Рішення № 78172432, 26.11.2018, Святошинський районний суд міста Києва

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 520/10261/18

пр. № 2/759/6706/18

26 листопада 2018 року Святошинський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Коваль О.А. при секретарі Грень О.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК», третя особа: ФОП ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим, обґрунтовуючи вимоги тим, що 06.07.2018 року Київський районний суд м. Одеси постановив рішення про стягнення з неї, як поручителя на користь ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» кредитної заборгованості у розмірі 1 872 531 грн. 78 коп. згідно Договору про надання траншу № 501.44679/FW501.357 від 07.07.2014 року, який є невід'ємною частиною Рамкової угоди № FW501.357від 17.02.2010 року та Договору поруки № 35147-ДП1 від 17.02.2010 року, згідного якого вона виступила поручителем належного виконання зобов'язань по вказаному кредитному договору. Тоді як, вказаний Договір поруки припинив свою дію відповідно до вимог ч.4 ст. 559 ЦК України, оскільки кредитор не пред'явив вимоги до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання, який в силу п. 8.6 Рамкової угоди № FW501.357від 17.02.2010 року та неналежного виконання зобов'язань ОСОБА_2 почав відліковуватися з 17.08.2015 року, тобто з моменту порушення боржником умов виконання кредитного договору.

Позивач та її представник будучи присутніми під час розгляду вказаної справи в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримала, просили їх задовольнити з підстав зазначених у позовній заяві. Додатково пояснивши про те, що ОСОБА_1 не була присутня під час розгляду справи та постановлення Київським районним судом м. Одеси заочного рішення від 19.09.2016 року у справі за позовом ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яке в подальшому було переглянуто та постановлено 06.07.2018 року Київським районним судом м. Одеси рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» кредитної заборгованості у розмірі 1 872 531 грн. 78 коп. Зазначили позивач із представником і те, що ОСОБА_1 про існування таких рішень дізналася лише після отримання копії останнього рішення 06.07.2018 року.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, просила в їх задоволені відмовити. Суду пояснила, що рішення Київського районного суду м. Одеси від 06.07.2018 року, яким з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» стягнуто кредитну заборгованість у розмірі 1 872 531 грн. 78 коп. набрало законної сили, ОСОБА_1 взагалі не оскаржувалося, питань про припинення договору поруки не ставилося, хоча про розгляд такої її було повідомлено належним чином, про що зазначено в самому рішенні суду. Зазначив представник і те, що ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» ніяких строків передбачених ч.4 ст. 559 ЦК України не порушував, оскільки з позовом до суду з вимогами до ОСОБА_1 про стягнення кредитної заборгованості звернувся ще 11.05.2016 року, за результатом вирішення якого було постановлено заочне рішення, яке було просто переглянуто та постановлено рішення суду від 06.07.2018 року. Вказав представник і на те, що лише 14.03.2016 року було зупинено графік погашення сум згідно кредитного договору з підстав неналежного виконання боржником зобов»язань та вже 11.05.2016 року подано до суду позов до поручителя про стягнення кредитної заборгованості. Було подано представником суду заяву про застосування строків позовної давності згідно якої просив застосувати наслідки пропуску строку позовної давності звернення до суду з таким позовом посилаючись на обізнаність позивача про укладення договору поруки з моменту його укладення, тобто 17.02.2010 року, тоді як даний позов було подано лише 09.08.2018 року.

Третя особа ФОП ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся судом належним чином у спосіб визначений ЦПК України, проте в судове засідання не з'явився, причин неявки не повідомив, будь-яких клопотань не заявляв, письмових пояснень суду не подав, з огляду на, що суд вважає за можливе розглядати справу без участі такого, проти чого не заперечують і інші учасники процесу та що відповідає ст. 128 ЦПК України та рішенню Конституційного Суду України від 13.12.2011 року № 17-рп/2011, згідно якого у разі відсутності осіб, які беруть участь у справі за адресою, вказаної в матеріалах справи (зокрема позовна заява) вважається, що судовий виклик або судове повідомлення вручене їм належним чином.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані суду докази у їх сукупності та співставленні, подані суду відзив, відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вказаних позовних вимог з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Суд сприяє всебічному і повному з»ясуванню обставин справи: роз»ясніє особам, які беруть участь у справі, їх права та обов»язки, попереджає про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

В силу зазначених норм сторона позивача обирає певний спосіб захисту з наведенням відповідних обґрунтувань такого, який підлягає вирішенню у визначених межах.

Так, судом встановлено, що 17.02.10 року між банком та ФОП ОСОБА_2 було укладено Рамкову угоду №FW501.357 відповідно до умов якої банк здійснив кредитування останнього на підставі кредитних договорів, а саме 07.07.2014 року між ними укладено договір траншу №501.44679/ FW.501.357 відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредит у сумі 95000,00 дол. США строком на 36 місяців зі сплатою відсотків за користування кредитним коштами в розмірі 12% річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за Рамковою угодою від 17.02.10 року №FW501.357 між ПАТ «ПроКредитБанк» та ОСОБА_1 було укладено договір поруки № 35147-ДП1, згідно якого поручитель ОСОБА_1 взяла на себе зобов'язання відповідати по зобов'язанням позичальника, які виникають з умов зазначеного договору.

Встановлено судом і те, що Київським районним судом м. Одеси 19.09.2016 року було постановлено заочне рішення у справі за позовом ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» до ОСОБА_1, ОСОБА_3, третя особа ФОП ОСОБА_2 про стягнення заборгованості, яке було переглянуто судом у спосіб передбачений ЦПК України та постановлено Київським районним судом м. Одеси 06.07.2018 року рішення про стягнення з ОСОБА_1 на користь ПАТ «ПРОКРЕДИТ БАНК» в рахунок погашення заборгованості за договором про надання траншу № 501.44679/FW501.357 від 07.07.2014 року, який є невід'ємною частиною Рамкової угоди № FW501.357від 17.02.2010 року та Договору поруки № 35147-ДП1 від 17.02.2010 року грошові кошти у розмірі 1 872 531 грн. 78 коп.

Вказане рішення набрало законної сили, ОСОБА_1 взагалі не оскаржувалося, питань про припинення договору поруки не ставилося, хоча про розгляд такої її було повідомлено належним чином, про що зазначено в самому рішенні суду. Як зазначив представник позивача на запитання суду, подача апеляційної скарги в рамках розгляду тієї справи про стягнення боргу є надмірним у сплаті судового збору.

Відповідно до частин 1, 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов?язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності.

Порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов?язання не пред?явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов?язання не встановлений або встановлений моментом пред?явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред?явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Відповідно до статті 18 ЦПК України судові рішення є обов'язковими для виконання на всій території України.

Згідно ч.4. ч. 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Після набрання рішенням суду законної сили сторони не можуть знову заявляти в суді ту саму позовну вимогу з тих самих підстав, а також оспорювати в іншому процесі встановлені судом факти і правовідносини.

Оскільки рішенням суду, яке набрало законної сили, задоволені вимоги кредитора до поручителя, підстав для застосування положень частини 4 ст. 559 ЦК України немає.

Слід вказати, що така правова позиція була висловлена Верховним Судом України в постанові від 6 липня 2016 року у справі № 6-1199цс16, яка не змінювалася ВС, а тому береться судом до уваги при вирішенні цієї справи.

Не зайвим буде зазначити, що в підпункті 7 пункту 1 розділі XIII «Перехідні положення» ЦПК України зазначено, що суд який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати (об'єднаної палати), передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія або палата (об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду України. Якщо Велика Палата Верховного Суду дійде висновку про відсутність підстав для передачі справи на її розгляд, справа повертається (передається) відповідній колегії суддів або палаті (об'єднаній палаті) для розгляду, про що постановляється ухвала. Справа, повернута на розгляд колегії суддів (палати, об'єднаної палати), не може бути передана повторно на розгляд Великої Палати Верховного Суду.

Майже такий самий порядок дій суду касаційної інстанції, який розглядає справу і який вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду (ст. 403 ЦПК України).

Таким чином, фактично, висновки Верховного Суду України повинні враховуватись судами так само як і висновки Верховного Суду, оскільки, якщо суд у своєму рішенні застосує норму іншим чином, ніж передбачено висновком Верховного Суду України і справа дійде до суду касаційної інстанції, Верховний Суд, виходячи з положення підпункту 7 пункту 1 розділі XIII «Перехідні положення» ЦПК України, у разі, якщо вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах Верховного Суду України, зобов'язаний буде передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, або, в іншому випадку - скасувати таке рішення, як таке, в якому неправильно застосовано норму матеріального або процесуального права .

Аналогічний порядок дій передбачено і стосовно висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постановах Верховного Суду (ст. 403 ЦПК України).

Отже, з огляду на підстави відмови суду у задоволенні вказаних позовних вимог, суд вважає доводи позивача безпідставними та такими що невідповідають нормам матеріального права. Доводи сторони відповідача з огляду на вказане також оцінюються судом відповідним чином. Щодо заяви сторони відповідача про застосування наслідків пропуску строку позовної давності при подачі позивачем даного позову, то у задоволенні такої суд відмовляє, оскільки питання такого позову стосується не недійсності правочину, зокрема договору поруки, а його припинення, що є відмінними поняттями.

Керуючись ст.ст. 11, 15, 16, 559, 1052 ЦК України, рішенням Верховного Суду України від 06.07.2016 року у справі за № 6-1199цс16, ст.ст. 6-13, 18, 19, 71-79, 89, 141, 259, 263, 264, 265, 268, 274, 279, 354, 355, 403 ЦПК України, суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «ПроКредит Банк», третя особа: ОСОБА_2 про визнання договору поруки припиненим залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Рішення суду на бирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у ч.2 ст. 358 цього Кодексу. Повний текст рішення складено 28.11.2018 року.

Суддя О.А. Коваль