Рішення № 78214501, 27.11.2018, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 листопада 2018 року Справа № 915/1048/18

м. Миколаїв

За позовом: Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль”

до відповідача: Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Медик”

про: стягнення 100599,42 грн.

Суддя: Смородінова О.Г.

Секретар судового засідання: Ржепецька К.М.

Представники сторін:

від позивача: ОСОБА_1 – за довіреністю № 09-01/60 від 16.10.2018,

від відповідача: не з’явився.

Суть спору:

26 вересня 2018 року Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою № 09-01/1461 від 26.09.2018 про стягнення з Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Медик” (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог за вих. № 09-01-1137 від 24.10.2018 ): основного боргу за теплову енергію в сумі 60491,14 грн., 8202,18 грн. – інфляційних втрат, 3599,74 грн. – 3% річних, 28306,36 грн. – пені.

Позовні вимоги ґрунтуються на підставі: умов договору № 2136 від 01.02.2003 про постачання теплової енергії в гарячій воді; договору № 7 від 06.06.2017 про реструктуризацію за отриману теплову енергію; відомостей споживання теплової енергії, рахунків та актів прийому-передачі теплової енергії; претензії № 413-Ю від 03.07.2018; листа № 1029-Ю від 05.10.2017 про розірвання договору реструктуризації заборгованості; платіжних доручень по оплаті за подану теплову енергію; норм статей 526, 610, 612, 624 Цивільного кодексу України, статей 24, 25 Закону України “Про теплопостачання” та мотивовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе договірних зобов’язань щодо вчасного погашення існуючої заборгованості за отриману теплову енергію.

Ухвалою суду від 01.10.2018 позовну заяву було прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/1048/18; задоволено клопотання позивача, викладене в позовній заяві, про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження та постановлено, що справа розглядатиметься за правилами спрощеного позовного провадження; визначено відповідачу 5-денний строк від дня отримання даної ухвали для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження; розгляд справи по суті призначено на 25 жовтня 2018 року о 10 год. 00 хв. встановлено сторонам процесуальний строк для надання суду заяв по суті справи.

Станом на момент проведення судового засідання будь-яких заяв як по суті справи, так і з процесуальних питань від учасників справи до суду не надходило.

25 жовтня 2018 року в судове засідання з’явився представник позивача.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини його нез’явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання вважається повідомленим належним чином.

Так, копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 01.10.2018 у справі № 915/1048/18, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, повернута до суду відділенням поштового зв’язку з відміткою причини повернення “за закінченням терміну зберігання” (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400134406891).

Судом перевірено відомості Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо адреси місцезнаходження відповідача та встановлено, що процесуальний документ надіслано зазначеній юридичній особі в порядку, визначеному чинним процесуальним законодавством.

Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов’язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Судом здійснено усі заходи щодо повідомлення належним чином відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання.

Отже, суд дійшов висновку, що відповідач вважається повідомленим про час і місце розгляду судом даної справи.

У судовому засіданні 25 жовтня 2018 року:

- представник позивача надав суду заяву № 09-01/1137 від 24.10.2018 про зменшення позовних вимог на суму основного боргу за теплову енергію в розмірі 30000,00 грн.;

- суд доучив до матеріалів справи подану представником позивача заяву № 09-01/1137 від 24.10.2018 про зменшення позовних вимог та прийняв її до розгляду.

За результатами проведеного судового засідання 25 жовтня 2018 року суд постановив ухвалу про відкладення судового засідання на 27 листопада 2018 року о 09 год. 30 хв.

27 листопада 2018 року в судове засідання з’явився лише представник позивача.

Відповідач свого представника в судове засідання не направив, про причини його нез’явлення суд не повідомив, хоча про час та місце проведення судового засідання вважається повідомленим належним чином.

Так, копія ухвали Господарського суду Миколаївської області від 25.10.2018 у справі № 915/1048/18, направлена на адресу місцезнаходження відповідача, повернута до суду відділенням поштового зв’язку з відміткою причини повернення “за закінченням терміну зберігання” (поштове відправлення зі штрихкодовим ідентифікатором 5400134689273).

Відповідач правом, передбаченим ст. 165 Господарського процесуального кодексу України щодо оформлення відзиву на позовну заяву і документів, що підтверджують заперечення проти позову, не скористався, вимоги суду щодо надання відзиву не виконав, про причини невиконання вимог суду не повідомив.

Дану справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження.

За приписами ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Враховуючи, що встановлені сторонам процесуальні строки для подання до суду заяв по суті справи сплили, а жодних заяв так і не надійшло, суд вважає, що розгляд справи має відбутися саме в даному судовому засіданні.

Водночас, враховуючи відсутність відзиву по суті позову, згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України справу вирішено за наявними в ній матеріалами.

27.11.2018 за наслідками розгляду справи суд на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України підписав вступну та резолютивну частини рішення.

Ознайомившись з матеріалами справи, вислухавши представника позивача, дослідивши надані докази у їх сукупності, суд –

В С Т А Н О В И В:

01 лютого 2003 року, між ОСББ “Медик”, як споживачем, та ВАТ “Миколаївська ТЕЦ”, найменування якого в подальшому було змінено на ПрАТ “Миколаївська ТЕЦ”, як енергопостачальною організацією, укладено договір № 2136 про постачання теплової енергії в гарячій воді, згідно з предметом якого енергопостачальна організація взяла на себе зобов'язання постачати споживачеві теплову енергію в гарячій воді в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язався оплачувати одержану теплову енергію за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором.

За умовами договору споживач теплової енергії зобов'язався виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, які передбачені договором (пп. 3.2.2).

Розрахунки за теплову енергію, що споживається, проводяться по тарифах, встановлених ВАТ “Миколаївська ТЕЦ”, в грошовій формі, або по узгодженню сторін іншими, не забороненими діючим законодавством, засобами (п. 6.1 договору).

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п. 6.2 договору).

Споживач 20 числа місяця, що передує розрахунковому періоду, сплачує енергопостачальній організацій вартість зазначеної в договорі кількості теплової енергії, передбаченої на розрахунковий період, з урахуванням залишкової суми (сальдо) розрахунків на початок місяця (п. 6.3 договору).

Споживачу щомісяця направляється акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді (за формою додатка № 4) за попередній місяць. Споживач зобов'язаний протягом 5 календарних днів підписати зазначений акт і один екземпляр направити на адресу енергопостачальної організації. У випадку відсутності протягом 5 днів мотивованого відмовлення від підписання або неповернення підписаного екземпляра енергопостачальній організації, акт приймання-передачі теплової енергії в гарячій воді вважається прийнятим споживачем і кількість спожитої теплової енергії визнаною по розрахунках енергопостачальної організації (п. 6.6 договору).

Розділом 7 договору сторони узгодили, що за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки без зарахування неустойки. Відшкодування збитків та сплата неустойки не звільняє від виконання зобов'язань, крім випадків письмової відмови сторони.

Споживач несе відповідальність, зокрема, за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію у вигляді пені в розмірі на 0,5% належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки Національного Банку України, що діє в період, за який нараховується пеня відповідно до Закону України від 22.11.1996 № 543/96-ВР (пп. 7.2.3 договору).

У відповідності до п.10.1 цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 1 лютого 2004 року, з правом його пролонгації (п. 10.4).

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

У додатку № 1 до вищевказаного договору відображені дані про об'єкти теплоспоживання ОСББ “Медик”; в додатку № 1/1 зафіксовано обсяги постачання теплової енергії споживачу в меж опалювальний період; додаток № 2 фіксує схему теплотраси, що перебуває на балансі споживача; у додатку № 3 закріплено умови припинення подачі теплової енергії; додаток № 4 – “Акт прийому передачі теплової енергії в гарячій воді”.

Предметом даного позову виступає майнова вимога позивача щодо стягнення з відповідача сум основного боргу, інфляційних втрат, 3% річних та пені внаслідок порушення останнім договірних зобов'язань по своєчасній оплаті спожитої теплової енергії.

Підставою – договір про постачання теплової енергії в гарячій воді № 2136 від 01.02.2003, договір № 7 від 06.06.2017 про реструктуризацію заборгованості за отриману теплову енергію, застосування статей 526, 610, 611, 612, 624, 625 Цивільного кодексу України, статей 24, 25 Закону України “Про теплопостачання” та п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007.

Отже, спірні відносини, які виникли між сторонами регулюються положеннями чинного законодавства про теплопостачання.

Закон України “Про теплопостачання” (далі – Закон) визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об’єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов’язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії з метою забезпечення енергетичної безпеки України, підвищення енергоефективності функціонування систем теплопостачання, створення і удосконалення ринку теплової енергії та захисту прав споживачів та працівників сфери теплопостачання.

Згідно зі статтею 1 Закону:

постачання теплової енергії (теплопостачання) – господарська діяльність, пов’язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору;

споживач теплової енергії – фізична або юридична особа, яка використовує теплову енергію на підставі договору;

суб’єкти відносин у сфері теплопостачання – фізичні та юридичні особи незалежно від організаційно-правових форм та форми власності, які здійснюють виробництво, транспортування, постачання теплової енергії, теплосервісні організації, споживачі, органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування;

теплогенеруюча організація – суб’єкт господарської діяльності, який має у своїй власності або користуванні теплогенеруюче обладнання та виробляє теплову енергію;

теплотранспортуюча організація – суб’єкт господарської діяльності, який здійснює транспортування теплової енергії;

теплопостачальна організація – суб’єкт господарської діяльності з постачання споживачам теплової енергії;

теплосервісна організація – суб’єкт господарської діяльності з технічного обслуговування засобів виробництва, транспортування та споживання теплової енергії;

транспортування теплової енергії – господарська діяльність, пов’язана з передачею теплової енергії (теплоносія) за допомогою мереж на підставі договору.

Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, відповідно до статті 11 Цивільного кодексу України є, зокрема, договори.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 193 Господарського кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання – відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до приписів статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі статтею 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону споживач теплової енергії несе відповідальність за порушення умов договору з теплопостачальною організацією, відповідних нормативно-правових актів та виконання приписів органів, уповноважених здійснювати державний нагляд за режимами споживання теплової енергії згідно із законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 25 Закону у разі відмови споживача оплачувати споживання теплової енергії заборгованість стягується в судовому порядку.

За змістом п. 40 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Судом встановлено, що станом на час розгляду справи в суді, укладений між сторонами договір № 2136 від 01.02.2003 про постачання теплової енергії в гарячій воді є діючим.

Станом на 29.05.2017, у зв’язку з порушенням умов договору № 2511 від 01.02.2003 в частині проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в розмірі 85745,87 грн.

Наявні в матеріалах справи докази свідчать, що:

15.05.2017 позивач направив відповідачу претензію № 565-Ю від 15.05.2018 на суму 85745,87 грн.

22.05.21017 відповідач звернувся до позивача з листом б/н від 22.05.2017 з проханням дозволити реструктуризацію боргу до 01.10.2017.

06 червня 2017 року між сторонами укладено договір № 7 про реструктуризацію заборгованості за отриману теплову енергію, згідно з предметом якого енергопостачальна організація та споживач підтвердили, що заборгованість за договором № 2136 від 01.02.2003, станом на 29.05.2017, за отриману теплову енергію на опалення та гаряче водопостачання становить 85745,87 грн. (п. 1.1).

Енергопостачальна організація надала споживачу розстрочку в погашенні заборгованості за отриману теплову енергію на опалення та гаряче водопостачання, яка утворилась за період лютий 2017 року – березень 2017 року в сумі 85745,87 грн., що не охоплена рішеннями судів та іншими договорами реструктуризації, згідно з графіком погашення заборгованості:

- червень 2017 року: 21436,46 грн.;

- липень 2017 року: 21436,46 грн.;

- серпень 2017 року: 21436,46 грн.;

- вересень 2017 року: 21436,49 грн.;

Всього: 85745,87 грн. (п. 1.2 договору).

Споживач в термін до 30 числа кожного місяця, погашає заборгованість згідно графіка цього договору.

Оплата здійснюється на розподільчий рахунок 260394001411 у АТ “Ощадбанк”, МФО 326461, код 30083966 з обов'язковим посиланням у квитанціях на номер та дату цього договору (п. 1.3).

У відповідності до розділу 2 договору: споживач зобов'язаний своєчасно погасити борг згідно з умовами цього договору (п. 2.1); енергопостачальна організація має право розірвати цей договір, в односторонньому порядку, у разі несвоєчасного погашення заборгованості (п. 2.3).

У відповідності до п. 4.1 договір набуває чинності з моменту укладення і діє до 30 вересня 2017 року.

Договір скріплений підписами та печатками обох сторін.

У зв'язку з неналежним виконанням споживачем взятих на себе договірних зобов'язань, позивач 05.10.2017 направив відповідачу лист № 1029-Ю від 05.10.2017, в якому зазначив про розірвання в односторонньому порядку (у відповідності до п. 2.3) договору № 7 від 06.06.2017 про реструктуризацію заборгованості за отриману теплову енергію та вказав на необхідність здійснення повного погашення заборгованості за спожиту теплову енергію, яка станом на 04.10.2017 складала 50745,87 грн.

Крім цього, за опалювальний пріод з жовтня 2017 року по квітень 2018 року на виконання умов Договору № 2136 від 01.02.2003 відповідачу поставлено теплову енергію на суму 268270,11 грн., що вбачається з досліджених судом відомостей споживання абонентом теплової енергії, рахунків та актів прийому-передачі теплової енергії за спірний період.

Наявні в матеріалах справи докази вказують про часткове погашення відповідачем наявної заборгованості в розмірі 293524,84 грн., про що свідчать наступні платіжні доручення та надані відповідачу пільги:

- № 39 від 07.07.2017 на суму 25000,00 грн. (в період дії договору № 7 від 06.06.2017);

- № 52 від 20.09.2017 на суму 10000,00 грн. (в період дії договору № 7 від 06.06.2017);

- № 68 від 21.11.2017 на суму 30000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 69 від 24.11.2017 на суму 5000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 70 від 30.11.2017 на суму 5000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 74 від 18.12.2017 на суму 10000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 1 від 24.01.2018 на суму 20000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- пільги за період з жовтня по грудень 2017 на загальну суму 3864,75 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 10 від 01.03.2018 на суму 30000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 13 від 28.03.2018 на суму 40000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- пільги за січень 2018 на суму 1622,75 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 22 від 27.04.2018 на суму 40000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- пільги за лютий 2018 на суму 1622,75 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 25 від 25.05.2018 на суму 40000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- пільги за березень 2018 на загальну суму 1414,59 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 42 від 22.10.2018 на суму 15000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017);

- № 45 від 22.10.2018 на суму 15000,00 грн. (після розірвання договору № 7 від 06.06.2017).

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст. 76 ГПК України).

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 78 ГПК України).

Відповідно до змісту ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Дослідивши надані суду докази, оцінивши їх у відповідності з вимогами ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, проаналізувавши фактичні обставини справи згідно з вимогами чинного законодавства, яке регулює спірні відносини, суд дійшов висновку про часткове задоволення пред’явлених позовних вимог, виходячи з наступного:

Доказів оплати позивачу заявленої до стягнення суми заборгованості за договором, станом на час прийняття рішення судом, відповідачем не надано, розрахунок заявлених позивачем до стягнення сум відповідачем не спростовано.

Враховуючи вищезазначене заборгованість відповідача перед позивачем, станом на день розгляду справи, складає 60491,14 грн.=((85745,87 +268270,11)-293524,84).

В спірних правовідносинах відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства, у зв’язку з чим позивач цілком правомірно звернувся до господарського суду з відповідним позовом.

Отже, позовні вимоги про стягнення з відповідача боргу за спожиту теплову енергію в розмірі 60491,14 грн. є цілком обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

За приписами статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).

Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв’язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.

Стаття 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов’язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов’язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов’язання.

На підставі статті 625 ЦК України позивач нарахував та просить суд стягнути з відповідача інфляційні втрати та 3% річних за період з липня 2017 року по травень 2018 року.

Посилання позивача, на розірвання в односторонньому порядку договіру № 7 від 06.06.2017, як на підставу не врахування при розрахунку інфляційних та 3 % річних графіку погашення заборгованості визначений договором про реструктуризацію є безпідставним, оскільки саме по собі розірвання двостороннього правочину, виконання якого здійснено тільки однією стороною, не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін цього правочину та не звільняє другу сторону такого правочину від відповідальності за невиконання нею свого обов'язку.

Розірвання договору - це припинення його дії на майбутнє. У той же час розірвання договору не звільняє боржника від відповідальності за раніше допущені порушення своїх зобов'язань за договором.

Таким чином, суд дійшов висновку, що укладаючи договір реструктуризації сторони встановили графік погашення заборгованості в сумі 85745,87 грн., яка утворилась за лютий-березень 2017 за Договором № 2136 від 01.02.2003, а тому нарахування штрафних та фінансових санкцій на вказану суму боргу позивачем повинно здійснюватись з урахуванням положень Договору реструктуризації.

Судом за допомогою програми “Законодавство” перевірено надані позивачем розрахунки, та встановлено, що обґрунтованими сумами нарахованих інфляційних витрат є 7096,74 грн., 3% річних - 2969,68 грн., які і підлягають стягненню з відповідача.

Крім того, в судовому засідання представник позивача усно зазначав, що з урахуванням умов договору реструктуризації № 7 від 06.06.2017 розмір інфляційних витрат становить 7096,74 грн., 3% річних 2969,68 грн.

З огляду на що, суд відмовляє позивачу в стягненні з відповідача інфляційних витрат в сумі 1105,44 грн. та 3 % річних в сумі 630,06 грн.

Згідно з ч. 5 ст. 25 України “Про теплопостачання” у разі несвоєчасної сплати платежів за споживання теплової енергії споживач сплачує пеню за встановленими законодавством або договором розмірами.

За приписами статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

На підставі статті 549 ЦК України позивач цілком правомірно нарахував та просить суд стягнути з відповідача пеню в розмірі 28306,36 грн. за період споживання теплової енергії з жовтеня 2017 року по березень 2018 року.

Судом за допомогою програми “Законодавство” перевірено наданий позивачем розрахунок розміру пені, внаслідок чого суд погоджується із нарахованою позивачем сумою пені в розмірі 2806,36 грн., тому в цій частині позовні вимоги є обґрунтованими, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Таким чином, враховуючи викладені норми та обставини, позов підлягає задоволенню частково.

Судовий збір, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається на сторін пропорційно розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 86, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Медик” на користь Приватного акціонерного товариства “Миколаївська теплоелектроцентраль” 60491,14 грн. – основного боргу, 7096,74 грн. – інфляційних, 2969,68 грн. – 3% річних, 28306,36 грн. – пені та 1925,20 грн. судового збору.

3. В частині позовних вимог щодо стягнення інфляційних в сумі 1105,44 грн. та 3 % річних в сумі 630,06 грн. – відмовити.

4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дати складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене в порядку, визначеному статтею 256 і підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу ХІ "Перехідні положення" Господарського процесуального кодексу України.

Сторони та інші учасники справи:

позивач: Приватне акціонерне товариство “Миколаївська теплоелектроцентраль” (54020, м. Миколаїв, Каботажний спуск, 18; ідентифікаційний код 30083966);

відповідач: Об’єднання співвласників багатоквартирного будинку “Медик” (54017, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код 22441207).

Повне рішення складено та підписано 30 листопада 2018 року.

Суддя О.Г. Смородінова