Рішення № 78181472, 21.11.2018, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" листопада 2018 р. м. Київ Справа №910/8895/18

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами

Апарату Верховної Ради України"

до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛИЙ ДІМ УКРАЇНА"

про стягнення заборгованості в сумі 197 525,31 грн.,

за участю представника:

позивача: Мірошниченко О.В. (довіреність №11-01/18 від 16.01.2018 року);

відповідача: не з'явився,

ВСТАНОВИВ:

01 серпня 2018 року до Господарського суду Київської області за підсудністю від Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" (далі - позивач) до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛИЙ ДІМ УКРАЇНА" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 197 525,31 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем господарського зобов'язання, оскільки позивач, на підставі досягнутої домовленості з відповідачем, зобов'язувався передати відповідачу плити (далі - товар), а відповідач зобов'язувався товар прийняти та оплатити.

Відповідач товар, переданий позивачем, оплатив частково.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 190 331,58 грн. основного боргу, 1 815,00 грн. трьох процентів річних, 5 378,73 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Ухвалою суду від 01.08.2018 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання на 29 серпня 2018 року.

29 серпня 2018 року представник позивача в засіданні позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 29.08.2018 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 17 жовтня 2018 року.

24 вересня 2018 року, на підставі ухвали суду, підготовче засідання відкладено на 24 жовтня 2018 року.

06 вересня 2018 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи документів на виконання вимог ухвали суду від 29.08.2018 року, яке було задоволено судом.

24 жовтня 2018 року в засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 24.10.2018 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 21 листопада 2018 року.

21 листопада 2018 року в судовому засіданні представник позивача заявлені вимоги підтримав, просив суд позов задовільнити.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Ухвалою суду від 01.08.2018 року відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву, докази, що підтверджують заперечення проти позову, та попереджено про те, що суд може вирішити справу за наявними в ній матеріалами, у разі ненадання відповідачем відзиву на позовну заяву.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про час і місце розгляду справи по суті, відзиву на позовну заяву не подано, суд вирішив справу за наявними в ній матеріалами.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

у грудні 2017 року державне підприємство "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" (далі - позивач), на підставі досягнутої домовленості з товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛИЙ ДІМ УКРАЇНА" (далі - відповідач), зобов'язувалось передати відповідачу плити (далі - товар), на загальну суму 450 331,58 грн., а відповідач зобов'язувався товар прийняти та оплатити.

Відповідач переданий позивачем товар прийняв, проте оплатив частково.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.

З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію №61-02/18 від 16.02.2018 року з вимогою оплатити заборгованість.

Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не оплатив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача борг у сумі 190 331,58 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною 1 ст. 181 Господарського кодексу України встановлено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно з ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Статтею 663 Цивільного кодексу України встановлено, що продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Частиною 2 ст. 664 Цивільного кодексу України встановлено, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов'язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв'язку для доставки покупцеві.

Продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу (ст. 663 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Судом встановлено, що відповідач товар, поставлений позивачем, відповідно до видаткових накладних №2205, №2206 та №2207 від 29.12.2017 року, оплатив частково, а саме в сумі 260 000,00 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача, копії яких долучені до матеріалів справи.

Суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно з ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Представник відповідача документів, що спростували б доводи позивача або підтверджували б оплату боргу перед позивачем, суду не надав.

Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Частиною 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 190 331,58 грн., є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Також, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 1 815,00 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 5 378,73 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Згідно з ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги кредитор має право вимагати його у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 253 Цивільного кодексу України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Враховуючи те, що претензія №61-02/18 від 16.02.2018 року була отримана відповідачем 16.02.2018 року, то відповідач повинен був сплатити борг позивачу не пізніше 23.02.2018 року.

Три проценти річних, враховуючи період заборгованості з 24.02.2018 року до 18.06.2018 року (115 днів прострочення) від суми 190 331,58 грн. становлять 1 799,02 грн., які підлягають стягненню.

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за період з 24.02.2018 року до 18.06.2018 року: у березні 2018 року - 101,1% (УК №70 від 12.04.2018 року); квітні - 100,8% (УК №89 від 12.05.2018 року); травні - 100,0% (УК №109 від 12.06.2018 року); червні - 100,0% (УК №129 від 13.07.2018 року), від суми 190 331,58 грн., складає 3 616,30 грн., (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. 7 ст. 179, ч. 1 ст. 181, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. ч. 1, 3 ст. 264, ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, ч. 2 ст. 172, ч. 2 ст. 530, ст. 663, ч. 2 ст. 693 Цивільного кодексу, ст. ст. 2, 3, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2 ст. 11, ст. ст. 12 - 15, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, п. 2 ч. 1 ст. 129, ч. 9 ст. 165, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" до товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛИЙ ДІМ УКРАЇНА" про стягнення заборгованості в сумі 197 525,31 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕПЛИЙ ДІМ УКРАЇНА" (07300, Київська область, Вишгородський район, місто Вишгород, вулиця Шолуденка, будинок 6-Г, офіс 188, ідентифікаційний код 38545183) на користь державного підприємства "Державний будівельний комбінат Управління справами Апарату Верховної Ради України" (01021, місто Київ, вулиця Грушевського, будинок 5, ідентифікаційний код 21586524) 190 331,58 грн. (сто дев'яносто тисяч триста тридцять одну грн. 58 коп.) основного боргу; 1 799,02 грн. (одну тисячу сімсот дев'яносто дев'ять грн. 02 коп.) трьох процентів річних; 3 616,30 грн. (три тисячі шістсот шістнадцять грн. 30 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 2 936,21 грн. (дві тисячі дев'ятсот тридцять шість грн. 21 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 29.11.2018 року.

Суддя С. Грабець