Постанова № 78180021, 26.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4375/18

Номер справи місцевого суду: 521/19840/16-ц

Головуючий у першій інстанції Плавич І. В.

Доповідач Заїкін А. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.11.2018 року м. Одеса

Справа № 521/19840/16-ц

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

- головуючого судді - Заїкіна А.П.,

- суддів: - Погорєлова С.О., Таварткіладзе О.М.,

учасники справи:

- позивач - ОСОБА_4,

- відповідач - ОСОБА_5,

розглянувши у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу та процентів за договором позики, за апеляційною скаргою ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, на рішення Малиновського районного суду м. Одеси, ухвалене у складі судді Плавича І.В. 12 грудня 2017 рокув м. Одесі,

встановив:

У листопаді 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_5 про стягнення суми боргу (а. с. 2 - 3), в обґрунтування якого посилалася на те, що 05.02.2014 р. між нею та ОСОБА_5 був укладений договір позики, відповідно до якого відповідач отримав від позивача - 3 200 доларів США, на підтвердження чого була складена письмова розписка. Після спливу строку, наданого для повернення боргу, відповідач суму позики не повернув, через що позивачка змушена звернутись з позовом до суду та просить стягнути з ОСОБА_5: 1) борг у розмірі - 82 112 грн. та 6 796 грн. - три відсотка річних; 2) судові витрати.

Відповідач та його представник в судовому засіданні визнали факт підписання ОСОБА_5 розписки, однак заперечували проти задоволення позовних вимог.

12.12.2017 р. рішенням Малиновського районного суду м. Одеси позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму боргу за договором позики у розмірі - 82 112 грн., 3% річних у розмірі - 6 796 грн. та судовий збір у розмірі - 640 грн..

В апеляційній скарзі ОСОБА_6, представник ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що судом першої інстанції не вірно встановлено характер спірних правовідносин - з договору позики, хоча між сторонами виникли правовідносини з договору підряду. Окрім того, ОСОБА_5 кошти в борг не брав, оскільки вказана сума була отримана ним в якості оплати за виконані роботи по виготовленню земельної документації.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ст. 274 ЦПК України зазначена справа відноситься до малозначних.

Справу розглянуто без виклику учасників справи в порядку ст. 369 ЦПК України.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши докази у справі в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін з наступних підстав.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи позовні вимоги повністю, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами існують позикові правовідносини, відповідач прострочив виконання договору позики, тому позов є обґрунтований (а. с. 99 - 102).

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступного.

У письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян (п.3 ч.1 ст.208 ЦК України). Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом. Заперечення однієї із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків (ч.1 ст.218 ЦК України).

Позивачем ОСОБА_4 пред'явлено до суду позов про стягнення з ОСОБА_5 боргу за договором позики грошових коштів. Договір позики укладено в усній формі, однак недодержання сторонами письмової форми договору позики як правочину не має наслідком його недійсність.

Таким чином, на підставі договору між сторонами виникли правовідносини позики грошових коштів.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) (ст. 1046 ЦК України). Договір позики укладається у письмовій формі, якщо сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми (ст.1047 ЦК України).

Судом першої інстанції встановлено, що 05 лютого 2014 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_5 був укладений договір позики, строком до 20 лютого 2014 року.

При укладенні договору позики грошових коштів між ОСОБА_4 і ОСОБА_5 письмової форми договору не дотримано, проте на підтвердження укладення договору позики та його умов представлено розписку позичальника ОСОБА_5 яка посвідчує отримання останнім від ОСОБА_4 3 200 доларів США, з обов'язком їх повернення у строк - до 20.02.2014 р.. Оригінал боргової розписки , засвідчений підписом позичальника ОСОБА_5 (а. с. 6).

Матеріали справи не містять доказів повернення ОСОБА_5 боргу .

Частиною статті 509 ЦК України передбачено, що з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, виникають зобов'язання, які в силу положень статті 526 ЦК України мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Згідно частини 1 статті 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Строк виконання боржником обов'язку сторони договору позики визначили - 20.02.2014 року.

Розписка є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови, а також засвідчуючи отримання певної грошової суми. Такий висновок зробив Верховний Суд України у постанові №309/3458/14-ц від 13.12.2017 року.

За змістом частини 2 статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Сторони договору - ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не встановили договором розмір процентів для застосування відповідальності за порушення грошового зобов'язання, відтак, ОСОБА_5 як кредитор має право вимагати сплати 3% річних від простроченої суми.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції правильно визначився зі спірними правовідносинами та нормами матеріального права, що їх регулюють, дійшов обґрунтованого висновку про невиконання зобов'язання, права ОСОБА_4 на повернення позики, отримання 3% річних від простроченої суми та, відповідно, обов'язку ОСОБА_5 виконати зобов'язання належним чином. Сума позики підтверджена розпискою, розмір боргу та 3% річних від простроченої суми розраховані правильно.

Рішення суду узгоджується з правовою позицією, висловленою Верховним Судом України в справах № 6-37цс15, № 6-36цс14 тощо.

Доводи апеляційної скарги про те, що судом першої інстанції не вірно встановлено характер спірних правовідносин - з договору позики, хоча між сторонами виникли правовідносини з договору підряду, ОСОБА_5 кошти в борг не брав, оскільки вказана сума була отримана ним в якості оплати за виконані роботи по виготовленню земельної документації, не заслуговують на увагу, оскільки матеріали справи не містять та відповідачем в супереч вимогам ст. 81 ЦПК України не надано доказів на підтвердження цього факту, також таких доказів не було надано до суду апеляційної інстанції.

Окрім того, колегія суддів приймає до уваги те, що відповідачем в судовому засіданні визнавався факт, що він підписав розписку про отримання грошової суми.

Матеріали справи не містять даних про визнання договору позики недійсним.

Таким чином, ОСОБА_5 не спростовано розписку позичальника, яка у сенсі положень частини 2 статті 1047 ЦК України посвідчує передання йому ОСОБА_4 визначеної у розписці грошової суми. Оригінал боргової розписки знаходиться у ОСОБА_4, що є підтвердженням неповернення боргу (а. с. 6). Правові підстави для відмови в позові ОСОБА_4 відсутні.

Суд першої інстанції повно встановив фактичні обставини справи на основі об'єктивної оцінки наданих сторонами доказів, вірно застосував норми матеріального права до спірних правовідносин та з урахуванням зібраних доказів дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Інших доводів, які спростовують законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в апеляційній скарзі не наведено.

За таких обставин, відповідно до ст. 375 ЦПК України, апеляційна скарга ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, підлягає залишенню без задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_6, представника ОСОБА_5, - залишити без задоволення.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 грудня 2017 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя: А. П. Заїкін

Судді: С. О. Погорєлова

О. М. Таварткіладзе