Рішення № 78222129, 19.09.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 вересня 2018 року Справа № 0440/4968/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді при секретарі судового засідання ОСОБА_1 ОСОБА_2 розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за адміністративним позовом Комунального підприємства “Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства” Нікопольської міської ради до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0090351214 від 25.04.2018р., -

ВСТАНОВИВ:

26.06.2018р. Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради звернулося з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області та просить скасувати податкове повідомлення-рішення №0090351214 від 25.04.2018р.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем було проведено перевірку позивача за результатами якої був складений акт №17824/4-36-12-14/03341339 від 10.04.2018р. на підставі якого було прийняте оспорюване податкове повідомлення-рішення внаслідок якого за порушення позивачем п.57.1 ст.57, п.203.2 ст.203 ПК України нараховано штраф у розмірі 20% за платежем податок на додану вартість у сумі 188 352,27 грн. Позивач просить скасувати вищенаведене оспорюване податкове повідомлення-рішення, оскільки відповідачем при прийнятті цього рішення не було враховано норми чинного законодавства, зокрема Закон України від 21.10.2004р. №2103-ІУ щодо першочергової оплати праці працівників, а всі інші платежі повинні здійснюватися після виконання зобов’язань щодо оплати праці, норми ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», якою передбачено, що у разі зміни цін/тарифів на оплату послуг, які призвели до непередбачуваних витрат виконавців/виробників цих послуг центральні органи повинні відшкодовувати такі збитки у відповідності до механізму погашення такої заборгованості за постановами Кабінету Міністрів України, проте з боку державних органів взаєморозрахунки проводяться несвоєчасно, що, в свою чергу, призводить до несвоєчасного надходження коштів в рахунок погашення заборгованості, зазначене відбувається не з вини позивача та у зв’язку з наведеним позивач не мав можливості проводити своєчасно сплату податкового зобов’язання з податку на додану вартість внаслідок чого утворилась заборгованість, на яку було нараховано штраф за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням. Також позивач посилається і на те, що субвенції з державного бюджету по відшкодуванню пільг та субсидій підприємство отримує тільки після 25 числа місяця наступного за звітним, що призводить до недостатності оборотних коштів у позивача, а тому вважає, що внаслідок незаконного застосування штрафу підприємству позивача будуть нанесені збитки, що суттєво погіршує фінансове становище підприємства та унеможливлює своєчасне та у повному обсязі виконання зобов’язань перед Нікопольською ОДПІ ГУ ДФС у Дніпропетровській області.

10.09.2018р. відповідачем було надано відзив на позов, у якому відповідач проти даного адміністративного позову заперечував, просив у його задоволенні відмовити посилаючись на те, що контролюючим органом було проведено камеральну перевірку з питань своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість позивача за податковими деклараціями з ПДВ за лютий-березень 2017р. за результатами якої 10.04.2018р. був складений акт за №17824/4-36-12-14/03341339 та встановлено порушення п.50.1 ст.50, п.57.1 ст.57, п.203.2 ст.203 ПК України в частині несвоєчасності сплати узгодженої суми грошових зобов’язань з податку на додану вартість, що стало підставою для прийняття контролюючим органом оспорюваного податкового повідомлення рішення та застосування до позивача штрафу за наведене порушення на підставі п.126.1 ст.126 ПК України. З огляду на викладене, відповідач вважає вимоги позивача безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Позивач свого представника в судове засідання не направив, проте, засобами електронного зв’язку 10.09.2018р. та 19.09.2018р. надіслав на адресу суду заяву, у якій просив розглянути справу без участі представника позивача за наявними у справі доказами, що підтверджується відповідними копіями заяв (а.с.25-26,37-38).

19.09.2018р. представник відповідача подав до канцелярії суду заяву, у якій просив здійснити розгляд цієї справи без участі представника відповідача у письмовому провадженні (а.с.39).

У відповідності до вимог ч.3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Враховуючи наведене, та те, що позивач та відповідач подали заяви, в яких просили здійснювати розгляд справи без участі їх представників у письмовому провадженні, строки розгляду справи, встановлені ст. 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності представника позивача та відповідача за наявними у суду матеріалами виходячи з вимог ч.3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України.

У відповідності до вимог ч.4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу, розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом у ході судового розгляду справи встановлені наступні обставини у справі.

Комунальне підприємство «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради зареєстровано як юридична особа за адресою: Дніпропетровська область, м. Нікополь, вул. Перспективна, буд.180, перебуває на обліку у Нікопольській ОДПІ Головного управління ДФС у Дніпропетровській області, є платником ПДВ з 08.07.1997р., що підтверджується матеріалами справи та відомостями, наведеними в акті перевірки від 10.04.2018р. (а.с. 28).

10.04.2018р. посадовими особами контролюючого органу була проведена камеральна перевірка позивача з питання своєчасності сплати узгодженої суми податкового зобов’язання з податку на додану вартість по податкових деклараціях з ПДВ за лютий - березень 2017р. за результатами якої було складено акт №17824/4-36-12-14/03341339 від 10.04.2018р. за висновками якого було встановлено порушення позивачем вимог п.57.1 ст.57, п.203.2 ст.203 ПК України в частині несвоєчасної сплати узгодженої суми податкового зобовязання з податку на додану вартість із граничним терміном сплати до 30.03.2017р., які фактично були сплачені у березні 2018р., тобто з затримкою більше 30 календарних днів на загальну суму ПДВ 941761,35 грн., загальна сума штрафу із якої становить 188352,27 грн., що підтверджується копією змісту відповідного акту перевірки (а.с. 28-30).

На підставі вищевказаного акту перевірки, контролюючим органом 25.04.2018р. було прийнято податкове повідомлення-рішення №0090351214 форми «Ш» за яким до позивача застосовано штраф у розмірі 20 відсотків від суми грошового зобов’язання несвоєчасно сплаченого – 941761,35 грн. на підставі абз.3 п.126.1 ст.126 ПК України у загальній сумі 188352,27 грн. (а.с. 5).

Позивач оспорює вказане вище податкове повідомлення-рішення, просить його скасувати посилаючись на те, що при прийнятті оспорюваного податкового повідомлення-рішення контролюючим органом не враховано, що в першочерговому порядку підприємство повинно здійснювати платежі з оплати праці своїх працівників, субвенції по відшкодуванню пільг та субсидій з державного бюджету відшкодовуються центральними органами виконавчої влади несвоєчасно, що призвело до недостачі оборотних коштів, скрутного становища позивача внаслідок чого у підприємства позивача утворилася заборгованість по сплаті податків до бюджету та застосування відповідачем штрафних санкцій на вказану заборгованість наносить збитки підприємству позивача. Позивач вважає, що контролюючим органом не було враховано під час прийняття оспорюваного рішення положення Закону України від 21.10.2004р. №2103-ІУ та п.8 ст. 31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Дослідивши матеріали справи, з’ясувавши обставини справи, перевіривши доводи та давши їм належну правову оцінку, проаналізувавши норми чинного законодавства України, оцінивши їх у сукупності, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, виходячи з наступного.

Підпунктом 16.1.4 п.16.4 ст. 16 Податкового кодексу України визначено, що платник податків зобов'язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Згідно до вимог ст.36 вказаного Кодексу, податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов'язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов'язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов'язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов'язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Статтею 31 вказаного Кодексу встановлено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

Строк сплати податку та збору обчислюється роками, кварталами, місяцями, декадами, тижнями, днями або вказівкою на подію, що повинна настати або відбутися.

У відповідності до вимог п.38.1 ст.38 Податкового кодексу України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Пунктом 57.1 ст.57 Податкового кодексу України передбачено, що платник податків зобов’язаний самостійно сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно п.203.1, п.203.2 ст.203 ПК України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Сума податкового зобов’язання, зазначена платником податку в поданій ним податковій декларації, підлягає сплаті протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Згідно п.126.1 ст.126 ПК України встановлено, що у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов’язання протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов’язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

З аналізу вказаних норм податкового законодавства можна дійти висновку, що декларації з податку на додану вартість подаються платником такого податку щомісячно протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця, а відповідно, сплата податку на додану вартість, відображеного у такій податковій декларації, повинна здійснюватися платником податку протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, встановленого для подання такої податкової декларації, при цьому, наведеними нормами податкового законодавства встановлена і відповідальність за несвоєчасну сплату вказаних грошових зобов’язань у вигляді накладення на такого платника штрафних санкцій у розмірі, визначеному п.126.1 ст.126 ПК України.

Тобто, з урахуванням вищенаведених норм податкового законодавства, позивач як платник податку на додану вартість, зобов’язаний був подати податкову декларацію з ПДВ за лютий 2017р у строк до 20.03.2017р., а, відповідно, сплатити суму самостійно нарахованого грошового зобов’язання з ПДВ у граничний строк до 30.03.2017р. включно; за березень 2017р. позивач зобов’язаний був подати податкову декларацію з ПДВ у строк до 20.04.2017р., та сплатити суму самостійно нарахованого грошового зобов’язання з ПДВ у граничний строк до 30.04.2017р.

Однак, як видно із наявних в матеріалах справи документів, позивачем була подана відповідна податкова декларація з податку на додану вартість №9043720515 за лютий 2017р. - 17.03.2017р., проте сума грошового зобов’язання з податку на додану вартість не була позивачем сплачена до бюджету у строк до 30.03.2017р., відповідних доказів сплати (платіжних доручень, виписок банку) позивачем суду не надано.

Навпаки, матеріали справи свідчать про те, що позивачем узгоджені податкові зобов’язання з податку на додану вартість за лютий 2017р. сплачено лише через рік після подання податкової декларації з ПДВ, при цьому, сплата платежів відбувалася частинами з простроченням на 347, 342, 341, 340 календарних днів, а саме: платежі здійснені у період з 05.03.2018р. по 12.03.2018р., тобто з порушеннями граничних термінів сплати, встановлених вищенаведеними нормами податкового законодавства, що підтверджується змістом копії акту перевірки від 10.04.2018р. (а.с. 29).

Вказані відомості щодо несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов’язання з податку на додатку вартість за лютий 2017р. позивачем жодними доказами не спростовані.

Також матеріалами справи підтверджують і те, що позивачем була подана податкова декларація з податку на додану вартість №9070277130 за березень 2017р. – 20.04.2017р., проте, сума грошового зобов’язання з податку на додану вартість не була позивачем сплачена до бюджету у строк до 30.04.2017р., відповідних доказів сплати (платіжних доручень, виписок банку) позивачем суду не надано.

Навпаки, із матеріалів справи видно, що позивачем узгоджені податкові зобов’язання з податку на додану вартість за березень 2017р. сплачено лише через рік після подання податкової декларації з ПДВ, при цьому, сплата платежів відбувалася частинами з простроченням на 341, 340, 339, 338, 337, 334, 333, 332, 331, 330, 327, 326, 325, 324, 323, 320, 319, 318, 317, 316 календарних днів, а саме: платежі здійснені позивачем у період з 12.03.2018р. по 06.04.2018р., тобто з порушенням граничних термінів сплати, встановлених вищенаведеними нормами податкового законодавства, що підтверджується змістом копії акту перевірки від 10.04.2018р. (а.с. 29).

Вказані відомості щодо несвоєчасної сплати узгодженого грошового зобов’язання з податку на додатку вартість за березень 2017р. позивачем жодними доказами не спростовані.

Приймаючи до уваги викладене та аналізуючи вищенаведені обставини у сукупності із нормами вищенаведеного податкового законодавства, суд приходить до висновку про те, що факт несвоєчасної сплати позивачем самостійно узгодженого податкового зобов’язання за лютий-березень 2017р. із затримкою сплати від 316 до 347 календарних днів підтверджується вищенаведеними доказами, а тому висновки контролюючого органу про порушення позивачем вимог п.57.1 ст.57, ст.203 ПК України та застосування до позивача штрафу за несвоєчасну сплату самостійно визначеної суми узгодженого грошового зобов’язання за оспорюваним податковим повідомленням-рішенням відповідають вимогам податкового законодавства, оскільки саме до повноважень контролюючого органу віднесено застосування до платників податків штрафів за порушення правил сплати та строків сплати сум узгоджених грошових зобов’язань на підставі ст.126 ПК України.

Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об’єктивному дослідженні.

Частина 2 ст. 77 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.

В той же час, і частина 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України покладає обов’язок на позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги та заперечення.

Проте, позивачем у ході судового розгляду справи на вимогу суду не було надано жодних доказів (платіжних доручень або виписок банку), які б свідчили про сплату позивачем суми узгодженого грошового зобов’язання по деклараціях з ПДВ за лютий 2017р. у строк до 30.03.2017р., за березень 2017р. – у строк до 30.04.2017р., що виключає можливість висновку щодо протиправності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням проаналізованих вищевикладених обставин у справі та аналізу норм вказаного вище податкового законодавства.

Є безпідставними посилання позивача як на підставу для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення на те, що контролюючим органом не було враховано при його прийнятті норми Закону України від 21.10.2004р. № 2103-ІУ щодо забезпечення у першочерговому порядку виплати заробітної плати працівникам підприємства, норми п.8 ст.31 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», за яким центральні органи виконавчої влади несвоєчасно відшкодовують понесені позивачем збитки, що призводить до недостачі коштів для сплати податків, з огляду на те, що наведені доводи не звільняють позивача від сплати грошового зобов’язання у встановлені законодавством строки, а, відповідно, не звільняють і від застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасну сплату грошових зобов’язань з податку на додану вартість за нормами ст. 126 Податкового кодексу України.

Також і доводи позивача про скрутне фінансове становище підприємства позивача не можуть бути підставами для не застосування до нього штрафних санкцій за несвоєчасну сплату самостійно визначених грошових зобов’язань за нормами податкового законодавства України, у тому числі і за нормами ст. 126 ПК України, оскільки вказана норма не містить таких виключень.

Разом з тим, відповідачем наведено достатньо підстав та надано докази, які свідчать про обґрунтованість прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення з урахуванням встановлених фактів порушень позивачем вимог податкового законодавства щодо несвоєчасної сплати грошових зобов’язань з ПДВ за лютий-березень 2017р. згідно до вимог ст.ст.57, 203 ПК України.

При цьому, при прийнятті судового рішення у даній справі судом враховується і те, що позивач у позові сам підтверджує факт наявності у нього заборгованості зі сплати податку на додану вартість, що уже не може свідчити, при таких обставинах, про протиправність чи необґрунтованість прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення суб’єктом владних повноважень.

Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Приймаючи до уваги викладене та перевіривши дії відповідача з приводу правомірності прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення від 25.04.2018р., суд приходить до висновку про те, що оспорюване рішення прийняті відповідачем у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, обґрунтовано, з урахуванням всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Статтями 6,7 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права відповідно до якого вирішує справи відповідно до Конституції України та законів України.

За викладеного, суд приходить до висновку про відсутність обґрунтованих правових підстав для задоволення даного адміністративного позову, а тому у задоволенні позову позивачеві слід відмовити.

З урахуванням того, що позов не підлягає задоволенню, судові витрати слід покласти на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Керуючись ст.ст. 2-10, 11,12, 47, 72-77,94,122,132,139,193,241-246,250,251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні адміністративного позову Комунального підприємства «Нікопольське виробниче управління водопровідно-каналізаційного господарства» Нікопольської міської ради до Головного управління ДФС у Дніпропетровській області про скасування податкового повідомлення-рішення №0090351214 від 25.04.2018р. – відмовити повністю.

Судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем покладаються на позивача згідно до вимог ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду може бути оскаржено до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги до суду першої інстанції протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення, або протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення (у разі оголошення в судовому засіданні лише вступної та резолютивної частини рішення) відповідно до вимог ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України та у порядку, встановленому п.п.15.1 п.15 Розділу УІІ Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя ОСОБА_1