Рішення № 78255994, 03.12.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/5191/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 листопада 2018 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд під головуванням судді Андрухіва В.В., за участю секретаря судового засідання Рижук В.І., представника позивача - ОСОБА_1 (за довіреністю), представника відповідача - Кур’ян Ю.О. (за довіреністю), розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі про визнання протиправним рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі, в якому просить:

- визнати протиправним рішення від 20.09.2018 року за №5102 про відмову в призначенні пенсії;

- зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі поновити та виплатити ОСОБА_3 пенсію за віком з дати прийняття рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №1-32/2009.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що 18 вересня 2018 року вона звернулася до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі із заявою про поновлення виплати пенсії за матеріалами пенсійної справи, при цьому надавши паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2, оригінали та копії трудової книжки, свідоцтва про розірвання шлюбу та свідоцтва про одруження. За результатом розгляду заяви відповідачем було прийнято 20.09.2018 року рішення №5102 про відмову в призначенні пенсії, яким відмовлено у поновленні виплати пенсії з посиланням на п.2.22 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року, так як особа, яка звертається за поновленням виплати пенсії повинна пред'явити паспорт або посвідку на постійне проживання в Україні. Позивач зазначила, що до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі нею було пред'явлено паспорт громадянина України серії НОМЕР_2, виданий 12 квітня 2017 року органом 3DEU2, проте, у відмові відповідач стверджує, що ОСОБА_3 не надала паспорт громадянина України або посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Позивач вказала, що у 1985 році їй було призначено пенсію за віком після досягнення 55 років, про що міститься відмітка у трудовій книжці. 17 травня 2001 року позивач була прийнята на консульський облік Генерального консульства України у Франкфурті-на-Майні, що підтверджується копією паспорту громадянина України для виїзду за кордон.

Ухвалою від 09.10.2018 року прийнято до розгляду вказану позовну заяву та відкрито провадження у справі. Судом ухвалено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено перше судове засідання для розгляду справи по суті на 08 листопада 2018 року о 10:00 год.

Ухвалою від 09.10.2018 року у відповідача витребувано докази.

Під час судового розгляду справи представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі та просив їх задовольнити з викладених у позові підстав.

Представник відповідача проти задоволення позову заперечував. 02.11.2018 року представник відповідача надав письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що позивач не має права на отримання пенсії, тому що при зверненні за призначенням пенсії нею не було надано паспорт громадянина України або посвідку па постійне проживання в Україні. Паспортом позивача для виїзду за кордон підтверджено, що вона постійно проживає у Німеччині. У позивача відсутня реєстрація проживання на території України, як того вимагає норма ст.47 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».

Заслухавши вступне слово представника позивача та представника відповідача, дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив наступні обставини.

Судом встановлено, що ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України та постійно проживає у Німеччині, що підтверджується паспортом громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_2, виданим 12.04.2017 року органом 3DEU2 та дійсним до 12.04.2027 року (а.с. 10).

18.09.2018 року позивач звернулася до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі з заявою про поновлення виплати пенсії з 07.10.2009 року у зв'язку з виїздом на постійне місце проживання до Німеччини (а.с. 12-13).

Рішенням Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі №5102 від 20.09.2018 року ОСОБА_3 відмовлено в призначенні пенсії та зазначено, що при зверненні за призначенням пенсії нею не було надано паспорт громадянина України або посвідку на постійне проживання в Україні. Зазначено, що для вирішення питання призначення пенсії, необхідно надати документ, що підтверджує громадянство України та постійне місце проживання на території України (а.с. 22).

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 24 Конституції України визначено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Тобто, право на отримання пенсії в Україні є конституційним правом громадянина України.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.8 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», право на отримання пенсій із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Згідно з ч.1 ст.44 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Згідно п.2.9 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1), особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Відповідно до п.2.22 Порядку №22-1, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт або документ відповідних органів з місця проживання (реєстрації), у тому числі органів місцевого самоврядування. Іноземці та особи без громадянства подають також посвідку на постійне проживання.

Згідно п.4.2 Порядку №22-1, при прийманні документів орган, що призначає пенсію: 1) перевіряє правильність оформлення заяви, відповідність викладених у ній відомостей про особу даним паспорта та документам про стаж; 2) перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів; 3) перевіряє копії відповідних документів, фіксує й засвідчує виявлені розбіжності (невідповідності).

Відповідно до п.4.7 Порядку №22-1, право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Орган, що призначає пенсію, не пізніше 10 днів після винесення рішення видає або направляє адміністрації підприємства, установи, організації або особі повідомлення про призначення, відмову в призначенні, перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший із зазначенням причин відмови та порядку його оскарження.

Як вбачається з матеріалів справи, за результатами розгляду заяви позивача від 18.09.2018 року та доданих до неї документів, відповідач прийняв рішення №5102 від 20.09.2018 року про відмову в призначенні пенсії.

Відповідно до змісту рішення №5102 від 20.09.2018 року, підставою для відмови у призначенні позивачу пенсії є ненадання паспорту громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні.

Відповідно до ст.5 Закону України "Про громадянство України" документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

Судом встановлено, що позивачем разом із заявою про призначення пенсії та документами був наданий паспорт громадянина України для виїзду за кордон серії НОМЕР_2., згідно з яким позивач є громадянином України та постійно проживає у Німеччині.

Таким чином, позивач, у розумінні Закону України "Про громадянство України", є громадянином України, що підтверджується документом, визначеним у ст.5 цього Закону.

Крім того, частиною 2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" визначено, що реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією України, законами чи міжнародними договорами України, або підставами для їх обмеження.

Зазначені положення ч.2 ст.2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" відповідають принципу верховенства права, яким відповідно до ст.6 КАС України керується суд при вирішенні справи.

Крім того, згідно з ч.2 ст. 6 КАС України і ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у рішенні у справі "Пічкур проти України", яке набрало статусу остаточного 7 лютого 2014 року, зазначив, що право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ дійшов до висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в України, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 рішення).

У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою: статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Також суд враховує рішення Конституційного Суду України №25-рп/2009 від 07.10.2009 року, згідно висновків якого виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку, що посилання відповідача в оскаржуваному рішенні від 20.09.2018 року № 5102 про відмову у призначенні пенсії як на підставу такої відмови - ненадання паспорту громадянина України або посвідки на постійне проживання в Україні, є протиправним, оскільки, як зазначено судом вище, відповідно до п.2.9 Порядку №22-1, особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Так, позивачем разом з заявою про призначення пенсії було надано паспорт громадянина України для виїзду за кордон, згідно з яким позивач є громадянином України та постійно проживає у Німеччині.

Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Таким чином, враховуючи встановлені судом обставини справи, оцінивши докази в їх сукупності та необхідність належного захисту порушених прав позивача, суд вважає за можливе, відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, виходячи за межі позовних вимог, не лише визнати протиправним рішення відповідача, як того просить позивач, а й скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 20.09.2018 року № 5102 "Про відмову в призначенні пенсії", оскільки саме в такий спосіб можливий ефективний захист прав позивача.

Згідно приписів частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки. Призначення (поновлення) пенсії є дискрецією пенсійного органу.

Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - єдиним критерієм здійснення правосуддя є право. Тому завданням адміністративного судочинства завжди є контроль легальності.

З урахуванням викладеного суд вважає необхідним застосувати вимоги ч.4 ст.245 КАС України, якою встановлено, що у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що з метою належного та ефективного захисту прав позивача необхідно зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повторно розглянути заяву № 5102 від 18.09.2018 року про призначення (поновлення) ОСОБА_3 пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

При цьому вимога позивача про зобов'язання відповідача поновити та виплатити ОСОБА_3 пенсію за віком з дати прийняття рішення Конституційного Суду України від 07.10.2009 року №1-32/2009 - не підлягає задоволенню, оскільки оскаржувана відмова в призначенні пенсії ґрунтувалася виключно на ненаданні позивачем паспорта громадянина України, і будь-які інші обставини не були підставою прийняття оскаржуваного рішення №5102.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_3 підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, згідно ч.1 ст.139 КАС України, суд присуджує позивачу всі здійснені ним документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 2, 5-6, 9, 72, 77, 90, ч.1 ст.139, ст.ст. 241-246, п.15.5 ч.1 розділу VII КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 65049, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) до Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а, код ЄДРПОУ 41248812) - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі від 20.09.2018 року № 5102 "Про відмову в призначенні пенсії".

Зобов'язати Центральне об'єднане управління Пенсійного фонду України в м. Одесі повторно розглянути заяву № 5102 від 18.09.2018 року про призначення (поновлення) ОСОБА_3 пенсії за віком, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_3 - відмовити.

Стягнути з Центрального об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Одесі (65121, м. Одеса, вул. Ільфа і Петрова, 4а, код ЄДРПОУ 41248812) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1, 65049, р.н.о.к.п.п. НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири гривні 80 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 03 грудня 2018 року.

Суддя В.В. Андрухів

.