Рішення № 78214750, 29.11.2018, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

29.11.2018 Справа № 920/567/18

Господарський суд Сумської області у складі судді Соп’яненко О.Ю., при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/567/18

за позовом: Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до відповідача ОСОБА_1 житлово – експлуатаційної контори, м. Путивль

про стягнення 9 510,24 грн. боргу за Договором купівлі-продажу природного газу

за участю представників сторін:

від позивача – не з’явився,

від відповідача – не з’явився,

встановив:

Відповідно до вимог позовної заяви позивач просить суд стягнути з відповідача 9 510,24 грн. боргу за Договором купівлі-продажу природного газу № 1726/14-ТЕ-29 від 29.11.2013, з яких: 4 411,59 грн. пені, 669,21 грн. 3% річних та 4 429,44 грн. інфляційних та просить стягнути з відповідача судовий збір.

Ухвалою господарського суду від 26.07.2018 року було відкрито провадження у даній справі в порядку спрощеного позовного провадження.

Ухвалою господарського суду від 23.10.2018 року розгляд справи призначено на 29.11.2018.

Позивач в судове засідання не прибув, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення позивачу 01.11.2018.

Відповідач в судове засідання не прибув, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджено поштовим повідомленням про вручення поштового відправлення позивачу 31.10.2018.

Відповідач направив суду відзив на позовну заяву № 8165 від 02.08.2018, відповідно до якого проти позову заперечує та просить суд відмовити у позові з підстави пропуску строку позовної давності для пред'явлення позову.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши та оцінивши надані докази, суд встановив:

Між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та ОСОБА_1 житлово-експлуатаційна контора 29.11.2013 року укладено договір купівлі - продажу природного газу №1726/14-ТЕ-29.

На виконання умов Договору, позивач передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 65 339,57 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу.

Відповідно до пункту 6.1 Договору, оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу.

Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Статтею 174 ГК України визначено, що підставою виникнення господарських зобов'язань зокрема є господарські договори та інші угоди, передбачені законом, а також угоди, не передбачених законом, але такі, які йому не суперечать.

Частиною 1 статті 193 ГК України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до вимог частини 1 статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Приписами статті 530 ЦК України передбачено, що, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 612 Цивільного кодексу України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.

Оплату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та не виконав зобов'язання у строк визначений Договором, чим порушив умови господарського зобов'язання, зокрема вимоги пункту 6.1 Договору.

Згідно з вимогами частини 2 статті 193 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктами 1, 2 статті 230 ГК України визначено, що санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Пунктом 6 ст. 231 ГК України, передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з приписами ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Пунктом 7.2 Договору визначено, що у разі невиконання Відповідачем п. 6.1 Договору, Відповідач сплачує Позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу Відповідача перед Позивачем за Договором, розмір нарахованої пені за неналежне виконання Відповідачем умов Договору складає 4 411,59 грн., яка нарахована за період з 15.02.2014 по 21.10.2014.

Відповідно до вимог пункту 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки Відповідачем не виконані умови Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов'язаний сплатити на користь Позивача три проценти річних від простроченої суми та інфляційні втрати.

Загальний розмір нарахованих 3% річних від основного боргу складає 669,21 грн. з 15.02.2014 по 21.10.2014.

Загальний розмір нарахованих інфляційних втрат від основного боргу складає 4 429,44 грн. з 15.02.2014 по 21.10.2014.

Отже, загальна сума боргу, яку просить стягнути позивач складає 9 510,24 грн.

Проте, 30.11.2016 року набрав чинності Закон України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" від 03.11.2016, який визначає комплекс організаційних та економічних заходів, спрямованих на забезпечення сталого функціонування теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення.

Дія цього Закону поширюється на відносини із врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії (ст. 2 Закону).

Згідно частини 3 статті 7 Закону України "Про заходи спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних, теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", на заборгованість за природний газ, використаний для виробництва теплової та електричної енергії, надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, погашену до набрання чинності цим Законом, неустойка (штраф, пеня), інфляційні нарахування, проценти річних не нараховуються, а нараховані підлягають списанню з дня набрання чинності цим Законом.

З огляду на те, що предметом спору у даній справі є стягнення пені, інфляційних нарахувань та трьох процентів річних, нарахованих у зв'язку з несвоєчасною оплатою відповідачем вартості поставленого природного газу, який використовувався ОСОБА_1 ЖЕК виключно для виробництва теплової енергії, і така заборгованість була погашена Відповідачем до набрання чинності Законом України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", заявлені до стягнення нарахування підлягають списанню в силу приписів статті 7 названого Закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2017 № 93 затверджено Порядок ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, та користування зазначеним реєстром, який визначає механізм формування, ведення реєстру теплопостачальних та теплогенеруючих організацій, підприємств централізованого водопостачання та водовідведення, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості за спожиті енергоносії, а також користування його даними.

Так, відповідно до пункту 14 Порядку у реєстрі відображаються дані про підприємства, зокрема, зазначаються дані про обсяг кредиторської заборгованості, що підлягає врегулюванню згідно із Законом; обсяг не відшкодованої станом на 01.01.2016 заборгованості з різниці в тарифах, підтверджений протоколами територіальних комісій з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах; обсяг нарахувань із сплати неустойки (штрафу, пені), інших штрафних, фінансових санкцій, а також інфляційних нарахувань і процентів річних, що підлягають стягненню на підставі рішення суду, на заборгованість за спожитий природний газ, електричну енергію, теплову енергію, централізоване водопостачання і водовідведення, що утворилася в період до 01.07.2016.

Слід зауважити, зі змісту наведених норм матеріального закону, частина третя статті 7 Закону є нормою прямої дії, застосування приписів якої не ставиться у залежність від виконання будь-яких інших умов, окрім погашення боржником заборгованості за отриманий природний газ до набранням чинності Законом. Зокрема, виконання даної норми не потребує включення підприємства до реєстру підприємств, що беруть участь у процедурі врегулювання заборгованості.

Аналогічні висновки щодо застосування відповідної норми права, викладені в постанові Верховного Суду по справі № 927/1152/16 від 07.02.2018 року.

Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, але позивач, з урахуванням всіх обставин справи, не подав суду належних доказів, які б об‘єктивно і у визначеному законом порядку підтвердили його позицію.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши та оцінивши надані докази у справі, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову ПАТ «НАК «Нафтогаз України», тому суд відмовляє в задоволенні позову.

Крім того, відповідач у відзиві зазначив, про необхідність застосування ч. 4 ст. 267 ЦК України, якою передбачено, що сплив строку позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідач зазначає, що згідно ст. 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність у три роки, а до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Як зазначалося вище, пеня, 3% річних та інфляційні нараховано позивачем за період з 15.02.2014 по 21.10.2014.

Проте, відповідно до п. 9.3 Договору № 1726/14- ТЕ-29 від 29.11.2013 строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим Договором (строк позовної давності), у т.ч. щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, встановлюється у 5 (п’ять) років.

Таким чином, заява відповідача про застосування спливу строку позовної давності в даній справі задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 240, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

вирішив:

1. В задоволенні заяви КП «Путивлська ЖЕК» про застосування позовної давності – відмовити.

2. В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"- відмовити.

3. Копію рішення направити сторонам у справі.

Згідно зі ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, встановленому статтями 256-258 ГПК України.

Суддя О.Ю. Соп’яненко