Рішення № 78185132, 22.11.2018, Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 202/22974/13-ц

Провадження №2/202/1419/2018

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

22 листопада 2018 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.,

за участю секретаря – Некрасової А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк» до Акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ :

У квітні 2013 року позивач звернувся до Індустріального районного суду м. Дніпропетровська з вищезазначеним позовом, у якому просив стягнути з ОСОБА_2 заборгованість на свою користь за кредитним договором № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року у розмірі 229564 грн. 82 коп., витрати на правову допомогу у розмірі 3200 грн. та сплачений судовий збір по справі у розмірі 2 395 грн. 65 коп., а також солідарно стягнути з Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк», ОСОБА_2 грошову суму у розмірі 10 000 грн.

В обґрунтування своїх вимог зазначив, що відповідно до договору № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року відповідач ОСОБА_2 отримав кредит у розмірі 9973 грн. 58 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,00% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.09.2011 року.

ПАТ КБ «ПриватБанк» свої зобов’язання за Договором та угодою виконав у повному обсязі, а саме: надав відповідачу кредит у розмірі, встановленому Договором.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-банк» уклали договір поруки, за яким останнє поручилось перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором. Відповідно до зазначеного договору та додатку № 1 до нього, ПАТ «Акцент-банк» як поручитель відповідає перед кредитором за виконання всіх зобов'язань боржника за кредитним договором у розмірі 10 000 грн., тобто ПАТ «Акцент-банк» і ОСОБА_2 відповідають перед кредитором як солідарні боржники в частині вимог у розмірі 10 000 грн.

Відповідач ухиляється від виконання зобов’язання, заборгованість не погашає, що є порушенням законних прав ПАТ КБ «ПриватБанк». Вимога, що була пред’явлена ПАТ «Акцент-Банк» як поручителю, залишена без задоволення, тому виникла необхідність звернутися до суду з даним позовом.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2013 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” задоволено частково та стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного Товариства комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість за кредитним договором № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року у розмірі 229564,82 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства “Акцент-Банк”, ОСОБА_2 солідарно на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” заборгованість у розмірі 10 000,00 грн. Крім того, стягнуто з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” 2395,65 грн. судовий збір. В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 24 квітня 2018 року заяву ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення суду задоволено, заочне рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 11 червня 2013 року скасовано та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження.

Представник позивача ОСОБА_3 в останнє судове засідання не з’явилась, про розгляд справи була повідомлена належним чином, причини неявки суду не повідомила. В матеріалах справи наявна відповідь на відзив на позовну заяву від 21.11.2018 року, відповідно до якої позов підтримала та просила задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив. В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив у задоволенні позову просив відмовити з наступних підстав. Так, вказує на той факт, що Заява позичальника разом з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» складає між позичальником та банком договір про надання банківських послуг, однак долучені позивачем до матеріалів позовної заяви Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» не містять підпису позичальника. З цих вважає недоведеним той факт, що під час підписання заяви позичальника відповідач був ознайомлений саме з цими Умовами та Правилами надання банківських послуг. Крім того, вищезазначені Умови не містять відомостей про дату їх прийняття/затвердження. Вказує також на той факт, що вимоги позивача про стягнення заборгованості по комісії за користування кредитом у розмірі 2513,28 грн. суперечить положенням ч. 4 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів» (в чинній на момент виникнення правовідносин між сторонами редакції). Заявив про сплив позовної давності за вимогами позивача щодо стягнення пені за несвоєчасність виконання зобов’язань за користування кредитом. Щодо вимог про нарахування штрафу у фіксованій частині у розмірі 500 грн. та штрафу (процентна складова) у розмірі 11 384,04 грн. також просив застосувати строк позовної давності та вказував на неможливість одночасного застосування штрафу і пені за одне й те саме порушення – строків виконання грошових зобов’язань за кредитним договором. З цих підстав у задоволенні позову просив відмовити.

Представник відповідача ПАТ «Акцент-банк» в судове засідання не з’явився, про розгляд справи був повідомлений належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзиву, заяв, заперечень до суду не надав.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв'язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові докази, вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 26.09.2008 року між Публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк» (правонаступник Акціонерне товариство ОСОБА_1 «ПриватБанк») та ОСОБА_2 укладено кредитний договір № ODXRRC12850170, відповідно до якого відповідач отримав кредит у розмірі 9973 грн. 58 коп. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення 26.09.2011 року

Відповідач ОСОБА_2 підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та правилами надання банківських послуг та тарифами Банку складає між ним та банком Договір, про що свідчить підпис відповідача у заяві позичальника (а.с. 7), що спростовує доводи відповідача, викладені у відзиві, про не ознайомлення його з умовами надання споживчого кредиту.

Відповідно до Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) позивач зобов'язався надати відповідачу кредит. Строк, термін повернення, розмір кредиту, цілі відсотки, винагороди, розмір щомісячного платежу та період уплати платежів визначені в Заяві позичальника, підписанням якої клієнт та банк укладають кредитно-заставний договір. Розмір річної відсоткової ставки дорівнює дванадцяти місячним відсотковим ставкам (п. 2.1. вищезазначених Умов). Відповідач зобов'язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені Заявою позичальника (3.2. вищезазначених Умов).

Пунктом 3.2.9 вищезазначених Умов встановлено, що позичальник зобов’язується повернути кредит до дати, зазначеної в Заяві. При непогашенні Кредиту в строки, зазначені в Заяві, заборгованість у частині вчасно непогашеної суми Кредиту вважається простроченою. На залишок заборгованості про простроченій сумі Кредиту нараховується пеня відповідно до п. 6.1 цих Умов з дати виникнення простроченої заборгованості.

На забезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року ПАТ КБ «ПриватБанк» та ПАТ «Акцент-банк» уклали договір поруки, за яким останнє поручилось перед кредитором за виконання ОСОБА_2 зобов'язань за кредитним договором. Відповідно до зазначеного договору та додатку № 1 до нього, ПАТ «Акцент-банк» як поручитель відповідає перед кредитором за виконання всіх зобов'язань боржника за кредитним договором у розмірі 10 000 грн., тобто ПАТ «Акцент-банк» і ОСОБА_2 відповідають перед кредитором як солідарні боржники в частині вимог у розмірі 10 000 грн.

При цьому суд критично ставиться до твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що його не було ознайомлено саме з положеннями вищезазначених Умов, оскільки як вбачається з Заяви позичальника, підписаної відповідачем 26.09.2008 року, позичальник ознайомлений та згодний з Умовами надання споживчого кредиту фізичним особам» («Розстрочка»), які були надані позичальнику у письмовій формі. Таким чином, на підтвердження своїх заперечень відповідач мав змогу надати суду копію інших Умов надання споживчого кредиту, які були надані під час укладення кредитного договору, якщо такі були в наявності, втім своїм правом ОСОБА_2 не скористався.

14 червня 2018 року відбулась державна реєстрація та змінено найменування позивача з Публічне акціонерне товариства ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» на Акціонерне товариство ОСОБА_1 банк «ПриватБанк».

Отже, у зв’язку з неналежним виконанням боржником ОСОБА_2 умов кредитного договору № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року утворилася заборгованість, яка станом на 14.03.2013 року склала 239 564 грн. 82 коп., що складається з: 9 720 грн. 89 коп. – тіло кредиту; 1 181 грн. 34 коп. – нараховано відсотків за користування кредитом; 2 513 грн. 28 коп. – заборгованість по комісії за користуванням кредитом; 214 265 грн. 27 коп. – пеня, а також штрафи відповідно до пункту 6.1 умов надання споживчого кредиту фізичними особам («Розстрочка») (Стандарт): 500 грн. 00 коп. – штраф (фіксована частина); 11 384 грн. 04 коп. – штраф (процентна складова), що підтверджується відповідним розрахунком.

Таким чином, судом встановлено, що відповідач не виконав умови договору, чим порушив право позивача на кошти за кредитним договором та вважає, що виниклі спірні правовідносини регулюються наступними нормами права.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

При цьому, суд не може прийняти твердження відповідача ОСОБА_2 про сплив строку позовної давності, оскільки строк дії кредитного договору від 26.09.2008 року, в рамках якої надавалися окремі платежі, спливав 26.09.2011 року, а банк звернувся до суду 03.04.2013 року.

Відповідно до вимог статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 257 ЦК України встановлено загальну позовну давність тривалістю у три роки.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права (частина перша стаття 261 ЦК України).

Пунктом 3 частини першої статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки у вигляді сплати неустойки.

Відповідно до частини другої статті 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується спеціальна позовна давність в один рік.

При цьому, відповідно до положень п.6.6 Умов сторони домовились про збільшення позовної давності за вимогами про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, пені та штрафів, що відповідає положенням ч. 1 ст. 259 ЦК України.

Так, частиною 1 статті 259 ЦК України встановлено, що позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

З огляду на зазначене, доводи позивача щодо пропуску позивачем позовної давності для звернення до суду із цим позовом є безпідставними та необґрунтованими.

Вирішуючи питання про розмір заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_2 суд виходить з наступного.

Цивільно-правова відповідальність - це покладення на правопорушника основаних на законі невигідних правових наслідків, які полягають у позбавленні його певних прав або в заміні невиконання обов'язку новим, або у приєднанні до невиконаного обов'язку нового додаткового.

Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).

Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

За положеннями статті 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнутий до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Пунктом 6.1 умов надання споживчого кредиту фізичними особам («Розстрочка») (Стандарт) встановлено, що у випадку несвоєчасного погашення заборгованості по кредиту, Позичальник сплачує Банку пеню у розмірі 1,25% від суми прострочення заборгованості по кредиту за кожний день прос рочки, але не менше 1 гривні.

У той саме час, відповідно до п. 6.3 умов надання споживчого кредиту фізичними особам («Розстрочка») (Стандарт), при порушенні позичальником строків платежів по кожному з грошових зобов'язань, передбачених договором більш ніж на 30 днів, позичальник зобов'язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості.

Тобто, умовами договору передбачено подвійне стягнення за одне і теж порушення умов договору.

Враховуючи вищевикладене та відповідно до статті 549 ЦК України, згідно якої штраф і пеня є одним видом цивільно-правової відповідальності, а тому їх одночасне застосування за одне й те саме порушення - строків виконання грошових зобов'язань за кредитним договором свідчить про недотримання положень, закріплених у статті 61 Конституції України щодо заборони подвійної цивільно-правової відповідальності за одне і те саме порушення.

Таким чином, суд вважає за можливе стягнути з відповідача тільки розмір пені, та відмовити АТ КБ «ПриватБанк» у стягненні штрафів у розмірі 11 884 грн. 04 коп.

Крім цього, суд вважає необхідним застосувати положення ч. 3 ст. 551 ЦК України з наступних підстав.

Відповідно до частини першої статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).

Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Розмір неустойки, встановлений законом, може бути збільшений у договорі (частини перша, друга статті 551 ЦК України).

У разі, якщо розмір неустойки перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення, суд може його зменшити (частина третя статті 551 ЦК України).

Верховний суд України у правовому висновку по справі № 6-100 цс 14 від 03.09.2014 року та № 6-1120цс15 від 4 листопада 2015 року, зазначив, що згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положення частини третьої статті 551 ЦК України з урахуванням положень статті 3 ЦК України щодо загальних засад цивільного законодавства та частини четвертої статті 10 ЦПК України щодо обов’язку суду сприяти сторонам у здійсненні їхніх прав дає право суду зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків.

Таким чином, суд враховує, що розмір заборгованості по сплаті пені за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, яку вимагає стягнути банк 214 265 грн. 27 коп. значно перевищує розмір заборгованості за кредитом 9 720 грн. 89 коп., а тому суд реалізовуючи своє право, передбачене ч. 3 ст. 551 ЦК України зменшує розмір неустойки, яка підлягає стягненню з відповідача, до 20 000 грн.

Щодо стягнення з відповідача заборгованості за комісією у розмірі 2 513 грн. 28 коп., суд керується наступним:

Відповідно до статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

При цьому законодавством визначено декілька наслідків невідповідності правочину нормам актів цивільного законодавства: недійсність правочину або його нікчемність у випадках, визначених законом (стаття 215 ЦК України).

За положеннями частини другої статті 215 ЦК України правочин є нікчемним, якщо його недійсність прямо встановлена законом. Визнання у такому випадку правочину недійсним в окремому порядку не вимагається.

Зазначені положення законодавства поширюються як на договори як вид правочинів загалом, так і на окремі положення певних видів договорів, зокрема договорів кредиту.

Згідно із частинами першою, третьою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник – повернути кредит та сплатити відсотки.

Оскільки споживач є вразливою стороною договірних відносин, законодавець визначився з посиленим захистом споживачів шляхом прийняття Закону України «Про захист прав споживачів» та Закону України «Про споживче кредитування», який набрав чинності 10 червня 2017 року.

За положеннями абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.

Згідно із цим Законом послуга – це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит – це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).

Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.

З цих підстав суд приходить до висновку про те, що умова кредитного договору щодо встановлення комісії суперечить вимогам статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів». Отже, банк не може встановлювати платежі, які споживач повинен сплатити на користь банку за дії, які не є послугою банку. До таких самих висновків прийшов Верховний Суд України у постанові по справі № 6-2071цс16 від 06 вересня 2017 року, визнавши умову кредитного договору щодо встановлення щомісячної комісії за обслуговування кредитної заборгованості нікчемною.

Таким чином, суд позбавлений можливості задовольнити позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми комісії у розмірі 2513 грн. 28 коп.

Виходячи із вищевикладеного, та враховуючи, що відповідач належним чином не виконав умови кредитного договору, допустив прострочення платежів, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме в частині стягнення з відповідача на користь банку заборгованості, яка станом 14.03.2013 року склала 30902 грн. 23 коп. в тому числі: 9720 грн. 89 коп. – тіло кредиту; 1181 грн. 34 коп. – відсотки за користування кредитом; 20000 грн. 00 коп. - пеня.

Підстав для звільнення ОСОБА_2 від сплати зазначеної суми судом не встановлено.

Стосовно позовних вимог про солідарне стягнення з відповідачів АТ «Акцент-банк» та ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 10 000 грн., суд вважає необхідним зазначити наступне.

Позивач заявив вимоги до двох осіб: позичальника за кредитним договором, яким є фізична особа ОСОБА_2, та поручителя, яким юридична особа – АТ «Акцент-банк».

Цивільний кодекс України (далі - ЦК України) передбачає спеціальні способи, які забезпечують захист майнових інтересів кредитора на випадок невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань боржником і які є видами забезпечення виконання зобов'язань.

Таке забезпечувальне зобов'язання має акцесорний, додатковий до основного зобов'язання характер і не може існувати окремо. Одним з видів акцесорного зобов'язання є порука.

Відповідно до частин першої та третьої статті 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручителем може бути одна або кілька осіб.

Згідно із частиною першою статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Вимоги позивача до кількох відповідачів можуть бути об'єднані в одне провадження, якщо ці вимоги однорідні, тобто нерозривно пов'язані між собою або від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таке об'єднання не допускається, якщо відсутня спільність предмета позову.

Як вбачається з матеріалів справи, позов заявлено позивачем до боржника та поручителя, вимоги до них є однорідними, нерозривно пов'язаними між собою, оскільки обсяг відповідальності поручителя в такому разі частково збігається з обсягом відповідальності боржника, а тому при визначенні юрисдикції суд має враховувати, що відповідачі у справі пов'язані солідарним обов'язком як боржники.

Вирішення за правилами цивільного судочинства такого спору в частині позовних вимог до боржника, який є фізичною особою, а за правилами господарського судочинства - в частині позовних вимог до поручителя, який є юридичною особою та несе солідарну з боржником відповідальність, порушуватиме принцип повноти, всебічності й об'єктивності з'ясування обставин справи, оскільки дослідження одного і того ж предмета, а також одних і тих самих підстав позову здійснюватиметься судами різних юрисдикцій, що не гарантує дотримання принципу правової визначеності.

Позовні вимоги до кількох відповідачів, серед яких є хоча б одна фізична особа, заявлені до 15 грудня 2015 року, мають розглядатися в одному провадженні, якщо такі вимоги однорідні, нерозривно пов'язані між собою та від вирішення однієї з них залежить вирішення інших. Таку правову позицію неодноразово висловлено Великою Палатою Верховного Суду - у постановах від 13 березня 2018 року № 14-40цс18, від 21 березня 2018 року № 14-41цс18, від 25 квітня 2018 року № 14-74цс18, а також від 20 червня 2018 року № 14-224цс18.

Таким чином, позовні вимоги в частині солідарного стягнення з відповідачів АТ «Акцент-банк» та ОСОБА_2 суми боргу у розмірі 10 000 грн. повинні розглядатись судом за правилами цивільного судочинства.

При цьому, стосовно вирішення спору у частині вищезазначених вимог до поручителя суд керується таким.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя.

Відповідно до статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків (стаття 11 ЦК України).

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до пункту 8 договору поруки від 20 жовтня 2010 року, вищезазначений договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов’язань за кредитним договором.

Обсяг зобов'язань поручителя визначається як умовами договору поруки, так і умовами основного договору, яким установлено обсяг зобов'язань боржника, забезпечення виконання яких здійснює поручитель (частини перша, друга статті 553 ЦК України).

Разом з тим стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Враховуючи той факт, що сторонами не заперечувалась правомірність укладеного договору поруки, суд приходить до висновку про необхідність задоволення вимог в частині солідарного стягнення з відповідачів суми заборгованості у розмірі 10 000 грн.

Не підлягає задоволенню вимога позивача про стягнення із відповідачів витрат на юридичну допомогу у розмірі 3200 грн., відповідно до вимог ст.137 ЦПК України, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази надання позивачу правової допомоги, а також фінансові документи про розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу.

Таким чином, суд приходить до висновку про часткове задоволення позову, а саме стягнення з ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року, яка станом на 14.03.2013 року склала 30 902 (тридцять тисяч дев’ятсот дві) грн. 23 (двадцять три) коп. в тому числі: 9720 грн. 89 коп. – тіло кредиту; 1181 грн. 34 коп. – відсотки за користування кредитом; 20000 грн. 00 коп. – пеня, а також солідарне стягнення з АТ «Акцент-Банк», ОСОБА_2 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року у розмірі 10 000 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 203, 204, 215, 257-259, 509, 526, 549, 551-554, 559, 611, 625, 629, 1054 ЦК України, ст.ст. 4, 13, 19, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ, вул. Грушевського, буд. 1д, ЄДРПОУ 14360570) до ОСОБА_2 (останнє відоме місце мешкання: 65007, м. Одеса, пров. Ватманський, 6/17, РНОКПП: НОМЕР_1) про стягнення заборгованості – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року, яка станом на 14.03.2013 року склала 30 902 (тридцять тисяч дев’ятсот дві) грн. 23 (двадцять три) коп. в тому числі: 9720 грн. 89 коп. – тіло кредиту; 1181 грн. 34 коп. – відсотки за користування кредитом; 20000 грн. 00 коп. - пеня.

Стягнути солідарно з Акціонерного товариства «Акцент-Банк» (м. Дніпро, вул. Батумська, 11; ЄДРПОУ 14360080), ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором № ODXRRC12850170 від 26.09.2008 року у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

В іншій частині позову відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1, на користь Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» сплачений судовий збір в розмірі 322 грн. 48 коп.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.П. Слюсар