Рішення № 78197599, 23.11.2018, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/6928/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 листопада 2018 року м.Рiвне

Рiвненський мiський суд Рівненської області в особi суддi ОСОБА_1,

з участю: секретаря судового засідання Ющук О.С.,

заявника ОСОБА_2,

розглянувши у вiдкритому судовому засiданнi в мiстi Рiвному

справу за заявою ОСОБА_2, заінтересована особа - Дубровицький районний відділ ДРАЦС ГТУЮ в Рівненській областіпро встановлення факту, що має юридичне значення, -

В С Т А Н О В И В :

Заявник ОСОБА_2 в судовому засiданнi, зменшивши та уточнивши позовні вимоги, заяву пiдтримав і просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме, факт його належності до національності «німець» та внести зміни в актовий запис Дубровицького районного відділу ДРАЦС ГТУЮ в Рівненській областіпро його народження за № 75 від 22 лютого 1960 року, стосовно національності його матері – ОСОБА_3, вказавши її національність «німкеня».

В обґрунтування своїх вимог суду пояснив, що він народився 10 вересня 1942 року в с. Бикова Гребля Білоцерківського району Київської області (так зазначено у свідоцтві про народження), проте зі слів його матері він народився в м. Мелітополь Запорізької області.

Він за походженням німець, його рідна мова - німецька, якою він вільно розмовляв до повернення в СРСР. Хрещений, як євангеліст лютеранин в церкві м. Духцов Чеська Республіка (колишнє німецьке місто Бисіеіепіапсі).

Його батько: ОСОБА_4 - українець, а мати: ОСОБА_3 (до зміни прізвища, імені та по батькові ОСОБА_5) належить до німецької національності, проте в його свідоцтві про народження невірно зазначена національність матері. Його дід та баба: ОСОБА_6 Шмідтгаль та Вільгельміна Шмідтгальд є німцями. Уся його родина були німцями за походженням і до сьогодні шанують німецькі традиції та лютеранське віросповідання.

Сестра його матері ОСОБА_7 проживала у Німеччині і його померла мати постійно з нею спілкувалася за життя. Мати виросла в сім’ї німецьких колоністів. Його батько та мати одружилися в 1935 році. В 1937 році батьків арештували та з колишньої колонії НКВС звільнили в 1941 році німецькі війська. У вересні 1943 року за наказом військового командування вся сім’я виїхала в Німеччину на територію Бисіеіепіапсі. З вересня 1943 року по лютий 1944 року вони перебували в таборі для переселенців в селі Ліквіц. У лютому 1944 року батьки, сестра і він прийняли німецьке підданство і отримали в м. Рейхненберг документи на проживання. Після отримання документів проживали в ІНФОРМАЦІЯ_1. Мати не працювала у зв’язку з доглядом дітей, а батько працював на військовому заводі Фукса з квітня по травень 1944 року. У травні 1944 року батько був призваний до Вермахату в м. Тепліце, а восени мати отримала звістку про його загибель. У травні 1944 року проживали за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2. Після 08 травня 1944 року вони були заарештовані чехами і передані радянським властям з депортацією в місто Волькенгайм, де пробули близько 6 місяців. З міста Волькенгайм їх направили на сортування в Раву - Руську. З Рави - Руської їх направили в Сибір. По дорозі на Сибір, на станції Фастів мати з ним і сестрою втекли з поїзда. З Фастова переїхали в Білоцерківський район в с. Бикова Гребля на батьківщину батька. Особисті документи сім’ї за період з 1905 по 1947 роки були втрачені при бомбардуванні при переїзді до Німеччини, а частина з них вилучені владою.

На даний час він прагне відновити та зберегти етнічне походження свого роду відповідно до положень Закону України «Про національні меншини», а тому вимушений звернутися до суду із заявою про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Представник Дубровицького районного відділу ДРАЦС ГТУЮ в Рівненській областів судове засідання не з’явився. Заінтересована особа подала суду письмові пояснення, в яких посилаючись на можливість встановлення національності особи, у випадку відсутності відомостей щодо її національності у актовому записі про народження, а не зміну запису про національність особи у випадку наявності запису про належність до тієї чи іншої національності, просить в позові ОСОБА_2 відмовити. Просить розглянути справу без участі її представника.

Заслухавши пояснення заявника ОСОБА_2, дослiдивши письмовi докази по справi, суд прийшов до висновку, що заява підлягає до задоволення зі слідуючих підстав.

Судом встановлено, що заявник ОСОБА_2 народився 10 вересня 1942 року в селі Бикова Гребля Білоцерківського району Київської області. Згідно свідоцтва про народження його батько: ОСОБА_4 - українець, мати: ОСОБА_3 - українка.

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 (до зміни прізвища, імені та по батькові ОСОБА_5) належить до німецької національності, проте в свідоцтві про народження заявника невірно зазначена національність матері. Його дід та баба: ОСОБА_6 Шмідтгаль та Вільгельміна Шмідтгальд є німцями. Уся його родина були німцями за походженням і до сьогодні шанують німецькі традиції та лютеранське віросповідання.

Особисті документи сім’ї за період з 1905 по 1947 роки були втрачені при бомбардуванні при переїзді до Німеччини, а частина з них вилучені владою.

На підставі ст. 11 Конституції України, держава сприяє консолідації та розвиткові української нації, її історичної свідомості, традицій і культури, а також розвиткові етнічної, культурної, мовної та релігійної самобутності всіх корінних народів і національних меншин України.

У відповідності до ст. 35 Конституції України, кожен має право на свободу світогляду та віросповідання.

Згідно п. 3 ст. 92 Конституції України, виключно законами України визначаються права корінних народів і національних меншин.

Статтею 1 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 01 лютого 1995 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» від 09 грудня 1997 року № 703/97-ВР встановлено, що захист національних меншин та прав і свобод осіб, які належать до цих меншин, є невід'ємною частиною міжнародного захисту прав людини і як такий є одним з напрямків міжнародного співробітництва.

Згідно зі статтею 3 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 01 лютого 1995 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» від 09 грудня 1997 року № 703/97-ВР, кожна особа, яка належить до національної меншини, має право вільно вирішувати, вважатися їй, чи не вважатися такою, і таке рішення або здійснення прав у зв'язку з ним не повинно зашкоджувати такій особі. Особи, які належать до національних меншин, можуть здійснювати права і свободи, що випливають з принципів, проголошених в цій Рамковій конвенції, одноосібно та разом з іншими.

Частиною 1 статті 11 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин від 01 лютого 1995 року, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин» від 09 грудня 1997 року № 703/97-ВР визначено, що сторони зобов'язуються визнавати за кожною особою, яка належить до національної меншини, право використовувати своє прізвище (по батькові) та ім'я мовою меншини, а також право на їх офіційне визнання, відповідно до умов, передбачених у їх правових системах.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року N 2494-XII, відносини, які виникають з приводу реалізації громадянами України прав і свобод, пов'язаних з їх належністю до національних меншин, регулюються Конституцією України, цим Законом, прийнятими на їх підставі іншими законодавчими актами, а також міжнародними договорами України.

Разом з тим, відповідно до ст. 3 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року N 2494-XII, до національних меншин належать групи громадян України, які не є українцями за національністю, виявляють почуття національного самоусвідомлення та спільності між собою.

Нормами ст. 11 Закону України «Про національні меншини в Україні» від 25 червня 1992 року N 2494-XII, визначено, що громадяни України мають право вільно обирати та відновлювати національність. Примушення громадян у будь-якій формі до відмови від своєї національності не допускається.

У відповідності з вимогами ст.ст. 269, 270, 300 Цивільного кодексу України право на національність є особистим немайновим правом.

Відповідно до ст. 269 Цивільного кодексу України особисті немайнові права належать кожній особі від народження або за законом, а відповідно до ст. 271 Цивільного кодексу України, зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері приватного життя.

Статтею 300 Цивільного кодексу України закріплено, що фізична особа має право на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Починаючи з 1992 року на підставі постанови Верховною Радою України «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та свідоцтва про народження» від 26 червня 1992 року № 2503-XII діючим законодавством України не передбачено визначення національності фізичної особи - громадянина України, тобто з прийняттям вказаної постанови з паспорту громадянина України та свідоцтва про народження була виключена графа про національність.

Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження зразків книг реєстрації актів цивільного стану та описів бланків свідоцтв, що видаються державними органами реєстрації актів цивільного стану» від 12 вересня 2002 року № 1367, яка в наступному втратила силу в зв'язку з прийняттям постанови Кабінету Міністрів України від 10 листопада 2010 року № 1025 в новій редакції, була виключена графа про національність фізичної особи.

Тобто, на даний час нормативними актами України не передбачено можливість визначення персональної національності громадян України у документі який посвідчує таку особу.

Згідно з ч. 1 ст. 293 Цивільного-процесуального кодексу України, окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

На підставі ч. 2 ст. 293 Цивільного-процесуального кодексу України суд розглядає в порядку окремого провадження справи, в тому числі, про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Частина 1 ст. 315 Цивільного-процесуального кодексу України встановлює перелік фактів, що підлягають розгляду судом, при цьому ч. 2 вказаної статті передбачає, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Згідно з п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.

Згідно з абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд може встановити факти, які і за іноземним законодавством тягнуть за собою правові наслідки для заявника і рішення суду необхідне заявникові для застосування у відносинах з громадянами інших держав.

Відповідно до ст. 300 ЦК України фізична особа має право на індивідуальність, на збереження своєї національної, культурної, релігійної, мовної самобутності, а також право на вільний вибір форм та способів прояву своєї індивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечать моральним засадам суспільства.

Встановлення факту приналежності ОСОБА_2 до німецької національності необхідне йому для того, для того, щоб підтвердити статус його німецького коріння, відновити та зберегти етнічне походження свого роду.

Таким чином під час розгляду справи у суді факти належності ОСОБА_2 до німецької національності були доведені. Також дослідивши зібрані по справі докази у сукупності, суд дійшов висновку, що ОСОБА_2 зростав в родині з німецьким корінням, усвідомлює себе німцем, виявляв та виявляє на усіх періодах свого життя почуття національного самоусвідомлення та спільності з німцями тому ОСОБА_2Х за національністю також є німцем по лінії матері.

На підставі викладеного, ст. 11,24 Конституції України, ст. 3 Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин, ратифікованої Законом України «Про ратифікацію Рамкової конвенції Ради Європи про захист національних меншин»,Закону України «Про національні меншини в Україні», керуючись ст.ст.2,4, 5, 19,81,130,223,315-318ЦПК України суд, -

В И Р І Ш И В :

Заяву ОСОБА_2, заінтересована особа - Дубровицький районний відділ ДРАЦС ГТУЮ в Рівненській областіпро встановлення факту, що має юридичне значення - задоволити.

Встановити факт належності ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, до національності «німець».

Внести зміни в актовий запис Дубровицького районного відділу ДРАЦС ГТУЮ в Рівненській областіпро народження ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3 за № 75 від 22 лютого 1960 року, стосовно національності матері дитини – ОСОБА_3, вказавши її національність «німкеня».

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Рівненського апеляцiйного суду через Рiвненський мiський суд або безпосередньо до Рівненського апеляцiйного суду.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заявник – ОСОБА_2, місце проживання: 33000, АДРЕСА_1, РНОКПП НОМЕР_1.

Заінтересована особа - Дубровицький районний відділ ДРАЦС ГТУЮ в Рівненській області, місце знаходження: 34100, Рівненська область,м.Дубровиця, вулиця Воробинська,4, код ЄДРПОУ 35080399.

Суддя: