Рішення № 78213676, 28.11.2018, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м. Харків, пр. Науки, 5, тел.: (057) 702-07-99, E-mail: inbox@dn.arbitr.gov.ua

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

28.11.2018 м.Харків Справа № 905/1844/18

Господарський суд Донецької області у складі судді Лейби М.О., при секретарі судового засідання Григор’євій М.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Приватного акціонерного товариства “Тернопільський кар’єр”,

до відповідача: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Реактив”, м.Слов’янськ, Донецька область

про стягнення 84123,61грн.

за участю представників:

від позивача: не з’явився

від відповідача: не з’явився

Суть справи:

Позивач, Приватне акціонерне товариство “Тернопільський кар’єр”, м.Тернопіль, звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Реактив”, м.Слов’янськ, Донецька область, про стягнення 84123,61грн.

Позовні вимоги обґрунтовані не належним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №23/05-2016-2 від 23.05.16р. в частині повної та своєчасної оплати вартості отриманого товару.

Автоматичним розподілом автоматизованої системи документообігу господарського суду Донецької області сформовано судову справу, якій присвоєно єдиний унікальний номер судової справи №905/1844/18.

Ухвалою господарського суду від 08.10.18р. прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №905/1844/18; дану справу визначено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження; судове засідання призначено на 06.11.18р.

01.11.18р. через канцелярію суду від позивача надійшло клопотання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, в якому він не заперечує проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Ухвалою суду від 06.11.18р. судове засідання відкладено на 28.11.18р.

28.11.18р. до суду від позивача надійшла заява про надання додаткових письмових пояснень по справі щодо стягнення боргу.

Протягом розгляду справи представник відповідача у судові засідання не з’явився. Про місце, час та дату судового засідання відповідач був повідомлений належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень.

Відзив на позовну заяву суду не наданий.

Стаття 42 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що прийняття участі у судовому засіданні є правом сторони. При цьому, норми вказаної статті зобов’язують сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.2 ст.178 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Згідно ч.ч.1, 3 ст.202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.

Враховуючи, що відповідач протягом розгляду справи у судові засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, відзив суду не надав, суд вважає за необхідне розглянути спір по суті за наявними матеріалами.

Під час розгляду справи судом досліджені письмові докази, що містяться в матеріалах справи.

Розглянувши матеріали справи, суд

ВСТАНОВИВ:

23.05.16р. між Публічним акціонерним товариством “Тернопільський кар’єр” (продавець) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Реактив» (покупець) укладений договір №23/05-2016-2 (далі за текстом - договір) з додатковими угодами до нього від 28.12.16р., №1 від 21.04.17р., №2 від 26.12.17р. згідно, якого продавець зобов’язується поставити та передати у власність покупця товар, а покупець зобов’язується прийняти та оплатити його на умовах даного договору (п.1.1. договору).

Предметом даного договору згідно п.1.2. договору є поставка товару: щебінь вапняний фракції 50-80мм.

Згідно п.1.3. договору сторони дійшли згоди, що товар визначений в п.1.2. даного договору постачається партіями. Сторони також встановлюють, що найменування, кількість, ціна та загальна вартість на кожну партію поставки товару буде визначатись згідно специфікацій.

Ціни за товар вказані в специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору. Покупець здійснює розрахунок в термін визначений в специфікаціях, які є невід’ємною частиною даного договору. Загальна сума договору становить сукупність всіх підписаних накладних, які є невід’ємною частиною договору (п.п.2.2., 2.3., 2.4. договору).

Відповідно до п.4.1. договору, поставки товару по цьому договору повинні бути здійснені залізничним транспортом із станції Максимівка-Тернопільська Львівської залізниці, у строки визначені в специфікаціях.

Загальна кількість товару визначається в специфікаціях до даного договору (п.4.2. договору).

За умовами п.6.1. договору, покупець здійснює розрахунок в безготівковій формі платіжним дорученням, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця в термін визначений у специфікації.

Відповідно до п.7.4. договору, за прострочення терміну розрахунків покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

При простроченні сплати платежів покупець зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми (п.7.5. договору).

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2017 року (п.12.1. в редакції додаткової угоди від 28.12.16р.).

Договір підписано представниками сторін.

Додатковою угодою №2 від 26.12.17р., у зв’язку із зміною типу та назви підприємства продавця, сторонами договору №23/05-2016-2 від 23.05.16р. викладено назву підприємства постачальника виклали у наступній редакції: «Приватне акціонерне товариство «Тернопільський кар’єр».

Сторонами договору підписані специфікації №1 від 23.05.16р. та №2 від 01.06.16р., якими визначені найменування товару, кількість, ціну, загальну вартість, умови поставки та розрахунків.

Специфікації підписані представниками сторін договору та скріплені печатками юридичних осіб.

Вартість товару згідно специфікації №1 від 23.05.16р. складає 150144,00грн.

Вартість товару згідно специфікації №2 від 01.06.16р. складає 556685,50грн.

Поставка товару здійснюється на умовах СРТ (п.2 специфікацій).

Пунктом 3 специфікацій сторонами погоджений наступний порядок розрахунків: покупець здійснює 100% попередню оплату вартості маневрових послуг МППЗТ відповідно до тарифів, діючих на день відправлення товару, та 100% попередню оплату вартості партії товару. Під партією розуміється кількість товару відвантажена згідно залізничної накладної.

Пунктом 5 специфікацій сторони погодили, що відвантаження товару здійснюється постачальником протягом 5 робочих днів з моменту отримання від покупця 100% попередньої оплати.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем на підставі видаткових накладних №2087 від 28.05.16р. на суму 178497,28грн., №2365 від 12.06.16р. на суму 177213,44грн., №2597 від 16.06.16р. на суму 176038,40грн., №2598 від 21.06.16р. на суму 116154,88грн., №2599 від 24.06.16р. на суму 87279,36грн. було поставлено відповідачу товар на зальну суму 735183,36грн.

Поставлений позивачем товар згідно вказаних видаткових накладних на загальну суму 735183,36грн., був прийнятий представником відповідача, що підтверджується підписом представника отримувача (відповідача) на відповідних видаткових накладних без зауважень та заперечень.

Щодо відсутності проставлення печатки відповідача на видаткових накладних суд, зазначає, що в силу п.2.5 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку це є правом, а не обов’язком сторони господарської операції.

Наряд чи довіреність на отримання ТМЦ на ім’я представника відповідача, який отримував товар до позовної заяви не додано, проте відсутність наряду/довіреності за наявності інших первинних документів, котрі підтверджують факт здійснення господарської операції з передачі товару, не може заперечувати таку господарську операцію.

Аналогічні висновки містяться в постанові Вищого господарського суду України від 11.06.15р. у справі №903/679/14.

Вищевказані видаткові накладні містять посилання на договір №23/05-2016-2 від 23.05.16р. та залізничні накладні.

Факт отримання від позивача товару з боку відповідача за вищевказаним договором та не спростований.

За твердженнями позивача відповідачем будо здійснено часткову оплату, у зв’язку з чим станом на 28.09.18р. за відповідачем обліковується заборгованість за вказаним договором в загальному розмірі 72727,09грн. з оплати отриманого товару по видатковій накладній №2599 від 24.06.16р.

Таким чином, відповідач в порушення умов договору №23/05-2016-2 від 23.05.16р. свої зобов’язання щодо оплати поставленого товару виконав не в повному обсязі.

Претензією №3711 від 06.12.17р. позивач звернувся до відповідача з вимогою не пізніше 10-ти календарних днів з моменту отримання даної претензії сплатити заборгованість за отриманий товар.

Листом №16 від 25.01.18р. відповідач визнав свою заборгованість станом на 25.01.18р. в сумі 82727,09грн. та просив позивача надати письмову згоду на поступове погашення заборгованості на протязі 12 місяців шляхом здійснення щомісячних платежів.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором №23/05-2016-2 від 23.05.16р. в розмірі 84123,61грн. з урахуванням нарахованих 3% річних, інфляційних втрат та пені.

Надаючи правову кваліфікацію вказаним обставинам, суд виходить з наступного:

Внаслідок укладення договору №23/05-2016-2 від 23.05.16р. між сторонами згідно з п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.

Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.

Разом з тим, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Зобов'язання згідно із ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України виникають, зокрема, з договору та інших правочинів.

Згідно ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. У разі прострочення сплати за товар продавець має право вимагати сплати товару.

Як визначено положеннями ст.526 Цивільного кодексу України та ст.193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до умов укладеного договору.

При цьому, приписи ч.7 ст.193 Господарського кодексу України та ст.525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов’язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 Цивільного кодексу України щодо обов’язковості договору для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 6.1. договору сторонами узгоджено, що покупець здійснює розрахунок в безготівковій формі платіжним дорученням, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця в термін визначений у специфікації.

Згідно п.3 специфікацій №1 від 23.05.16р. та №2 від 01.06.16р. покупець здійснює 100% попередню оплату вартості маневрових послуг МППЗТ відповідно до тарифів, діючих на день відправлення товару, та 100% попередню оплату вартості партії товару. Під партією розуміється кількість товару відвантажена згідно залізничної накладної.

Отже сторонами спору в договірному порядку узгоджено порядок оплати за поставлений товар шляхом здійснення покупцем попередньої оплати на користь постачальника. При цьому, умовами договору сторонами не встановлено певного строку здійснення відповідачем-покупцем попередньої оплати на користь позивача-постачальника.

Суд зазначає, що ст.531 ЦК України передбачає можливість позивача як боржника відносно обов’язку з поставки виконати своє зобов’язання достроково, чинне законодавство України та умови договору №23/05-2016-2 не містять обмеження такого права. В свою чергу, прийняття відповідачем дострокової поставки товару без зауважень дає підстави стверджувати про узгодження сторонами такого порядку виконання цього зобов’язання, що в силу його зустрічного характеру у розумінні ст.538 ЦК України з обов’язком з оплати, обумовлює необхідність виконання відповідачем такого обов’язку.

Вказане кореспондується з приписами ч.1 ст.692 ЦК України, яка регламентує подальшу оплату товару та підлягає застосуванню в даному випадку к спірним правовідносинам в силу хронологічної неможливості здійснення оплати саме як попередньої у відношенні вже здійснених до такої оплати поставок.

Таким чином, відповідач не мав жодних правових підстав для ухилення від виконання обов’язку з повної та своєчасної оплати отриманого товару. В свою чергу, першим днем прострочення оплати слід вважати наступний день після підписання видаткової накладної (прийняття товару) щодо всіх накладних, якими опосередковувалась дострокова (без отримання попередньої оплати) поставка товару, що приймався відповідачем без зауважень.

Отже, строк оплати товару, отриманого відповідачем по видатковій накладній №2599 від 24.06.16р. є таким що настав - 25.06.16р.

Відповідач у встановленому договором порядку не відмовився від прийняття поставленого товару, не повідомив постачальника про будь-які недоліки чи невідповідності. Будь-яких актів невідповідності з приводу поставленого товару сторони не надали.

Тобто, товар був поставлений постачальником та прийнятий належним чином відповідачем без застережень щодо недоліків та відсутності необхідних товаросупровідних документів.

Враховуючи, наведені вище норми законодавства та встановлені судом фактичні обставини щодо отримання відповідачем товару по договору №23/05-2016-2 від 23.05.16р. у останнього виникло зобов’язання з його оплати.

Проте, відповідач в порушення умов договору свої зобов'язання з оплати товару виконав не в повному обсязі, у зв’язку з чим за відповідачем обліковується заборгованість в сумі 72727,09грн.

Сплату вказаної суми заборгованості боржником здійснено не здійснено, доказів перерахування коштів на користь позивача суду не надано, документів, які б підтверджували безпідставність нарахування заборгованості, контррозрахунку заборгованості, а також матеріалів, які б спростовували твердження позивача, суду також не надано.

Таким чином, відповідач свої зобов’язання за договором №23/05-2016-2 від 23.05.16р. щодо повної оплати поставленого товару не виконав, а отже прострочив виконання зобов’язання, у розумінні ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України. Доказів зворотного суду не надано.

За таких обставин, враховуючи викладене, позов про стягнення основного боргу в сумі 72727,09грн. підлягає задоволенню.

Крім того, позивачем на нараховані та пред’явленні до стягнення 3% річних в сумі 903,00грн., інфляційні втрати в сумі 68,65грн. та пеня в сумі 10424,87грн.

Відповідно до ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

За умовами п.7.5. договору, при простроченні сплати платежів покупець зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми.

Згідно наданого розрахунку, нарахування 3% річних здійснено позивачем за період з 30.04.18р. по 28.09.18р. на суму боргу в розмірі 72727,00грн.

Судом перевірено розрахунок 3% річних та встановлено, що розмір таких нарахувань складає 908,59грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 903,00грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають 3% річних у розмірі 903,00грн.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.01.18р. у справу №910/24266/16 вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Відповідно до п.3.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.13р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою статистики України, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Таким чином, базою для нарахування інфляційних є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Перевіривши розрахунок інфляційних нарахувань, судом встановлено, що розмір таких нарахувань складає 863,05грн., тоді як позивачем заявлено до стягнення 68,65грн.

Враховуючи, що згідно ч.2 ст.237 ГПК України при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 68,65грн.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.549 ЦК України та ч.1 ст.230 ГК України неустойкою (штрафними санкціями) визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня),яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

За змістом ч.ч.4, 6 ст.231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарі (робіт, послуг). Штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 ст.232 ГК України визначено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язань, якщо інше не встановлено договором або законом, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до п.7.4. договору, за прострочення терміну розрахунків покупець сплачує продавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення.

Судом встановлено, що п.6.1. договору сторони погодили здійснення розрахунку в безготівковій формі платіжним дорученням, шляхом перерахування коштів на рахунок продавця в термін визначений у специфікації.

Згідно специфікацій №1 та №2, поставка товару відбувається на умовах попередньої оплати в розмірі 100%.

Враховуючи встановлені вище обставини щодо дострокової поставки позивачем товару по видатковій накладній №2599 від 24.06.16р. та його прийняття відповідачем, а також висновок суду щодо настання строку оплати товару 25.06.16р., строк нарахування пені закінчився 26.12.16р.

Згідно наданого позивачем розрахунку, пеня нарахована останнім за період з 30.04.18р. по 28.09.18р.

Таким чином, оскільки при здійсненні розрахунку пені позивачем не було враховано положення ч.6 ст.232 ГК України позовні вимого в цій частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до ст.13Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.

Згідно з п.4 ч.3 ст.129 Конституції України та статями 73, 74, 77, 79 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідач відзиву на позовну заяву не надав, доводів позивача, викладених у позовній заяві не спростував.

Враховуючи вищевикладене, дослідивши умови договору, надавши відповідну юридичну оцінку всім доказам на які посилається позивач, як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позову частково.

Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторін пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст.ст.12, 13, 46, 73, 74, 76, 79, 86, 129, 232, 233, 237, 238, 240, 241, 247, 250 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Тернопільський кар’єр», м.Тернопіль до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Реактив», м.Слов’янськ, Донецька область про стягнення 84123,61грн., задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Реактив» (84112, Донецька область, м.Слов’янськ, вул. Торська, буд. 39А; код ЄДРПОУ 14291840) на користь Приватного акціонерного товариства «Тернопільський кар’єр» (47372, Тернопільська область, Збаразький район, сел. Максимівка, вул. Стара Максимівка, буд. 29; код ЄДРПОУ 00292623) суму основного боргу 72727,09грн., 3% річних в розмірі 903,00грн., інфляційні втрати в розмірі 68,65грн. та судовий збір в розмірі 1544,00грн.

В іншій частині задоволення позовних вимог відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

Згідно із ст.241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга відповідно до ст.256 Господарського процесуального кодексу України на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга може бути подана учасниками справи до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Донецької області (п.17.5 Перехідних положень Господарського процесуального кодексу України).

Рішення складено та підписано 28.11.18р.

Суддя М.О. Лейба