Постанова № 78176350, 20.11.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/6120/18

Номер справи місцевого суду: 520/12923/16-ц

Головуючий у першій інстанції Васильків О. В.

Доповідач Таварткіладзе О. М.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.11.2018 року м. Одеса

Апеляційний суд Одеської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Таварткіладзе О.М.

суддів: Заїкіна А.П., Погорєлової С.О.

за участю секретаря судового засідання: Томашевської К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2018 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4, треті особи - Виконавчий комітет Великодальницької сільської ради та Біляївська районна державна адміністрація Одеської області як органи опіки та піклування про позбавлення батьківських прав -

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2016 року представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернулася до суду із позовом до відповідача, в якому просить позбавити ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, батьківських прав стосовно малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. При цьому сторона позивача посилається на те, що ОСОБА_2 перебувала в шлюбі з відповідачем з 08.08.2012 року по 11.08.2014 року. Від вказаного шлюбу сторони мають сина - ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2. Відповідач ОСОБА_4 перестав цікавитись дитиною ще з трьохмісячного віку та не приймає участь в його вихованні, не піклується про його фізичний та духовний розвиток. Після розірвання шлюбу відповідач бачився з сином лише раз на рік, дитина не знає свого батька та боїться його. Крім того, дитина потребує особливого догляду та лікування, з 17.02.2016 року перебуває на обліку та постійно спостерігається у відділенні ранньої реабілітації КУ «Центр реабілітації осіб з вадами психофізичного розвитку». На всі обстеження в медичних установах ОСОБА_5 супроводжує позивач або теперішній чоловік позивачки ОСОБА_6 Відповідач ОСОБА_4 участі в лікуванні дитини не приймає та навіть проігнорував прохання позивача щодо надання заяви - згоди для виїзду до Італійського центру по реабілітації дітей з такими ж самими захворюваннями. В зв'язку з нехтуванням відповідачем своїми батьківськими правами, позивач змушена звернутись до суду за захистом своїх прав.

Рішенням Київського районного суду м.Одеси від 21 травня 2018 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, представник ОСОБА_2 адвокат ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Київського районного суду м.Одеси від 21 травня 2018 року та ухвалити нове, яким задовольнити вимоги позивача у повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є:

1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими;

3) не відповідність висновків, викладених у рішенні суду обставинам справи;

4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Норми матеріального права вважаються порушеними або неправильно застосованими, якщо застосовано закон, який не поширюється на ці правовідносини, або не застосовано закон, який підлягав застосуванню.

Порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи та у випадках встановлених ч. 3 цієї статті.

Згідно ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права, з дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.

Судом встановлено, що:

- сторони по справі перебували у зареєстрованому шлюбі з 08.08.2012 року, який розірвано заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 11.08.2014 року /т.1 а.с.8/.

- ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_5, актовий запис № 55, що слідує із свідоцтва про народження серії НОМЕР_1, виданого Виконавчим комітетом Великодальницької сільської ради Біляївського району Одеської області. Батьками у свідоцтві вказані сторони по справі /т.1 а.с.7/.

- заочним рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 30.10.2014 року з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2 стягнуто аліменти на утримання сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в сумі 1500,00 грн. щомісячно, починаючи з 25.09.2014 року і до досягнення ним повноліття, тобто до ІНФОРМАЦІЯ_4 /т.1 а.с.9/.

- з свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_2, виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Біляївського міськрайонного управління юстиції в Одеській області, вбачається, що 24.04.2015 року ОСОБА_6 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб, актовий запис №94. Прізвище дружини після державної реєстрації шлюбу «ОСОБА_2» /т.1 а.с.10/.

- з довідки Виконавчого комітету Великодальницької сільради Біляївського району Одеської області № 5091 від 17.10.2016 року вбачається, що ОСОБА_2, 1990 року народження, мешкає в АДРЕСА_1. Склад сім'ї: чоловік - ОСОБА_6, 1989 року народження, син - ОСОБА_5, 2013 року народження, дочка - ОСОБА_8, 2015 року народження /т.1 а.с.37/.

Тобто малолітній ОСОБА_5, 20.06.2013 року народждення, проживає разом зі своєю матір'ю, її чоловіком та молодшою сестрою, 2015 року народження. В родині про нього піклуються та намагаються поліпшити стан здоров'я. При цьому судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_4 також приймав участь в житті свого сина ОСОБА_5, сплачуючи аліменти та купуючи необхідні дитині речі.

В ході розгляду справи судом також досліджено:

- висновок № 453 від 13.09.2016 року органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4, 1984 року народження відносно його малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, наданий Виконавчим комітетом Великодальницької сільської ради /т.1 а.с.19;

- відповідь служби у справах дітей Одеської обласної державної адміністрації від 29.12.2016 року №01-26/1310 надану відповідачу ОСОБА_4 на його скаргу щодо винесення Виконавчим комітетом Великодальницької сільської ради висновку № 453 від 13.09.2016 року, в якій зазначено, що питання позбавлення батьківських прав батьків, визначення порядку участі у вихованні дитини одного з батьків, що проживає окремо від дитини, в тому числі і підготовка висновків до суду з окреслених питань не входять до компетенції виконавчих комітетів сільських, селищних рад, як органів опіки та піклування. При цьому також зазначено, що розглядаючи питання позбавлення відповідача ОСОБА_5 батьківських прав, всупереч вимогам Постанови Кабінету Міністрів України від 24.09.2008 року №866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини», орган опіки і піклування Великодальницької сільської ради Біляївського району фактично вийшов за межі власних повноважень, оскільки це питання відноситься до компетенції Комісії з питань захисту прав дитини при Біляївській районній державній адміністрації. За результатами розгляду питання на Комісії, служба у справах дітей Біляївської районної державної адміністрації повинна була підготувати та подати на затвердження висновок про доцільність чи недоцільність позбавлення ОСОБА_5 батьківських прав /т.1 а.с.128-133/;

- лист Служби у справах дітей Біляївської районної державної адміністрації Одеської області від 29.05.2017 року № 402 зі змісту якого вбачається, що позивач по справі ОСОБА_2 до органу опіки та піклування Біляївської районної державної адміністрації щодо позбавлення ОСОБА_4 відносно малолітнього сина ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, не зверталася, висновок або рішення органу опіки та піклування Біляївської РДА не надавався /т.2 а.с.51/;

- відповідь від 11.05.2008 року №1356/03-18/22/954 органу опіки та піклування Біляївської районної державної адміністрації зі змісту якої не вбачає підстав для надання висновку про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, відносно малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, в зв'язку з наявністю висновку місцевого органу опіки та піклування з того ж самого питання /т.2 а.с.178/.

Крім того, суд встановив, що

- не погоджуючись з висновком № 453 від 13.09.2016 року, складеним Виконавчим комітетом Великодальницької сільської ради, відповідач ОСОБА_4 звертався до адміністративного суду з приводу оскарження протоколу, що був підставою для винесення вказаного висновку. Однак постановою Біляївського районного суду Одеської області від 21.07.2017 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 було відмовлено. Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 року зазначену постанову було скасовано, та провадження у справі закрито з роз'ясненням позивачу права на звернення до суду з позовом в порядку цивільного судочинства. Ухвалою Верховного Суду від 10.04.2018 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Біляївського районного суду Одеської області від 21.07.2017 року та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 13.12.2017 року;

- в ході судового розгляду судом встановлено, що ще в серпні 2012 року ОСОБА_4 звернувся до Біляївського районного суду Одеської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною та у її вихованні шляхом визначення способу участі батька у вихованні дитини;

- відповідно до Висновку органу опіки та піклування від 20.07.2017 року №03/03-08/1397, складеного Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області на підставі листа Біляївського районного суду Одеської області, орган опіки та піклування Біляївської районної державної адміністрації Одеської області вважає за доцільне визначити час та місце зустрічі малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за місцем проживання матері першу суботу місяця з 16.00 години по 19.00 годину та третю неділю місяця з 16.00 години по 19.00 годину /т.2 а.с.78-79/;

- рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 21.07.2017 року вказану позовну заяву ОСОБА_4 залишено без задоволення;

- постановою апеляційного суду Одеської області від 17.05.2018 року рішення Біляївського районного суду Одеської області від 21.07.2017 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_4 задоволені частково, а саме постановлено усунути ОСОБА_4 перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначивши наступний спосіб участі батька у вихованні малолітнього сина - систематичні зустрічі батька з сином кожну першу та третю суботу місяця з 11.00 до 19.00 та кожну першу та третю неділю місяця з 11.00 до 19.00.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_4 приймав участь в житті свого малолітнього сина ОСОБА_5, сплачуючи аліменти та купуючи необхідні для дитини речі, має бажання та намагання зберегти свої батьківські права відносно малолітнього сина, незважаючи на бажання матері дитини позбавити відповідача батьківських прав.

Судова колегія виходить з такого.

В даній ситуації судова колегія звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

Тобто, в даному випадку вирішення питання про позбавлення відповідачів батьківських прав охоплюється статтею 8 Конвенції і є втручанням у їх право на повагу до свого сімейного життя, яке в свою чергу не є абсолютним.

Крім того, відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

А в силу статті 9 Конституції України Конвенція є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори» від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).

Враховуючи особливості правовідносин, що склались між сторонами Суд вважає за необхідне з однієї сторони розглянути правомірність втручання в право відповідачів на повагу до сімейного життя, що гарантовано статтею 8 Конвенції.

З іншої сторони обов'язковому дослідженню підлягає питання щодо забезпечення прав неповнолітньої дитини не розлучатися з батьками і врахування при цьому якнайкращих інтересів дитини (статті 1, 9 Конвенції про права дитини).

Отже, статтею 8 Конвенції гарантовано кожному право на повагу до свого сімейного життя.

Втручання у право на повагу до сімейного життя не становить порушення статті 8 Конвенції, якщо воно здійснене «згідно із законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є необхідним у демократичному суспільстві для забезпечення цих цілей (пункт 50 рішення Європейського Суду у справі «Хант проти України»).

Досліджуючи питання чи «передбачено втручання у право відповідачів законом» Суд враховує, що процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК (статті 164-167).

Зокрема, відповідно до статті 164 СК батьки можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вони ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини (пункт 2 частини першої).

Тому, для Суду є беззаперечним те, що втручання у право відповідачів має законні підстави, які є чинними протягом періоду, який розглядається.

Обговорюючи питання чи відповідало втручання у право відповідача «цілям», про які йдеться в пункті 2 статті 8 Конвенції (інтереси національної та громадської безпеки; економічний добробут країни; запобігання заворушенням чи злочинам; захист здоров'я чи моралі, захист прав і свобод інших осіб) Суд знаходить, що таке втручання спрямоване на захист «прав і свобод» дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 і відповідно воно має законну мету у значенні пункту 2 статті 8.

Визначаючи, чи був захід по втручанню у права відповідачів, «необхідним в демократичному суспільстві», судова колегія беручи до уваги справу в цілому, буде перевіряти встановлені судом першої інстанції обставини та наведені у рішенні суду підстави, для мотивування висновків на предмет їх відповідності та обґрунтованості відповідно до пункту 2 статті 8 Конвенції. Беззаперечно, що аналіз того, що має найкраще задовольняти інтереси дитини, є дуже важливим у таких справах (пункт 53 згадуваного вище рішення у справі «Хант проти України).

Так, відповідачам, як батькам неповнолітньої дитини в провину ставиться ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, що є правовою підставою для позбавлення батьківських прав (пункт 2 частини першої статті 164 СК України).

Дане поняття є «оціночним» і підлягає дослідженню в кожному конкретному випадку з урахуванням цілої сукупності чинників і факторів.

Повертаючись до обставин даної справи судова колегія вбачає, що матеріалами справи не підтверджується, що відповідач має негативні характеристики за місцем проживання та за місцем роботи, що він схильний до насильства в сім'ї, у зв'язку із чим притягувався до адміністративної відповідальності за такі дії та перебуває на обліку в органах внутрішніх справ як сімейний насильник.

Матеріали справи також не містять відомостей, що відповідач притягувався до адміністративної відповідальності у зв'язку із вживанням алкоголю або наркотичних речовин.

Обгрунтування необхідності позбавлення відповідача батьківських прав позивачем зведені до того, що відповідач не приймає участь в його вихованні, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не цікавиться життям дитини.

У п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" роз`яснено, що позбавлення батьківських прав, тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Проте згідно із абз. 2 п. 18 цієї ж Постанови Пленуму Верховного Суду України зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків.

Оскільки позбавлення батьківський прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (ст. 166 СК України), то позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях батьків.

Суд першої інстанції вірно врахував, що ОСОБА_4 заперечував проти задоволення позову про позбавлення його батьківських прав, зазначав, що він сплачував аліменти на утримання свого сина ОСОБА_5, що він за містом своєї роботи страхує дитину, як члена своєї сім'ї та добровільно несе додаткові витрати на дитину купуючи для неї речі та одяг.

При цьому, в даній конкретній ситуації судовою колегією враховується, що держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 згаданого вище рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).

Але реалізація таких обов'язків держави також вимагає від відповідача активних дій, які б свідчили про його бажання скористатись такою допомогою держави.

В даній справі відповідач звернувся до уповноважених органів держави (орган опіки та піклування та суд) з метою захисту прав своєї дитини, сприянні йому будь-яким чином реалізувати свої батьківські обов'язки.

Відповідач пояснив і з матеріалів справи вбачається, що на даний час існують напружені стосунки з позивачем, якою оскаржено в касаційному порядку постанову апеляційного суду Одеської області від 17.05.2018 року, якою усунуто ОСОБА_4 перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, визначивши наступний спосіб участі батька у вихованні малолітнього сина - систематичні зустрічі батька з сином кожну першу та третю суботу місяця з 11.00 до 19.00 та кожну першу та третю неділю місяця з 11.00 до 19.00. Також відповідачу відомо про нестабільний стан здоров'я дитини. Внаслідок всіх вказаних обставин відповідач вимушений тимчасово утримуватися від зустрічі з сином.

Вказані обставини також належним чином оцінені районним судом.

Крім того, висновок, згідно якого було визнано за доцільне позбавити відповідача батьківських прав відносно його сина, сам по собі не є достатньою та безумовною підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки такий висновок має рекомендаційний характер та не є обов'язковим для суду (частини 5, 6 статті 19 СК України).

Судом першої інстанції зазначеному висновку в контексті встановлених у справі обставин (наявність перешкод у спілкуванні батька з сином) надано належну оцінку, у сукупності з іншими доказами по справі, зокрема постанови апеляційного суду Одеської області від 17.05.2018 року про усунення ОСОБА_4 перешкоди у спілкуванні з сином ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 та визначенням наступного способу участі батька у вихованні малолітнього сина - систематичні зустрічі батька з сином кожну першу та третю суботу місяця з 11.00 до 19.00 та кожну першу та третю неділю місяця з 11.00 до 19.00 г. та висновку органу опіки та піклування від 20.07.2017 року №03/03-08/1397, складеного Біляївською районною державною адміністрацією Одеської області на підставі листа Біляївського районного суду Одеської області, де орган опіки та піклування Біляївської районної державної адміністрації Одеської області вважає за доцільне визначити час та місце зустрічі малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, за місцем проживання матері першу суботу місяця з 16.00 години по 19.00 годину та третю неділю місяця з 16.00 години по 19.00 годину.

Відповідно до положень ст. 12 Конвенції держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.

З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою в ході будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що її стосується, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства.

Аналогічні положення викладені у ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей (Страсбург, 25 січня 1996 року), яка зобов'язує суд надати можливість дитині висловити свою думку при вирішенні питань, які її стосуються, і приділяти цій думці належну увагу.

Проте, враховуючи наявність висновку лікаря-психіатрата, лікаря-психолога від 18.10.2018 року, доданого до матеріалів справи в апеляційному суді, позицію обох батьків та їх представників, які виходячи зі стану здоров`я та розвитку дитини, заперечували проти заслуховування її думки в суді апеляційної інстанції, судова колегія доходить висновку, що вік, стан здоров`я та стан розвитку малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2 перешкоджає останньому висловити думку в судовому засіданні без настання шкідливих наслідків для його психологічного стану.

Доводи апеляційної скарги в контексті встановлених у справі обставин - показань свідків, висновків органу опіки та піклування щодо позбавлення батьківських прав та щодо визначення часу зустрічі та спілкування батька з сином, є неспроможними, оскільки зведені виключно до переоцінки доказів, яким районним судом надано відповідну та належну оцінку. При цьому, нових доказів, які б дійсно спростовували встановлені у справі обставини, зібрані докази та набуті судом першою інстанцією висновки, апелянтом до апеляційної скарги під час її подання та розгляду в апеляційному суді не додано.

Доводи апеляційної скарги про нехтування судом тим фактом, що відповідач не надав згоди на виїзд дитини з позивачем за кордон, не може бути прийнятими до уваги, оскільки сама по собі така відмова не є достатньою і безперечною підставою для спростування висновку суду першої інстанції та для скасування судового рішення.

Інші доводи апеляційної скарги про невірність висновків суду про ухилення батька від виконання батьківських обов`язків та про наявність з боку позивача перешкод у спілкуванні відповідача з сином не можуть бути взятими до уваги, оскільки є спробою переоцінки доказів, яким судом надано вірну оцінку.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи, які є підставою для скасування (зміни) рішення, не допустив, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, внаслідок чого апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381, 383 ЦПК України, апеляційний суд -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 адвоката ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Київського районного суду м. Одеси від 21 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного тексту судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 27.11.2018 року

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова