Ухвала суду № 78189647, 23.11.2018, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

УХВАЛА

про закриття провадження у справі

23.11.2018 р. № 2040/6241/18

Харківський окружний адміністративний суд у складі

головуючого судді Зоркіної Ю.В

при секретарі судового засідання Пройдак С.М.

у присутності представника третьої особи ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_2 (АДРЕСА_1,61118, код ЄДРПОУ2991621317) до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації (вул. Олександра Кошиця, буд. 11,м. Київ 68,Лівобережна Частина Києва, Київ,02068, код ЄДРПОУ37388222), третя особа: ОСОБА_3 (АДРЕСА_2,ОСОБА_1,01001, код ЄДРПОУ2862918894) про скасування рішення,-

встановив

Позивач звернувся до суду з зазначеним адміністративним позовом, у якому просить суд скасувати прийняте за наслідком розгляду поданої 04.06.2018 року за формою згідно додатку 1 до Правил заяви ОСОБА_2 про зняття з реєстрації місця проживання рішення Дарницького районної в м. Києві державної адміністрації від 05.06.2018 року про відмову у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_3 ; зобов'язання Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації знаяти з реєстрації місяця проживання ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_4; стягнути судові витрати.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачеві у знятті з реєстрації третьої особи, оскільки до вчинення реєстраційної дії надано всі необхідні документи, в тому числі документ, який свідчить про припинення підстав на право користування житловим приміщенням, в розумінні ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року № 1382-ІV “Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні” .

Відповідачем надано відзив на адміністративний позов, у якому він просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог з тих підстав, що при винесенні оскаржуваного рішення діяв у відповідності до вимог чинного законодавства у спосіб, встановлений законом, а отже, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Третя особа надала суду пояснення, у яких просила відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначивши, що оскаржувані дії відповідача вчинені ним у відповідності до вимог чинного законодавства, а отже відсутні підстави для задоволення вимог позивача.

В судове засідання позивач не прибув, надав суду клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач в судове засідання не прибув, про розгляд справи повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, що в силу приписів ст.205 КАС України не є перешкодою для розгляду справи.

В судовому засіданні суд поставив на обговорення питання про закриття провадження у справі з тих підстав, що справа має бути розглянута за правилами цивільного судочинства.

Представник третьої особи про закриття провадження у справі не заперечував.

Судом встановлено, що третій особі на праві власності належала квартира АДРЕСА_5, у якій зареєстровані ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_3 та ОСОБА_3 (а.с.20).

На підставі рішення Дарницького районного суду м.Києва від 12.03.2015 року у справі 753/16671/14-ц та рішення Апеляційного суду м.Києва від 17.06.2015 року (а.с.10-17) за позивачем визнано право власності на трикімнатну квартиру АДРЕСА_6, загальною площею 81 м2 , жилою площею 41.60 м2, яка надлежить на праві власності ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_6, на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04.04.2003 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_7 і зареєстрованого у реєстрі за № 1979.

На підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним номером 28970253 від 28.03.2016 року у державному реєстрі здійснено запис 13900541 про реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (а.с.18-19) .

04.06.2018 року позивач звернувся до відповідача із заявою про зняття з реєстрації ОСОБА_3 та рішенням Дарницької районної в м.Києві державної адміністрації від 05.06.2018 року позивачеві відмовлено у знятті з реєстрації місця проживання ОСОБА_3 з підстав ненадання рішення суду, що набрало законної сили про позбавлення ОСОБА_3 права користування квартирою 97 в будинку № 4 по вул. А.Ахматової в м.Києві (а.с.21)

По суті спірних правовідносин суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2006 року у справі "Сокуренко і Стригун проти України" (заяви № 29458/04 та № 29465/04) зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін "встановленим законом" у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, "що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом" (рішення у справі "Занд проти Австрії) (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза "встановленого законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках цей Суд дійшов висновку, що не може вважатися "судом, встановленим законом", національний суд, що не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, яка не мала регулювання законом.

Отже, поняття "суду, встановленого законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.

Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

За правилами ч. 1 ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Вжитий у цій процесуальній нормі термін "суб’єкт владних повноважень" орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб’єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб’єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій.

Отже, не можливим є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду – його акт індивідуальної дії. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового, особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин.

Суд зазначає, що відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 39 Закону України «Про іпотеку» у разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.

Частиною 1 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК Української РСР, у ч. 1 якої передбачені підстави виселення. Частина 3 ст. 109 ЖК Української РСР регулює порядок виселення громадян.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України «Про іпотеку» та ч. 3 ст. 109 ЖК Української РСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Таким чином, за змістом ст. ст. 39, 40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК Української РСР особам, які виселяються із жилого будинку (жилого приміщення), яке є предметом іпотеки, у зв'язку зі зверненням стягнення на предмет іпотеки, надається інше постійне житло тільки у тому разі, коли іпотечне житло було придбане не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла.

Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого жилого приміщення при зверненні стягнення на предмет іпотеки, якщо іпотечне майно було придбано за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення (ч. 2 ст. 109 ЖК Української РСР).

Вказана правова позиція була висловлена Верховним Судом України у постанові № 6-39 цс15 від 18 березня 2015 року.

За правилами п. 1 ч. ст. 15 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.

Як вбачається з матеріалів справи, предмет іпотеки - квартира 97 в буд.№ 4 по вул. А.Ахматової в м. Києві, належить ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_6 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 04 квітня 2003 року. Договір позики, в рахунок якої звернуто стягнення на предмет іпотеки укладено сторонами 03 березня 2010 року.

Вказані обставини встановлені рішенням Апеляційного суду м.Києва від 17.06.2015 року у справі 753/16671/14 , а отже в силу ч.4 ст.78 КАС України в судовому засіданні не доказуються.

Враховуючи викладене вище, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини безпосередньо стосуються майнових прав третьої особи, крім того в матеріалах справи міститься ухвала Окружного адміністративного суду м. Києва у справі 810/4838/18 від 16.11.2018 року за позовом ОСОБА_3 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_8, третя особа ОСОБА_2 про визнання неправомірними дій та скасування рішення нотаріуса від 28.03.2016 року про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_7.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що з урахуванням суті спірних відносин, справу належить розглядати за правилами ЦПК.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Керуючись сит.ст.238,294, 295 КАС України, суд

ухвалив

Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_2 до Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, третя особа: ОСОБА_3 про скасування рішення -закрити.

Роз’яснити позивачу право звернення по даним правовідносинам до суду цивільної юрисдикції.

Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).

Апеляційна скарга на ухвалу суду подається, згідно ч. 1 ст. 277 КАС України, протягом 15днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

У повному обсязі ухвала виготовлена 28.11.2018

Суддя Зоркіна Ю.В.