.

В подальшому, 14.05.2013 року приблизно о 11 год. 20 хв. в ході проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_21, за адресою: Київська область, АДРЕСА_6, працівниками міліції було виявлено та вилучено, наркотичний засіб - канабіс, який він незаконно придбав та зберігав за місцем свого проживання для власного вживання без мети збуту.

Вказаних висновків суд дійшов провівши судовий розгляд лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, виходячи з наступного.

Відповідно до положень ст. 84 КПК України, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Так, допитаний, у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_21пояснив, що фактичні обставини скоєння кримінального правопорушення щодо потерпілого ОСОБА_15 викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, які йому відомі особисто та відображені судом, як доведені, й сприймалися ним особисто, є дійсними. Як і щодо його ролі в цій ситуації.

ОСОБА_21 зауважив, що дійсно, був обізнаним щодо певних обставин замаху на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_15, за відомих йому обставин та участі у підготовці та реалізації замаху на таке умисне вбивство ОСОБА_19

Зазначив, що він заздалегідь не обіцяв приховати вчинення особливо тяжкого злочину, однак і з повідомлення про факт замаху на життя ОСОБА_15 до правоохоронного органу не звертався.

Щодо самих фактичних обставин, то останній указав, що таки віндійсно у лютому 2013 року ОСОБА_19 передав йому для зв'язку стартовий пакет компанії «МТС» з певним номером.

У другій половині лютого 2013 року, ОСОБА_19 запропонував ОСОБА_21. зустрітися у ТЦ «Дрім Таун» за адресою: Київ, Оболонський проспект, 1а. Під час зауважив на доцільності виконувати його доручення на, що він погодився.

24.02.2013 року ОСОБА_20 передав ОСОБА_21 документи і ключі від автомобіля марки «ВАЗ 2102», зеленого кольору, д.н.з. НОМЕР_20 та привіз його за адресою: місто Київ, вулиця Малишка, будинок № 39, де повідомив, що йому необхідно перегнати вказаний автомобіль у інше місце.

ОСОБА_21, не будучи обізнаним про злочинні наміри ОСОБА_19, довіряючи ОСОБА_20, оскільки останній є його рідним дядьком, перегнав указаний автомобіль на стоянку біля будинку № 8, по вул. Жмаченка у місті Києві.

24.02.2013 ОСОБА_19 указав йому по мобільному телефону приїхати за даною адресою. Потім дізнавшись у нього про місце куди він припаркував ТЗ ВАЗ на автомобілі «Линкольн Навигатор» приїхав за адресою по вул. Жмаченка, 8 у м. Києві та висловив прохання до останнього установити багажник сріблястого кольору на дах автомобіля марки ВАЗ, який ОСОБА_19 передав йому особисто. Указав знайти покришки від автомобіля, що були у використанні та установити на дах ТЗ ВАЗ.

25.02.2013 ранком ОСОБА_21 установив на дах автомобіля багажник та автомобільну покришку, після чого перегнав автомобіль ВАЗ на територію лікарні, яка розташована по вулиці П. Запорожця, 26 у місті Києві, де ОСОБА_19 поставив картонну коробку на дах ТЗ поверх покришки, потім приміряв її та визначив її місце розташування на даху автомобіля.

26.02.2013 приблизно о 10 год. 30 хв. за проханням ОСОБА_19, ОСОБА_21 на транспортному засобі «Шкода Фабіа», за кермом якого перебував ОСОБА_20, прибув за адресою: місто Київ, вулиця Курнатовського, 1-А, після чого ОСОБА_20 з місця події поїхав по власних справах.

ОСОБА_21 побачив на відстані приблизно 300 метрів ОСОБА_19, який знаходився біля власного транспортного засобу Хюндай, з якого якісно проглядається територія парковки по вул. Курнатовського 1-А у м. Києві та, за проханням ОСОБА_19, установив на дах автомобіля ВАЗ картонну коробку, про вміст якої обізнаний не був та не перевіряв.

Після вказаних дій, через деякий час, на мобільний телефон зателефонував ОСОБА_19 та висловив прохання перепаркувати автомобіль ВАЗ у межах парковки ресторану «Шервуд», біля транспортного засобу Лексус.

ОСОБА_21 перепаркував ТЗ та після чого залишив місце події на ТЗ Шкода за кермом якого перебував ОСОБА_20, який передав ОСОБА_21 мобільний телефон «Айфон 4S» та мобільний телефон, який був у користуванні ОСОБА_20 в районі бульвару Л. України у м. Києві, де ОСОБА_21 залишився.

Згодом, після вказаних дій, наприкінці лютого 2013 року, ОСОБА_21 дізнався від ОСОБА_20 про те, що 26.02.2013 за адресою: місто Київ, вулиця Курнатовського, 1-А здійснено вибух саморобного радіокерованого пристрою осколкової дії та перевіривши відомості про це у всесвітній мережі Інтернет, усвідомив про факт підготовки замаху на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_15 за відомих йому обставин та участі ОСОБА_19 у реалізації злочинного наміру.

Зрозумівши це вирішив не звертатися до правоохоронних органів з особистих мотивів.

Також, ОСОБА_21 указав що дійсно, 07.05.2013 приблизно о 14:00 год. біля центрального в'їзду до Центрального лісництва, розташованого неподалік від села Новосілки знайшов канабіс, який використав для власного вживання без мети збуту, для чого переніс його до місця свого проживання.

14.05.2013, коли проводився обшук за місцем його проживання працівниками міліції було виявлено та вилучено цей канабіс.

Обвинувачений ОСОБА_19 від дачі показань в суді відмовився на підставі ст. 63 Конституції України. Розам з тим, у числених зверненнях на адресу суду в період розгляду справи судом указував, що вважає здобуті докази стороною обвинувачення, як неналежними, так і недопустимим, з огляду на порушення норм КПК України при їх отриманні.

ОСОБА_20 будучи допитаний в суді зазначив, що фактичні обставини скоєння кримінального правопорушення, щодо потерпілого ОСОБА_15 викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, які йому відомі особисто та відображені судом, як доведені, й сприймалися ним особисто, є дійсними. Як і щодо його ролі в цій ситуації.

Так, останній надав показання, які за своєю суттю зводяться до їх тотожності з показаннями ОСОБА_21 в частині обставин, які вони сприймали спільно та крім цього, зауважив, що дійсно мав значний борг у грошовому еквіваленті перед ОСОБА_19, тому коли останній запропонував урегулювати (закрити) це питання шляхом позбавлення життя потерпілого, він погодився. Про свої наміри (план позбавлення життя потерпілого) ОСОБА_19 йому повідомляв, як і те, що потерпілий указав йому (ОСОБА_19) повернути частину боргу, що, як він зрозумів, власне і слугувало мотивом цього діяння (вбивства).

Також, допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_15 надав суду показання в яких підтвердив фактичні обставини скоєння кримінального правопорушення відносно себе, викладені в установочній частині вироку, зокрема в частині часу, місця та способу вчинення, які йому відомі та відображені судом, як доведені.

Та, зокрема, пояснив, що більше 10 років знає ОСОБА_19, останній позичив у нього грошові кошти та напередодні дня вибуху (26.02.2013) повинен був повернути, про що ОСОБА_19 нагадував ОСОБА_15

Напередодні вибуху ОСОБА_15 повідомив ОСОБА_19, що планує придбати нерухомість, для цього йому необхідні грошові кошти і визначив термін їх повернення, про позичку грошових коштів складена розписка на ім'я ОСОБА_15

Грошові кошти потерпілий позичав ОСОБА_19 раніше, стосунки мали ділові, загальна сума боргових зобов'язань складала понад 300 000 доларів США.

26.02.2013 ОСОБА_15 приїхав до ресторану «Шервуд» разом із рідним братом ОСОБА_23, на парковці майданчику бачив машину зеленого кольору марки ВАЗ, певний час з іншим партнером перебував у ресторані, через декілька годин вийшов до парковки та підійшов до особистого транспортного засобу з метою забрати документи, стався вибух.

Потерпілий пояснив також, що ОСОБА_19 повернув частину грошових коштів (100 000 доларів США), коли він перебував у лікарні, після вибуху.

ОСОБА_21, ОСОБА_20 не знав до цих подій взагалі, будь-яких стосунків із ними не мав, міг бачити ОСОБА_20, але при яких обставинах не пам'ятає.

Зазначив, що ОСОБА_19 знав на якому транспортному засобі він зазвичай пересувається і, як правило, коли ОСОБА_15 приїзжав до Шервуду (Курнатовсього 1-А), паркувався на одному і тому ж місці парковки.

Коли ОСОБА_15 забирав документи із особистого транспортного засобу поряд із ним перебував ОСОБА_23 (свідок у провадженні).

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_24 показав, що у 2013 до магазину по вул. Вербова 21-23 у м. Києві, де він працював продавцем, з'явились працівники правоохоронного органу, на їх вимогу свідок по електронній базі встановив факт продажу 4 стартових пакетів «МТС» єдиним чеком. Копії з бази про купівлю та чеки слідчим органом не вилучались. По базі «1С» видно час і кількість реалізованих пакетів. В подальшому, працівники ОВС запропонували по фотокарткам подивитись чи відома свідку будь-яка особа. Одне з запропонованих зображень - обличчя на фото було знайомим, про що він повідомив слідчому. По яких ознаках впізнав особу, на даний час не пам'ятає, разом з тим у протоколі впізнання вказано, що впізнав особу по зовнішності і бороді серед інших пред'явлених осіб.

Свідок ОСОБА_25будучи допитний у суді надав пояснення щодо фактичних даних відобрежних у довідці щодо проданих стартових пакетів наявній у проваджені,яка була ним власне видана у межах його посадових обов»язків. Остання формувалася на підставі данихбази «1С».

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_26 указала, що не заперечує факту того, що у протоколі впізнаня від 10.04.2013 стоять її підписи, як понятої. Події того часу свідок пам'ятає смутно, однак указали, що дії відбувалися на м. Петрівці у межах ринку (впізання згідно протоколу мало місце за адресою: вул. Вербова, 21-23 у м. Києві).

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_27 указала, що була понятою під час впізнаня від 10.04.2013. Події відбувалися на вулиці Вербовій у м. Києві. Впізання відбувалося по фото. Протокол складався на місці, у ньому стоять її підписи. Події того часу свідок пам'ятає смутно, однак указали, що фото було десь 7, на них були особи чоловічої статі. Перед підписанням протокол читала, також була інша понята особа - дівчина.

Свідок ОСОБА_28 будучи допитаним в суді указав, що був понятим під час обшуку 14.05.2013. Фактів певних порушень норм КПК України не зазначив, в цілому тільки описавши хронологію самого обшуку так, як вона йому запам'яталася у цей час (минуло понад 5 років).

Також, допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_29 указав, що був понятим під час обшуку у житлі. Фактів певних порушень норм КПК України не зазначив, в цілому тільки описавши хронологію самого обшуку так, як вона йому запам'яталася у цей час.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_23 указав, що дійсно 26.02.2013 ОСОБА_15 приїхав до ресторану «Шервуд» разом із ним, на парковці майданчику бачив машину зеленого кольору марки ВАЗ. Певний час вони перебували у ресторані та на його території. Коли разом з потерпілим вийшли до парковки та підійшли до особистого транспортного засобу ОСОБА_15 стався вибух.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_30 указав, що покупець на його автомобіль ВАЗ на сайті віднайшовся доволі швидко, а саме на наступний день. У момент купівлі його техінчим станом не цікавився. Та довго з тим, чи взагалі його потрібно купувати, не визнався техінчими характеристиками не цікавився. Клієнт телефонував з номеру НОМЕР_22. З реєстраційного обліку авто не знімав, однак віддав техпаспорт. Особою, яка купувала ТЗ була саме та особа, яку свідок впізнав безпосередньо під час проведення такого впізнаня слідством за його участю.

У свою чергу, допитаний в судовому засіданні свідок Савенок О.М. зазначив, що він входив до групи слідчих у цьому кримінальному провадженні, яке розслідувалося УП. Ті слідчі дії, які він проводив особисто здійснювалися ним із дотриманням норм кримінального процесуального законодавства України. Фізчине насильство та погрози до сторін таких процесуальних дій з його боку не застосовувалися, та він не був свідком такого типу подій особисто. Також, щоб певні слідчі дії проводилися паралельно з одними і тими ж учасниками, він свідком не був.

Тотожного характеру, що і свідок Савенок О.М., надали пояснення у суді і свідки ОСОБА_32, ОСОБА_33 щодо слідчих (процесуальних) дій у яких вони власне брали участь.

Крім цього, допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_34 указала, що працює в ресторані Шервуд. Приблизно о 11:00 год. у день подій біля ресторану припаркувалася машина жигулі, молодий чоловік, який був одягнений в темну куртку, на голові був капюшон, дістав з машини (передніх пасажирських дверей з права) ящики чи мішки (габаритні речі), які він перемістив на її верх. Приблизно о 12:00 год. вона підійшла до машини, яка була закрита та там нікого не було.

Десь в обід до ресторону приїхав потерпілий на ТЗ Лексус.

Надалі, коли потерпілий вийшов з ресторану до свого ТЗ у певний період стався вибух, через що свідок вибігла з ресторану і побачила, що потерпілий лежить на дорозі.

Свідок указала, що особою, яка припаркувала ТЗ був ОСОБА_21, якого вона впізнала, за рисами обличчя та статурою.

Свідок ОСОБА_35 будучи допитаним в суді указав, що у день цих подій десь після обіду перебував у одному із будиночків на території ресторану Шевруд разом з потерпілим. Останні знайомі десь 10-15 років, віносини прийнятні. До ресторану прибув на ТЗ Шкода, у той час, на паркові стояв уже ТЗ потерпілого, жигулі та автомобіль ОСОБА_23 ТЗ свідка по відношенню ТЗ потерпілого стояв праворуч через два автомобіля, а саме ВАЗ та Тойота. Зверху ВАЗу лежало колесо.

У певний момент потерпілий повідомив свідка, що йому потрібно їхати та вийшов з ресторану. Потім пролунав вибух. Це була десь 17:00 год. Він вийшов на паркову та побачив лежачого потерпілого, якого відкинуто від місця вибуху на метрів 5, а саме ОСОБА_15 лежав на пішохідній доріжці на Курнатовського.

Допитана в судовому засіданні свідок ОСОБА_36 указала, що є дружиною ОСОБА_19 Особисто кілька разів (приблизно 3-5) передавала потерпілому грошові кошти, десь 5-10 тисяч доларів США. За місцем її мешканя, обвинуваченого ОСОБА_19 та доньки у день затримання чоловіка проводився обшук, у ході яког обуло вилучено речі, у тому числі комп'ютерну техніку (принтер, сканер, планшет, ксерокс). За наслідками обшуку пам'ятає, що бачила великий аркуш з печатками. Ставилися, як їй здається, підписи.

Надалі, їх родина продала квартиру, та потерпілому було повернуто 100 000 доларів США.

Тотожні показанням свідка ОСОБА_36 надала суду показання свідок ОСОБА_37

Допитаний у суді експерт ОСОБА_38 указав, що здійснював вибухотехнічну експертизу № 1/04-ВТ від 02.04.2013. Висновки сформовані ним у ході даного дослідження є дійсними та ґрунтуються на матеріалах провадження. Їх достовірність останній підвердив, як беззаперечну. Строк кваліфікації понад 5 років. При проведенні дослідження керувався методиками Мінюсту та типи НПА, які відображені ним у вказаному висновку. Зауважив, що не є обовязковою указівка у висновку на те, хто доручив проведення експертизи.

Тотожні покази, однак уже стосовно експертиз, які ними проводилися, надали експерти ОСОБА_39 та ОСОБА_40, указавши, що відображені у них висновки відповідають фактичним обставинам та є дійсними.

Також, судом допитувався свідок ОСОБА_41 у рамках розгляду клопотання по зміну запобіжного заходу ОСОБА_19 з утримання під вартою на альтернативний та останній у ході такого допиту охарактеризував даного обвинуваченого з позивної сторони, як особистість з високими моральними та діловими якостями.

З цього ж питання, однак у відношенні ОСОБА_20, була допитана свідок ОСОБА_42, яка надала позитивну характеристику цьому обвинуваченому в частині соціально-побутових питань та, як особистості, а саме свідок указала, що проживає разом з дитиною, ОСОБА_43, ІНФОРМАЦІЯ_12, своїм чоловіком, ОСОБА_20 та свекрухою. По сусідству з ними проживає ОСОБА_21 разом зі своєю матір'ю, ОСОБА_20. 3 ОСОБА_20 познайомилась приблизно в 1998 р., в 2003 р. одружилися. Від спільного шлюбу мають доньку, ІНФОРМАЦІЯ_12 За характером чоловіка характеризує, як спокійного та врівноваженого. В спілкуванні неагресивний, перепадів настрою в нього не виявлялось. В 2007 р. він познайомився з ОСОБА_19, з яким у нього були якісь спільні інтереси по роботі. Приблизно в 2008 р. ОСОБА_37 познайомив чоловіка з ОСОБА_19, в звязку з тим, що у ОСОБА_37 виникли якісь матеріальні проблеми. Після чого з ОСОБА_19 товаришували сім'ями. Офіційно та неофіційно чоловік ніде не працює, прибутків у нього немає. Про те що ОСОБА_19 вимагав у чоловіка якісь грошові кошти нічого невідомо. З ОСОБА_19 були гарні добропорядні відносини. ОСОБА_21 являється племінником чоловіка та проживає по сусідству.

ОСОБА_44 будучи допитаним у суду надав показання тотожні показанням іншим свідка в частині характеристики особи особи ОСОБА_19

Свідок ОСОБА_45 указав у суді, що десь в числах 25-26-27 лютого 2013 року пересікався приблизно о 14 год. з ОСОБА_19 в районі «Кофе хаус», що на Лесі Українки, 34 у м. Києві та магазину «Антошка». Точний день з запропонвоаних ним трьох свідок змоги назване не зміг, але указав, що це була перша половина неділі. Розмова була загалною, ні про що, типу «привіт-привіт». У той момент свідок сидів у своєму ТЗ, а указаний обвинувачений йшов по тротуару. З ОСОБА_19 у свідка дружні відносини. Було таке, що давав йому грошові кошти у борг.

Свідок ОСОБА_47 указав у суді, що 26 лютого 2013 року пересікався з ОСОБА_19 на Лесі Українки у м. Києві біля арки. Зустрілися, коли свідок преходив дорогу. Десь у районі 5 год. і розійшлись не пізніше, ніж через пів години. Свідок охактеризував ОСОБА_19, як порядну особистість.

Допитані у суді спеціаліст ОСОБА_48 та експерт ОСОБА_49 підтвердили, що виконували експерті дослідження на замовлення сторони захисту.

Так, експерт ОСОБА_49 формував експертний виснвокок № 01/06.15, щодо питання дослідження даних операторів мобільного зв'язку та довідок УОТЗ ГУ МВС України на предмет достовірності даних сформованих у них.

Також він же формував висновок № 14054 в частині питання проведення дослідження фалів що містять фотознімки, та висновок № 14053 щодо проведення дослідження властивостей GSM Sim-карт оператора «МТС».

Спеціаліст ОСОБА_48 указав, що надавав висновок на запит адвоката щодо виснвокау експерта ОСОБА_38 від 02.04.2013 № 1/04-ВТ в чатсині питання сфрованих ним висновків у ньому.

Як спеціаліст ОСОБА_48, так і експерт ОСОБА_49 відображені у висновках ними дані підтримали, як дійсні.

З досліджених судом, у порядку ст. 358 КПК України, у судовому засіданні, документів, тобто спеціально створених з метою збереження інформації матеріальних об'єктів, які містять зафіксовані за допомогою письмових знаків, зображення тощо у ракурсі із отриманими висновками, тобто докладними описами проведених експертом досліджень та зроблених за їх результатами висновків, які суд дослідив у порядку § 3 Глави 28 Розділу IV КПК України, в їх системному зв»язку, судовим слідством встановлено наступне.

Згідно протоколу пред'явлення особи для впізання за фотознімками від 10.04.2013 свідок ОСОБА_24 указав, що саме ОСОБА_19 є особою, яка у нього придбала 21.02.2013 близько 09:30 год. у магазині «Мобільні фішки» чотири стартові пакети компанії «МТС».

Згідно протоколу пред'явлення особи для впізання за фотознімками від 14.05.2013 свідок ОСОБА_50 указала, що саме ОСОБА_21 є особою, яка 26.02.2013 вийшла з ТЗ ВАЗ та залишила його біля ресторану Шевруд.

Відповідно до даних протоколів слідчого експерименту від 15.05.2013 за участю обвинуваченого ОСОБА_51 установлені у ході цієї слідчої дії дані за свою суттю кореспондуться з поясненнями самого обвинуваченого вищенаведеними та обставинами визаними судом доведеними.

26.02.2013 під час огляду місці події, а саме ділянки місцевості, розташованої біля входу до ресторану «Шервуд», по вул. Курнатовського, 1-А, в м. Києві, з землівилучено змиви речовини бурого кольору.

Згідно висновків № 148 мб від 11.03.2013, № 146 мб від 11.03.2013 на марлевих тампонах виявлено кров людини.

Відповідно до висновків № 147 мб від 14.03.2013, № 149 мб від 14.03.2013 на марлевому тампоні виявлено генетичні сліди крові людини чоловічої генетичної статі.

Згідно висновку № 434 мб від 05.07.2013 врезультаті проведеного молекулярно-генетичного дослідження встановлені генетичні ознаки наданого на експертизу зразка букального епітелію ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_13.

В результаті проведеного порівняльного дослідження встановлено, що: генетичні ознаки крові людини на змиві (об'єкт № 1 згідно з висновком експерта НДЕКЦ при ГУМВС України в місті Києві № 147 мб від 14.03.2013) співпадають з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_13 Ймовірність випадкового збігу генетичних ознак, встановлених у зразку букального епітелію ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_13, та у вищезазначеному об'єкті, складає 7,98 х 1023. Тобто вказані генетичні ознаки зустрічаються не частіше, ніж у 1 з 1,25 х 1022 осіб; генетичні ознаки крові людини на змиві (об'єкт № 1 згідно з висновком експерта НДЕКЦ при ГУМВС України в місті Києві № 149 мб від 14.03.2013) співпадають з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_13 Ймовірність випадкового збігу генетичних ознак, встановлених у зразку букального епітелію ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_13, та у вищезазначеному об'єкті, складає 7,98 х 10-23. Тобто вказані генетичні ознаки зустрічаються не частіше, ніж у 1 з 1,25 х 1022 осіб; генетичні ознаки клітин з ядрами на двох недопалках (об'єкти №№ 1,2 згідно з висновком експерта НДЕКЦ при ГУМВС України в місті Києві № 145 мб від 14.03.2013) збігаються між собою і належать невідомій особі чоловічої генетичної статі та не співпадають з генетичними ознаками зразка букального епітелію ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_13 Походження вищевказаних об'єктів від ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_13, виключається.

Під час указаного ОМП також вилучено фрагмент вати з фрагментами проводів та згідно висновку, експерта № 59 хсвід 12.03.2013 на ватному тампоні з фрагментом картону та фрагментом металевого дроту виявлено сліди речовин, що можуть бути віднесені до продуктів вибухового перетворення бездимних порохів.

Під час указаного ОМП також вилучено фрагмент папірців різної форми. Згідно висновку експерта № 57 хсвід 12.03.2013 на фрагментах паперу виявлено наявність речовин, що можуть бути віднесені до продуктів вибухового перетворення бездимних порохів. Тотожного роду висновки наявні і у висновку № 64 хс від 12.03.2013.

Під час указаного ОМП також вилучено автомобільну покришку марки «BRIDGESTONE В 391 175/65 R 14» та згідно висновку експерта № 58 хсвід 12.03.2013 на наданій на дослідження покришці виявлено сліди речовин, що можуть бути віднесені до продуктів вибухового перетворення бездимних порохів.

Під час указаного ОМП також вилучено фрагмент полімерного матеріалу. Згідно висновку експерта № 60 хс від 13.03.2013 на наданому на дослідження фрагменті полімерного матеріалу виявлено сліди речовин, що можуть бути віднесені до продуктів вибухового перетворення бездимних порохів. Бездимний порох - метальна вибухова речовина.

26.02.2013 під час ОМП вилучено пристрій відеозапису, що вівся працівниками ресторану Шевруд.

Згідно висновку експерта № 96/ікт від 11.03.2013 на накопичувачі виявлені відеозаписи в період часу з 04 год. 21.03.2013 до 22 год. 13 хв. 26.02.2013.

Разом з тим, відповідно до висновку № 7742/13-35 від 16.09.2013 установити факт того чи на відео зображений ОСОБА_21 не є дійсним.

26.02.2013 під час огляду місця події, а саме ділянки місцевості, розташованої біля входу до ресторану «Шервуд», по вул. Курнатовського, 1-А, в м. Києві, вилучено фрагменти папірців різної форми та згідно висновку експерта № 59 хсвід 12.03.2013 на наданих на дослідженні фрагментах папірців виявлено наявність речовин, що можуть бути віднесені до продуктів вибухового перетворення бездимних порохів.

Під час огляду місця події, а саме ділянки місцевості, розташованої біля входу до ресторану «Шервуд», по вул. Курнатовського, 1-А, в м. Києві, яка розташована з правої сторони від входу до указаного ресторану вилучено та виявлено металеву пластину.

Відповідно до висновку експерта № 1/06ВТ від 04.04.2013 найбільш ймовірно, що металева пластина була складовою частиною вибухового пристрою, а саме частиною радіостанції VOYAGER PMR+.

27.02.2013 в ході огляду місці події з автомобіля ВАЗ виявлено та вилучено 6 аркушів паперу світло-зеленого кольору, які вилучені з карти передньої правої двері вказаного автомобіля.

Також, в ході ОМП виявлено та вилучено поліетиленовий пакет, обтягнутий липкою стрічкою з залишком порошкоподібної речовини білого кольору. Згідно висновку експерта № 63 хсвід 13.03.2013 надана на дослідження кристалічна порошкоподібна речовина сірого кольору-хлорид натрію (поварена сіль), яка до вибухових речовин не відноситься.

Нашарування з даху цього ТЗ, які відповідно до висновку експерта № 65 хсвід 15.03.2013 містять у собі частки бездимного пороху.

Згідно висновку вибухотехнічної експертизи № 1/04-ВТ від 02.04.2013 встановлено, що 26.02.2013 по вулиці Курнатовського, 1-А в місті Києві мав місце вибух вибухового саморобного радіокерованого вибухового пристрою осколкової дії. Ймовірна потужність заряду вибухової речовини вибухового пристрою складала приблизно 150 г у тротиловому еквіваленті.

Вибуховий пристрій конструктивно складався з: заряду вибухової речовини; засобу ініціювання; корпусу в якому було розміщено заряд вибухової речовини і засіб ініціювання; готові осколкові елементи (болти); замикач електричного ланцюгу транзистор серії 815 елемент живлення - засіб ініціювання; виконавчого механізму на базі радіостанції типу VOYAGER (радіостанція, елемент живлення, транзистор серії 815).

Приведення в дію вибухового пристрою даної конструкції здійснюється у разі активації радіостанції (вхідний виклик, сигнал зумеру виклику). При активації радіостанції струм подається на транзистор серії 815 який замикає електричний ланцюг сигнал елемент живлення - засіб ініціювання. В результаті чого засіб ініціювання ініціює вибух заряду вибухової речовини.

В момент вибуху вибуховий пристрій знаходився на даху автомобіля НОМЕР_2, поряд з середньою стійкою з лівої сторони за ходом руху автомобіля.

27.02.2013 в ході ОМП в приміщенні КМКЛШМД вилучено речі ОСОБА_15, а саме: сорочка блакитного кольору з плямами бурого кольору; джинсові штани темно-синього кольору марки з плямами бурого кольору», спортивну кофту темно-синього кольору з плямами бурого кольору.

28.02.2013 в ході ОМП, здійсненого за наявності згоди на те власника ТЗ ОСОБА_23 від 28.02.2013, оглянуто ТЗ «Тойота», д.н.з. НОМЕР_3, та зафіксовані дійсні у нього пошкодження, які мали мали місце пілся вибуху. Характер пошкоджень указує на те, що показання свідків щодо розатшування ТЗ на місцевості є дійсними.

Згідно даних довідки аналізу технічної інформації абонентських номерів від 20.09.2013 складеної начальником УОТЗ ГУМВС України в м. Кимєві ОСОБА_52 є дійсним факт з'єдання з абонентських номерів, які ОСОБА_19 придбав з метою реалізації даного діяння між собою.

Цього роду дані були встановлені з відомостей наданих начальником Департаменту безпеки ПрАТ «МТС Україна» ОСОБА_54 від 05.04.2013 року, щодо абонентських номерів НОМЕР_4, НОМЕР_5, НОМЕР_6. Довідкою цього ж ПрАТ від 11.04.2013 щодо серійних номерів НОМЕР_26 - НОМЕР_23, НОМЕР_27 - НОМЕР_24, НОМЕР_28 - НОМЕР_25. Довідкою указаного ПрАТ від 21.05.2013, щодо абонентського номеру НОМЕР_7. Даних ПрАТ «Київстар» у відношенні абонентського номеру НОМЕР_8 та інших. Довідками ТОВ «Астеліт» у відношенні інших абонентських номерів, та інших довідок указаних операторів стільникового звзяку в своїй сукупності.

З довідки СПД ОСОБА_25 убачається, що стартові пакети сім-карт НОМЕР_9 був реалізований у магазині за адресою: м. Київ, вул.. Вербова, 21-23 21.03.2013 о 09:29. З ним були реалізовані сім-карти з такими серійними номерами НОМЕР_26, НОМЕР_27, НОМЕР_28.

Також, у порядку ст. 333 КПК України, судом було надано судове доручення від 08.12.2016 року в частині застосування заходів забезпечення кримінального провадження було надано право тимчасового доступу до речей і документів оператор мобільного зв'язку, ТОВ "лайфселл", який розташований за адресою: м. Київ, вул. Амосова, 12, стосовно абонентського номеру НОМЕР_29 а саме: щодо дати, часу та тривалості вхідних та вихідних телефонних з'єднань, вхідних та вихідних із зазначенням типу з'єднання, зазначенням адреси місце перебування абонентів зазначених телефонів, СМС повідомлень, ідентифікатора (IMEI та IMSI), інформацію про GPRS - трафік, з урахуванням нульових дзвінків вказаних номерів, з посиланням на ретранслятор та прив'язку до базових станцій, вказівку ідентифікатора руху, за період часу з 00 год. 00 хв. 1.02.2013 року по 24 год. 00 хв. 26.02.2013 року, інформацію чи обслуговуються вказані номери та яка їх форма обслуговування (передплата чи договір), із зазначенням кому останні належать, за умови, що телекомунікаційні послуги надаються з оформленням договірних відносин.

На підставі ухвали суду про надання тимчасового доступу від 29.10.2015 до інформації стосовно операторів мобільного зв'язку з ПраТ «МТС Україна», щодо дати, часу та тривалості вхідних та вихідних з'єднань абонентських номерів № НОМЕР_13, № НОМЕР_30, НОМЕР_15 з посиланням на ретранслятор та прив'язку до базових станції, їх адресу, а також адресу місцеперебування абонентів зазначених телефонів номерів в момент кожного вхідного та вихідного телефонного з'єднання із зазначенням типу з'єднання, ідентифікатора (IMEI та IMSI) та змісту вхідних та вихідних СМС повідомлень і інформацію GPRS-трафік, з урахуванням нульових дзвінків вказаних номерів за період з 21.02.2013 до 13.04.2013 прокурором отримано СD-R «Arita» 80 min*700 mb GD/KI-П/15/15592 та роздруківку формату А4 вих. GD/KI-П/15/15592.

Здобуті дані про трафіки у своїй сукупності дають можливість зробити висновок суду проте, що між обвинуваченими дійсно відбувався зв'язок за допомогою абонентських номерів указаних судом в обвинувачені визнаним доведеним.

Указані доступи було реалізовано та відкрито матеріали отримані у порядку ст. 333 КПК України згідно правил ст. 290 тогож Кодексу.

Ухвалою суду від 19.05.2016 призначено судову експертизу телекомунікаційних систем, проведення якої доручено експертам Київському міському НДЕКЦ МВС України, однак вказану експертизу првоедно не було з передумов вказаних у повідомленні експерта з даного питання.

Згідно висновку судово-медичної експертизи № 588/Е від 10.04.2013 року у ОСОБА_15, ІНФОРМАЦІЯ_14 виявлені наступні тілесні ушкодження, а саме: відкритий уламковий перелом 5 ребра справа (рана в правій підлопатковій ділянці на рівні 5 ребра по лопатковій лінії з рановим каналом, що йде в напрямку ззаду-наперед, справа-наліво, глибиною до 7-8 см з наявністю в глибині металевого болта та уламкового перелому 5 ребра на якому він закінчується); відкритий дірчастий уламковий перелом правої здухвинної кістки (рана на верхнє-зовнішньому квадранті правої сідниці розмірами 6,5x0,8 см, з рановим каналом, що йде в напрямку ззаду-допереду, зверху-вниз, зліва-направо глибиною до 10-12 см, з наявністю на крилі здухвинної кістки стороннього тіла (металевого болта); крайові дефекти заднє-латеральних відділів правої здухвинної кістки з дрібними кістковими фрагментами в м'яких тканинах поруч з наявністю двох чужорідних металевої щільності тіл (болтів) в проекції основи правої здухвинної кістки); численні сліпі осколкові поранення у лівій білявушній ділянці, в тім'яно - потиличній ділянці зліва, в правій лопатковій ділянці, в правій підлопатковій ділянці, в поперековій ділянці дещо справа, у правій міжлогіатковій ділянці в середній третині, на заднє-зовнішній поверхні правого плеча у верхній третині, на межі середньої та верхньої третин, в середній третин, на зовнішній поверхні його у нижній третині, на правій бічній поверхні черевної стінки на рівні пупка по середнє-пахвовій лінії, на верхнє-зовнішньому квадранті правої сідниці, на нижнє-зовнішньому квадрант її, на верхнє-внутрішньому квадранті її, на нижнє - внутрішньому квадранті її, на верхнє-внутрішньому квадранті лівої сідниці, на верхнє-зовнішньому квадранті її, на зовнішній поверхні правого стегна у верхній третині, на передній поверхні його в середній третині, на заднє-зовнішній поверхні правої гомілки у верхній третині, на зовнішній поверхні її у верхній третині, на переднє - внутрішній поверхні її в середній третині, на внутрішній її поверхні в середній третині, на заднє-внутрішній поверхні її в середній третині, у верхній третині, на заднє-внутрішній поверхні лівої гомілки в середній третині, на заднє-зовнішній поверхні її в середній третині, на зовнішній поверхні її на межі середньої та нижньої третин з наявністю металевих осколків.

Локалізація, морфологія вищевказаних ушкоджень, враховуючи обставини справи та часові дані, свідчать про те, що виникли вони при вибуховій травмі в результаті дії снарядів вибухового пристрою (металевих болтів та ін.), могли утворитись в термін та за обставин вказаних у постанові, тобто 26.02.2013.

Морфологічні властивості виявлених тілесних ушкоджень - чисельний характер поранень з наявністю металевих осколків, що потребувало проведення оперативних втручань з метою їх видалення, уламковий та дірчастий характер переломів з наявністю зміщення уламків, дозволяють стверджувати, що як відновлення анатомічної цілісності вказаних ділянок тіла так і відновлення їх функції, буде спостерігатися у строк понад 21 добу, а саме з цього строку, обчислювати тривалість розладу здоров'я, як критерію визначення ступеню тяжкості. Тому, вказані тілесні ушкодження у своїй сукупності за ступенем тяжкості відноситься до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу.

Згідно актів амбулаторних психолого-психіатричних експертиз № 509, 553, 556 ОСОБА_21, ОСОБА_19, ОСОБА_20 за своїм психічном станом у момент події та цей час усвідомлють свої дії та можуть керувати ними.

Відповдіно до довідки заступника начальника ВДАІ Дніпровського ГУ МВС України в м. Києві ОСОБА_55 від без дати слідує, що в ході проведення оперативно-розшукових заходів, щодо встановлення пересування автомобіля ВАЗ-2102 н.з. НОМЕР_31 зеленого кольору, проведенно моніторинг системи "Рубіж" та при візуальному перегляді транспортних потоків при перевірці по д.н.з. НОМЕР_31, через відділ організації розшуку викраденого автомототранспорту УДАІ ГУМВС України в м. Києві було встановлено що указаний автомобіль 04.02.2013 о 13 год 49 хв. рухався зі сторони м. Одеси (камера розташована в м. Біла Церква); 10.02.2013 о 17 год 04 хв. рухався зі сторони пр-т. Московського в напрямку пр-т. Ватутіна (камера розташована в м. Києві міст через р. Десьонку); 12.02.2013 о 10 год 24 хв. рухався зі сторони м. Київа (камера розташована в м. Біла Церква); 23.02.2013 о 12 год 40 хв. рухався зі сторони пр-т. Московського в напрямку пр-т. Ватутіна (камера розташована в м. Києві міст через р. Десьонку).

Згідно даних Управління інформаційно-аналітичного забезпечення ГУ МВС України вм. Києві від 31.05.2013 за ОСОБА_19 мається зарестрована зброя, відносно інших обвинувачених такого роду інформація відсутня.

З протоколу обшуку від 15.05.2013 року слідує, що на підставі ухвали слідчого судду було проведено обшук за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський р-н., АДРЕСА_2 у ході якого виулчено майно наявне у цьому житлі у тому числі канабіс. Зауважень та заяв у ході слідчої дії не надходило.

Надалі, відповідно до протоколу огляду від 16.05.2013 року указані речі, що вилучено під час цього обшуку оглянуто та у своїй більшості повернуто ОСОБА_21, про що свідчать відповідні розписки останнього від 21.05.2013 та іншої без дати.

Згідно висновку експерта № 1135х від 24.05.2013 надана на дослідження подрібнена речовина рослинного походження зеленого кольору є особливо небезпечним наркотичним засобом - канабіс. Загальна маса канабісу, у перерахунку на висушену речовину, становить 175, 03 г (об. 1-93).

Канабіс, згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 06 травня 2000 року № 770 «Про затвердження Переліку наркотичних засобів, психотропних речовин та прекурсорів», «Список № 1 особливо небезпечних наркотичних засобів, обіг яких заборонено» в «Таблиці І», є особливо небезпечним наркотичним засобом.

У світлі наведеного, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин провадження, у порядку ст. 94 КПК України, вважає, що наявні у провадженні докази та вище відображені в цьому судовому рішенні, які передбачені параграфами 3-5 Глави 4 указаного Кодексу (показання, документи, висновки та інші) свідчать про те, що у ході судового розгляду установлено фактичні дані, які у своїй сукупності указуть на те, що обстаивни визначені ст. 91 наведеного Кодексу, як-то дата, час, місце, спосіб учинення діяння та інші, є дійсними.

Так, показаннями обвинуваченого ОСОБА_20, ОСОБА_21, потерпілого, наведених свідків, які є процесуальними джерелами доказів, у розумінні ст. 84 КПК України, підтверджуються обставини вчинення цих злочинів, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, як-то саму подія, алгоритм учинення діяння.

Показання інших свідків, які стосувалися більше не самих обставин учинення кримінального правопорушення, а особи обвинуваченого ОСОБА_19, суд також сприймає, як такі, що заслуговують на увагу, зокрема, матимуть значення при призначенні відповідного покарання, а саме те, що указаний обвинувачений характеризуються з позитивної сторони, як особистість.

Обставин регламентованих ст. 87 КПК України в ході судового розгляду у відношенні свідків встановлено не було.

Даних передбачених ч. 2 ст. 96 КПК України стороною захисту відносно допитаного судом свідка для доведення недостовірності її показань, як то показання, документи, які підтверджують її репутацію, зокрема, щодо засудження за завідомо неправдиві показання, обман, шахрайство або інші діяння, що підтверджують нечесність останньої, надано не було.

Сам огляди, як слідчі дії, які зафіксовані у протоколах ОМП, було проведено з дотриманням вимог ст. 237 КПК України.

При цьому, говорити про недотримання вимог ст.ст. 233, 234, 237 КПК України, передумов не має, так як відповідно до протоколу ОМП здійснювався огляд місцевості, де стався злочин. Відповідно ж до ч. 1 ст. 237 КПК України, з метою виявлення та фіксації відомостей щодо обставин вчинення кримінального правопорушення слідчий, прокурор проводять огляд місцевості.

Обставини регламентовані ч. 2 ст. 237 КПК України, у цій ситуації, не установлені, як наслідок передумов для застосування положень ст.ст. 233, 234 того ж Кодексу, після огляду у сторони обвинувачення не виникло. Тотожну позицію з даного питання висловив і Касаційний кримінальний суд Верховного Суду в постанові від 01.02.2018 у справі № 752/17016/16-к.

Інші огляди було проведені за згодою володільців (власників), а у постанові від

07 червня 2018 року в справі № 727/4350/16-к Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду указав, що виходячи із аналізу кримінальних процесуальних норм, які містяться у ст. 233 ч. 1, ст. 234 ч. 2 та ст. 237 ч. 2 КПК України, Суд дійшов висновку, що огляд житла чи іншого володіння особи може бути проведено за добровільною згодою особи, яка ним володіє, за умови, що були наявні процесуальні гарантії, які захищали здатність особи висловлювати свою справжню думку при наданні такої згоди. Надання власником добровільної згоди на проникнення до його житла чи іншого володіння є гарантією захисту прав особи від зловживань слідчого, прокурора, рівноцінною гарантії у вигляді отримання на це судового рішення, а тому не потребує після здійснення таких дій (постфактум) звернення з клопотанням про проведення обшуку до слідчого судді.

В чатсині питання порушення норм ч. 6 ст. 107 КПК України під час ОМП, то слід відмітити, що вони не є дійнсими, так як указання стаття у редакції чинній на час їх проведення передбачала, що незастосування технічних засобів фіксування кримінального провадження у випадках, якщо воно є обов'язковим, тягне за собою недійсність відповідної процесуальної дії та отриманих внаслідок її вчинення результатів, за винятком випадків, якщо сторони не заперечують проти визнання такої дії та результатів її здійснення чинними.

Фіксування за допомогою технічних засобів кримінального провадження є обов'язковим тільки в суді під час судового провадження (ч. 4 ст. 107 КПК України у редакції чинній на час проведення слідчих дій), у той час, як рішення про фіксацію процесуальної дії за допомогою технічних засобів під час досудового розслідування, в тому числі під час розгляду питань слідчим суддею, приймає особа, яка проводить відповідну процесуальну дію (ч. 1 ст. 107 КПК України у редакції чинній на час проведення слідчих дій).

Процесуальні дії під час кримінального провадження можуть фіксуватися: 1) у протоколі; 2) на носії інформації, на якому за допомогою технічних засобів зафіксовані процесуальні дії; 3) у журналі судового засідання (ст. 103 КПК України у редакції чинній на час проведення слідчих дій).

Як наслідок, указані доводи не заслугують на увагу, як слушні, у світлі наведених норм кримінального процесуального законодавства України на час проведення слідчих дій з цього питання.

Указані дії зафіксовані у протоколі, який, у розумінні норм указаного Кодексу, і є однією із форм фіксування процесуальних дій.

Щодо доводів сторони захисту про наявність у протоколах ОМП певних недоліків, у питанні їх оформлення та описок, то суд сприймає їх, як такі, що заслуговують на увагу, однак виходить з того, що сама по собі описка, тобто зроблена слідчим механічна (мимовільна, випадкова) граматична помилка, яка допущена під час його письмово-вербального викладу (помилка у правописі, у розділових знаках тощо), не указує на недопустимість такого докумену та автоматично не дає передумов для застосування концепції "плодів отруєного дерева"по відношенню до висновків експертиз по матеріалах отриманих у ході таких слідчий дій.

При формуванні такого підходу суд ураховує те, що постановою від 15 лютого 2018 року в справі № 357/14462/14-к Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду указав, що зі змісту вироку вбачається, що суд першої інстанції висновок судової транспортно-трасологічної та автотехнічної експертизи визнав недопустимим з огляду на те, що експерт під час її проведення використовував не дані протоколу огляду місця події та схеми до нього, а лише фотознімки, які не є джерелом доказу, що свідчить про використання хибних вихідних даних із численними суперечностями. При цьому, посилаючись на доктрину "плодів отруєного дерева" з практики Європейського суду з прав людини, суд також визнав недопустимим і висновок автотехнічної експертизи, оскільки його дані є похідними від попереднього висновку експертизи. Разом з тим, як указав ВС наведене свідчить, що підставою для визнання зазначених доказів недопустимими була якість змісту документів, складених у ході процесуальних дій, а не порушення вимог процесуальної форми їх призначення чи проведення. Враховуючи, що жодної із вищезазначених у законі обставин для визнання доказів недопустимими судами обох інстанцій не констатовано та в ході кримінального провадження не встановлено порушень прав гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, тому визнання висновку експертизи недопустимим доказом з огляду на суперечливість вихідних даних не ґрунтується на вимогах кримінального процесуального закону. Суд вправі був дати іншу правову оцінку доказу, у тому числі не брати його до уваги, навівши ґрунтовні мотиви свого рішення, але не визнавати його недопустимим з наведених у вироку мотивів. У зв'язку із зазначеним недоречним є і застосування доктрини "плодів отруєного дерева" щодо визнання недопустимим висновку автотранспортної експертизи як такого, що є похідним від попередньо визнаного недопустимим висновку експертизи.

Доводи захисту про нерозяснення учасникам слічих (процесуальних) дій їх прав не є дісними у світлі пояснень наданих у суді свідками, які про такого роду порушення під час їх допиту будучи попередженими про кримінальну відповідлаьінсть згідно норм КК України не указували. Як і про те, що одні ітіж поняті у один і той же час приймали одночасно участь у кількох слідчих діях.

Позиція захисту про оформлення додаків з порушенням норм ст. 105 КПК України

не є конструктивною, адже вимоги зазначеної статті указаного Крдексу (у реадкції чинній на час проведення дії) передбачали, що додатки до протоколів повинні бути належним чином виготовлені, а також засвідчені підписами слідчого, прокурора, спеціаліста, інших осіб, які брали участь у виготовленні та/або вилученні таких додатків, у світлі чого суд враховує, у ракурсів конструкції цієї частини сттаті відповідного Кодексу той факт, що усі ці особи підписують такі додатки тільки за умови, що вони брали безпосередню участю у їх виготовленні, а у цій ситуації, такі додатки підписані спеціалістом, який їх виготовив.

Тобто, дана стаття, виходячи з її структурної конструкції, не передбачає необхідності засвідчення додатків до протоколу підписами усіх осіб, що брали участь у процесуальній дії, а регламентує, що їх засвідчують тільки ті особи, які брали безпосередню участь у їх виготовленні.

В ході судового розгляду не було встановлено факту того, що при виготовленні таких додатків, а саме ілюстрованих таблиць, приймали участь інші учасники оглядів, крім тих,я кі проставили у них свої підписи, а тому суд відхиляє такі доводи захисту, як передумову для визнання цих додатків недопустимим доказом.

Щодо доводів сторони захисту про визнання протоколів огляду недопустимими з огляду на порушення вимог ч. 12 ст. 290 КПК України, то слід указати таке.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 16 березня 2017 року № 5-364кс16 та від 12 жовтня 2017 року № 5-237кс(15)17, які віднайшли своє відображення у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду у поставі від 22.02.2018 у справі № 697/849/15-к, чинний КПК не містить заборони для сторін кримінального провадження представляти в суді матеріали, не відкриті одна одній. Заборону адресовано суду, який згідно з ч. 12 ст. 290 КПК не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази, які існували на момент звернення до суду з обвинувальним актом, але не були відкриті сторонам.

У цій ситуації, з реєстру матеріалів досудового розслідування, який надіслано до суду разом з обвинувальним актом та доданими матеріалами справи сторною обвинувачення на підтвердження факту відкриття здобутих матеріалів вбачається, що стороні захисту було надано доступ до всіх матеріалів, зібраних під час досудового розслідування, з переліку матеріалів, які судом визнані належними та допустимими у ході цього судового розгляду, а тому посилання сторони захисту щодо недопустимості цих доказів, є неспроможними, адже колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у постанові від 22.03.2018 в справі № 369/9526/13-к указала, що доводи захисника про порушення вимог ст. 290 КПК України та як наслідок недопустимості доказів, безпідставні та спростовуються матеріалами провадження, зокрема, з огляду на те, що з реєстру матеріалів досудового розслідування, який надіслано до суду разом з обвинувальним актом, вбачається, що стороні захисту було надано доступ до всіх матеріалів, зібраних під час досудового розслідування, а тому посилання сторони захисту щодо недопустимості цих доказів, є неспроможними.

З огляду на що посилання сторони захисту, щодо недопустимості вказаних доказів з наведених передумов, є неспроможними.

Крім того, у матеріалах провадження містяться відомості про усі речові докази, які були долучені до провадження, а також протоколи їх огляду. Речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом.

При цьому, Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду в постанова від 24 жовтня 2018 року в справі № 733/249/16-к указав, що після огляду предмет визнається речовим доказом і долучається до кримінальної справи мотивованою постановою (ухвалою), яким завершується формування даного виду доказу. Цією постановою створюється особливий правовий режим поводження з предметом в кримінальній справі. Джерелом фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів виступає протокол огляду предмета.

З матеріалів провадження вбачається, що сторона захисту була ознайомлена з цими протоколами, а тому суд віхиляє доводи захисту,я кі стосуються даного питання реочивих доказів в частині цього питання, так як є дійсним факт сприйняня самого джерела фактичних даних (відомостей) стосовно речових доказів.

Щодо слідчого експерименту, то слід відмітити, що Верховний Суд у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 01.03.2018 в справі № 197/433/15-к зазначив, що зауважив, що положення ч. 4 ст. 95 КПК України слід тлумачити в системному зв'язку з ч. 1 ст. 95 КПК, яка указує, що розуміється під показаннями в цій статті - це відомості, які надаються в усній або письмовій формі під час допиту підозрюваним, обвинуваченим, свідком, потерпілим, експертом, щодо відомих їм обставин у кримінальному провадженні, що мають значення для цього кримінального провадження. Тому в розумінні положень ст. 95 КПК протокол, у якому зафіксовано пояснення особи на стадії слідства не може бути автоматично визнаний недопустимим, а навпаки він може вважатися доказом в силу ст. 84 та п. 3 ч. 2 ст. 99 КПК. Разом із тим, Верховний Суд вказав, що оцінка такого , в якому зазначені пояснення підозрюваного, які він в подальшому змінив під час судового розгляду, має оцінюватися судом особливо прискіпливо та критично з урахуванням того, чи є цей доказ винуватості особи єдиним, маючи вирішальне значення в даному кримінальному провадженні, або навпаки підтверджується сукупністю інших переконливих доказів, чи посилався обвинувачений на примусовий характер цих показань і наскільки переконливими є докази та обставини, що підтверджують ці його скарги тощо. Однак у даному кримінальному провадженні доводи про застосування до особи недозволених заходів психологічного та фізичного тиску не знайшли свого підтвердження, а протокол був лише одним із доказів, які були досліджені й оцінені судом першої інстанції в їх сукупності.

У цій справі, також, такий протокол також є лише одними із доказів, у ній. ОСОБА_21 на застосування до нього недозволених заходів психологічного та фізичного тиску не посилався, а указаний доказ є лише одним із низки доказів, які були досліджені й оцінені судом в їх сукупності.

Доводи про порушення порядку отримання інформації у операторів зв'язку на підставі ухвал слідчих суддів цього ж місцевого суду не заслуговують на увагу, адже, відповідно до ст. 163 КПК України тимчасовий доступ до речей і документів полягає у наданні стороні кримінального провадження особою, у володінні якої знаходяться такі речі і документи, можливості ознайомитися з ними, зробити їх копії.

Є дійсним факт, що у силу специфіки розміщення інформації, яка перебуває саме у володільців такого типу (інформація, яка знаходиться в операторів та провайдерів телекомунікацій, про зв'язок, абонента, надання телекомунікаційних послуг, у тому числі отримання послуг, їх тривалості, змісту, маршрутів передавання тощо), у таких ситуаціїях, тимчасовий доступ до електронних інформаційних систем або їх частин, мобільних терміналів систем зв'язку здійснюється шляхом зняття копії інформації, що міститься в таких електронних інформаційних системах або їх частинах, мобільних терміналах систем зв'язку, без їх вилучення.

У цій ситуації, власне стороною обвинувачення на підставі відповідних рішень слідчих суддів і отримано копію інформації, що мало кореспондується з нормами КПК України.

У світлі чого, слід відмітити в цілому, що доводи захисту про недопустимість доказів у цій справі через якість змісту документів, складених у ході процесуальних дій, а не порушення вимог процесуальної форми їх призначення чи проведення не є дійсними, адже відповідно до ст. 87 КПК України, у редакції чинній на час їх отримання (ОМП - лютий 2013 року, висновки березень-квітень того ж року) недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Суд зобов'язаний визнати істотними порушеннями прав людини і основоположних свобод, зокрема, такі діяння: 1) здійснення процесуальних дій, які потребують попереднього дозволу суду, без такого дозволу або з порушенням його суттєвих умов; 2) отримання доказів внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження; 3) порушення права особи на захист; 4) отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від давання показань та не відповідати на запитання, або їх отримання з порушенням цього права; 5) порушення права на перехресний допит; 6) отримання показань від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

Докази, передбачені цією статтею, повинні визнаватися судом недопустимими під час будь-якого судового розгляду, крім розгляду, якщо вирішується питання про відповідальність за вчинення зазначеного істотного порушення прав та свобод людини, внаслідок якого такі відомості були отримані.

Такого роду порушень у рамках цього розгляду в суді установлено не було, відповідно відсутні і правові підстави для визнання їх недопустимими у ракурсі ст. 87 КПК України.

Поряд з цим слід відмітити, що Верховний Суд колегією Першої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 20.03.2018 в справі № 753/11828/13-к указав, що що у змагальному процесі повинні розглядатися не лише докази, які безпосередньо стосуються фактів справи, а й інші докази, які можуть стосуватися допустимості, достовірності та повноти останніх.

Також, як зазначено в Рішенні Конституційного Суду України від 20 жовтня 2001 року № 12-рп/2011, обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина або встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання таких даних.

У ракурсі того, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к).

У цій справі, порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), тобто певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій дотриманий, про що власне свідчать надані стороною обвинувачення копії постановв про призначення експертиз, про визнання вилучених під час огляду речей речовими доказами, копії судових рішень про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, які застосювуться на підставі ухвали слідчого судді дотриманні. Матеріали надані на півдердженння викоання вимог ст. 290 КПК України, та копії повідомлень про підозру також указують на дотримання норм Кодексу і в цій частині.

Як наслідок суд спрймає указані письмові докази (протколи ОМП, висновки експертиз та інші), як належні та допустими, які у своїй сукупності доводяться обставини визначені ст. 981 КПК України, та чере з їх призму останні сприймаються судом, як дійсні.

Щодо наданих захистом висновків експертиз та рецензій здійснених за клопотанням захисника ОСОБА_65, то слід відмітити, що вони не є допустимими, так як матеріали для таких експертиз та рецензій було отримано з порушенням порядку установленого КПК, а саме без ухвали слідчого судді чи суду про надання тимчасового доступу до них, а тому судом останні сприймаються критично, з цих передумов.

Щодо показань свідків ОСОБА_45 та ОСОБА_47, то останні не можуть сприймтатися, як дійсні, адже прямо не кореспондуються з іншими матеріалами провадження в їх сукупності.

Позицію захисту проте, що зміна обвинувачення у відношенні ОСОБА_21 була здійснена з обставинами не пов'язаними з тими, що відображені у ст. 338 КПК України, не можуть сприйматися, як беззаперечну. Так, суд акцентує увагу на тому, що вся структура законодавства України лежить на загальному припущенні, що державні органи, у тому числі прокурори, діють сумлінно. Дійсно, будь-яка державна політика або окремі заходи можуть мати «приховані цілі», і презумпція сумлінності є спростовною. Однак, заявники, стверджуючи, що їх права і свободи були обмежені з неправильною метою повинні переконливо довести, що реальною метою було не те ж саме, що проголошено (чи яку можна логічно вивести з контексту її дій). Простої підозри, що влада чи певна посадова особа використала свої повноваження для деяких інших цілей, окрім тих, які визначені законодавством, не достатньо, щоб довести протилежне.

Також, суд відмічає, що інші доводи захисту щодо однобічності та неповноти під час розлідування кримінального провадження, суд вважає необґрунтованими, з підстав того, що вони не ґрунтуються на матеріалах кримінального провадження у ракурсі не установлення судом поуршень вимог ст. 87 КПК України, про що прямо указує в цьому судовому рішенні, оскільки як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 18.07.2006 в справі «Проніна проти України», «за змістом п. 1 ст. 6 Конвенції суди зобов'язані обґрунтовувати свої рішення, проте це не може сприйматись як вимога давати детальну відповідь на кожен довід. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру схвалюваного рішення» (п.п.23-25). У даній справі усі доводи сторони захисту, відповіді на які могли б суттєво вплинути на висновки суду щодо винуватості притягнутих до кримінальної відповідальності осіб, судом розв'язані.

За таких обставин, враховуючи вищезазначене, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинувачених ОСОБА_19 та ОСОБА_20 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 2 ст. 15, п. 5 п. 6 п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та ОСОБА_21 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину) передбаченого ч. 1 ст. 396, ч. 1 ст. 309 КК України,за обставин, встановлених судом.

З урахуванням того, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05.04.2018 в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним Кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.

За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.

З положень Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» (надалі - Постанова) слідує, що умисне вбивство учинене способом, небезпечним для життя багатьох осіб (п. 5 ч. 2 ст. 115 КК ), кваліфікується за умови, що винний, здійснюючи умисел на позбавлення життя певної особи, усвідомлював, що застосовує такий спосіб убивства, який є небезпечним для життя не тільки цієї особи, а й інших людей. При

цьому небезпека для життя інших людей має бути реальною.

Визнається вчиненим з особливою жорстокістю, якщо винний, позбавляючи потерпілого життя, усвідомлював, що завдає йому особливих фізичних (шляхом заподіяння великої кількості тілесних ушкоджень, тортур, мордування, мучення, в тому числі з використанням вогню, струму, кислоти, лугу, радіоактивних речовин, отрути, яка завдає нестерпного болю, тощо, ВС справа № 733/249/16-к).

Згідно ж тієї Постанови за п. 6 ч. 2 ст. 115 КК як учинене з корисливих мотивів умисне вбивство кваліфікується в разі, коли винний, позбавляючи життя потерпілого, бажав одержати у зв'язку з цим матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном тощо), одержати чи зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат чи обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди. При цьому не має значення, чи одержав винний ту вигоду, яку бажав одержати внаслідок убивства, а також коли виник корисливий мотив - до початку чи під час вчинення цього злочину.

Вчиненим за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 КК) умисне вбивство вважається тоді, коли в позбавленні потерпілого життя брали участь декілька осіб (дві і більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про

спільне його виконання.

Співвиконавцями умисного вбивства повинні визнаватися також ті особи, котрі хоча й не вчинювали дій, якими безпосередньо було заподіяно смерть потерпілого, але, будучи об'єднаними з іншими співвиконавцями вбивства єдиним умислом, спрямованим на позбавлення потерпілого життя, здійснили частину того обсягу дій, який група вважала за необхідне виконати з метою реалізації цього умислу. З урахуванням конкретних обставин справи та змісту спільного умислу осіб, що вчинюють вбивство за попередньою змовою, до таких дій можуть бути віднесені: а) застосування на початку нападу насильства щодо потерпілого з метою приведення його у безпорадний стан з тим, щоб інший співучасник, скориставшись таким станом, заподіяв потерпілому смерть; б) подолання опору потерпілого з метою полегшити заподіяння йому смерті іншим співвиконавцем (застосування до потерпілого фізичного чи психічного насильства, зв'язування його чи утримання в той час як інший співучасник завдає йому ударів з метою заподіяння смерті, тощо); в) усунення певних перешкод, що в конкретній ситуації заважають іншій особі заподіяти потерпілому смерть або істотно ускладнюють це (тримання чи ізоляція особи, яка намагається або може допомогти жертві, відвернення уваги такої особи тощо), а також сприяння доступу іншій особі до жертви; г) надання особі, яка згідно з домовленістю заподіює смерть потерпілому, конкретної допомоги під час вчинення вбивства шляхом передачі зброї, давання порад тощо; д) ведення спостереження за потерпілим, іншими особами чи обстановкою безпосередньо перед убивством або під час його вчинення з метою забезпечити реалізацію спільного умислу на вбивство (ВС справа № 733/249/16-к).

Згідно з ч. 1 ст. 15 КК замахом на злочин є вчинення особою з прямим умислом діяння (дії або бездіяльності), безпосередньо спрямованого на вчинення злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини цього Кодексу, якщо при цьому злочин не було доведено до кінця з причин, що не залежали від її волі.

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово висловлював правову позицію, яка віднайшла своє відображення у постанові Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 337/3557/15-к про те, що замах, безпосередньо спрямований на вчинення злочину, є його стадією і становить кінцеве діяння щодо реалізації умислу, рішення і наміру вчинити злочин, а тому він є актом, який виконується виключно з прямим умислом, при наявності цілі досягнення суспільно небезпечного результату. Наслідки, які не настали, інкримінуються особі в тому разі, якщо вони були включені в ціль її діяння і досягнення такої цілі було б неможливе без таких наслідків. Якщо ж особа не мала наміру досягти певних наслідків, вона не могла й вчиняти замаху на їх досягнення.

З огляду на наведене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним,суд кваліфікує дії ОСОБА_19 за п.п. 5, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, так як він вчинив закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, проте виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.

Суд кваліфікує дії ОСОБА_20 за п.п. 5, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України, так як він вчинив закінчений замах на умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вчиненому способом, небезпечним для життя багатьох осіб, з корисливих мотивів, за попередньою змовою групою осіб, проте виконавши всі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, не довів злочин до кінця з причин, що не залежали від його волі.

У свою чергу, суд здійснивши кримінально-правову оцінку поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом,кваліфікує дії ОСОБА_21 за ч. 1 ст. 396 КК України, бо він вчинив заздалегідь не обіцяне приховування особливо тяжкого злочину, та за ч. 1 ст. 309 КК України, так як він скоїв незаконне придбання, зберігання, наркотичного засобу без мети збуту.

Так, як об'єктом злочину за ст. 396 КК є діяльність суду, органів досудового слідства та дізнання з своєчасного виявлення, присікання та розкриття злочинів.

Об'єктивна сторона злочину полягає у заздалегідь не обіцяному приховуванні тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Таке приховування передбачає приховування злочинця, слідів злочину, засобів та знарядь вчинення злочину, факту придбання або збуту майна, здобутого в результаті його вчинення, легалізації (відмивання) грошових коштів та іншого майна, здобутих злочинним шляхом.

Склад цього злочину утворює приховування лише тяжкого або особливо тяжкого злочину. Злочин вважається закінченим з моменту вчинення дій, що спрямовані на приховування тяжкого чи особливо тяжкого злочину. Суб'єкт злочину загальний. Суб'єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом. При цьому особа не обов'язково повинна знати, що приховує саме тяжкий чи особливо тяжкий злочин, - вона повинна усвідомлювати фактичні обставини вчиненого діяння, яке за законом визнається тяжким чи особливо тяжким злочином.

Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.

Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченим суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), особи винних та обставини, що пом'якшують та обтяжують їх покарання.

Те, що згідно ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.

Так, відповідно до ст. 66 КК України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_19складний стан здоров'я останнього, наявність на утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім, надання іншої допомоги потерпілому безпосередньо після вчинення злочину, а саме ста тисяч долів США, вчинення злочину через матеріальну залежність.

Так, відповідно до ст. 66 КК України суд визнає обставинами, які пом'якшують покарання ОСОБА_20складний стан здоров'я останнього, активне сприяння розкриттю злочину,наявність на утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останнім, вчинення злочину через матеріальну залежність.

У той час, як обставин, які обтяжують покарання ОСОБА_19 та ОСОБА_20, суд, у світлі положень ч. 4 ст. 67 КК України, не убачає.

Також, суд враховує, що обвинувачені ОСОБА_19 та ОСОБА_20 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебувають, мають постійні місця реєстрації та проживання, стан здоров'я, невстановленість судом наявності зв'язків з антигромадськими елементами, спосіб життя (працюють, раніше не судимі, одружені, наявність на утриманні членів родини, які у розумінні Сімейного Кодексу України, являються учасниками сімейних правовідносин з останніми), виключно позитивні їх характеристики, що свідчить про те, що оточуюча їх обстановка у сім'ї та побуті, виражає прийнятні соціальні зв'язки; позицію потерпілого та прокурора, щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), а саме: класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; поведінку кожного з них під час та після вчинення злочинних дій, роль серед співучасників та вважає, що установлені в цій справі, та вищенаведені фактичні обставини указують на те, що, є наявним факт низки обставин, що пом'якшують покарання та, з урахуванням осіб винних, істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, а тому, суд, уважає за необхідне, у цій ситуації, згідно ст. 69 КК України, призначити основне покарання, кожному з них окремо, за п.п. 5, 6, 12 ч. 2 ст. 115 КК України у виді позбавлення волі, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, з конфіскацією майна, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинувачених та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень).

Адже, Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Стівен Вілкокс та Скотт Херфорд проти Сполученого Королівства, заяви № 43759/10 та 43771/12», зазначає, що хоча, в принципі, питання належної практики з призначення покарань в значній мірі виходить за рамки Конвенції, Суд допускає, що грубо непропорційний вирок (діяння та покарання) може кваліфікуватися як жорстоке поводження, що суперечить статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Дане ж покарання на переконання суду, відповідатиме його меті, гуманності, справедливості і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства та правами особи, яка притягується до кримінальної відповідальності через призму того, що втручання держави в приватне життя особи повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, - воно має бути законним (несвавільним), пропорційним (не становити надмірного тягаря для особи) (справи «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 р.; «Фрізен проти Росії» від 24.03.2005 р.; «Ісмайлова проти Росії» від 29.11.2007 р.).

Тобто, як наслідок, формальні моменти (сама по собі тяжкість діяння) не можуть бути вирішальними, головною є можливість у кожній конкретній справі оцінити основному мету застосування певного заходу та характер впливу на особу, які можуть істотно відрізнятися, навіть, за зовнішньої подібності відповідних примусових заходів, бо суд стоїть на тій позиції, що незалежно від того, що вчинили злочинці, визнання їх людської гідності передбачає надання їм можливості ресоціалізувати себе за час відбування покарання з перспективою колись стати відповідальним членом вільного суспільства, що, у цій ситуації, при застосуванні саме такого покарання, є можливим.

Таке покарання перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особами винних, адже справедливість розглядається як властивість права, виражена, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому порушенню, так якКонституційний Суд України у Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».

Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності вчиненому правопорушенню. У сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, у рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця і засобах, що обираються для їх забезпечення.

Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.

Вимога додержуватися справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена в міжнародних документах з прав людини, зокрема у статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року.

У той час, як призначення будь-якого іншого строку позбавлення волі у межах санкції статті, тобто не нижче нижчого, суд сприймає, як діяння, яке б указувало на те, що саме у цій ситуації, та обставинах при яких було вчинено злочин, воно сприймалося б, як грубо непропорційне (діяння та покарання), як наслідок, у світлі практики, ЄСПЛ, сприймалося б як жорстоке поводження, тобто суперечило статті 3 Конвенції, в момент його винесення.

Щодо ОСОБА_21, то слід відмітити, що обставиною, що пом'якшує його покарання є щире каяття. Обставин, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, не встановлено. Оточуюча його обстановка у сім'ї та побуті, виражає допустимі соціальні зв'язки.

У світлі чого, суд беручи до уваги позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), а саме: їх класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; її поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції статей 309, 396 КК України у виді позбавлення волі, із визначенням остаточного покарання у порядку ст. 70 указаного Кодексу.

Також, суд відмічає, що згідно, ч. 5 ст. 74 КК України, особа може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах, передбачених статтею 49 цього Кодексу.

Згідно положень п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до дня набрання вироком законної сили минули 5 років - у разі вчинення злочину середньої тяжкості.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 КК України вчинений обвинуваченими злочин за ч. 1 ст. 309 та ч. 1 ст. 396 КК України є злоччиинами середньої тяжкості, які були ним вчинені у травні 2013 та лютому того ж року відповідно, що свідчить про те, що на підставі п. 3 ч. 1 ст. 49 КК України, обвинувачений має бути звільнений від кримінальної відповідальності оскільки 5 років за цими епізодами минуло у травні цього року.

Клопотання обвинуваченого від 12.11.2013 про звільнення від кримінальної відповідальності у порядку ч. 4 ст. 309 КК України було судом розглянуто та вирішено ухвалою від 12.11.2013, а тому підстави для розгляду, у цей період відсутні.

Розглядаючи наявні у провадженні позова, а саме:

· цивільний позов ОСОБА_15 до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушення (далі позов № 1);

· цивільний позов ОСОБА_58 до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про відшкодування майнової шкоди завданої кримінальним правопорушення (далі позов № 2);

· цивільний позов заступника прокурора Дніпровського аройну м. Києва (нині Київська місцева прокуратура № 4) ОСОБА_59, в інтересах Київської міської клінічної лікарні, до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про відшкодування матеріальної шкоди (далі позов № 3);

· цивільний позов ОСОБА_15 до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про відшкодування моральної шкоди завданої кримінальним правопорушення (позов № 4) суд, заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані ними доказами з точки зору належності і допустимості, та розглянувши сам спір у кримінальному провадженні, на підставі ч. 5 ст. 128 КПК України, за правилами, встановленими цим Кодексом та в частині процесуальних відносин, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, які цим Кодексом не врегульовані, застосувавши норми Цивільного процесуального кодексу України в частині, що не суперечать засадам кримінального судочинства, вважає за необхідне зазначити про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред'явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Статтею 81 ЦПК Українипередбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст.11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) шкоди іншій особі.

Відповідно до статей 1166, 1187 ЦК шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала.

Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини, однак такого роду дані та факти, у цій ситуації, відсутні.

Так, позов № 3 обумовлений тим, що згідно довідки КМКЛШМД від 23.05.2013 № 771 вартість лікування потерпілого становить 5985, 07 грн, які відшкодовані не були, по цей час. Лікування було обумовлено з підстав учинення злочину за ст. 115 КК у якому суд визнав винуватими ОСОБА_19 та ОСОБА_20, з огляду на що саме з них підлягає стягненню ця сума.

Щодо цивільного позову № 1 в кінцевій редакції поданій до суду, то слід указати, що позивач мотивує цей позов понесеними ним особисто матеріалими витратами під час свого лікування після здійсненого на нього замаху на вбивство, а саме у сумі 52808, 49 грн. Дана сума випливає з доданих до позову товарних чеків.

Згідно ч. 1 ст. 1190 ЦК України, особи, спільними діями або бездіяльністю яких було завдано шкоду, несуть солідарну відповідлаьінсть перед потерпілим.

З огляду на те, сума у 52808, 49 грн. пілялгає солідарному стягненню з ОСОБА_19 та ОСОБА_20

Щодо цивільного позову № 4, то у ньому позивач просить стягнути з відповідачів по 150 000 грн. на його користь моральної шкоди.

Цей цивільний позивач обґрунтовує пережитими ним стражданнями, тож вирішуючи питання про розмір відшкодування моральної шкоди, суд враховує, за яких обставин і якими діями вона завдана, яким є ступень вини кожного з заподіювачів, в якій грошовій сумі потерпілий вказує на пов'язані з нею втрати та з чого при цьому виходить.

Зокрема, статтею 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У відповідності ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.

Зокрема, п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» N 4 від 31.03.95 року регламентовано, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

За таких обставин суд, враховуючи наявність моральної (немайнової) шкоди у потерпілого, яка була завдана кримінальним правопорушенням (злочином), та виходячи з положень ст. 128 КПК України, та норм ЦК України, визначає розмір такої шкоди з урахуванням характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо),

яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення), стану здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану та з урахуванням інших обставин, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості й вважає за необхідне стягнути з обвинувачених/цивільних відповідачів ОСОБА_19 та ОСОБА_20 на користь потерпілого/цивільного позивача солідарно 200 000 гривень.

У частині позовів № 1, 3, 4 до відповідача ОСОБА_21, то суд їх відхиляє, так як згідно абз. 3 п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 02.07.2004 N 13 «Про практику застосування судами законодавства, яким передбачені права потерпілих від злочинів», не підлягають розгляду в кримінальній справі позови про відшкодування шкоди, що не випливають із пред'явленого обвинувачення, тож при виникненні такої ситуації суд повинен роз'яснити потерпілому можливість вирішення спірних питань у порядку цивільного судочинства.

ОСОБА_21 обвинувачення за ст. 115 КК не висувалося після зміни прокурором обвинувачення у суді, тобто у цій частині указані позови не випливають з предялвеного обвинувачення.

Цивільний позов № 2 у відповідності до ч. 1 ст. 326 КПК України, яка регламентує, що якщо в судове засідання не прибув цивільний позивач, його представник чи законний представник, суд залишає цивільний позов без розгляду, суд уважає за доцільне залишити без розгляду.

Що ж до доводів сторони захисту, щодо залишення цивільного позовів № 1, 4 без розгляду у ракурсі не сплати позивачем судового збору, то суд їх відхиляє з урахуванням, висновку, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду від 10.07.2018 у справі№ 713/1275/16-к, де судом установлено, що згідно з пунктом 6 частини 5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справах про відшкодування матеріальних збитків, звільнені від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Вказані правові норми не містять суперечностей і підлягають застосуванню щодо позовів про відшкодування будь-якої шкоди (матеріальної та моральної), завданої в результаті її заподіяння, за які відповідач несе цивільну відповідальність згідно із Законом. Виходячи з наведеного цивільні позивачі у кримінальних провадженнях звільняються від сплати судового збору з позовів про відшкодування будь-якої шкоди, завданої в результаті вчинення кримінального правопорушення незалежно від об'єкту посягань.

Крім того, відповідно до положень ч. 5 ст. 128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв'язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

У ст. 1 Закону України «Про судовий збір» визначено, що судовий збір включається до складу судових витрат.

Оскільки питання про розмір та порядок розподілу судових витрат діючим Кримінальним процесуальним кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України.

Так, у ч. 3 ст. 88 ЦПК України, вказано, що якщо позивача, на користь якого ухвалено рішення, звільнено від сплати судового збору, він стягується з відповідача в дохід держави пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.

Відповідно до пп. 1 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» за подання до суду позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, встановлено ставку судового збору, що становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.

Згідно пп. 5 п. 1 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір», під час подачі позовної заяви про відшкодування моральної шкоди сплачується судовий збір, що становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати.

Беручи до уваги вищевикладене, з цивільного відповідача/ обвинувачених ОСОБА_19 та ОСОБА_20 на користь держави слід стягнути судовий збір у розмірі 1146 грн. 74 коп. (із розрахунку: матеріальна шкода 597 грн. 94 коп. та моральна шкода - 458 грн. 80 коп.).

Щодо питання зарахування строку попереднього ув'язнення у строк відбування покарання обвинуваченим, то слід відмітити таке.

ОСОБА_19 був затриманий 14.05.2013 та перебував під вартою до 29.09.2017.

ОСОБА_20 був затриманий 14.05.2013 та перебував під вартою до 27.02.2015.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29.08.2018 у справі № 663/537/17 сформувала правовий висновок щодо застосування норми права, передбаченої ч. 5 ст. 72 КК України (зарахування строку попереднього ув'язнення у строк покарання) у такому ракурсі, що якщо особа вчинила злочин до 20 червня 2017 року (включно), то під час зарахування попереднього ув'язнення у строк покарання застосуванню підлягає ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII в силу як прямої, так і зворотної дії кримінального закону в часі.

З огляду на, що ОСОБА_19 строк попереднього ув'язнення за період з 14.05.2013 до 29.09.2017, тобто 4 роки 4 місяці 16 днів, та ОСОБА_20 з 14.05.2013 по 27.02.2015, тобто 1 рік 9 місяців 14 днів, слід зарахувати у строк покарання згідно ч. 5 ст. 72 КК України в редакції Закону № 838-VIII (з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавленні волі), звільнивши кожного з них окремо, від відбування покарання у виді позбавлення волі по його повному відбуттю.

Запобіжні заходи, як заходи забезпечення кримінального провадження, обвинуваченим ОСОБА_19 та ОСОБА_20 у вигляді домашніх арештів, враховуючи вимоги ст.ст. 131-132, 177, 178 КПК України, та даних про їх особи слід змінити на особистеі зобов'язання до набрання вироком законної сили з покладенням на них обов'язків передбачені п.п. 2-3, 8-9 ч. 5 ст. 194 КПК України.

Тотожного типу заходи забезпечення кримінального провадження у відношенні ОСОБА_21 підлягає скасуванню.

Арешти накладені на майно обвинувачених ОСОБА_19 та ОСОБА_20 слід залишити без змін до моменту їх конфіскації, крім автомобіля автомобіля марки "LINCOLN NAVIGATOR", білого кольору, державний номерний знак "НОМЕР_1", з номером кузова НОМЕР_32, відповідно до свідоцтва про реєстрацію належить ОСОБА_61 .

Питання судових витрат у провадженні суд вирішує відповідно до ст. 124 КПК України.

Питання речових доказів у кримінальному проваджені вирішено, згідно положень ст. 100 КПК України, у відношенні тих, доказів по яким було надано суду відповідні постанови про їх визнання такими.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 368-371, 373-374, 376 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

ОСОБА_19 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, п. 5 п. 6 п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначити покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 8 (вісім) років 9 (девять) місяців з конфіскацією майна.

В силу ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII) зарахувати ОСОБА_19, в строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення, а саме з 14.05.2013 до 29.09.2017 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнити останнього від відбування покарання у виді позбавлення волі безпосередньо по його повному відбуттю.

ОСОБА_20 визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 2 ст. 15, п. 5 п. 6 п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України, та призначити покарання, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки 6 (шість) місяців 28 (двадцять вісім) днів з конфіскацією майна.

В силу ч. 5 ст. 72 КК України (в редакції Закону № 838-VIII) зарахувати ОСОБА_20, в строк відбування покарання термін його попереднього ув'язнення, а саме з 14.05.2013 до 27.02.2015 з розрахунку один день попереднього ув'язнення за два дні позбавлення волі та звільнити останнього від відбування покарання у виді позбавлення волі безпосередньо по його повному відбуттю.

Запобіжні заходи, як заходи забезпечення кримінального провадження, у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_19, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_20, ІНФОРМАЦІЯ_6, змінити, кожному окремо, на особисте зобов»язання до набрання вироком законної сили та поряд з цим до набрання вироком законної сили покласти на кожного з них наступні обов'язки з числа регламентованих ч. 5 ст. 194 КПК України, як-то: не відлучатися із м. Києва без дозволу суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.

ОСОБА_21, визнати винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 309, ч. 1 ст. 396 КК України,

та призначити покарання:

? за ч. 1 ст. 309 КК України - у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік;

? за ч. 1 ст. 396 КК України - у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки

На підставі ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю злочинів, шляхом поглинання менш суворого покарання більш суворим остаточно призначити ОСОБА_21 покарання у виді позбавлення волі на строк 2 (два) роки із одночасним звільненням останнього від цього покарання на підставі ст. 49, ч. 5 ст. 74 КК України, у зв'язку із закінченням строків давності.

Запобіжний захід, як захід забезпечення кримінального провадження, у вигляді домашнього арешту відносно ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_9, у вигляді домашнього арешту, - скасувати.

Цивільний позов ОСОБА_15 до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про відшкодування матеріальної шкоди завданої кримінальним правопорушення - задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_19 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_10) та ОСОБА_20 (ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_11) на користь ОСОБА_15, 52 808 (п'ятдесят дві тисячі вісімсот вісім) гривень 49 копійок.

В іншій частині у задоволенні цього позову відмовити, роз'яснити право звернення у порядку цивільного судочинства.

Цивільний позов ОСОБА_58 до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про відшкодування майнової шкоди завданої кримінальним правопорушення, залишити без розгляду.

Цивільний позов заступника прокурора Дніпровського райойну м. Києва (нині Київська місцева прокуратура № 4) ОСОБА_59, в інтересах Київської міської клінічної лікарні, до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про відшкодування матеріальної шкоди, задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_19 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_10) та ОСОБА_20 (ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_11) на користь Київської міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги (ідентифікаційний код 00184945, адреса реєстрації: м. Київ, вул. Братиславська, 3) матеріальну шкоду в суму 5985 (пять тисяч девятсот вісімдесят п'ять) гривень 07 копійок.

В іншій частині у задоволенні цього позову відмовити.

Цивільний позов ОСОБА_15 до ОСОБА_19, ОСОБА_20, ОСОБА_21 про відшкодування моральної шкоди завданої кримінальним правопорушення, задовольнити частково.

Стягнути солідарно з ОСОБА_19 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_10) та ОСОБА_20 (ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_11) на користь ОСОБА_15 моральну шкоду у сумі 200 000 (двідсті тисяч) гривень.

В іншій частині у задоволенні цього позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_19 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_10) та ОСОБА_20 (ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_11) на користь держави судовий збір в сумі 523, 37 грн. з кожного.

Стягнути солідарно з ОСОБА_19 (ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_10) та ОСОБА_20 (ІНФОРМАЦІЯ_6, ідентифікаційний номер НОМЕР_11) на користь держави витрати на залучення експертів у сумі 65 524 (шістдесят п'ят тисяч п'ятсот двадцять чотири) гривні 50 копійок.

Стягнути з ОСОБА_21, ІНФОРМАЦІЯ_9, ідентифікаційний номер НОМЕР_12) на користь держави витрати на залучення експертів, у розмірі 1 173 (одна тисяча сто сімдесят три) гривні 620 копійок.

Арешт майна:

· накладений, згідно ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Федюка О.О. від 24.05.2013 року, на майно ОСОБА_19, а саме: автомобіль марки "LINCOLN NAVIGATOR", білого кольору, державний номерний знак "НОМЕР_1", з номером кузова НОМЕР_32 скасувати та залишити в корустуванні власника ОСОБА_61.

· накладений, згідно ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Галиги І.О. від 19.07.2013 року, на майно ОСОБА_62, а саме: грошові кошти в розмірі 600 доларів США та 313 гривень, 55 копійок; базу, яка розташована за адресою АДРЕСА_7 загальною площею 12323,0 кв. м., площею земельної ділянки 33855 кв. м., частка власності 913/1000; квартиру яка розташована за адресою: АДРЕСА_8 площею 0,1478 га. яка розташована за адресою: АДРЕСА_9; рушницю гладкоствольну НОМЕР_33 рушницю комбіновану IMMANMEFFERT № НОМЕР_34; карабін барс НОМЕР_35, залишити без змін, до моменту конфіскації майна останнього за цим судовим рішенням;

· накладений, згідно ухвали слідчого судді Дніпровського районного суду м. Києва Галиги І.О. від 19.07.2013 року, на майно, яке належить ОСОБА_20, а саме: земельну ділянку загальною площею 0,0550 га. яка розташована за адресою: АДРЕСА_9, залишити без змін, до моменту конфіскації майна останнього за цим судовим рішенням.

Речові докази:

· визнані такими, згідно постанов старшого слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві Савенок О.М. від 25.03.2013 (а.п. 230-232 том № 4), від 08.04.2013 (а.п. 28-29 том № 5), від 25.05.213 (а.п. 229 том № 5), від 12.06.2013 (а.п. 101 том № 5) - знищити;

· визнані такими, згідно постанови старшого слідчого СВ Дніпровського УП ГУ НП в м. Києві Савенок О.М. від 18.09.2013 (а.п. 40-41 том № 6), - залишити у матеріалах провадження.

Вирок може бути оскаржено протягом 30 днів з дня проголошення до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва.

Копію судового рішення негайно після його проголошення вручити обвинуваченому, прокурору, іншим учасникам судового провадження та не пізніше наступного дня після ухвалення надіслати учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні.

С у д д і :

Л.М. Виниченко В.П. Гончарук Н.А. Чех

Попередній документ : 78274522
Наступний документ : 78274532