Ухвала суду № 78261318, 20.11.2018, Бориспільський міськрайонний суд Київської області

Справа № 359/6626/15-к

Провадження № 1-о/359/1/2018

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 року м. Бориспіль

Бориспільський міськрайонний суд Київської області в складі суду присяжних:

головуючого судді Вознюка С.М., судді Журавського В.В., присяжних: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3,

при секретарі Пугач Д.О.,

за участю прокурора Потапової Г.М., засудженого ОСОБА_4 та його захисника – адвоката ОСОБА_5, запасних присяжних: ОСОБА_6, ОСОБА_7,

під час судового розгляду у відкритому судовому засіданні заяви засудженого ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського міського суду від 08.08.2000 року, ухваленого відносно

ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2 (Російська Федерація), засудженого до довічного позбавлення волі,

розглянувши клопотання захисника – адвоката ОСОБА_5, в інтересах засудженого ОСОБА_4, про визнання доказів недопустимими, у зв’язку з їх очевидною недопустимістю, -

в с т а н о в и в :

В провадженні Бориспільського міськрайонного суду Київської області знаходиться вищезазначена заява засудженого ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського міського суду від 08.08.2000 року.

Під час розгляду даної у судовому засіданні 20.11.2018 р., в ході дослідження доказів, захисник засудженого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 заявила письмове клопотання про визнання доказів недопустимими, у зв’язку з їх очевидною недопустимістю, у порядку ч. 2, ч. 3 ст. 89, ст. 350 КПК України (в редакції 2012 року), обґрунтовуючи його тим, що 29.04.1999 р. постановою прокурора Подільського району міста Києва було порушено кримінальну справу за фактом зникнення гр. ОСОБА_8 за ознаками злочину, передбаченого ст. 94 КК України. Разом з тим, в порушення вимог ч. 4 ст. 97 КПК України (в ред. 1960 р.) 30.04.1999 р. слідчим прокуратури Коваленком було відібрано пояснення у ОСОБА_4 щодо обставин розслідування даного злочину. Також відповідно до ст. 84, ч. 1 ст. 85, ч. 1 ст. 170, ч. 1, ч. 3 ст. 107, ч. 1 ст. 145 КПК України (в ред. 1960 р.) після порушення кримінальної справи при допитах свідка, підозрюваного, обвинуваченого обов’язково ведеться протоколом. Разом з тим, в порушення цих вимог закону під час допиту ОСОБА_4 30.04.1999 р. при відібранні його показань протокол не вівся. Крім того, перевіркою прокуратури м. Києва та постановою Апеляційного суду м. Києва від 3 грудня 2003 року встановлено, що 29 квітня 1999 року о 2 год. 40 хв. ОСОБА_4А було затримано у приміщенні Подільського РУГУ МВС України в м. Києві, оскільки за даними довідкового бюро він перебував у розшуку. Чинний на той час КПК України ( в ред. 1960 р.) дозволяв затримувати особу лише у статусі підозрюваного чи обвинуваченого (ч.1 ст. 106, ст. 106-1, ч. 3 ст. 139). Водночас, ані оголошення розшуку свідка, ані його затримання Кодекс не допускав. Так, в порушення вимог ч. 1 ст. 43-1, ст. 45, ч. 2 ст. 107 КПК України (в ред. 1960 р.), ч. 4 ст. 29, ч. 1 ст. 59, ч. 2 ст. 63 Конституції України, пояснення від 30.04.1999 р., відібрані у затриманого ОСОБА_4 за відсутності захисника та без роз’яснення йому права не свідчити проти себе та з іншими зазначеними порушеннями порядку отримання доказів, встановленого кримінальним процесуальним законодавством України, тобто їхня недопустимість як доказу є очевидною. З огляду на вище викладене, враховуючи положення, закріплені в ч.2, ч. 3 ст. 89 КПК України (в ред. 2012 року) захисник засудженого ОСОБА_4 – адвокат ОСОБА_5 просила суд в визнаними очевидно недопустимими доказами, а саме: пояснення ОСОБА_4 від 30 квітня 1999 року (т.1 а.с.110-113).

Засуджений ОСОБА_4 підтримав позицію свого захисника, та просив клопотання, подане його адвокатом задовольнити.

Прокурор просила відмовити у задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_5, зазначивши, що обставини та підстави, викладені у вказаному клопотанні, є незаконними та необґрунтованими. Враховуючи, що досудове слідство та судовий розгляд кримінальної справи впродовж 1999-2001 років, відбувався в порядку КПК України (в ред. 1960 р.), то і вирішення питання щодо допустимості доказів у вказаній справи повинно вирішуватися за правилами даного КПК України, тобто після дослідження усіх доказів, що містяться в матеріалах кримінальної справи. Тому, вказані у клопотанні сторони захисту докази не можуть бути визнані очевидно недопустимими, та питання про допустимість цих доказів має вирішуватись судом в нарадчій кімнаті при ухваленні остаточного рішення.

Суд присяжних, заслухавши думку учасників судового провадження, та ознайомившись з наявними матеріалами справи, дійшов наступного висновку.

Відповідно до вимог ст. 89 КПК України, суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення. Згідно із ч. 2 даної статті у разі встановлення очевидної недопустимості доказу під час судового розгляду суд визнає цей доказ недопустимим, що тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате.

Відповідно до положень ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом.

В ч. 1 ст. 87 КПК України закріплено, що недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.

Категорія "очевидна недопустимість доказів" є оціночною. Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у інформаційному листі № 223-1446/0/4-12 від 05.10.2012 року "Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України" зазначає, що відомості, матеріали та інші фактичні дані, отримані органом досудового розслідування в непередбаченому процесуальним законом порядку чи з його порушенням, є очевидно недопустимими, а це відповідно до ч. 2 ст. 89 КПК тягне за собою неможливість дослідження такого доказу або припинення його дослідження в судовому засіданні, якщо таке дослідження було розпочате. Зазначене правило застосовується і щодо доказів, отриманих внаслідок істотного порушення прав та свобод людини (ст. 87 КПК) за умови підтвердження сторонами кримінального провадження їх очевидної недопустимості. В іншому випадку суд вирішує питання допустимості доказів під час їх оцінки в нарадчій кімнаті під час ухвалення судового рішення (п. 8).

При цьому, відповідно до п. 8 Розділу ХІ "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України, який набрав чинності 20.11.2012 року, визначено, що допустимість доказів, отриманих до набрання чинності цим Кодексом , визначається у порядку, що діяв до набрання ним чинності.

Статтею 65 КПК України (в ред. 1960 р.) передбачено, що доказами в кримінальній справі є всякі фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган дізнання, слідчий і суд встановлюють наявність або відсутність суспільно небезпечного діяння, винність особи, яка вчинила це діяння та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Як зазначалося вище, на час розгляду даного клопотання, судовий розгляд заяви засудженого ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку, триває. Так, даючи оцінку мотивуванню клопотання адвоката ОСОБА_5 очевидної недопустимості доказу як пояснення ОСОБА_4 від 30 квітня 1999 року (т.1 а.с.110-113), на цій стадії судового провадження, суд присяжних не вбачає, і вважає за необхідне дослідити його в ході судового розгляду.

Крім того, слід зазначити, що у судовому засіданні 15.11.2018 р. клопотання адвоката ОСОБА_5 від 12.11.2018 р., про визнання доказів недопустимими, у зв’язку з їх очевидною недопустимістю, зокрема і стосовно доказу, про який йдеться в даному клопотання, було розглянуто та прийнято рішення, що даним доказам суд присяжних надасть оцінку в нарадчій кімнаті під час ухвалення остаточного рішення у даному провадженні.

З урахуванням викладеного, є безпідставними посилання адвоката ОСОБА_5 на недопустимість доказу як пояснення ОСОБА_4 від 30 квітня 1999 року, з підстав їх відібрання в останнього, на думку захисника, в порушення вимог ч. 1 ст. 43-1, ст. 45, ч. 2 ст. 107 КПК України (в ред.. 1960 р.), ч. 4 ст. 29, ч. 1 ст. 59, ч. 2 ст. 63 Конституції України, оскільки дані обставини вже були предметом дослідження під час розгляду клопотання про визнання доказів недопустимими, у зв’язку з їх очевидною недопустимістю від 12.11.2018 р.

За таких обставин, заперечення щодо недопустимості доказу - пояснення ОСОБА_4 від 30 квітня 1999 року (т.1 а.с.110-113), є передчасними, оскільки не ґрунтуються на явному порушенні порядку їх отримання. Без всебічної і повної оцінки доказів в їх сукупності вирішити питання про допустимість та належність зазначеного адвокатом ОСОБА_5 доказу не можливо.

Отже, відсутні будь-які підстави для визнання під час судового розгляду вищезазначених доказів очевидно недопустимими.

В той же час, суд вважає за необхідне зазначити, що доводи, викладенні в ньому, підлягають оцінці при наданні судом аналізу доказів під час ухвалення остаточного рішення суду за наслідками розгляду заяви засудженого ОСОБА_4 про перегляд за нововиявленими обставинами вироку Київського міського суду від 08.08.2000 року.

Згідно ст. 94 КПК України суд, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Так, зазначений в клопотанні доказ, який просить визнати недопустимим адвокат ОСОБА_5, може бути визнаний недопустимим під час ухвалення судом остаточного рішення суду за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами, шляхом дослідження вказаного доказу в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами, що надані учасниками кримінального провадження. Ознака очевидності чи неочевидності допустимості певного доказу є оціночним поняттям і вирішення даного питання відноситься виключно до дискреційних повноважень суду.

За таких обставин суд присяжних дійшов висновку, що клопотання про визнання очевидно недопустимими доказів в ході судового розгляду задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 89, 350, 376, 466, п. 8 Перехідних положень КПК України, суд присяжних

п о с т а н о в и в :

Клопотання захисника – адвоката ОСОБА_5 про визнання очевидно недопустимим пояснення ОСОБА_4 від 30 квітня 1999 року (том 1 а.с.110-113), - залишити без задоволення.

Ухвала суду присяжних окремому оскарженню не підлягає.

Повний текст ухвали суду оголошено 03.12.2018 року.

Головуючий: С.М. Вознюк

Суддя: В.В. Журавський

Присяжні: ОСОБА_1

ОСОБА_2

ОСОБА_3