Ухвала суду № 78226527, 22.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

про залишення позовної заяви без розгляду

22 листопада 2018 р. справа № 2040/5999/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Горшкової О.О.,

при секретарі судового засідання - Лук'янчук О.І.,

за участю: позивача - ОСОБА_1, представника відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні питання про залишення позовної заяви без розгляду по адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Начальника Тилу Збройних Сил України про визнання недійсними наказів, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1, звернувсь до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати недійсним наказ Начальника тилу ЗСУ від 4 травня 2000 року №48 про усунення від виконання службових обов’язків начальника 74 Центру забезпечення пальним полковника ОСОБА_1;

- визнати недійсним наказ Начальника тилу ЗСУ від 17 травня 2000 року №021 про звільнення з посади і зарахування в розпорядження НТ ЗСУ начальника 74 Центру забезпечення пальним полковника ОСОБА_1

У судовому засіданні 22.11.2018 року судом поставлено на обговорення клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, у зв'язку з пропущенням позивачем строків звернення до суду. Так, відповідач, обґрунтовуючи своє клопотання зазначив, що оскільки спірні правовідносини стосуються питання поновлення на службі, то згідно ст. 122 КАС України за скаржником закріплено місячний строк звернення до суду з метою реалізації права на оскарження наказів про звільнення зі служби. Однак, ОСОБА_1 будучи безпосередньо зацікавленим в результаті кримінального провадження, відкритого стосовно нього за ознаками кримінальних правопорушень передбачених ч.2 ст. 192, ч.2 ст. 366, ч.2 ст. 364 КК України, а саме з моменту прийняття постанови про закриття кримінального провадження від 18.09.2017 року до червня 2018 року (дати повідомлення військової прокуратури Харківського гарнізону) не звертався до суду за захистом своїх прав з метою оскарження наказів Начальника тилу ЗСУ від 4 травня 2000 року та № 48 від 17 травня 2000 року №021. Представник відповідача звернув увагу суду, що протягом 10 місяців ні яким чином не цікавився на якій стадії перебуває кримінальне провадження, доказів того, що позивач з вересня 2017 року звертався до військової прокуратури Харківського гарнізону з метою отримання рішення по кримінальному провадженні позивачем також не надано та не вказано об'єктивних, непереборних причин, які унеможливлювали отримання вказаного рішення з вересня 2017 року. З огляду на зазначене, представник відповідача вважає, що позивачем пропущений строк звернення до суду із даним позовом без поважних причин, а тому просив залишити позов без розгляду.

Позивач заперечував проти задоволення клопотання відповідача та в своєму клопотанні про поновлення строків звернення до суду вказав, що згідно ч.2 ст. 122 КАС України встановлюється 6-місячний термін звернення до суду. Так, як на підставу поновлення строків звернення до суду із даним позовом позивач вказує на те, що карна справа стосовно ОСОБА_1 знаходилась в провадженні слідчих органів від травня 2000 року по вересень 2017 року та лише 26 червня 2018 року з військової прокуратури ОСОБА_1 отримав копію постанови про закриття кримінального провадження. Таким чином, позивач вважає, що вказані обставини є поважними причинами пропуску строків звернення до суду, оскільки саме з 26 червня 2018 року, як вважає позивач набув можливості звернення до суду із даним позовом.

Суд, надаючи оцінку обставин пропуску позивачем строку звернення до суду з вересня 2017 року на відповідність вимогам ст. 99 КАС України (в редакції КАС України, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин), суд зазначає наступне.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 99 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Слід зауважити, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Тобто, чинне законодавство, обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

При цьому, суд зазначає, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для особи на вчинення певних дій (у даному випадку - на подання позову до суду). Оскільки дане поняття за своєю суттю є оціночним, суд у кожному конкретному випадку має надати правову оцінку відповідним обставинам та, як наслідок, визначити, чи можуть такі обставини бути визнані поважними.

Разом з тим, законодавством не встановлено перелік випадків, які можуть розцінюватись судом, як поважні причини пропуску строків, тому суд в кожній конкретній справі з врахуванням всіх обставин самостійно визначає поважність таких причин. Проте, на переконання суду, це мають бути об'єктивні обставини, які не залежать від волевиявлення сторони та пов'язані з труднощами, що заважали звернутись до суду у межах встановленого строку.

Поважними причинами пропущення строку є причини, які не залежать від волі позивача та виключають (ускладнюють) можливість його звернення до суду з адміністративним позовом у визначений законом строк.

Вирішення судом питання про наявність або відсутність підстав для визнання причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними в конкретній справі залежить від вказаних у позовній заяві причин, підтверджених відповідними доказами, та доданих до неї матеріалів.

Так у постанові Верховного Суду України від 06.12.2016 (справа п/800/9/16) зазначено, що у розумінні статті 100 КАС України (в редакції кодексу, що був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) поважними причинами пропуску строку звернення до адміністративного суду є наявність обставин, які створили об'єктивні перешкоди для звернення особи з адміністративним позовом і подолання яких для цієї особи було неможливим або ускладненим.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (ратифіковано Україною 17.07.1997) визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Водночас, як зазначив Європейський Суд з прав людини в ухвалі щодо прийнятності заяви від 30.08.2006 (справа «Каменівська проти України»), «право на звернення до суду, одним з аспектів якого є право доступу до суду не є абсолютним, воно може бути обмеженим. Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані».

Отже, за практикою Європейського Суду з прав людини право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, у тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа «Стаббігс на інші проти Великобританії», справа «Девеер проти Бельгії»).

Також у пункті 47 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Устименко проти України» заява № 32053/13 від 29.01.2016, зазначено, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення. У кожному випадку національні суди повинні встановити, чи виправдовують причини поновлення строку оскарження втручання у принцип resjudicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів стосовно часу або підстав для поновлення строків.

Таким чином, для вирішення питання про наявність або відсутність пропуску строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з'ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебував на військовій службі з 1995 року по 2000 рік, виконуючи обов'язки командира в/ч А5112 м. Харків.

Як вбачається зі змісту адміністративного позову, в квітні 2000 року була призначена комісія для проведення позапланової повної документальної ревізії господарської діяльності.

Наказом Начальника тилу ЗСУ від 4 травня 2000 року №48 ОСОБА_1 усунено від виконання службових обов’язків начальника 74 Центру забезпечення пальним полковника за недбале ставлення до виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, незаконну передачу пального стороннім особам.

Наказом Начальника тилу ЗСУ від 17 травня 2000року №021 ОСОБА_1 звільнено із займаної посади і зараховано в розпорядження НТ ЗСУ начальника 74 Центру забезпечення пальним.

У травні 2000 року у відношенні полковника ОСОБА_1 порушено карну справу, в результаті чого під час проведення слідства полковник ОСОБА_1 в період з жовтня 2000 року по березень 2001 року утримувався у слідчому ізоляторі.

Супровідним листом від 26.06.2018 року № 24-4253 Військовою прокуратурою Харківського гарнізону направлено на адресу ОСОБА_1 постанову про закриття кримінального провадження № 42013220750000009 від 12.02.2013 року.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, на які посилається позивач, як на поважні причини пропуску строку звернення до суду, суд враховує, що позивач в період з жовтня 2000 року по березень 2001 року утримувався у слідчому ізоляторі, однак спірні накази прийнято в травні 2000 року, тобто майже за 6 місяців до моменту направлення ОСОБА_1 у слідчий ізолятор, що, в свою чергу вказує на наявність достатнього періоду часу для реалізації свого права на оскарження спірних наказів.

При цьому, як зазначає сам позивач у адміністративному позові, позивач був обізнаний про відсторонення його від займаної посади внаслідок реалізації спірних наказів, що також додатково підтверджується власноручними записами позивача на листі Начальника тилу Збройних сил України на адресу полковника запасу ОСОБА_1 від 04.09.2003 року № 133/12/164.

Отже, навіть з урахуванням часу перебування ОСОБА_1 у слідчому ізоляторі, позивач з квітня 2001 року (після виходу зі слідчого ізолятора), враховуючи обмежені строки звернення до суду в порядку ст. 99 КАС України (в редакції, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин) мав можливість звернутись до суду з відповідним позовом про скасування спірних наказів, оскільки відпали обставини, які об’єктивно позбавляли та обмежували позивача у можливості реалізувати своє право на судовий захист.

Позивач в своєму клопотанні як на підставу поновлення строків звернення до суду на те, що лише 26 червня 2018 року з військової прокуратури ОСОБА_1 отримав копію постанови про закриття кримінального провадження від 17 вересня 2017 року та з цього моменту позивач отримав можливість оскарження спірних наказів Начальника тилу ЗСУ від 4 травня 2000 року та № 48 від 17 травня 2000 року №021.

Тобто, ОСОБА_1, стосовно якого і було відкрито кримінальне провадження за № 42013220750000009 від 12.02.2013 року та, який був особливо зацікавлений в процесі та в результаті вирішення справи, усвідомлюючи можливість настання для нього наступних негативних наслідків, зважаючи на те, що постанова про закриття кримінального провадження прийнята 18 вересня 2017 року, не надав суду жодних доказів, які б підтверджували намагання позивача дізнатись про хід кримінального провадження, звернутись до відповідного суб'єкта владних повноважень із запитами/листами особисто або через уповноваженого представника з метою з'ясування результатів кримінального провадження та отримання відповідного рішення, що фактично спростовує сам факт особистої зацікавленості позивача у захисті своїх прав та законних інтересів.

Натомість, позивачем не надано до суду жодних доказів, які б підтверджували наявність об'єктивних, істотних та непереборних причин, що заважали позивачу реалізувати своє право на звернення до суду із даним позовом щодо оскарження спірних наказів з вересня 2017 року по червень 2018 року, зважаючи на те, що спірні рішення суб'єкта владних повноважень стосуються проходження позивачем військової служби, до якої законодавцем висунуто особливі вимоги, а Кодексом адміністративного судочинства України обмежено строк на подання адміністративних позовів щодо вказаної категорії справ в один місяць.

Водночас, суд зазначає, що вказані позивачем обставини не звільняють його від необхідності дотримання вимог Кодексу адміністративного судочинства України стосовно врахування обмежених строків звернення до суду із адміністративним позовом, у разі якщо зацікавлена особа бажає та має намір оскаржити рішення суб'єкта владних повноважень.

При цьому, суд звертає увагу, що кожна особа повинна сумлінно користуватись наданими законодавцем правами та, водночас, уникати зловживання такими правами, усвідомлюючи необхідність дотримання принципу правової визначеності, який визначає зміст і спрямованість діяльності держави.

При цьому, суд, з метою уникнення обмеження на захисту порушених прав, свобод чи інтересів особи, враховує, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення їх прав, свобод чи інтересів.

Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому “повинна” слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо: особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Водночас, суд звертає увагу на те, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Чинне законодавство обмежує право особи на звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів певним строком. Це насамперед обумовлено специфікою спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Вказана правова позиція також узгоджується з правовою позицією Верховного суду України, яка викладена в постанові від 11.04.2018 року по справі № 826/13046/16.

Статтею 88 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України», який в даному випадку є спеціальним законом ще регулює спірні правовідносини між позивачем та відповідачем, де чітко зазначено, що військовослужбовець, який вважає, що не вчинив правопорушення, має право протягом місяця з часу накладення дисциплінарного стягнення подати скаргу старшому командирові або звернутися до суду у визначений законом строк.

Тобто строк звернення до суду у спірних правовідносинах є спеціальним.

Відповідно до вимог ст. 97 Закону України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» чітко передбачено, що про накладені дисциплінарні стягнення військовослужбовцям може бути оголошено особисто, у письмовому наказі (розпорядженні), на нараді чи перед строєм військовослужбовців, які мають військові звання (обіймають посади) не нижче за військове звання (посаду) військовослужбовця, який вчинив правопорушення.

При вирішенні вказаного питання, судом враховується те, що постанову про закриття кримінального провадження № 42013220750000009 від 12.02.2013 року позивачу було направлено супровідним листом від 26.06.2018 року № 24-4253, однак наведені в заяві про усунення недоліків позовної заяви обставини пропуску звернення до суду не є поважними, об’єктивно непереборними, істотними та такими, що перешкоджали позивачу звернутись до суду за захистом своїх прав та оскаржити рішення відповідача, як починаючи з квітня 2001 року, навіть зважаючи на перебування в слідчому ізоляторі з жовтня 2000 року по березень 2001 року, так і починаючи з вересня 2017 року (коли була прийнята постанова про закриття кримінального провадження стосовно ОСОБА_1О.), та коли позивач мав змогу дізнатись про хід кримінального провадження, звернутись до відповідного суб'єкта владних повноважень із запитами/листами особисто або через уповноваженого представника з метою з'ясування результатів кримінального провадження та отримання відповідного рішення.

Зважаючи на вищезазначені обставини, суд приходить до висновку, що позивач наданим йому правом щодо оскарження вище перелічених наказів до вищого командування, або до суду, як це передбачено нормами ст. 88 ЗУ «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» не скористався, оскаржувані накази йому доводились до відома особисто і про існування таких позивач знав, а отже, суд приходить висновку, що позивачем пропущено строк звернення до адміністративного суду.

Будь-яких інших підстав для визначення причин пропуску строку звернення до адміністративного суду поважними позивачем не зазначено, а судом не знайдено, у зв'язку із чим в задоволенні клопотання позивача про поновлення строку звернення до суду слід відмовити, а позовну заяву слід повернути позивачу.

Відповідно до частин першої та другою статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Таким чином, враховуючи істотний пропуск позивачем строку звернення до суду та відсутність будь-яких обґрунтованих підстав для визнання причин пропуску поважними, суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосування ч. 1 ст. 121 КАС України.

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 240 КАС України суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду, зокрема, з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 122, 123, 183, 240, 243, 246, 248, 256, 370 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Відмовити позивачу у задоволенні клопотання про поновлення пропущених строків звернення до суду по адміністративній справі № 2040/5999/18 за позовом ОСОБА_1 до Начальника Тилу Збройних Сил України про визнання недійсними наказів.

Задовольнити клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду по справі № 2040/5999/18 за позовом ОСОБА_1 до Начальника Тилу Збройних Сил України про визнання недійсними наказів.

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Начальника Тилу Збройних Сил України про визнання недійсними наказів - залишити без розгляду.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду через Харківський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного оскарження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Повний текст ухвали виготовлено 27 листопада 2018 року.

Суддя Горшкова О.О.