Ухвала суду № 78196941, 28.11.2018, Переяславський міськрайонний суд Київської області (до 25.04.2025 - Переяслав-Хмельницький міськрайонний суд Київської області)

Справа № 373/2181/18

УХВАЛА

28 листопада 2018 року Слідчий суддя Переяслав - Хмельницького міськрайонного суду Київської області ОСОБА_1, за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2, розглянувши клопотання слідчого СВ Переяслав-Хмельницького ВП ГУНП в Київській області, капітана поліції ОСОБА_3 про арешт майна в рамках кримінального провадження № 12018110240000737 від 17 листопада 2018 року та перевіривши надані матеріали клопотання, -

встановив:

17 листопада 2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань було внесено відповідні відомості про те, що 08.11.2018 та 09.11.2018 керівник фермерського господарства «Волошка» ОСОБА_4 відповідно до договору поставки мінеральних добрив №7068 від 08.11.2018 та сертифікацій №1, №2 до договору про поставку №7068, перерахував на рахунок 26007013071116 АТ «СБЕРБАНК», яким користується ТОВ «АГРОХІМПРОДУКТ», грошові кошти в сумі 906399 грн.64 коп., але замовлений товар селітру аміачну 34,4% ПАТ «АЗОТ» не отримав.

Правова кваліфікація даного кримінального правопорушення за ч.1 ст.190 КК України. Кримінальному провадженню було присвоєно № 12018110240000737.

Слідчий за погодженням з прокурором звернувся до суду з клопотанням про арешт банківського рахунку ТОВ «АГРОХИМПРОДУКТ» з метою забезпечення відшкодування збитків нанесених фермерському господарству «ВОЛОШКА», оскільки кошти на вказаному рахунку отримані злочинним шляхом.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, зникнення, втрати, знищення, використання, перетворення, пересування, передачі, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.

В силу п. 1 ч. 2 ст. 170 цього Кодексу, арешт майна допускається з метою забезпечення, зокрема, збереження речових доказів.

У випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 98 цього Кодексу, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених абзацом другим частини першої статті 170 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 цієї статті КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3 1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.

В розумінні ст.98 КПК речові докази - це матеріальні об’єкти, а безготівкові грошові кошти не є такими.

Разом з тим, безготівкові грошові кошти за своєю правовою природою не можуть відповідати ознакам речових доказів, зазначених у ст.98 КПК України, а саме: бути знаряддям кримінального правопорушення, зберігати на собі його сліди, тому, що знаряддя злочину – це об’єкт матеріального світу, яким заподіюється певна шкода, а сліди виникають в результаті взаємодії злочину з матеріальними об’єктами;

- кваліфікуватися як гроші та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення, оскільки в даній нормі міститься чітка прив’язка до правової категорії «речі». Безготівкові грошові кошти, в свою чергу, існують у вигляді коду та є інструментом, який виступає одиницею виміру матеріальних благ.

Згідно ст.3.1. Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», кошти існують у готівковій формі (формі грошових знаків), або безготівковій формі ) формі записів на рахунках у банках).

Правова кваліфікація даного кримінального правопорушення – ч. 1 ст. 190 КК України, а саме заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою (шахрайство).

З врахуванням кваліфікації даного кримінального правопорушення, беручи до уваги, що слідчий і прокурор зобов’язані вжити заходів з метою виявлення та розшуку майна, постанова про визнання речовими доказами повинна містити родові ознаки і кількісні характеристики, посилання на рахунки і господарські операції, за якими отримані безготівкові кошти.

Проте, таких дій органами досудового розслідування вчинено не було, в клопотанні про арешт, в супереч вимогам п.2 ч.2 ст. 171КПК України не вказаний перелік і вид майна та відсутня постанова про визнання грошових коштів на банківському рахунку ТОВ «АГРОХІМПРОДУКТ» речовими доказами, не обґрунтовано чи можна взагалі використовувати їх як речовий доказ у кримінальному провадженні.

Крім цього, слідчий не оцінив розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження та наслідки арешту банківських рахунків ТОВ «АГРОХІМПРОДУКТ» для здійснення господарської діяльності товариства.

Наведені обставини свідчать про відсутність достатніх правових підстав для накладення арешту на банківський рахунок ТОВ «АГРОХИМПРОДУКТ» з підстав, передбачених п.1 ч. 2 ст. 170 КПК України.

Відповідно до ст. 3 КПК України слідчий суддя здійснює повноваження щодо судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні.

За таких обставин, вважаю, що клопотання задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 98, 170-173, 309, 395 КПК України, —

ухвалив:

В задоволенні клопотання - відмовити.

Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Київського апеляційного суду протягом п’яти днів з дня її оголошення.

Слідчий суддя Я. І. Керекеза