Рішення № 78194342, 20.11.2018, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/233/2018

Справа № 679/210/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 листопада 2018 року м.Нетішин

Нетішинський міський суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Базарника Б.І.,

при секретарі Ясенчук С.Ю.,

за участі позивача ОСОБА_1,

відповідачки ОСОБА_2,

представника відповідачки ОСОБА_3,

представника третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на

стороні відповідача ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м.Нетішин цивільну справу №679/210/18 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – Служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради, про зобов’язання не чинити перешкоди у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною та виконання в повному обсязі рішення суду від 17.06.2014 року, визначення способу участі у вихованні дитини,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2018 року з Острозького районного суду Рівненської області на підставі ухвали від 24.01.2018 року до Нетішинського міського суду Хмельницької області надійшла цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – Служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради, про зобов’язання не чинити перешкоди у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні дитини.

В обґрунтування свого позову, поданого до Острозького районного суду Рівненської області 10.10.2017 року, позивач посилається на те, що перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою з 01.06.2008 року. Від спільного шлюбу вони мають малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1. З посиланням на ст.ст.150, 157 СК України вказує, що зобов'язаний брати участь у вихованні своєї дитини і має право на особисте спілкування з сином, а відповідачка та інші особи не мають права перешкоджати йому спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні. За час свого проживання разом з сім'єю ОСОБА_1 проявляв себе як турботливий батько, жодних шкідливих звичок не має. Вважає, що так як права рівні, то 183 дні в рік відповідачка повинна жити з ним, і не буде непорозумінь стосовно аліментів. У своєму позові позивач вказує, що у нього є сад, город, всі умови для гармонійного розвитку хлопчика. З сином він з його дитинства ходив до церкви, варив постійно кашу, тому вважає, що для нього спілкування з рідним батьком важливіше, ніж з іноземцем, з яким проживає його матір. Так само це стосується родичів відповідачки, які, на його думку, не мають жодних прав відносно дитини. ОСОБА_1 зазначає, що якщо є церковний шлюб і жінка подала чоловіка на розлучення, то по християнським законам діти залишаються з батьком. Як свідомий громадянин, він розумію свій батьківський обов'язок приймати участь у вихованні дитини, а як людина, яка має почуття, він має дуже велике бажання виховувати свого сина, спілкуватися з ним, віддаючи своє тепло і батьківську любов. На переконання позивача жодних обставин, які давали б підстави вважати, що його спілкування з дитиною спричинить останньому шкоду, не існує, а створення перешкод відповідачкою в його спілкуванні з сином порушує не тільки його права як батька, а в першу чергу порушує права та суперечить інтересам дитини. Вважає, що такі дії відповідачки свідчать про умисне порушення його прав щодо спілкування з дитиною, а також про порушення норм чинного Сімейного законодавства, які охороняють та забезпечують йому ці права. Він неодноразово звертався в службу у справах дітей та молоді, яка зараз взагалі не реагує на його звернення, прокуратуру, виконавчу службу м.Нетішин щодо грубого порушення його прав як батька дитини. Звертався і в міліцію, з працівниками якої відповідачка забирала в нього сина вночі з ліжка, а дитина і без них перелякана, зашугана і зазомбована.

На підставі вищевказаного, посилаючись на норми СК України ОСОБА_1 просить суд: зобов'язати ОСОБА_2 не чинити йому перешкоди брати участь у вихованні та вільному спілкуванні з сином, ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1; зобов'язати відповідачку в повному обсязі виконувати рішення суду від 17.06.2014 року; встановити дні та години, по яким він буде забирати дитину до себе для спілкування в домашніх умовах, а саме: кожного тижня з п'ятниці з 14.00 до неділі до 19.00 без присутності матері дитини; щороку в період з 15 червня по 25 серпня без присутності матері дитини.

12.04.2018 року до суду надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 від представника відповідачки ОСОБА_3 (а.с.139-143) в якому остання зазначає, що відповідачка ОСОБА_2 позовні вимоги не визнає, вважає їх необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Так, представник відповідачки у своєму відзиві вказує, що безпідставним є твердження позивача, що відповідачка усілякими способами перешкоджає позивачу спілкуванню з сином, не виконує рішення Нетішинського міського суду від 17.06.2014 року яким визначено спосіб участі останнього у вихованні малолітнього сина ОСОБА_6 та його спілкуванні з сином. В своєму позові позивач вказує на рівність прав матері та батька щодо неповнолітніх дітей. Разом з тим, позивач після розірвання шлюбу між ним та ОСОБА_2 залишив сина проживати разом із мамою - питання про визначення місця проживання сина з ним не порушував. За період, що пройшов з моменту припинення між сторонами шлюбних стосунків до дня відкриття провадження по даній справі позивач, як батько жодного разу не виконав свого обов’язку по матеріальному забезпеченню сина, він жодного разу в добровільному порядку не виконав і рішення Апеляційного суду Рівненської області від 18.04.2014 року про стягнення з нього починаючи з 13.12.2013 року на користь ОСОБА_2 на утримання сина ОСОБА_6 аліментів в розмірі 500 гривень на місяць, про що свідчить довідка про заборгованість по сплаті аліментів.

Крім того, представник відповідачки вказує, що в позовній заяві позивач виникнення заборгованості по сплаті аліментів вважає «непорозумінням», яке можна вирішити шляхом проживання сина з ним протягом 183-х днів протягом року. У позовній заяві позивач вказує на наявність у нього саду, городу, всіх умов для гармонійного розвитку хлопчика. Разом з тим, до позовної заяви не долучено жодних доказів наявності у позивача умов для гармонійного розвитку сина ОСОБА_6, якого ОСОБА_1 навіть по імені не називає. На думку представника відповідачки, позивачем не подано до суду належних та допустимих доказів наявності у нього відповідних житлових умов для проживання сина ОСОБА_6 разом із ним навіть у ті дні, які йому визначив суд для особистого спілкування, не те, що у ті дні, які він просить йому визначити на майбутнє. Свого часу, коли син погоджувався проводити час разом із позивачем за його місцем проживання в ІНФОРМАЦІЯ_2, позивач не забезпечував йому належні умови - син ОСОБА_6 був недоглянутим, мав брудний одяг, в помешканні де син спав було брудно та сиро. Коли ОСОБА_1 в черговий раз не привіз додому сина ОСОБА_6 після закінчення часу встановленого рішенням суду для особистого спілкування у відсутності мами, остання з працівниками міліції змушена була їхати за сином в с.Бадівка, щоб забрати сина, де виявила, що останній спав в брудному одязі.

Також у відзиві зазначено, що в період з моменту винесення Нетішинським міським судом рішення, яке вступило в законну силу 27.06.2014 року, ОСОБА_1 як батько не попіклувався про здоров’я сина ОСОБА_6, про його фізичний розвиток, не прийняв участі в забезпеченні сину можливості здобуття повної загальної середньої освіти. Так, несплачуючи роками аліменти на утримання сина він фактично позбавив сина можливості додатково оздоровитись під час канікул, відвідувати додаткові спортивні секції, можливості отримати в користування більш сучасну комп’ютерну техніку, телефон. За час, що пройшов з моменту припинення шлюбних стосунків між сторонами, позивач жодного разу навіть не поповнив сину ОСОБА_6 рахунок, щоб забезпечити йому можливість спілкування із собою по телефону. Жодного разу не повідомив ОСОБА_2 про запланований ним відпочинок із сином протягом 14 днів в літній період для оздоровлення та спілкування, як було визначено в рішенні суду від 17.06.2014 року.

Представник відповідачки ОСОБА_3 зазначає, що на її переконання ухвалення рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в першу чергу буде суперечити інтересам неповнолітнього ОСОБА_5, адже замість того, щоб проводити години дозвілля у вихідні дні та в період канікул із мамою, своїм рідним братом, іншими членами своєї родини та друзями у звичних для нього комфортних умовах, замість того, щоб займатись спортом в секціях, улюбленими справами, замість оздоровлення яке йому забезпечує і може забезпечити в майбутньому мама ОСОБА_2, він змушений буде спілкуватись в домашніх умовах із позивачем в с.Бадівка, де тільки сад та город, де навіть елементарного догляду зі сторони позивача не буде. ОСОБА_3 у своєму відзиві просить звернути увагу суд на ту обставину, що на її думку, в позовній заяві ОСОБА_1 не міститься жодного обгрунтування встановлення саме таких днів та годин, по яким він буде забирати дитину до себе для спілкування в домашніх умовах без присутності матері. Більше того, не зазначається обґрунтування необхідності зміни раніше визначених рішенням суду днів та годин. В період після набрання рішенням суду законної сили - 27.06.2014 року відповідачка в добровільному порядку виконувала рішення суду аж до конфлікту який завершився бійкою у присутності малолітнього сина ОСОБА_6 після чого останній відмовився від зустрічей з батьком, який у свою чергу протягом тривалого часу на зустрічі з сином відповідно до встановленого графіку не приходив. В той же час безпідставно направляв до міліції письмові повідомлення про невиконання ОСОБА_2 рішення суду, що було встановлено в ході перевірки таких звернень. До того ж, у вказані ОСОБА_1 дні відповідачка фізично не могла невиконувати рішення суду оскільки перебувала за кордоном, а син ОСОБА_6 на період її відсутності перебував під наглядом її старшого сина ОСОБА_7 Представник відповідачки у відзиві вказує, що позивач не оскаржував рішення суду, яким було встановлено графік побачень з сином, з позовом про зміну встановленого йому способу участі у вихованні сина та спілкуванні з ним не звертався, проте отримав виконавчий лист по розглянутій справі та пред’явив його до виконання. В березні 2015 року ОСОБА_2 було викликано до ДВС Нетішинського міського управління юстиції та попереджено про кримінальну відповідальність за невиконання рішення суду. В подальшому позивач жодного разу не звертався до державних виконавців з даного питання.

Крім того, представник відповідачки у своєму відзиві просила здійснити допит малолітнього ОСОБА_5 в якості свідка в судовому засіданні по даній справі для спростування тверджень позивача щодо вчинення йому перешкод відповідачкою в участі у вихованні та вільному спілкування з сином, а також для встановлення факту небажання сина зустрічатись із батьком.

В судовому засіданні позивач поданий ним позов підтримав, навів обґрунтування аналогічні зазначеним в позові та просив його задовольнити повністю.

Відповідачка та її представник в судовому засіданні надали пояснення, аналогічні змісту поданого відзиву, позов ОСОБА_1 не визнали, просили відмовити в його задоволенні в повному обсязі.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – Служби у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради ОСОБА_4 в судовому засіданні щодо позовних вимог ОСОБА_1 заперечила, вважає, що такі не підлягають задоволенню, оскільки суперечать одна одній. Крім того, вимога щодо встановлення графіку для спілкування в домашніх умовах вже була предметом судового розгляду та прийняте відповідне судове рішення, яке позивачем не оскаржувалось, заява про його перегляд останнім не подавалась. ОСОБА_4 вважає, що позивачу слід налагодити стосунки з сином без використання примусу, написання постійних скарг у всі державні та правоохоронні інстанції, оскільки це ще більше віддаляє дитину від батька.

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 11.10.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху та надано останньому строк для усунення недоліків зазначених в ухвалі (а.с.54).

Ухвалою цього ж суду від 30.10.2017 року позовну заяву ОСОБА_1 повернуто останньому у зв’язку з не усуненням недоліків, вказаних в ухвалі від 11.10.2017 року в повному обсязі.

Постановою апеляційного суду Рівненської області від 21.12.2017 року (а.с.93-94) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 ухвалу Острозького районного суду Рівненської області від 30.10.2017 року скасовано, а цивільну справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

02.02.2018 року до Острозького районного суду Рівненської області відповідачкою ОСОБА_2 подано заяву про передачу справи на розгляд Нетішинського міського суду Хмельницької області (а.с.98, 101).

Ухвалою Острозького районного суду Рівненської області від 24.01.2018 року дану цивільну справу передано за підсудністю до Нетішинського міського суду Хмельницької області (а.с.108).

Ухвалою Нетішинського міського суду від 15.02.2018 року відкрито провадження у даній справі та ухвалено її розглядати в порядку загального позовного провадження (а.с.122).

Ухвалою суду від 23.06.2018 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.190).

Ухвалою суду від 11.10.2018 року судом відмовлено у задоволенні заяви позивача про уточнення позовних вимог від 17.09.2018 року, оскільки така подана з порушенням строку, передбаченого ч.3 ст.49 ЦПК України, тобто після закриття підготовчого засідання у даній справі (а.с.230).

Встановивши фактичні обставини справи, дослідивши та оцінивши докази, наявні в матеріалах справи та надані під час судового розгляду учасниками судового процесу, здійснивши системний аналіз норм чинного законодавства, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, суд встановив наступні обставини справи та дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини.

Згідно з ст.141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебувають вони у шлюбі між собою.

Статтею 153 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли це право обмежене законом. Дитина, яка розлучена з одним із батьків чи обома батьками, має право регулярно підтримувати особисті стосунки й прямі контакти з обома батьками, крім випадків, коли це суперечить найвищим інтересам дитини.

Згідно приписів ст.157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Як встановлено ч. ч.1, 2 ст.159 Сімейного кодексу України, суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, з урахуванням віку, стану здоров'я дитини, поведінки батьків, а також інших обставин, що мають істотне значення. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Судом встановлено, що сторони у справі є батьками малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_3, що підтверджується свідоцтвом про народження останнього серії І-ГЮ №286065, виданого повторно 04.10.2017 року Виконавчим комітетом Грем’яцької сільської ради Острозького району Рівненської області, актовий запис №22 (а.с.10).

Рішенням Острозького районного суду Рівненської області від 04.12.2012 року шлюб між сторонами розірвано (а.с.14).

Рішенням виконавчого комітету Нетішинської міської ради №334/2013 від 26.09.2013 року за заявою ОСОБА_1 було визначено способи участі останнього у вихованні малолітнього сина ОСОБА_6 та його спілкуванні з ним та відповідно встановлено дні зустрічі та особистого спілкування дитини з батьком (а.с.15).

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 18.02.2014 року стягнуто з позивача на користь відповідачки аліменти на утримання малолітнього сина ОСОБА_6 в розмірі 500 грн. щомісячно, починаючи з 13.12.2013 року до досягнення дитиною повноліття (а.с.19-20).

Як встановлено під час судового розгляду даної справи, аліментні зобов’язання ОСОБА_1 виконував не належним чином, що підтверджено ним особисто в судовому засіданні в якому останній зазначив, що відрахування аліментів з його заробітної плати проводились у примусовому порядку. Вищевказане підтверджено також відповідачкою у судовому засіданні та заявою, поданою позивачем до суду 29.05.2018 року (а.с.165).

Рішенням Нетішинського міського суду Хмельницької області від 17.06.2014 року (а.с.21-22), в якому згідно ухвали суду від 16.09.2014 року виправлено описку в даті постановлення рішення (а.с.63), визначено спосіб участі ОСОБА_1 у вихованні малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_4, та його спілкуванні з ним таким чином: встановлено дні зустрічі та особистого спілкування батька з дитиною:

- кожні першу та третю суботу місяця з 11 год. до 16 год. неділі;

- кожні другу та четверту неділю місяця з 16 год. до 18 год. на території м.Нетішин;

- щороку, з метою оздоровлення дитини, в один з літніх місяців, червень-серпень, на 14 днів, за попередньою домовленістю між батьками;

- в інші дні та години на території м.Нетішин за попередньої домовленістю з матір’ю дитини.

Вищевказане рішення суду набрало законної сили 27.06.2014 року та відповідно видано виконавчий лист (а.с.23) зі змістом якого, відповідно до акту державного виконавця від 27.03.2015 року (а.с.24), ознайомлено відповідачку ОСОБА_2 та попереджено про кримінальну відповідальність згідно ст.382 КК України за невиконання судового рішення.

Відповідно до ст.171 СК України, дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками,іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

В судовому засіданні за участі психолога ОСОБА_8 заслухано думку малолітнього ОСОБА_5, який повідомив суду, що життя без батька йому подобається, а останній його тільки погіршує. Довгий час батько до нього не приходить, а коли вони бачаться то зазвичай той сильно матюкається та обзиває маму. ОСОБА_9 зазначив, що матір все йому купляє, а батько нічого. Ціле літо він з мамою був в Естонії на змаганнях та відпочинку. Також він відвідує футбольний гурток, займається танцями та ходить до логопеда. При цьому, батько не дозволяв йому їздити на змагання за кордон разом з футбольною командою. ОСОБА_9 зазначив, що будь-яких приємних подій, пов’язаних з батьком, він не пам’ятає. Крім цього, в судовому засіданні ОСОБА_9 пригадав випадок коли батько забрав його в село і утримував там проти волі, а вночі приїхала мама з поліцією і забрала його додому.

Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_7 надав покази, що являється старшим сином відповідачки ОСОБА_2 та братом малолітнього ОСОБА_5, який проживає разом із матір’ю. Свідок стверджує, що відповідачка належним чином виконує свої батьківські обов’язки щодо малолітнього ОСОБА_5 Водночас позивач брав дитину декілька разів до себе, при цьому порушував графік забирання малолітнього ОСОБА_5 до себе, який встановлений рішенням суду, зокрема, відмовлявся привезти дитину після вихідних назад додому, що призводило до труднощів з відвідування останнім дитячого садочку та в подальшому шкоди. Крім того, свідок зазначив, що його вітчим ОСОБА_1 обзивав відповідачку непристойними словами, говорив, що остання займається проституцією, налаштовував його та малолітнього брата ОСОБА_5 проти матері.

Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Статтею 77 ЦПК України встановлено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Згідно ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст.89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи вищевказане, суд приходить до висновку, що позивач під час судового розгляду справи не вказав та не навів належних мотивів суду щодо того, яким саме чином чиняться перешкоди у спілкуванні з дитиною та відбувається ухилення від виконання рішення суду від 17.06.2014 року матір'ю дитини, не обґрунтував та не довів суду свою позицію щодо встановлення саме таких днів та годин спілкування з дитиною - кожного тижня з п'ятниці з 14.00 до неділі до 19.00 без присутності матері дитини; щороку в період з 15 червня по 25 серпня без присутності матері дитини, які просить суд задовольнити.

Крім того, позивач не навів належних обґрунтувань щодо зміни встановлених днів та годин побачень для спілкування з дитиною, передбачених рішенням суду від 17.06.2014 року. При цьому, просив суд зобов’язати відповідачку виконувати вищевказане рішення суду. На думку суду такі позовні вимоги позивача суперечать одна одній.

Водночас, будь-яких належних та допустимих доказів на підтвердження факту невиконання відповідачкою рішення Нетішинського міського суду від 17.06.2014 року, чинення нею перешкод у прийнятті участі у вихованні дитини та спілкуванні з ним, позивачем не надано, а подані останнім диски із звукозаписом його розмов із малолітнім та відповідачкою, які досліджено в судовому засіданні, на переконання суду не вказують на те, що ОСОБА_2 чинила позивачу перешкоди у побаченні з дитиною.

При цьому, судом враховується думка малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який в судовому засіданні зазначив, що не бажає спілкуватись з батьком.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень суду покладається на державну виконавчу службу.

Таким чином, суд не уповноважений приймати рішення щодо зобов’язання виконання рішення суду, яке набрало законної сили, оскільки це суперечить чинному законодавству, а тому така вимога позивача не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.2 ст.141 ЦПК України судові витрати, пов’язані з розглядом справи, у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.10, 11, 12, 60, 76, 77, 81, 141, 258, 259, 263-265, 354 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача – Служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради, про зобов’язання не чинити перешкоди у вихованні та вільному спілкуванні з дитиною та виконання в повному обсязі рішення суду від 17.06.2014 року, визначення способу участі у вихованні дитини – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Хмельницького апеляційного суду або через Нетішинський міський суд Хмельницької області (відповідно до ч.1 п.15 п.п.15.5 Перехідних положень ЦПК України в редакції Закону №2147-VIII від 03 жовтня 2017 року) протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Сторони у справі №679/210/18:

Позивач: ОСОБА_1 (місце проживання: 35809, вул.Ватутіна, буд.21, с.Бадівка, Острозького району Рівненської області);

Відповідач: ОСОБА_2 (місце проживання: 30100, АДРЕСА_1);

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Служба у справах дітей виконавчого комітету Нетішинської міської ради (місцезнаходження: 30100, м.Нетішин, вул.Шевченка, буд.1).

Повний текст судового рішення складено 29.11.2018.

Суддя Б.І. Базарник