Рішення № 78221154, 26.11.2018, Царичанський районний суд Дніпропетровської області

УКРАЇНА

Справа № 196/1278/18

№ провадження 2/196/497/2018

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року смт.Царичанка

Царичанський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої - судді Гудим О.М.

за участю секретаря - Шевченко Т.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в смт.Царичанка Дніпропетровської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради Дніпропетровської області, ОСОБА_2 районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай),

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 селищної рада Дніпропетровської області, ОСОБА_2 районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай).

В обґрунтування позовних вимог вказав, що відповідно до записів в трудовій книжці колгоспника №318, виданої 10.11.1983 року, він працював в колгоспі «Україна».

Відповідно до архівного витягу з протоколу №13 засідання правління колгоспу «Україна» від 07.07.1980 року його прийняли в члени колгоспу, тобто саме 07.07.1980 року.

Відповідно до архівного витягу з протоколу №10 засідання правління КСП «Україна» від 25.07.1996 року його виключили з членів КСП.

Відповідно до історичної довідки №412 від 04.05.2018 року колгосп «Україна» було реорганізовано в КСП «Україна» на підставі загальних зборів колгоспника 31.01.1995 року, а потім КСП «Україна» реорганізовано в ТОВ «Дружба», яке було ліквідовано.

Землі, належні КСП «Україна», відповідно до Указу Президента України від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» були розпайовані між членами КСП «Україна». Керівництвом було складено Список, який додається до Державного акту на право колективної власності на землю КСП «Україна». Державний акт на право колективної власності на землю КСП «Україна» серії ДП №000002 було зареєстровано за №2 від 26.07.1995 року.

Таким чином, на час проведення реформи він був членом колгоспу «Україна» та членом КСП «Україна» і працював в ньому.

З 1988 року він потребує постійного лікування в зв’язку з хронічним захворюванням на бронхіт, при психоемоційних та фізичних навантаженнях у нього трапляються приступи задухи, німіють руки, судоми стягують тіло і тому він намагається уникати стресові ситуації.

На засіданнях правління колгоспу та КСП, де проводилось розпаювання, він не був присутній через хворобу. Коли він звернувся до юриста КСП «Україна», то йому було повідомлено, що списки пайщиків вже складено та затверджено, його в них не має і взагалі він не має права на земельну частку (пай).

З часом стан його здоров’я погіршувався і він потребував постійного і тривалішого лікування. В жовтні 2013 року йому було встановлено ІІІ групу інвалідності.

На початку 2018 року він дізнався, що відновити його порушено право на земельну частку (пай) можливо в судовому порядку для чого потрібно зібрати відповідні документи.

Згідно з вимогами п.п.2, 5 Указу Президента України від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», право на земельну частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю.

Видача громадянам сертифікатів на право на земельну частку (пай) єдиного в Україні зразка та їх реєстрація провадяться відповідною районною державною адміністрацією.

22.03.2018 року в ОСОБА_2 райдержадміністрації він отримав відповідь, що в Книзі реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КСП «України» сертифікат на його ім’я не значиться.

У відділі у ОСОБА_2 районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області отримав відповідь, що він є в списках під №172, нормативна грошова оцінка земельної частки (пай) по Бабайківській сільській раді (колишнє КСП «Україна) становить 159252 грн.

В ОСОБА_2 селищній раді він отримав довідку №73 від 14.08.2018 року щодо наявності земельних ділянок на місцевості по колишньому КСП «Україна» на території колишньої Бабайківської сільської ради, виділення яких можливе лише за рішенням суду.

Про порушене своє право він дізнався лише в 2018 році, через тривалу хворобу та довіряючи керівництву КСП «Україна» він не перевірив неправдиву інформацію щодо відсутності в нього права на земельну частку (пай), а тому і не звертався до суду до 2018 року.

В зв’язку з вищевикладеним та посилаючись на норми ст.55 Конституції України, ст.ст.26, 257, 267, 261 ЦК України, Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв), Указу Президента України «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям», прохає суд поновити строк встановлений для звернення до суду за захистом порушеного права та визнати за ним право на право на земельну частку (пай), розміром 4,28 умовних кадастрових гектар без визначення меж частки в натурі (на місцевості), які перебували у колективній власності колишнього КСП «Україна» на території колишньої Бабайківської сільської ради.

Позивач ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю та пояснив, що строк позовної давності, встановлений для звернення до суду за захистом порушеного права, він пропустив з поважної причини, оскільки під час проведення розпаювання юрист КСП "Україна" повідомив, що він не включений до Списку і взагалі не має права на земельну частку (пай). Після чого, лише в жовтні 2015 року від ОСОБА_3 дізнався, що він є в Списках на розпаювання, що також пізніше підтвердив і ОСОБА_4, з яким він працював в колгоспі. Останній йому повідомив, що він отримав пай, а також в судовому порядку відновили право і його дружини на пай. В серпні 2018 року звернувшись в Держгеокадастр він дізнався, що дійсно є в Списках по розпаюванню по КСП "Україна", після чого звернувся до суду з даним позовом. Через тривалу хворобу та необхідність постійно лікуватися він не мав можливості звернутися раніше до суду за захистом свого порушеного права.

Представник позивача ОСОБА_1 – ОСОБА_5 в судовому засіданні заявлені позивачем позовні вимоги підтримала повністю.

Представник відповідача ОСОБА_2 селищної ради Дніпропетровської області - ОСОБА_6 в судовому засіданні позовні вимоги визнала та не заперечувала проти їх задоволення.

Представник відповідача ОСОБА_2 райдержадміністрації – ОСОБА_7 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, пояснивши, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, так як позивачем пропущено строк позовної давності з причин, які не є поважними, оскільки позивач не був позбавлений можливості взнати про своє порушене право, але ним не скористався в строк, встановлений законом.

Свідок ОСОБА_3 в судовому засіданні показав, що дійсно в жовтні 2015 року повідомив ОСОБА_1 про те, що він також є в Списках по розпаюванню.

Свідок ОСОБА_4 в судовому засіданні пояснив, що з позивачем ОСОБА_1 разом працювали в колгоспі (КСП) "Україна" і дійсно при розмові з останнім в 2017 року повідомив йому, що оскільки вони працювали разом на час розпаювання, то і ОСОБА_1 має право на пай.

Суд, заслухавши сторони, пояснення свідків, перевіривши матеріали справи, вивчивши всі надані по справі докази та даючи їм оцінку у їх сукупності, вважає, що позов підлягає задоволенню за слідуючих підстав.

Згідно ст.13 ч.1 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.1 ст.81 ЦПК України).

В даному випадку у судовому засіданні відповідно до норм ч.1 ст.81 ЦПК України встановлено наступне.

Відповідно до копії архівного витягу з протоколу №13 засідання правління колгоспу "Україна" від 07 липня 1980 року ОСОБА_1 за його заявою рекомендовано загальними зборами колгоспників прийняти в члени колгоспу (а.с.13).

Згідно з копією архівного витягу з протоколу №10 засідання правління КСП "Україна" від 25 липня 1996 року рекомендовано загальними зборами колгоспників виключити з членів КСП ОСОБА_1 (а.с.14).

Відповідно до історичної довідки архівного відділу ОСОБА_2 райдержадміністрації від 04.05.2018 року №1112 колгосп "Україна" реорганізовано в КСП "Україна" на підставі загальних зборів колгоспників від 31.01.1995 року протокол №1. КСП "Україна" реорганізовано в ТОВ "Дружба", яке стало його правонаступником згідно протоколу загальних зборів КСП "Україна" (залишкового) від 05 червня 2000 року №1 (а.с.15).

Відповідно до довідки відділу у ОСОБА_2 районі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області від 27 серпня 2018 року за №12/148-18 ОСОБА_1 рахується за номером 172, розмір земельної частки (паю) становить 4,28 умовних кадастрових гектар, нормативна грошова оцінка земельної частки (паю) по Бабайківській сільській раді (колишнє КСП "Україна") станом на 01.01.2018 року становить 159252 грн. (а.с.17).

Листом від 22 березня 2018 року за вих.№01-72-622/0/384-18 ОСОБА_2 райдержадміністрації позивачу було повідомлено про відсутність на його ім’я сертифікату в книзі реєстрації сертифікатів на земельний пай членів КСП "Україна" (а.с.16).

Відповідно до довідки виконавчого комітету ОСОБА_2 селищної ради Дніпропетровської області від 14.08.2018 року за №73 на території бувшої Бабайківської сільської ради є земельні ділянки (не витребувані та невизначені паї) із земель колективної власності бувшого КСП «Україна» для виділення в натурі по рішеннях суду (а.с.18).

Крім цього, вивченням матеріалів справи та в судовому засіданні встановлено, що позивач був виключений із списків з членів КСП "Україна" 25 липня 1996 року (а.с.14). При цьому, юристом КСП "Україна" позивачу було повідомлено, що він не включений в Список для одержання паю, оскільки взагалі не має права на пай. Таким чином, позивач юристом та керівництвом КСП "Україна" був введений в оману щодо відсутності в нього права на право на земельну частку (пай). Позивач дізнався про те, що він включений до списку Державного акту на право колективної власності на землю по колишньому КСП «Україна» Бабйківської сільської ради від ОСОБА_3 в жовтні 2015 року, який працював з позивачем та отримав сертифікат на право на земельну частку (пай) і достовірно знав, що позивач також включений до Списку по розпаюванню, що також підтвердилося, коли позивач звернувся до відділу Держгеокадастру в ОСОБА_2 районі в серпні 2018 року, що також підтверджується показами свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4, наданими в судовому засіданні.

Згідно з довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААА №728297 від 30.12.2017 року ОСОБА_1 встановлена ІІІ група інвалідності (а.с.9).

Відповідно до виписки з амбулаторної карки ОСОБА_1 від 08.06.2018 року №529, останній перебуває на обліку в обласного пульмонолога, страждає хронічним бронхітом з 1988 року, в 2012 році встановлено діагноз ХОЗЛ, інвалід ІІІ групи, загальний стан середнього ступеня тяжкості (а.с.10)

Таким чином, позивач про своє порушене право на земельну частку (пай) як член колективного сільськогосподарського підприємства, який раніше працював в ньому і залишався членом підприємства відповідно до списку, що додається до державного акту на право колективної власності на землю, лише після письмового звернення до відділу у ОСОБА_2 районі Головного управління Держгеокадастру Дніпропетровської області, тобто 27 серпня 2018 року, оскільки до того часу вважав, що взагалі не мав права на земельну частку (пай), як його запевнив юрист колишнього КСП "Україна".

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин...

Відповідно до ст.71 ЦК УРСР, який діяв на час виникнення правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки і позовна давність застосовується судом незалежно від заяв сторін.

Статтею 74 ЦК УРСР передбачено, що вимога про захист порушеного права приймається до розгляду судом, арбітражним або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Статтею 75 ЦК УРСР визначено, що позовна давність застосовується судом, арбітражним або третейським судом незалежно від заяви сторін.

Згідно з ст.76 ЦК УРСР перебіг позовної даності починається з дня виникнення права на позов. Позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. Винятки з цього правила, а також підстави зупинення і перериву перебігу строків позовної давності встановлюється законодавством Союзу РСР і статтями 78 і 79 цього Кодексу.

Стаття 80 ЦК УРСР передбачає, що закінчення строку позовної даності до пред'явлення позову є підставою для відмови в позові. Якщо суд, арбітраж або третейський суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захистові.

Згідно статті 257 ЦК України, який набрав чинності 01 січня 2004 року, загальна позовна давність встановлюється у три роки.

При цьому відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної даності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Такий висновок суду узгоджується із рядом правових позицій Верховного Суду України, викладених у постановах, що винесені у відповідності до п.1 ч.1 ст.355 ЦПК України є обов'язковим до застосування, зокрема, у справах: №6-216 цс15 від 14 вересня 2016 року; №6-832 цс 15 від 28 вересня 2016 року; №6-2469 цс 16 від 16 листопада 2016 року.

Із даних правових позицій вбачається наступне.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції) наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної даності має декілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що міститься в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 81 ЦПК України, про обов'язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.

Відповідно до абзацу 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що ОСОБА_1 ще у липні 1996 року міг довідатися про своє право на земельну частку (пай), однак, з причин, які судом визнано поважними, довідався лише спочатку у жовтні 2015 року та отримав на це підтвердження у серпні 2018 року, після чого і звернувся до суду з даним позовом.

При цьому, відповідачем не надано належних та допустимих доказів тієї обставини, що позивач міг та мав можливість дізнатися про своє порушене право на право на земельну частку (пай) та звернутися до суду за захистом свого порушеного права у встановлений законом строк.

Згідно з ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту, а тому суд поновлює ОСОБА_1 строк, встановлений для звернення до суду за захистом порушеного права.

Згідно із ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Статтею 55 Конституції України кожному гарантовано право на судовий захист оспорюваних або не визнаних прав.

Відповідно ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Право власності є непорушним.

Статтею 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» передбачено, що основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною державною адміністрацією. Документами, що посвідчують право на земельну частку (пай), також є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).

У відповідності до ст.5 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку; приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

Сільські, селищні, міські ради приймають рішення щодо виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) у межах населених пунктів, а районні державні адміністрації - за межами населених пунктів.

Відповідно до пунктів 16, 17 Перехідних положень Земельного кодексу України, громадянам - власникам земельних часток (паїв) за їх бажанням виділяються в натурі (на місцевості) земельні ділянки з видачею державних актів на право власності на землю.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними прав вимоги на відведення земельної частки (пай) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства.

Сертифікати на право на земельну частку (пай), є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

Згідно з п. 6 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 у разі виходу власника земельної частки (паю) з колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства за його заявою здійснюється відведення земельної ділянки в натурі в установленому порядку і видається державний акт на право приватної власності на цю земельну ділянку. Після видачі громадянинові державного акта на право приватної власності на земельну ділянку сертифікат на право на земельну частку (пай) повертається до районної державної адміністрації. Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування. У разі неприйняття сільською, селищною, міською радою чи райдержадміністрацією рішення (розпорядження) щодо коригування проекту або надання таких ділянок із земель резервного фонду питання вирішується у судовому порядку.

Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинного грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Отже, так як позивач ОСОБА_1 був членом КСП "Україна" Бабайківської сільської ради Царичанського району Дніпропетровської області, то відповідно до списку Державного акту на право колективної власності на землю серії ДП №000002, зареєстрований 26.07.1995 року за №2, по колишньому КСП «Україна» Бабайківської сільської ради, до якого включений за №172, у порядку визначеному п.2 Указу Президента України від 08.08.1995 року «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» набув право на земельну частку (пай).

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в повному обсязі, а саме: поновлення строку встановленого для звернення до суду за захистом порушеного права та визнання за позивачем права на право на земельну частку (пай), як доведених, а також приймаючи до уваги, що реалізація цього права позивача не порушує прав свобод чи інтересів інших осіб.

Відповідно до вимог ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Частиною 1 статті 142 ЦПК визначено, що у разі … визнання відповідачем позову до початку розгляду справи по суті суд … в рішенні у порядку встановленому законом, вирішує питання про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову. Позивач ОСОБА_1 в позовній заяві вимоги про стягнення з відповідачів на користь позивача судового збору, сплаченого при поданні позову, чи про повернення позивачу з Державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову, не заявляв, тому судовий збір слід залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.82, 141, 142, 258, 259, 263-265, 268, 354, п.п.15 п.15 ч.1 Перехідних положень Розділ ХІІІ ЦПК України, суд

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 селищної ради Дніпропетровської області, ОСОБА_2 районної державної адміністрації Дніпропетровської області про визнання права на земельну частку (пай), задовольнити повністю.

Поновити ОСОБА_1 строк позовної давності, встановлений для звернення до суду за захистом порушеного права, як пропущений з поважних причин.

Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженцем ІНФОРМАЦІЯ_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, право на право на земельну частку (пай), як члена КСП "Україна" Царичанського району Дніпропетровської області, розміром 4,28 в умовних кадастрових гектар без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості) з земель колишнього КСП "Україна" с.Бабайківка Царичанського району Дніпропетровської області.

Судовий збір залишити за позивачем.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

У відповідності до п.п.15.5 п.15 ч.1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, тобто через Царичанський районний суд Дніпропетровської області.

Рішення суду в повному обсязі буде виготовлено 30 листопада 2018 року.

Головуюча О.М.ГУДИМ