Рішення № 78188322, 27.11.2018, Закарпатський окружний адміністративний суд

ЗАКАРПАТСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

27 листопада 2018 року м. Ужгород№ 807/243/17 ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Луцович М.М., суддів - Гаврилко С.Є, ОСОБА_2

при секретарі судових засідань - ОСОБА_3

та осіб, що беруть участь у справі:

представника позивача - ОСОБА_4

представника відповідача - ОСОБА_5

представник третьої особи - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_6 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання вчинити дії, де третя особа - ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду із позовною заявою до Міністерства оборони України, де третя особа - ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат, згідно якої просив суд: визнати відмову Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги після встановлення йому інвалідності війни II групи 14.03.2016 року – незаконною; стягнути з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_6 одноразову грошову допомогу, як інваліду II групи, внаслідок травми, отриманої ним під час виконання обов'язків військової служби у розмірі 92900 грн.; постанову допустити до негайного виконання.; встановити судовий контроль за виконанням судового рішення шляхом зобов'язання Міністерства оборони України подати звіт у строк, визначеного судом. В подальшому позивачем було подано заяву про збільшення розміру позовних вимог, згідно якої позивач просив суд пункт 2 прохальної частини доповнити словами «з врахуванням величини проросту індексу споживчих цін» та стягнути з Міністерства оборони України моральну шкоду на користь ОСОБА_6 в розмірі 200000,00 грн.

Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що він проходив військову службу на офіцерських посадах у Збройних Силах у військовому званні підполковник із вислугою 25 календарних років. У відповідності до наказу (по особовому складу) начальника Генерального штабу- головнокомандувача Збройних Сил України від 03.12.2013 року №844 позивач був звільнений з військової служби з посади військового комісара Великоберезнянсько-Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату в запас за частиною 6 пункту «б» статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за станом здоров'я. Наказом військового комісара ОСОБА_1 обласного військового комісаріату (по стройовій частині) від 30.12.2013 року за №246 з 30 грудня 2013 року був виключений із списків особового складу Великоберезнянсько- Перечинського об'єднаного районного військового комісаріату та всіх видів забезпечення. У відповідності до рішення ОСОБА_1 обласного центру МСЕК 03.03.2014 року ОСОБА_6 встановлена III група інваліда війни згідно отриманої травми під час проходження військової служби, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби. На підставі заяви щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановлення інвалідності III групи Міністерством оборони України в 2014 році було виплачена сума у розмірі 182700 грн. Під час проходження повторного огляду ОСОБА_1 обласним центром МСЕК позивачу 14.03.2016 року встановлена II група інваліда війни, пов'язаною із травмою, отриманою під час виконання обов'язків військової служби. ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат від 21.02.2017 року №964 на підставі протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою допомоги та компенсаційних сум (далі-Комісія) від 27.01.2017 року №4 повідомив позивача про те, що Комісією відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з тим, що групу інвалідності змінено понад дворічний термін, як це передбачено п.8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві. Зважаючи на викладені обставини, позивач вважає таку відмову відповідача протиправною та такою, що підлягає скасуванню, а тому звернувся до суду,за захистом, як він вважає, свого порушеного права. При цьому, позивач акцентує увагу на тому, що згідно довідки до акту огляду МСЕК №462479 (а.с. 10) інвалідність ІІІ групи йому встановлена до 01.04.2016 року, тоді як інвалідність другої групи згідно довідки АВ0575990 (а.с. 9) йому була встановлена 14.03.2016 року, тобто до спливу спірного дворічного строку.

Представник позивача в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд даний адміністративний позов задовольнити повністю з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог.

Представник відповідача в судовому засіданні проти задоволення даного адміністративного позову заперечив з підстав викладених у письмовому відзиві на позовну заяву, при цьому пояснивши, що позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу у розмірі 182700 грн у зв'язку із встановленням 03.03.2014 року третьої групи інвалідності. Крім цього, відповідач вказує, 14.03.2016 року під час повторного огляду позивача встановлено ІІ групу інвалідності внаслідок тієї ж причини. Однак, відповідно до вимог чинного законодавства одноразова грошова допомога має одноразовий характер. Право військовослужбовців на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду вищої групи інвалідності, може мати місце тільки за умови, що встановлення вищої групи інвалідності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності. Повторний огляд і встановлення ІІ групи інвалідності встановлено позивачу 14.03.2016 року, тоді як ІІІ групу встановлено 03.03.2014 року, тобто пропущено передбачений законом дворічний термін, а відтак правових підстав для задоволення даного адміністративного позову немає.

Представник третьої особи будучи належним чином повідомленим про дату, час та місце судового розгляду, явки уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, однак надіслав пояснення ло заяви про збільшення розміру позовних вимог (а.с 98-100), згідно яких просив суд відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Крім цього, третьою особою - ОСОБА_1 обласним військовим комісаріатом подано до суду клопотання про відкладення розгляду справи.Ухвалою суд від 27.11.2018 року, яка занесена до журналу судового засідання, у задоволенні поланого клопотання відмовлено у зв'язку із його необгрунтованістю.

Розглянувши подані документи і матеріали справи, заслухавши доводи та пояснення представників сторін, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Як встановлено судом в ході судового розгляду та вбачається із матеріалів даної адміністративної справи, рішенням ОСОБА_1 обласного центру МСЕК 03.03.2014 року ОСОБА_6 встановлена III група інваліда війни згідно отриманої травми під час проходження військової служби, пов'язаної з виконанням обов'язків військової служби (а.с.10). На підставі заяви щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги у зв'язку із встановлення інвалідності III групи Міністерством оборони України в 2014 році позивачу по справі була виплачена сума у розмірі 182700 грн., що сторонами не заперечувалось в ході судового розгляду.

Під час проходження повторного огляду ОСОБА_1 обласним центром МСЕК позивачу 14.03.2016 року встановлена II група інваліда війни, пов'язаною із травмою, отриманою під час виконання обов'язків військової служби (а.с.9).

ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат листом від 21.02.2017 року №964 на підставі протоколу засідання комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою допомоги та компенсаційних сум (далі-Комісія) від 27.01.2017 року №4 повідомив позивача про те, що Комісією відмовлено у призначенні одноразової грошової допомоги у звязку з тим, що групу інвалідності змінено понад дворічний термін, як це передбачено п.8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерв(а.с. 11-12).

Не погоджуючись із прийнятим рішенням, позивач звернувся до ОСОБА_1 окружного адміністративного суду за захистом, свого порушеного, як він вважає, права.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до вимог ч.2 ст. 19 Конституції України, чітко передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.41 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011), який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни.

Згідно з ч.1 ст.3 Закону №2011 дія даного Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти.

Приписами ч. 1 ст. 16 Закону №2011 визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Отже, Закон №2011 пов’язує право на отримання одноразової допомоги з настанням певних обставин, а саме: у разі загибелі, у разі встановлення інвалідності, у разі встановлення ступеня втрати працездатності.

Разом з цим, відповідно до ч. 4 ст. 16-3 Закону №2011, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, встановлено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

Отже, порядок, у якому необхідно реалізовувати право на отримання допомоги залежить від часу встановлення інвалідності.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2013 року №975 затверджено Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що додається (далі - Порядок №975).

Пунктом 8 Порядку призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерв №975 визначено, що якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми. У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.

З огляду на викладене, суд зазначає, що законодавством України передбачено право військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі у випадку встановлення під час повторного огляду згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищої групи інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, за умови, що встановлення вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності відбулось протягом двох років після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності.

Судом встановлено, що позивачу за наслідками встановлення із 03.03.2014 року третьої групи інвалідності виплачена одноразова грошова допомога в сумі 182700 грн., що не заперечувалось позивачем в позовній заяві, ні його представником в судовому засіданні.

З огляду на встановлене, суд дійшов висновку, що позивач скористався своїм правом на отримання одноразової допомоги у випадку часткової втрати працездатності, передбаченим ст.16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей".

Суд відмічає, що 14 березня 2016 року, тобто після спливу дворічного терміну, встановленого Законом, ОСОБА_6 за наслідками повторного огляду встановлено ІІ групу інвалідності, причина інвалідності: захворювання, так пов'язані із виконанням обов’язків військової служби, що підтверджується довідкою серії АВ №0575990 від 14.03.2016 року (а.с. 9).

Таким чином, законодавство допускає можливість виплати грошової допомоги у разі встановлення військовослужбовцю вищої групи інвалідності чи вищого ступеня втрати працездатності, однак право на отримання такої допомоги обмежено дворічним строком з моменту первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, відтак суд вважає помилковим твердження позивача, що він набув відповідне право, оскільки між встановленням ІІ групи інвалідності та встановленням ІІІ групи інвалідності минуло більше 2-х років, так як первинна інвалідність була встановлена 03.03.2014 року, а вища група інвалідності 14.03.2016 року, тобто після спливу двохрічного терміну.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов’язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов’язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах “Салов проти України” (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), "Проніна проти України" (Заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява N 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до переконливого висновку, що позовна вимога щодо визнання відмови Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги після встановлення йому інвалідності війни II групи 14.03.2016 року є безпідставною, спростована відповідачем належними та допустимими доказами, а тому в її задоволенні слід відмовити.

У зв'язку з необґрунтованістю та недоведеністю позовної вимоги в частині визнання відмови Міністерства оборони України у виплаті ОСОБА_6 одноразової грошової допомоги після встановлення йому інвалідності війни II групи 14.03.2016 року, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні пов'язаних з нею вимог щодо стягнення з відповідача заявленої суми грошової допомоги з врахуванням збільшених позовних вимог та відшкодування моральної шкоди.

Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_6 до Міністерства оборони України про визнання бездіяльності незаконною та зобов’язання вчинити дії, де третя особа - ОСОБА_1 обласний військовий комісаріат - відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено та підписано 28.11.2018 року.

Головуючий суддя Суддя Суддя ОСОБА_7 ОСОБА_8 ОСОБА_2