Постанова № 78209253, 27.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4123/18

Номер справи місцевого суду: 523/4180/15-ц

Головуючий у першій інстанції Середа І. В.

Доповідач Сєвєрова Є. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Сєвєрової Є.С.,

суддів: суддів: Ващенко Л.Г., Колеснікова Г.Я.,

за участю секретаря - Чепрас А.І.,

учасники справи:

позивач - Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк»

відповідач - ОСОБА_2

третя особа- Державна реєстраційна служба України

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» на рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2017 року у складі судді Середи І.В.,

в с т а н о в и в:

В 2014 році позивач звернувся зі позовом до відповідача про звернення стягнення на предмет іпотеки квартиру АДРЕСА_1, власником якої є відповідач, посилаючись на те, що із відповідачкою був укладений кредитний договір, який не виконаний боржником, тому вони вимушені звернутися до суду. Просили визнати за ПАТ «Дельта Банк» право власності на квартиру, припинити право власності ОСОБА_2, виселити з квартири відповідачку разом із всіма мешканцями квартири, витребувати правовстановлюючі документі на квартиру.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2017 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення суду та ухвалити постанову про задоволення позову. При цьому посилається на те, що 19 липня 2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 був укладений кредитний договір, відповідно до якого банк надав їй кредит у розмірі 82850 доларів США, а відповідач повинна була повернути кредит в повному обсязі не пізніше 19 листопада 2028 року або достроково зі сплатою 12,40 % річних, згідно з графіком погашення кредиту. У забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором банком було прийнято в іпотеку нерухоме майно, а саме квартиру, належну на праві власності відповідачу. 8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» було укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами. Оскільки відповідач свої обов'язки за укладеним договором про надання споживчого кредиту належним чином не виконав, утворилася заборгованість по поверненню кредитних коштів, по сплаті відсотків за користування кредитом, яка станом на 21 березня 2014 року складає 135156,87 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21 березня 2014 року складає 1366327,83 грн. вважає, що право визнання права власності в судовому порядку передбачене договором; іпотекодержатель може задовольнити забезпечену вимогу шляхом набуття права власності; судом не прийнято до уваги Лист Верховного Суду України від 5 червня 2003 року про те, що не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

Заслухавши суддю - доповідача, дослідивши доводи, наведені у апеляційній скарзі, подані заперечення, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права, суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 19 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який у подальшому змінив своє найменування на Публічне акціонерне товариство «УкрСиббанк», та ОСОБА_2 укладено договір про надання споживчого кредиту №11254512000.

За умовами вказаного договору позивач надав відповідачу грошові кошти в сумі 82850 доларів США, а відповідач зобов'язався повернути кредит в повному обсязі не пізніше 19 листопада 2028 року, згідно з графіком погашення кредиту та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 12,40 % річних.

Одночасно 19 листопада 2007 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено іпотечний договір, предметом якого є нерухоме майно, а саме: квартира АДРЕСА_1, власником якої є відповідач. Вартість предмету іпотеки складає 420000 грн.

Згідно з п.4.1.1 іпотечного договору іпотекодержатель має право звернення стягнення на предмет іпотеки у разі порушення іпотекодавцем будь-якого зобов'язання за цим договором, або будь-якого зобов'язання, що забезпечено іпотекою за цим договором.

Пунктом 4.2 іпотечного договору передбачено декілька способів звернення стягнення на предмет іпотеки, зокрема за рішенням суду, шляхом вчинення виконавчого напису нотаріуса, позасудового врегулювання у відповідності до умов цього договору та Закону України «Про іпотеку».

Відповідно до п. 4.4 іпотечного договору звернення стягнення на предмет іпотеки за рішенням суду та/або виконавчим написом нотаріуса здійснюється відповідно до чинного законодавства.

Пунктом 4.5. договору передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки із застосуванням позасудового врегулювання визначено розділом 5 цього Договору та відповідно до Закону України «Про іпотеку».

В свою чергу, розділом 5 договору передбачено, що у позасудовий спосіб іпотекодержатель може отримати право власності на предмет іпотеки на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя.

8 грудня 2011 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги за кредитами.

Враховуючи неналежне виконання умов договору про надання споживчого кредиту у відповідача утворилася заборгованість у розмірі 135156,87 доларів США, що за курсом НБУ станом на 21 березня 2014 року склала 1366327,83 грн.

Так як відповідач зобов'язання щодо погашення заборгованості не виконав, позивач звернувся до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки, припинення права власності, визнання права власності, виселення, витребування та передання правовстановлюючих документів.

Стаття 33 цього Закону передбачає, що в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель має право задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, установлених статтею 12 цього Закону.

Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Тобто, законом чітко визначені способи звернення стягнення на предмет іпотеки в разі невиконання чи неналежного виконання забезпеченого іпотекою зобов'язання.

Відповідно до вимог ч.1 ст.590 ЦК України звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов'язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч.1 ст.37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону України «Про іпотеку» не містить можливості визнання права власності на предмет іпотеки за іпотекодержателем за рішенням суду.

Частиною другою статті 16 ЦК України передбачено, що одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, в тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Частинами 1,3 ст. 36 Закону України «Про іпотеку» визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем та іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Порядок реалізації предмета іпотеки за рішенням суду врегульовано статтею 39 Закону України «Про іпотеку», якою передбачено, що в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки у рішенні суду зазначається, зокрема, спосіб реалізації предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів або застосування процедури продажу, встановленої статтею 38 цього Закону.

Можливість виникнення права власності за рішенням суду передбачена лише у статтях 335 та 376 ЦК України. Крім того, таке право набувається лише з інших не заборонених законом підстав, зокрема з правочинів (частина перша статті 328 ЦК України).

Стаття 392 ЦК України, у якій ідеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне в позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, у тому випадку, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює наявне в позивача право власності, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Можливість реалізації іпотекодержателем права на звернення стягнення шляхом набуття права власності на предмет іпотеки передбачена у статті 3 Закону України від 07 липня 2004 року № 1953-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації.

Статтею 18 вказаного Закону передбачений порядок проведення державної реєстрації прав.

Згідно з пунктами 6, 9, 12, 18, 19, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком.

За результатом розгляду заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення щодо державної реєстрації прав або щодо відмови в такій реєстрації.

Державний реєстратор за результатом прийнятого рішення щодо державної реєстрації прав відкриває та/або закриває розділи в Державному реєстрі прав, вносить до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідні відомості про речові права та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав.

Таким чином, для реалізації іпотекодержателем позасудового способу звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності на нього за загальним правилом необхідні тільки воля та вчинення дій з боку іпотекодержателя, якщо договором не передбачено іншого порядку.

При цьому позивач не позбавлений відповідно до статей 38, 39 ЦК України можливості звернутися до суду з позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки в інший спосіб, ніж визнання права власності на нього.

Передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки відповідно до статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» є способом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін без звернення до суду.

Застереження в договорі про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом визнання права власності на предмет іпотеки - це виключно позасудовий спосіб урегулювання спору, який сторони встановлюють самостійно у договорі.

З урахуванням вимог статей 328, 335, 392 ЦК України у контексті статей 36, 37 Закону України «Про іпотеку» суди не наділені повноваженнями звертати стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання право власності на нього за іпотекодержателем.

Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року у справі № 760/14438/15-ц.

За таких обставин колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову є обґрунтованим, підстави для його скасування в межах доводів апеляційної скарги відсутні, тому відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» залишити без задоволення.

Рішення Суворовського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2017 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: