Рішення № 78186451, 19.11.2018, Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 листопада 2018 року Справа № 160/8087/18 Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Ількова В.В.,

при секретарі: Деркач О.В.,

розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

30.10.2018 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просить суд:

- визнати протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії позивачу викладені в відмовах відповідача від 15.06.2018 року та 16.07.2017 року, та визнати бездіяльність відповідача, щодо непризначення пенсії – протиправною та зобов’язати його вчинити певні дії – призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 11.06.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрат частини доходів.

В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на те, що позивач народилася 12.12.1946 року та є громадянкою України. Трудовий стаж позивача складає 35 років, що підтверджується відповідними документами, а саме: трудовою книжкою, дипломом про освіту, довідкою № 45 від 23.02.1995 року та посвідчення «Ветеран фабрики». Перед виїздом за кордон позивач мешкала за адресою: АДРЕСА_1, Україна. 26.04.1995 року вона виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. Отже, при віці 72 роки і страховому стажі понад 35 років, позивач досягла всіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч.1 ст. 26 Закону про пенсії. 11.06.2018 року позивач звернулася через свого представника до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення їй пенсії за віком, при цьому надавши всі відповідні документи для призначення пенсії. Однак, відповідачем листом № Є 9110-18 від 15.06.2018 року позивачу було відмовлено в нарахуванні та виплаті пенсії за віком, посилаючись на те, що представником позивача не було надано документів підтверджуючих постійне місце проживання (реєстрації) в Україні, для призначення та виплати пенсії, як того передбачає Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а тому, як зазначив Пенсійний фонд, законних підстав для призначення позивачу пенсії за віком не має. Крім того, листом №19523/Є-11 від 16.07.2018 року відповідач вдруге відмовив позивачу в призначення пенсії за віком, обґрунтувавши свою відмову, як і попередню, а також зазначив про те, що не передбачено поновлення пенсії за довіреністю, а між Україною та Державою Ізраїль договору щодо пенсійного забезпечення на теперішній час не укладено, управління не має підстав для поновлення позивачу пенсії за віком та її перерахунку як непрацюючих особі. Не погодившись із вказаними висновками викладеними в листі Пенсійного фонду № Є 9110-18 від 15.06.2018 року та в листі № 19523/Є-11 від 16.07.2018 року, представник позивача звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31.10.2018 року відкрито провадження у справі та призначено її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) учасників справи на 19.11.2018 року.

06.11.2018 року представник відповідача надав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на те, що позивачем порушено вимоги Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", зокрема не надано документи, які б підтверджували факт реєстрації або фактичного проживання ОСОБА_1 в Жовтневому районі м. Дніпропетровська (Соборному районі м. Дніпра). Також зазначили про те, що на даний час угода між Україною та Ізраїль про співробітництво в галузі пенсійного страхування не укладена, а тому відсутні законодавчі підстави для призначення пенсії позивачу в Україні. Зазначив у відзиві, що позивач в Україні не проживає, не зареєстрована, відповідних документів, які б спростовували дані факти не надані, та заявлені позивачем вимоги необґрунтовані та задоволенню не підлягають.

Розглянувши подані документи й інші матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає про таке.

Позивач, ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, є громадянкою України.

Позивач зазначає, про те, що її трудовий стаж складає 35 років, що підтверджується відповідними документами, а саме трудовою книжкою, дипломом про освіту, довідкою № 45 від 23.02.1995 року та посвідчення «Ветеран фабрики».

Перед виїздом за кордон позивач мешкала в Україні, за адресою: АДРЕСА_2.

У квітні 1995 року вона виїхала з України до Ізраїлю на постійне місце проживання, де була прийнята на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль.

Отже, у віці 72 роки і страховому стажі понад 35 років, позивач досягла всіх необхідних умов призначення пенсії за віком, встановлених ч.1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов’язкове пенсійне страхування».

Так, 11.06.2018 року позивач звернулася через свого представника до Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії.

Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області листом № Є 9110-18 від 15.06.2018 року позивачу було відмовлено в нарахуванні та виплаті пенсії за віком.

В обґрунтуванні зазначеної відмови, викладеної у листі № Є 9110-18 від 15.06.2018 року відповідач посилається на те, що позивачем не було надано документів підтверджуючих постійне місце проживання (реєстрації) в Україні, для призначення та виплати пенсії, як того передбачає Закон України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», а тому, законних підстав для призначення позивачу пенсії за віком не має.

Також, вдруге у липні 2018 року представник позивача звернувся до Пенсійного фонду із зверненням щодо призначення пенсії за віком ОСОБА_1.

Проте, листом Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 19523/Є-11 від 16.07.2018 року вдруге було відмовлено позивачу в призначення пенсії за віком. Відмова обґрунтована, як і попередня, із зазначенням того, що не передбачено поновлення пенсії за довіреністю, а між Україною та Державною Ізраїль договору щодо пенсійного забезпечення на теперішній час не укладено, управління не має підстав для поновлення позивачу пенсії за віком та її перерахунку як непрацюючих особі.

Так, не погодившись із вищевказаними висновками Пенсійного фонду, позивач звернулася до суду із цим позовом.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV), "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII), "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" від 09.04.92 р. № 2262-XII (далі - Закон № 2262-XII), "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" (далі - Закон № 1382-IV), "Про громадянство України" (далі - Закон № 2235-III), Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ від 25.11.2005 р. № 22-1 (далі - Порядок № 22-1).

Так, відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

У ч. 1 ст. 46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно зі ст. 1 Закону № 1788-XII, громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Іноземні громадяни та особи без громадянства, які проживають в Україні, мають право на пенсію на рівні з громадянами України на умовах, передбачених законодавством або міжнародними угодами.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно з цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.

Згідно зі ст. 62 Закону № 2262-XII пенсії звільненим зі служби особам, зазначеним у статті 1-2 цього Закону, які виїхали на постійне місце проживання за кордон, не призначаються, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов’язковість яких надана Верховною ОСОБА_3 України.

Пенсії, призначені зазначеним особам в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачується в порядку, встановленому Законом України "Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування".

У ст. 51 Закону № 1058-IV визначено, що в разі виїзду пенсіонера на постійне місце проживання за кордон пенсія, призначена в Україні, за заявою пенсіонера може бути виплачена йому за шість місяців наперед перед від'їздом, рахуючи з місяця, що настає за місяцем зняття з обліку за місцем постійного проживання. Під час перебування за кордоном пенсія виплачується в тому разі, якщо це передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною ОСОБА_3 України.

У рішенні від 07.10.2009 року № 25-рп/2009 Конституційним Судом України було встановлено, що громадяни України, які виїхали на постійне місце проживання до інших держав, мають рівні права з іншими громадянами України на пенсійне забезпечення. Право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.

Згідно зі ст. 2 Закону № 1382-IV реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не може бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження. Тобто, кожен громадянин України має право на вибір місця свого проживання із збереженням всіх конституційних прав.

Відповідно до ст. 5 Закону № 2235-III документами, що підтверджують громадянство України, є: паспорт громадянина України; паспорт громадянина України для виїзду за кордон; тимчасове посвідчення громадянина України; дипломатичний паспорт; службовий паспорт; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну.

У ст. 44 Закону № 1058-IV визначено, що заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Заява про призначення пенсії за віком може бути подана застрахованою особою не раніше, ніж за місяць до досягнення пенсійного віку.

Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію.

У п.п. 1.1 Порядку № 22-1 передбачено, що заява про призначення пенсії непрацюючим особам, а також членам сім'ї у зв'язку з втратою годувальника подається заявником особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально, безпосередньо до управління Пенсійного фонду України у районі, місті, районі у місті, а також у місті та районі (далі - орган, що призначає пенсію) за місцем проживання (реєстрації).

Згідно з п. 1.7 даного Порядку днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.

Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис. Якщо вони будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата, зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.

Пунктом 2.1 Порядку №22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються, зокрема такі документи: 1) документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; 2) документи про стаж; 3) для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року; 4) документи про місце проживання (реєстрації) особи; 5) документи, які засвідчують особливий статус особи.

Отже, кожний громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання зі збереженням усіх конституційних прав і, виходячи із правової, соціальної природи пенсій, право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватись з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія - в Україні чи за її межами.

При цьому, заява про призначення пенсії може бути подана особою через її законного представника.

Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду від 27.02.2018 року по справі № 127/20588/17, та відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, підлягають безальтернативному врахуванню судами.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позивач, хоч і проживає постійно за кордоном, однак є громадянкою України, а тому має такі ж самі конституційні права, як й інші громадяни цієї держави, оскільки Конституція України і пенсійне законодавство України не допускають обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії за ознакою місця проживання.

З урахуванням вищевикладеного позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню в частині визнання неправомірними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №Є 9110-18 від 15.06.2018 року та рішення № 19523/Є-11 від 16.07.2018 року про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Вирішуючи позовні вимоги позивача щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії – призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 11.06.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з проведенням індексації і компенсації втрат частини доходів, слід зазначити про таке.

Як вбачається з положень Рекомендації Комітету ОСОБА_3 Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом ОСОБА_3 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.

Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.

Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 21.05.2013 року № 21-87а13).

Тобто, призначення та виплата пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу.

Згідно з частиною 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1)визнанняпротиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3)визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 8 частини 1 статті 4 КАС України передбачено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду, а також суб'єкт владних повноважень, на виконання повноважень якого подано позов до адміністративного суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 2 статті 245 КАС України, у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень.

Як встановлено судом, відповідачем не досліджувалось питання наявності у позивача необхідного стажу для призначення пенсії за віком, оскільки це питання не було підставою для відмови у призначенні пенсії.

З урахуванням вищевикладеного, суд може лише зобов'язати Пенсійний орган повторно розглянути заяву про призначення пенсії, вказавши на виявлені порушення, допущені під час розгляду заяви позивача.

Таким чином, суд вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги щодо зобов’язання відповідача призначити та виплачувати ОСОБА_2 пенсію за віком з 11.06.2018 року (з дати першого звернення за призначенням пенсії) у розмірі не меншому за прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, оскільки це є повноваженнями Пенсійного фонду України.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.

З огляду на вищезазначене, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів відповідача, суд вважає за необхідне вийти за межі позовних вимог та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 2840 від 11.06.2018 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком в порядку, передбаченому Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1.

Щодо позовних вимог про проведення індексації пенсії та компенсації втрати частини доходу, суд вважає вказані вимоги такими, що не підлягають задоволенню, оскільки є передчасними, тому підстав для задоволення позовних вимог в цій частині немає.

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання вчинити певні дії, підлягають задоволенню в частині визнання неправомірними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Є 9110-18 від 15.06.2018 року та рішення № 19523/Є-11 від 16.07.2018 року про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком та зобов’язання Головного управлінню Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 №2840 від 11.06.2018 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком в порядку, передбаченому Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1.

Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, судові витрати, підлягають розподілу між сторонами пропорційно до розміру задоволених позивних вимог.

Відповідно до приписів статті 139 КАС України, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 528,60 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, рішення та бездіяльності суб’єкта владних повноважень, зобов’язання вчинити певні дії – задовольнити частково.

Визнати неправомірними та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № Є 9110-18 від 15.06.2018 року та рішення №19523/Є-11 від 16.07.2018 року про відмову призначити ОСОБА_1 пенсію за віком.

Зобов’язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 № 2840 від 11.06.2018 року про призначення ОСОБА_1 пенсії за віком в порядку, передбаченому Законом України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” та Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 року № 22-1.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 судові витрати за сплату судового збору в загальному розмірі 528,60 грн. (п’ятсот двадцять вісім грн. 60 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

Позивач: ОСОБА_1 (29105, Ізраїль, АДРЕСА_3, код ОКПП НОМЕР_1).

Представник позивача - ОСОБА_4 (69004, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 160, оф. 10.23, код ОКПП НОМЕР_2).

Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427).

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду через Дніпропетровський окружний адміністративний суд відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя В.В Ільков