Рішення № 78272363, 06.11.2018, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 643/8003/17

Провадження № 2/643/765/18

06.11.2018 р. м. Харків

Московський районний суд м. Харкова у складі:

головуючого - судді Харченко А.М.

за участю секретаря - Горборукової М.О.,

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про визнання частково недійсним договору факторингу,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», в якому просить визнати частково недійсним договір факторингу № 1 від 12.12.2011 року, укладений між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., зареєстрований в реєстрі за № 1134 в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 11164546000 від 05.06.2007 року та договором іпотеки 05.06.2007 року. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач зазначив, що 05.06.2007 року між ним, ОСОБА_1 (далі за текстом - Позивач) та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк» (далі за текстом - Третя особа/Банк) було укладено кредитний договір № 11164546000 (далі за текстом - Кредитний договір). За умовами кредитного договору банк надав позивачу кредит в іноземній валюті в сумі 68 500 доларів США на споживчі цілі з терміном повернення 05.06.2018 року. 05.06.2007 року для забезпечення виконання кредитного договору, між позивачем, ОСОБА_3 та банком було укладено договір іпотеки нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О. (далі за текстом - Договір іпотеки). 12.12.2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (далі за текстом - Відповідач) було укладено договір факторингу № 1 (Далі за текстом - Договір факторингу), згідно з яким ПАТ «УкрСиббанк» зобов'язався передати у власність ТОВ «Кей-Колект», а ТОВ «Кей-Колект» прийняти у власність право вимоги та в їх оплату надав грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. Обсяг прав вимоги визначений у додатку № 1 до договору, в тому числі й права вимоги за вищезазначеними кредитним договором та договором іпотеки. Вважають, що договір факторингу № 1 від 12.12.2011 року підлягає визнанню судом частково недійсним з наступних підстав. Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб, клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє грошове право вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Відповідно до ч. 1 ст. 1078, ст. 1079 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога), Особливістю договору факторингу відповідно до ст. 1079 ЦК України є те, що сторонами в зазначеному договорі є фактор і клієнт. При цьому клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності, а фактором банк або інша фінансова установа, а також фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. В даному випадку в оспорюваному договорі фактором виступає ТОВ «Кей-Колект», а клієнтом ПАТ «УкрСиббанк». При цьому, здійснюючи фінансування оспорюваного договору з ПАТ «УкрСиббанк», відповідач отримав право вимоги в тому числі й за вищезазначеним кредитним договором та договором іпотеки нерухомого майна.

Згідно ч. 3 ст. 1079 ЦК України у договорах факторингу - фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції і це за собою тягне наявність усіх ліцензій, дозволів для здійснення такого виду діяльності.

З вищезазначеного кредитного договору вбачається, що кредитні кошти видавалися позивачу в іноземній валюті - доларах США.

Відповідно до п. 1.5. Постанови Національного банку від 14.10.2004 року, № 483 «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Тобто здійснювати валютні операції має право тільки банк, усім іншим установам та організаціям для здійснення цих фінансових послуг потрібна індивідуальна ліцензія.

Відповідно до пункту 3.1. зазначеного договору факторингу № 1 право вимоги від клієнта до фактора переходять у дату відступлення, після чого фактор набуває права вимоги від боржника і гарантій виконання всіх зобов'язань за первинними договорами та договорами забезпечення. ТОВ «Кей-Колект» зареєстровано як фінансову установу відповідно до розпорядження державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України на підставі свідоцтва про реєстрацію фінансової установи № 732 від 08.12.2011 року.

Згідно з вимогами ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обов'язковим до прийняття за номінальною вартістю на території України, є грошова одиниця України - гривня. Іноземна валюта може використовуватись в Україні у вигляді і в порядку, встановлених законом. Відповідно до статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 року № 15-93, Національний банк України видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом. Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

В пунктах «в» та «г» ч. 4. ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» зазначено, що індивідуальні ліцензії видаються у разі: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави. Відповідно до п. 1.5. Постанови Національного банку від 14.10.2004 року, № 483 «Про затвердження Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу використання іноземної валюти як засобу платежу без ліцензії дозволяється якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише тих операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операції з валютними цінностями). Таким чином, за змістом вказані норми матеріального права передбачають наявність у фінансової установи дозволу чи ліцензії, на здійснення валютних операцій, які видаються НБУ. Отримавши на підставі зазначеного договору факторингу право вимоги заборгованості за зазначеним валютним кредитним договором, представник ТОВ «Кей-Колект» не надав суду доказів наявності ліцензії на здійснення валютних операцій щодо отримання заборгованості по кредиту нарахування відсотків в доларах США. Крім того, текст зазначеного договору факторингу № 1, не містить посилань на те, що боржником по цьому договору є відповідач. З вищенаведеного вбачається, на думку позивача, що у ТОВ «Кей-Колект» не має права, не маючи ліцензії на здійснення валютних операцій щодо отримання заборгованості по кредиту нарахування відсотків в доларах США, здійснювати стягнення з позивача заборгованість за кредитним договором № 11164546000 від 05.06.2007 року, укладеним з ПАТ «УкрСиббанк». А тому, договір факторингу № 1 від 12.12.2011 року, укладений між ТОВ «Кей - Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» підлягає визнанню судом частково недійсним.

Розпорядженням Нацкомфінпослуг від 06.02.2014 року № 352 «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг та внесення змін до розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 3 квітня 2009 року № 231» фінансову послугу факторингу визначено сукупністю таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів) як: фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, в тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. Норми ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» вказують на право щодо здійснення операцій з надання фінансових послуг. Виключне право або інші обмеження щодо надання окремих фінансових послуг встановлюються законами про діяльність відповідної фінансової установи та нормативно-правовими актами державних органів, що здійснюють регулювання ринків фінансових послуг. Згідно зі ст. 23 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» державне регулювання ринків фінансових послуг здійснюється: щодо інших ринків фінансових послуг - спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг. Тобто правильним є те, що виняткове право та\або обмеження щодо надання окремих фінансових послуг визначається законами та нормативно-правовими актами державного органу, який здійснює регулювання ринків фінансових послуг. Відповідно до п. 1 Положення про державну комісію з регулювання ринків фінансових послуг України (далі - Держфінпослуг), що затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2010 року № 157, Держфінпослуг є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг у межах, визначених законодавством.

Пункт 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінспослуг № 231 від 3 квітня 2009 року (яке діяло на момент укладання оспорюваного договору факторингу), встановлює, що до фінансової послуги факторингу віднесено сукупність таких операцій з фінансовими активами (крім цінних паперів та похідних цінних паперів): фінансування клієнтів - суб'єктів господарювання, які уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги; набуття відступленого права грошової вимоги, у тому числі права вимоги, яке виникне в майбутньому, до боржників - суб'єктів господарювання за договором, на якому базується таке відступлення; отримання плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, у тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення. На час укладення між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» договору факторингу від 12.12.2011 року існували обмеження щодо укладання договорів факторингу, які встановлені п. 1 Положення про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг, що затверджене розпорядженням Держфінпослуг № 231 від 3 квітня 2009 року, в частині набуття фактором відступленого права грошової вимоги за договорами факторингу до боржників - фізичних осіб.

Представник позивача направив суду заяву, в якій позов підтримав у повному обсязі та просив задовольнити, також просив розглянути справу без участі позивача та його представника.

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» направив суду заперечення на позов, в яких зазначили, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з огляду на викладене. Відступлення права грошової вимоги регулюється ЦК України. Загальні положення про заміну кредитора викладені в главі 47 ЦК України. Згідно ч.1 ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно ч.2 ст.517 ЦК України, боржник має право не виконувати свого обов'язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов'язанні. Таке виконання буде вважатись належним. При цьому позивачем не ставиться питання про виконання зобов'язання первісному кредитору. Тобто зобов'язання за кредитним договором ним не виконуються ані первісному кредиторові, ані новому кредиторові. На думку відповідача, позивач в такий спосіб намагається уникнути відповідальності за невиконане зобов'язання за кредитним договором. Крім того, обґрунтовуючи позов, позивач просить визнати недійсним вищезазначений договір факторингу з тих підстав, що останній був укладений відповідачем за відсутності відповідного договору на здійснення валютних операцій, що суперечить на його думку вимогам Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» від 19.02.1993 року № 15-93. Проте, з зазначеним відповідач не погоджується, оскільки згідно з ч.1 ст. 215, ч.1, 3 ст. 203 ЦК України, підставою недійсності правочину є суперечливість змісту правочину ЦК України, актам цивільного законодавства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Згідно ч.2, 3 ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплюється печаткою. Договір факторингу № 1 від 12.12.2011 року підписаний уповноваженими особами та скріплений печатками. Доводи позивача про недотримання відповідачами при укладенні договору факторингу про відступлення прав вимоги заборгованості позивача за кредитним договором відповідно до вимог Декрету Кабінету Міністрів України, посилаючись на відсутність у ТОВ «Кей-Колект» відповідного дозволу на здійснення валютних операцій, не можуть бути прийняті судом до уваги, оскільки ці доводи базуються на власному припущенні та не ґрунтуються на вимогах діючого законодавства України. Як вбачається зі змісту договору факторингу ТОВ «Кей-Колект» є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги, а саме - факторинг, що відповідає положенням п.11 ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Статтею 5 вказаного Закону передбачено право на здійснення операцій з надання фінансових послуг. Однак вказаною нормою закону не встановлено обов'язку фінансовим установам здійснювати операції з надання фінансових послуг, зокрема, факторингу на підставі відповідної ліцензії. Таким чином, з огляду на вказані положення закону, ТОВ «Кей-Колект» має право здійснювати види фінансових послуг, а саме - факторинг без отримання відповідних ліцензій та/або дозволів. Позивачем не надано доказів на підтвердження порушення відповідачем вимог законодавства при укладенні договору факторингу в частині передачі права грошової допомоги до ТОВ «Кей-Колект». Таким чином, позивач не довів, що діями відповідача порушені його права та інтереси, а тому підстави для визнання договору факторингу недійсним відсутні. Оспорюваним договором ніякого права позивача порушено не було. Позивачем не доведено, які саме законні інтереси зачеплені цим договором, тому що позивач не звільняє від виконання зобов'язань ані наявність договору факторингу, ані його відсутність. Укладення договору факторингу № 1 від 12.12.2011 року ніяким чином не впливає на права та обов'язки позивача. Визнання правочину недійсним як спосіб захисту цивільних прав і цивільних інтересів застосовується у випадках, коли необхідно відновити становище, що існувало до укладення правочину з порушенням умов, необхідних для чинності правочину (ст. 203 ЦК України). Його застосування регулюється ст.ст. 215-236 ЦК України. Позивач, звертаючись до суду з вимогою щодо встановлення недійсності правочину, а саме договору факторингу № 1 від 12.12.2011 року, обґрунтовує свої вимоги саме невідповідністю, в момент вчинення правочину, ст. 215 ЦК України, не вимагаючи наслідків недійсності правочину, та яким чином буде відновлене право позивача, позивач фактично нівелює мету звернення до суду, вказує на відсутність свого порушеного права та демонструє зловживання останнім. В задоволенні позовних вимог просили відмовити у повному обсязі.

Представник ПАТ «УкрСиббанк» ОСОБА_4, який діє на підставі виданої довіреності, направив суду клопотання, в якому зазначив, що позивач не є стороною договору факторингу, укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ «УкрСиббанк», тому його позовні вимоги не відносяться до захисту прав споживачів, тому справу потрібно розглядати за місцезнаходженням відповідача ТОВ «Кей-Колект».

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши докази в їх сукупності, прийшов до наступного.

Матеріалами справи встановлено, що 05 червня 2007 року між позивачем ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», було укладено Договір про надання споживчого кредиту № 11164546000. За умовами кредитного договору банк надав позивачу кредит в іноземній валюті в сумі 68500 доларів США на споживчі цілі з терміном повернення 05.06.2018 року (а.с. 13-17).

05 червня 2007 року для забезпечення виконання кредитного договору, між позивачем ОСОБА_1, ОСОБА_3 та банком було укладено Договір іпотеки (нерухомого майна), посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., за яким передано в іпотеку квартиру АДРЕСА_1

(а.с.18-21).

12 грудня 2011 року між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк», як Клієнт, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», як Фактор, укладено Договір факторингу № 1, за яким Клієнт зобов'язується передати у власність Фактору, а Фактор - прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. Одночасно з відступленням Прав Вимоги до Фактора переходять усі права Клієнта за всіма Договорами Забезпечення. Обсяг (сума) Прав Вимоги станом на дату укладення цього Договору визначений у Додатку 1 до цього Договору (п.1.2 Договору). (а.с. 22-26).

Суду надана виписка з Додатку 1 до Договору факторингу № 1 від 12.12.2011 (перелік первинних договорів), де під порядковим номером 1395 вказаний номер кредитного договору 11164546000, дата укладання договору 05.06.2007, кінцевий термін погашення кредиту по кредитному договору 05.06.2018, назва Боржника (позичальника) за кредитним договором ОСОБА_1 (а.с.27).

Правовідносини між ТОВ «Кей-Колект» як фактором та ПАТ «УкрСиббанк» як клієнтом врегульовано такими нормами матеріального права, а саме: пункт 1 розпорядження Держфінпослуг № 231 від 03 квітня 2009 року «Про віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг» в редакції, яке діяло на момент укладання договору факторингу від 12 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» і ТОВ «Кей-Колект», частиною другою статті 1 Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг, вчиненої 28 травня 1988 року в м. Оттава, до якої Україна приєдналася на підставі Закону України «Про приєднання України до Конвенції УНІДРУА про міжнародний факторинг» від 11 січня 2006 року, Главою 73 ЦК України.

Частиною першою статті 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Частина третя статті 1079 ЦК України щодо суб'єктного складу таких правовідносин визначає, що фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Пунктом 1 частини першої статті 1 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» (далі - Закон) визначено, що фінансова установа - юридична особа, яка відповідно до закону надає одну чи декілька фінансових послуг, а також інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг, у випадках, прямо визначених законом, та внесена до відповідного реєстру в установленому законом порядку. До фінансових установ належать банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інвестиційні фонди і компанії та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг, а у випадках, прямо визначених законом, - інші послуги (операції), пов'язані з наданням фінансових послуг.

Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 цього Закону).

За змістом пункту 11 частини першої статті 4 Закону факторинг є фінансовою послугою.

ТОВ «Кей-Колект» є юридичною особою, має статус фінансової установи за законодавством України та внесена до Державного реєстру фінансових установ України.

Доводи позивача про необхідність застосування до спірних правовідносин положення пункту 1 розпорядження Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг № 231 від 3 квітня 2009 року, чинного на момент укладення спірного договору факторингу, та яким встановлено обмеження щодо відступлення права грошової вимоги до боржників, які не є суб'єктами господарювання, є безпідставними і необґрунтованими.

Так, відповідно до ч. 5 ст. 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг», редакція якого діяла на момент укладення спірного договору факторингу, фінансові установи мають право надавати послуги з факторингу з урахуванням вимог Цивільного кодексу України та цього Закону.

Пунктом 7 статті 28 вказаного Закону встановлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції встановлює обмеження на суміщення надання певних видів фінансових послуг і не має права забороняти чи обмежувати надання передбачених законами фінансових послуг.

Нормами ЦК України та нормами наведеного вище закону не обмежено можливості укладення договорів факторингу по відношенню до боржників - фізичних осіб, та з урахуванням пріоритетності норм закону над підзаконним актом, ТОВ «Кей-Колект» мало право на укладання договору факторингу по відношенню до боржників-фізичних осіб.

Крім того, Конвенцією УНІДРУА про міжнародний факторинг (Оттава 28.05.1988 року), не встановлено жодних обмежень щодо складу осіб, по відношенню до яких здійснюється уступка права вимоги при укладенні договорів факторингу.

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Крім того, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) (стаття 215 ЦК України).

Спірний договір відповідає вимогам, встановленим частиною п'ятою статті 5 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг», положенням статей 512, 514, 1077, 1079 ЦК України, а тому відсутні правові підстави для визнання його недійсним.

Глава 73 розділу ІІІ книги п'ятої ЦК України не обмежує передачу прав кредитора у зобов'язанні за договором факторингу категорією боржників, право вимоги до яких відступається за цим договором.

Крім того, позивач не довів факту порушення його прав внаслідок укладеного між ТОВ «Кей-Колект» та ПАТ «УкрСиббанк» Договору факторингу № 1 від 12.12.2011 року та не надав докази погашення ПАТ «УкрСиббанк» або ТОВ «Кей-Колект» заборгованості за кредитним договором.

Таким чином, суд вважає можливим в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про визнання частково недійсним договору факторингу № 1 від 12.12.2011 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством «УкрСиббанк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Чуприною Г.О., зареєстрований в реєстрі за № 1134 в частині відступлення права вимоги за кредитним договором № 11164546000 від 05.06.2007 року та договором іпотеки 05.06.2007 року, відмовити.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 258, 259, 264-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект», третя особа - Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», про визнання частково недійсним договору факторингу - відмовити.

Судові витрати віднести за рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 19 листопада 2018 року.

Суддя Харченко А.М.