Постанова № 78265288, 28.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/7234/18

Номер справи місцевого суду: 522/19835/17

Головуючий у першій інстанції Бойчук А. Ю.

Доповідач Журавльов О. Г.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Журавльова О.Г.,

суддів: Комлевої О.С., Кравця Ю.І.,

за участю секретаря Ковязіної А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю «Добробуд ЛТД», Обслуговуючого кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Престиж VII», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання права власності, за апеляційною скаргою ОСОБА_3на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 липня 2018 року (суддя Бойчук А.Ю.),

встановив:

У жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом, з урахуванням заяви про зміну предмету позову просив визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №2/14-144/1 від 03.02.2010 (в редакції від 10.06.2014); визнати недійсною додаткову угоду від 26.12.2014 до договору купівлі-продажу майнових прав №2/14-144/1 від 03.02.2010; визнати недійсною угоду про заміну сторони від 10.06.2014 до договору купівлі-продажу майнових прав №2/14-144/1 від 03.02.2010; визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 22.06.2017, покупцем за яким є ОСОБА_4; визнати недійсним договір купівлі-продажу, укладений 22.06.2017, покупцем за яким є ОСОБА_6; визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_1 визнати за ним право власності на квартиру АДРЕСА_2

В обґрунтування позову посилався на укладення у 2006 році договору про інвестування (зі змінами), який за своїм правовим змістом є договором купівлі-продажу майнових прав і за умовами якого він набув майнові права на квартиру з будівельним номером АДРЕСА_3 у складі багатоповерхового жилого комплексу із вбудованими приміщеннями обслуговування і підземним паркінгом за адресою: АДРЕСА_4. У 2014 році забудовником було отримано сертифікат відповідності закінченого будівництвом об'єкта; будинку було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_5.

Позивач стверджував, що після закінчення будівництва будинку зазначеній квартирі було присвоєно номер 402/1 з виділенням частини приміщень в окрему квартиру з номером 402.

Всупереч його, позивача, майновим правам на проінвестовану квартиру відповідачем ТОВ «Добробуд ЛТД» в період з 2010 по 2014 роки було укладено низку правочинів, спрямованих на відчуження майнових прав на квартири АДРЕСА_12 та 402 іншим особам, які згодом оформили право власності на зазначені квартири.

Ці правочини, а також наступні договори, предметом яких було відчуження спірних квартир, позивач просив визнати недійсними, оскільки відчуження протиправно здійснювалося особами, які не мали (не набули) прав власника, тоді як єдиним належним власником майнових прав був позивач.

З огляду на належне виконання позивачем умов укладеного ним договору(зі змінами) і невиконання ТОВ «Добробуд ЛТД» його договірного обов'язку з передання у власність позивачу квартири у новозбудованому будинку, враховуючи, що будівництво завершено і забудовником отримано сертифікат відповідності закінченого будівництвом об'єкта, позивач просив визнати його право власності на квартири АДРЕСА_12 і АДРЕСА_11 у цьому будинку.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 17 липня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач неповністю сплатив інвестиції за договором, у зв'язку з чим в силу прямої норми договору не набув майнових прав на вказану вище квартиру з будівельним номером 115 (об'єкт інвестування); враховуючи прострочення позивачем внесення інвестицій на термін, що перевищує 45 днів, ТОВ «Добробуд ЛТД» на підставі п. 7.2 останньої редакції договору в односторонньому порядку розірвало договір, чим припинило зобов'язання сторін, обумовлені цим договором, зокрема право позивача після виконання умов договору набути у власність об'єкт інвестування; позивач не набув право власності на нерухоме майно у порядку, встановленому ст. 331 ЦК України, і тому не може звертатися за захистом своїх прав у порядку, встановленому ст. 392 ЦК України; позивачем не доведено, що саме спірні квартири АДРЕСА_11 та АДРЕСА_12 у вказаному вище будинку є предметом договору, на який посилається позивач в обґрунтування своїх прав; відповідно, недоведеним є порушення прав позивача при укладенні оспорюваних правочинів щодо цих двох квартир.

Зазначене судове рішення оскаржує в апеляційному порядку ОСОБА_3 через представника ОСОБА_7 В скарзі ставиться питання про скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Основними доводами апеляційної скарги є посилання на те, що ОСОБА_3 було повністю виконано умови укладеного ним договору; висновки суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу майнових прав №2/14-115/2 від 14.03.2011 між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_8 було укладено вже після одностороннього розірвання договору з ОСОБА_3, є неправильними; на момент укладення договору з ОСОБА_8 власником майнових прав за інвестиційним договором був позивач, а не ТОВ «Добробуд ЛТД», відповідно, зазначений договір з ОСОБА_8 та всі подальші договори щодо цієї квартири укладено незаконно; матеріали справи містять достатні докази того, що квартира з будівельним номером 115, яка є предметом договору з позивачем, розташована на 14 поверсі, що спростовує висновки суду першої інстанції щодо неможливості визначення поверху розташування зазначеної квартири; судом першої інстанції було порушено норми процесуального права, а саме безпідставно відмовлено у витребуванні доказів, які мають значення для вирішення даної справи.

Інші учасники справи судове рішення не оскаржували.

ОСОБА_4 та ТОВ «Добробуд ЛТД» надали відзиви на апеляційну скаргу, в яких заперечують проти її задоволення, вважаючи, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах позовних вимог, доводів апеляційної скарги та заперечень на неї, викладених у відзивах, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1-5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що 23.08.2006 між ОСОБА_3 іПриватним підприємством «Інвест-Прогрес» було укладено договір №G1/CHP55 про інвестування (далі - Договір), за умовами якого ПП «Інвест-Прогрес» зобов'язалося передати у власність позивача безумовне майнове право на квартиру з будівельним АДРЕСА_6, розрахунковою площею 106,38 м2, що розташована на 14 поверсі жилого будинку АДРЕСА_9 після здавання його в експлуатацію (Об'єкт інвестування), а позивач зобов'язався прийняти Об'єкт інвестування і сплатити за нього обумовлену договором Інвестицію.

Пунктом 1.2 Договору передбачено, що за своїм правовим змістом він є договором купівлі-продажу майнових прав.

08.06.2009 між ОСОБА_3, ПП «Інвест-Прогрес» та ТОВ «Добробуд ЛТД» було укладено додаткову угоду до Договору, за умовами якої сторону ПП «Інвест-Прогрес» було замінено на ТОВ «Добробуд ЛТД».

23.06.2010 між ОСОБА_3 (Інвестор) і ТОВ «Добробуд ЛТД» (Підприємство) було укладено договір про внесення змін до Договору шляхом викладення його у новій редакції (далі - Договір в редакції від 23.06.2010).

Відповідно до Договору в редакції від 23.06.2010 ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов'язалось передати у власність позивача безумовне майнове право на квартиру з будівельним АДРЕСА_6, розрахунковою площею 122,01 м2, що розташована на 14 поверсі жилого будинку АДРЕСА_9 (далі - квартира АДРЕСА_6), а позивач зобов'язався прийняти зазначене безумовне майнове право та сплатити за нього обумовлену договором Інвестицію.

Пунктом 5.3 Договору в редакції від 23.06.2010 передбачено, що відповідно до попередньої редакції цього Договору на момент підписання цієї редакції Договору Інвестор фактично сплатив приватному підприємству «Інвест-Прогрес» (ідентифікаційний код юридичної особи 34055471) грошові кошти у розмірі 42 552,00 доларів США (сорок дві тисячі п'ятсот п'ятдесят два долара 00 центів), у тому числі податок на додану вартість. Інвестор зобов'язаний протягом 60 (шістдесяти) календарних днів з моменту набуття чинності цієї редакції Договору надати Підприємству довідку відповідної банківської установи або приватного підприємства «Інвест-Прогрес» (ідентифікаційний код юридичної особи 34055471) про фактичне надходження коштів, зазначених у цьому пункті Договору, на поточний рахунок приватного підприємства «Інвест-Прогрес» (ідентифікаційний код юридичної особи 34055471).

Матеріали справи не містять доказів надання відповідної довідки ТОВ «Добробуд ЛТД», що підтверджувала би сплату ОСОБА_3 зазначеної суми грошових коштів на користь ПП «Інвест-Прогрес».

Пунктом 5.4, 5.5 Договору в редакції від 23.06.2010 передбачено обов'язок Інвестора сплатити на рахунок Підприємства залишок Інвестиції, початковий розмір якої визначено на рівні 185 543,73 грн., до 15.02.2011 у такому порядку (загалом 9 платежів): до 25.06.2010 - 20 615,97 грн. (платіж збільшується на коефіцієнт захисту від валютних коливань відповідно до п. 5.4 договору); до 15.07.2010 - 20 615,97 грн. (платіж збільшується на коефіцієнт захисту від валютних коливань відповідно до п. 5.4 договору); до 15.08.2010 - 20 615,97 грн. (платіж збільшується на коефіцієнт захисту від валютних коливань відповідно до п. 5.4 договору); 15.09.2010 - 20 615,97 грн. (платіж збільшується на коефіцієнт захисту від валютних коливань відповідно до п. 5.4 договору); до 15.10.2010 - 20 615,97 грн. (платіж збільшується на коефіцієнт захисту від валютних коливань відповідно до п. 5.4 договору); до 15.11.2010 - 20 615,97 грн. (платіж збільшується на коефіцієнт захисту від валютних коливань відповідно до п. 5.4 договору); до 15.12.2010 - 20 615,97 грн. (платіж збільшується на коефіцієнт захисту від валютних коливань відповідно до п. 5.4 договору); до 15.01.2011 - 20 615,97 грн. (платіж збільшується на коефіцієнт захисту від валютних коливань відповідно до п. 5.4 договору); до 15.02.2011 - 20 615,97 грн. (платіж збільшується на коефіцієнт захисту від валютних коливань відповідно до п. 5.4 договору).

Пунктом 5.4 Договору в редакції від 23.06.2010 передбачено порядок коригування перелічених сум на коефіцієнт захисту від валютних коливань (Кзвк), який визначається за формулою: Кзвк = К$1 / К$2, де К$1 - значення курсу продажу долара США, встановленого на міжбанківському валютному ринку на кінець останнього дня торгів, що передував дню укладення цього договору; К$2 - значення курсу продажу долара США, встановленого на міжбанківському валютному ринку на кінець останнього дня торгів, що передував дню здійснення відповідного платежу за цим договором. При цьому, якщо точне значення Кзвк &lв; 1, для розрахунків згідно з цим договором воно приймається за 1.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що в порушення встановленого Договором в редакції від 23.06.2010 розміру і графіку сплати залишку Інвестиції ОСОБА_3 було сплачено на користь ТОВ «Добробуд ЛТД» такі суми (загалом 8 платежів на загальну суму 164 927,76 грн.): 01.07.2010 - 20 615,97 грн; 30.07.2010 - 20 615,97 грн; 15.09.2010 - 20 615,97 грн; 03.12.2010 - 20 615,97 грн; 26.05.2011 - 20 615,97 грн; 01.06.2011 - 20 615,97 грн; 19.07.2011 - 20 615,97 грн; 09.08.2011 - 20 615,97 грн.

Копії квитанцій, що підтверджують здійснення перелічених платежів, надані позивачем додатками до позовної заяви. Докази сплати позивачем інших сум за Договором в редакції від 23.06.2010 в матеріалах справи відсутні.

Згідно з п. 5.15 Договору в редакції від 23.06.2010 неповна (часткова) сплата Інвестором Інвестиції не є підставою для виникнення у нього права власності на Об'єкт інвестування. При цьому Розділом 2 «Терміни» Договору в редакції від 23.06.2010 передбачено, що Об'єкт інвестування - це безумовне майнове право на квартиру АДРЕСА_6.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про неповне виконання позивачем умов Договору в редакції від 23.06.2010, у зв'язку з чим у ОСОБА_3 не виникло безумовне майнове право на квартиру АДРЕСА_6, є правильним і ґрунтується на матеріалах справи, яким суд першої інстанції дав вірну правову оцінку.

Жодних доказів на користь спростування такого висновку апеляційна скарга не містить. Доказів сплати решти сум, передбачених Договором в редакції від 23.06.2010, ані суду першої інстанції, ані апеляційному суду позивачем не надано. При цьому обов'язок доказування відповідних обставин покладається на сторону позивача, оскільки саме вона посилається на повне і належне виконання ОСОБА_3 умов Договору в редакції від 23.06.2010 як передумову виникнення у позивача майнових прав на квартиру АДРЕСА_6.

Згідно з ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом першої інстанції також правильно встановлено, що ОСОБА_3 було допущено прострочення внесення Інвестицій за Договором в редакції від 23.06.2010 на термін, що перевищує 45 календарних днів, у зв'язку з чим ТОВ «Добробуд ЛТД» в односторонньому порядку розірвало цей договір на підставі п. 7.2 договору, яким передбачено, що у випадку прострочення Інвестором внесення Інвестицій на термін, що перевищує 45 (сорок п'ять) календарних днів, Підприємство має право розірвати Договір в односторонньому порядку. У такому випадку Договір вважається припиненим з моменту одержання Інвестором відповідного письмового повідомлення Підприємства. У випадку, якщо з причин, що не залежать від Підприємства, таке повідомлення неможливо вручити Інвестору, цей Договір вважається припиненим з моменту одержання Підприємством повторного (другого) повідомлення підприємства зв'язку про неможливість вручення відповідного повідомлення Інвестору.

Так, 12.10.2011 ТОВ «Добробуд ЛТД» було направлено на адресу ОСОБА_3 повідомлення про розірвання договору на підставі п. 7.2 Договору в редакції від 23.06.2010. У зв'язку з повідомленням підприємства поштового зв'язку про неможливість вручення листа від 12.10.2011 ТОВ «Добробуд ЛТД» 06.03.2012 повторно направило на адресу ОСОБА_3 повідомлення про розірвання Договору на підставі п. 7.2 Договору в редакції від 23.06.2010. У зв'язку з отриманням ТОВ «Добробуд ЛТД» повторного (другого) повідомлення підприємства поштового зв'язку про неможливість вручення позивачу повідомлення про розірвання Договору, останній є розірваним.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору.

Відповідно до ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов'язання сторін припиняються. У разі зміни або розірвання договору зобов'язання змінюється або припиняється з моменту досягнення домовленості про зміну або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором чи не обумовлено характером його зміни.

Таким чином, одностороння відмова від договору у спірних правовідносинах була правомірною, оскільки право на таку відмову погоджено сторонами у договорі і ТОВ «Добробуд ЛТД» дотрималось умов і порядку такої відмови.

Отже,зобов'язання сторін, що випливали з Договору в редакції від 23.06.2010, є припиненими, і позивач не набув прав вимоги щодо передання йому у власність Квартири АДРЕСА_6. Судом першої інстанції правильно встановлено відповідні обставини, і апеляційна скарга не містить жодного аргументу на користь їх спростування.

Наслідки розірвання Договору в редакції від 23.06.2010, яке мало місце у спірних правовідносинах, передбачені п. 8.13 договору: позивач з урахуванням положень цього пункту може вимагати повернення йому фактично сплаченої частини інвестицій, що узгоджується з ч. 4 ст. 653 ЦК України, відповідно до якої сторони не мають права вимагати повернення того, що було виконане ними за зобов'язанням до моменту зміни або розірвання договору, якщо інше не встановлено договором або законом. Однак відповідні вимоги в даній справі позивачем не заявлялись.

Крім того, судом першої інстанції правильно взято до уваги п. 6.1, 6.2 Договору в редакції від 23.06.2010, відповідно до яких після введення Об'єкта будівництва в експлуатацію, але не раніше завершення повного розрахунку між Сторонами за цим Договором, Підприємство зобов'язане передати Інвестору Об'єкт інвестування та Новозбудоване майно, а Інвестор зобов'язується прийняти їх за Актом прийому-передачі. Оформлення права власності Інвестора на Новостворене майно здійснюється Виконавчим комітетом Одеської міської ради шляхом видачі свідоцтва про право власності на підставі цього Договору, Акту прийому-передачі Об'єкту інвестування та Свідоцтва про відповідність збудованого об'єкта проектній документації, вимогам державних стандартів, будівельних норм і правил.

Тобто сторони Договору в редакції від 23.06.2010 року обумовили настання обов'язку ТОВ «Добробуд ЛТД» передати позивачу квартиру АДРЕСА_6 відкладальною обставиною - повним розрахунком за договором.

Згідно з ч. 1 ст. 212 ЦК України особи, які вчиняють правочин, мають право обумовити настання або зміну прав та обов'язків обставиною, щодо якої невідомо, настане вона чи ні (відкладальна обставина).

Як вбачається з матеріалів справи, 01.04.2014 ТОВ «Добробуд ЛТД» отримало сертифікат серії ІУ №165140910391 відповідності закінченого будівництвом об'єкта «Будівництво багатоповерхового жилого комплексу з паркінгом» за адресою: АДРЕСА_4, а розпорядженням Приморської районної адміністрації Одеської міської ради від 16.06.2014 №343 зазначеному жилому комплексу було присвоєно поштову адресу: АДРЕСА_1.

Апеляційний суд погоджується с висновком суду першої інстанції, що оскільки повного розрахунку за Договором в редакції від 23.06.2010 зі сторони позивача не відбулося, у ТОВ «Добробуд ЛТД» не виникло обов'язку передати ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_6 за актом прийому-передачі, який, у свою чергу, був би підставою для оформлення позивачем його права власності на квартиру з подальшою державною реєстрацією цього права.

Проте за існуючих обставин право власності у позивача не виникло, а тому не може бути захищено у спосіб, передбачений ст. 392 ЦК України. При цьому судом першої інстанції правильно застосовано до спірних правовідносин такі норми матеріального права.

Відповідно до ст. 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю та визнаються речовими правами.

Майновими визнаються будь-які права, пов'язані з майном, відмінні від права власності, у тому числі права, які є складовою частиною права власності (права володіння, розпорядження, користування), а також інші специфічні права та право вимоги.

Майнове право, яке можна визначити як право очікування, є складовою частиною майна як об'єкта цивільних прав. Майнове право - це обмежене речове право, за яким власник цього права наділений певними, але не всіма правами власника майна та яке засвідчує правомочність його власника отримати право власності на нерухоме майно чи інше речове право на відповідне майно в майбутньому.

Захист майнових прав здійснюється у порядку, визначеному законодавством, а якщо такий спеціальний порядок не визначений, захист майнового права здійснюється на загальних підставах цивільного законодавства.

Стаття 331 ЦК України встановлює загальне правило, відповідно до якого право власності на новостворене нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації прав на нерухоме майно після завершення будівництва та прийняття його в експлуатацію.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 334 ЦК України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. Права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону.

За правилами ст. 392 ЦК України позов про визнання права власності може бути пред'явлено, по-перше, якщо особа є власником майна, однак її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності.

Оскільки відповідно до ст. 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на окремі об'єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен установити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об'єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному ст. 392 цього Кодексу.

Майнове право, що є предметом договору купівлі-продажу, - це обумовлене право набуття в майбутньому права власності на нерухоме майно (право під відкладальною умовою), яке виникає тоді, коли виконані певні, але не всі правові передумови, необхідні й достатні для набуття речового права.

Проте, як вірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_3 не вчинено всіх належних дій для набуття права власності за умовами Договору в редакції від 23.06.2010, а нормою ст. 392 ЦК України не передбачено первісне набуття особою права власності на підставі рішення суду.

Судове рішення за загальним правилом не є підставою виникнення права власності.

Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права можуть виникати з рішення суду лише у випадках, встановлених актами цивільного законодавства. Однак чинним законодавством України не передбачено виникнення права власності на новостворений об'єкт нерухомості на підставі судового рішення.

Доходячи таких висновків, апеляційний суд враховує правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду від 10.04.2018 у справі 910/25314/13, від 06.06.2018 у справі 761/4669/15-ц, від 18.07.2018 у справі № 761/23860/15-ц.

Таким чином, позивач в силу прямого припису п. 5.15 Договору в редакції від 23.06.2010 не набув обумовлених цим договором майнових прав; з огляду на неповне виконання позивачем своїх зобов'язань в частині розрахунків, а також враховуючи розірвання договору відповідачем ТОВ «Добробуд ЛТД» на підставі п. 7.2 цього договору, позивачу правомірно не була і не повинна бути передана квартира АДРЕСА_6; позивач не набув достатніх підстав для виникнення у нього права власності, що виключає застосування до спірних правовідносин норм ст. 331, ч. 1, 4 ст. 334, ст. 392 ЦК України, якими обґрунтовано позов.

Крім того, апеляційний суд бере до уваги, що у позові заявлено вимоги щодо індивідуально визначеного майна - квартир АДРЕСА_7

З матеріалів справи вбачається, що майнові права на зазначені квартири ставали предметом договорів з різними особами.

Так, 14.03.2011 між ТОВ «Добробуд ЛТД» і ОСОБА_8 було укладено договір купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №2/14-115/2, відповідно до якого ТОВ «Добробуд ЛТД» зобов'язалось передати у власність ОСОБА_8 безумовне майнове право на квартиру з будівельним АДРЕСА_8 розрахунковою площею 61,00 м2, що розташована на 14 поверсі жилого будинку АДРЕСА_9, а ОСОБА_8 зобов'язався прийняти зазначене безумовне майнове право та сплатити за нього обумовлену договором Інвестицію. Копія договору наявна у матеріалах справи.

25.05.2014 між ТОВ «Добробуд ЛТД», ОСОБА_8 і ОСОБА_9 було укладено угоду про заміну сторони у договорі №2/14-115/2 від 14.03.2011, за умовами якої (угоди) сторону ОСОБА_8 було замінено на ОСОБА_9. Копія угоди наявна у матеріалах справи.

26.12.2014 ТОВ «Добробуд ЛТД» і ОСОБА_9 на виконання зазначених договору №2/14-115/2 від 14.03.2011 і угоди від 25.05.2014 було підписано акт прийому-передачі квартири АДРЕСА_10, загальною площею 61,6 м2 (копія акту наявна у матеріалах справи), після чого ОСОБА_9 зареєстрував право власності на цю квартиру, що підтверджено інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №62977441 від 07.07.2016.

21.03.2017 ОСОБА_9 продав, а ОСОБА_6 придбала квартиру 402/1, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Адамець О. І., зареєстрованим у реєстрі за №498 (копія наявна у матеріалах справи).

З інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна №90301661 від 22.06.2017 вбачається, що право власності на квартиру АДРЕСА_11, загальною площею 56 м2, було зареєстровано за ОСОБА_5 19.06.2017 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 26.12.2014, складеного за участю ТОВ «Добробуд ЛТД»; договору купівлі-продажу майнових прав на новозбудоване майно №2/14-144/1 від 03.02.2010, стороною якого було ТОВ «Добробуд ЛТД»; нової редакції договору купівлі-продажу майнових прав від 10.06.2014, стороною якої було ТОВ «Добробуд ЛТД»; додаткової угоди до нової редакції від 26.12.2014, стороною якого було ТОВ «Добробуд ЛТД»; угоди про заміну сторони від 10.06.2014, стороною якої було ТОВ «Добробуд ЛТД».

Апеляційний суд звертає увагу, що перелічені документи, що стали підставою для виникнення у ОСОБА_5 права власності на квартиру АДРЕСА_11, відсутні у матеріалах справи. Клопотань щодо їх витребування учасники справи не заявляли.

22.06.2017 ОСОБА_5 продала, а ОСОБА_4 придбала квартиру 402, що підтверджується договором купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Муль Н.С., зареєстрованим у реєстрі за №632 (копія наявна у матеріалах справи).

Частиною 1 ст. 184 ЦК України встановлено, що річ є визначеною індивідуальними ознаками, якщо вона наділена тільки їй властивими ознаками, що вирізняють її з-поміж інших однорідних речей, індивідуалізуючи її. Речі, визначені індивідуальними ознаками, є незамінними.

З урахуванням предмета та підстав позову, беручи до уваги посилання позивача на перепланування квартири АДРЕСА_6 на дві окремі квартири АДРЕСА_11 та АДРЕСА_12 у цьому самому будинку (присвоєння номеру 402/1 з виділенням частини приміщень в окрему квартиру з номером АДРЕСА_13, в силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України на сторону позивача покладається обов'язок доказування ідентичності квартири АДРЕСА_6, щодо якої укладався Договір в редакції від 23.06.2010, та існуючих квартир АДРЕСА_11 та АДРЕСА_12. Тобто позивач має довести, що індивідуальні ознаки квартир АДРЕСА_11 та АДРЕСА_12, які вирізняють їх з-поміж інших квартир у цьому самому будинку, є тотожними індивідуальним ознакам квартири АДРЕСА_6.

Апеляційний суд вважає обґрунтованим рішення суду першої інстанції в частині висновків про недоведеність тотожності названих квартир з таких підстав.

Судом першої інстанції вірно зазначено про невідповідність даних щодо поверху розташування квартири АДРЕСА_6, які містяться у різних документах, долучених до матеріалів справи. Так, за текстом Договору в редакції від 23.06.2010 квартира АДРЕСА_6 розташована на 14 поверсі, тоді як у витязі з поверхневого плану будинку АДРЕСА_9, який підписано позивачем і відповідачем ТОВ «Добробуд ЛТД» як додаток до Договору в редакції від 23.06.2010, квартира АДРЕСА_6 розташована на 15 поверсі зазначеного будинку.

Апелянтом не наведено, в силу яких суд першої інстанції мав взяти до уваги одні документи, підписані сторонами зазначеного договору, і при цьому не брати до уваги інші документи, підписані тими самими особами, включаючи позивача.

Відповідно до висновку судової будівельно-технічної експертизи №004/2018 від 12.06.2018 року експертом встановлений частковий збіг (в частині конфігурації зовнішніх меж і частково конфігурації меж внутрішніх приміщень) об'ємно-планувальних показників квартири АДРЕСА_6, розташованої на 15 поверсі, об'ємно-планувальні показники якої визначені у витязі з поверхневого плану будинку АДРЕСА_9, який підписано позивачем і відповідачем ТОВ «Добробуд ЛТД» як додаток до Договору в редакції від 23.06.2010 (інших об'ємно-планувальних показників квартири АДРЕСА_6, зокрема і такої, що розташована на 14 поверсі, документи, підписані позивачем і ТОВ «Добробуд ЛТД», не містять), і квартир: АДРЕСА_14

Таким чином, експертом встановлений збіг характеристик квартири АДРЕСА_6, а саме конфігурації зовнішніх меж і частково конфігурації меж внутрішніх приміщень, як з квартирами, розташованими на 14 поверсі, так і з квартирами, що розташовані на 15 та інших поверхах. Зазначене унеможливлює встановлення тієї обставини, що саме квартири АДРЕСА_11 та АДРЕСА_12 мають ті індивідуальні ознаки, які дозволяють ідентифікувати їх як квартиру АДРЕСА_6, відрізняючи останню від всіх інших квартир з 11 по 17 поверхи того самого будинку, які мають схожі об'ємно-планувальні характеристики.

Враховуючи викладене, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність тієї обставини, що укладенням правочинів, які стосувалися квартири АДРЕСА_11 та АДРЕСА_12 і які позивач просить визнати недійсними, було порушено його права та інтереси.

Колегія суддів також зазначає, що заявляючи вимоги про визнати недійсними договору купівлі-продажу майнових прав №2/14-144/1 від 03.02.2010 (в редакції від 10.06.2014), додаткової угоди від 26.12.2014 до договору купівлі-продажу майнових прав №2/14-144/1 від 03.02.2010 та угоди про заміну сторони від 10.06.2014 до договору купівлі-продажу майнових прав №2/14-144/1 від 03.02.2010, на підставі яких право власності на квартиру АДРЕСА_11 було зареєстровано за ОСОБА_5, сторона позивача не надала примірників зазначених договорів (угод) та не заявляла клопотання про їх витребування. Між тим, з назви угоди про заміну сторони від 10.06.2014 до договору купівлі-продажу майнових прав №2/14-144/1 від 03.02.2010 вбачається, що у названому договорі було замінено сторону. Яка особа була учасником цього договору до відповідної заміни, з матеріалів справи встановити неможливо. Незалучення відповідачем у справі про визнання правочину недійсним сторони такої правочину виключає можливість задоволення відповідної вимоги.

Крім того, заявляючи вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, укладеного 22.06.2017, покупцем за яким є ОСОБА_6, позивач належним чином не ідентифікував цей договір: не зазначив іншу сторону договору, майно, яке за ним відступалося, ким він посвідчений тощо. Між тим, жодних відомостей про договір купівлі-продажу, укладений 22.06.2017, покупцем за яким є ОСОБА_6, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильності висновків суду першої інстанції про те, що договір купівлі-продажу майнових прав №2/14-115/2 від 14.03.2011 між ТОВ «Добробуд ЛТД» та ОСОБА_8 було укладено вже після одностороннього розірвання договору інвестування з ОСОБА_3, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване рішення суду першої інстанції не містить таких висновків. Суд першої інстанції правильно встановив, що у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження ідентичності квартири АДРЕСА_6 і квартири АДРЕСА_6/2 (згодом - квартира АДРЕСА_12), щодо якої укладено договір купівлі-продажу майнових прав №2/14-115/2 від 14.03.2011. Відповідно, хронологія укладення/припинення договорів щодо цих двох квартир не є пов'язаною: момент розірвання договору щодо однієї квартири жодним чином не впливає на законність укладення договору щодо іншої.

Апеляційний суд також бере до уваги, що позивачем не оспорюються правочини, укладені щодо майнових прав на квартиру АДРЕСА_6/2 (згодом - квартира АДРЕСА_12) до реєстрації права власності на неї за ОСОБА_9, зокрема і договір №2/14-115/2 від 14.03.2011. Учасники цих правочинів ОСОБА_8 та ОСОБА_9 не є учасниками даної справи. Відповідно, доводи апеляційної скарги щодо незаконності договору №2/14-115/2 від 14.03.2011 виходять за межі позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Згідно з ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги щодо надіслання повного тексту оскаржуваного рішення до Єдиного державного реєстру судових рішень не в день його складення 27.07.2018, а 30.07.2018, не беруться апеляційним судом до уваги, оскільки процес надсилання тексту рішення до відповідного реєстру після його складення не впливає на зміст цього рішення і не входить до предмету дослідження апеляційним судом, який перевіряє саме рішення на предмет законності та обґрунтованості.

Доводи апеляційної скарги щодо постановлення ухвали про закриття підготовчого засідання та призначення справи до судового розгляду по суті не у нарадчій кімнаті, а у судовому засіданні, в якому брали участь представники сторін, також не можуть бути підставою для скасування або зміни оскаржуваного рішення, оскільки це жодним чином не вплинуло на вирішення справи по суті.

Відповідно до ч. 2 ст. 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з'ясувавши обставини справи та давши належну оцінку зібраним доказам, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_3 Вказані висновки суду відповідають зібраним у справі доказам, яким судом дана належна оцінка, правильно визначена юридична природа спірних правовідносин і закон, який їх регулює, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальної частині оскаржуваного рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, дав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 263, 375 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Судом першої інстанції на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів повно встановлено фактичні обставини справи та правильно застосовано норми матеріального права.

Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність судового рішення не впливають.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Суди розглядають цивільні справи відповідно до вимог ст. 13 ЦПК України, тобто в межах заявлених вимог та на підставі наданих сторонами доказів.

Згідно ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановленим цим кодексом.

Таким чином колегія суддів вважає, що суд першої інстанції розглянув справу відповідно до ст. 13 ЦПК України: за зверненням фізичних осіб, в межах заявлених ними вимог та на підставі наданих ними доказів, доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Керуючись ст. ст. 268, п. 1 ч. 1 ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 17 липня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст Постанови складено 29.11.2018 року.

Головуючий О.Г.Журавльов

Судді О.С.Комлева

Ю.І.Кравець