Рішення № 78170949, 25.10.2018, Шевченківський районний суд м. Чернівців

Справа № 727/9547/13-ц

Провадження № 2/727/305/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 жовтня 2018 року Шевченківський районний суд м. Чернівців в складі:

Головуючого судді Слободян Г.М.

при секретарі судових засідань ОСОБА_1

за участю сторін:

- позивача ОСОБА_2 і в її інтересах представника – ОСОБА_3

- відповідача ОСОБА_4 і в її інтересах представника – ОСОБА_5

розглянувши в порядку загального позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 1 приміщення Шевченківського районного суду м. Чернівці цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про примусове виселення з житлового приміщення та за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_4 про примусове виселення з житлового приміщення. Мотивує позовні вимоги тим, що вона є власником квартири №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці у відповідності до договору дарування ВАК №015203 від 20.04.2004 року завіреної нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7 Відповідач ОСОБА_4, яка не є власником або співвласником житлового приміщення незаконно перешкоджає їй володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Вказує, що зверталася до відповідачки із вимогою добровільно виселитися квартиру, що належить їй на праві власності, однак відповідач ОСОБА_4 на її вимоги не реагувала. Зазначає, що її права як власника було порушено, просила, виселити відповідача ОСОБА_4 з незаконно займаної квартири, що знаходиться за адресою: м. Чернівці вул. В.Івасюка, 6/65.

З зустрічною позовною заявою звернулася ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири недійсним, в якій посилається на те, що з відповідачкою ОСОБА_2 вона раніше до укладення оспорюваного договору знайома не була. Вона постійно проживає у своїй квартирі, сплачувала належні платежі за користування електроенергією, газом та за комунальні послуги. Вказувала, що не мала наміру безоплатно відчужувати свою квартиру за адресою: м. Чернівці вул. В.Івасюка, 6/65; просила визнати договір дарування квартири №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності, укладеного від її імені на ім’я ОСОБА_2,09.04.2003 року та посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований у реєстрі 1727 недійсною, з підстав того, що угода є удаваною, яка приховувала інший договір, а саме позику грошей між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на суму 1000,00 доларів США.

Постановою Верховного Суду України від 21.12.2016 року, заяву ОСОБА_4 було задоволено частково. Ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.11.2015 року, ухвалу Апеляційного суду Чернівецької області від 19.08.2015 року та рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14.07.2015 року було скасовано; справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

В березні 2017 року до суду із зустрічною позовною заявою (в новій редакції) звернулася ОСОБА_4 до ОСОБА_2, а також гр-нки ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири недійсним, витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на квартиру.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Чернівці від 14.03.2017 року вказана зустрічна позовна заява в новій редакції була прийнята та об’єднана в одне провадження із первісним позовом.

Вимоги ОСОБА_4 мотивує тим, що 09.04.2003 року, приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, реєстр за №1727 ОСОБА_7 був посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 між нею та ОСОБА_2, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане ВАТ «Електронмаш» 12.04.2001 року. Зазначає, що спірна квартира є її єдиним місцем проживання. Посилається, що станом на 2003 рік вона була у приятельських відносинах із ОСОБА_8, який у свою чергу був знайомим відповідачки ОСОБА_2 Зазначає, що ОСОБА_8 повідомив їй, що має намір позичити у ОСОБА_2 кошти у сумі 1000,00 доларів США, і для цього попросив її укласти договір з ОСОБА_2 Вона на запропоновані умови погодилася, не придавши значення цій операції. Після посвідчення договору дарування в нотаріуса, вона і надалі проживала в спірній квартирі. Вказує, що коштів за квартиру вона від ОСОБА_2 не отримувала, що вбачається з умов самого договору.

В подальшому, ОСОБА_8 на її думку, не повернув коштів ОСОБА_2, внаслідок чого, остання стала звертатися в суд, пред»являючи до неї позови. Договір дарування спірний, вважає таким, що не відповідає вимогам закону, укладений всупереч її волі та вчинений з метою приховати іншу угоду, тобто договір укладений лише про людське око, без наміру створити юридичні наслідки. Вважає, що угоду, яку ОСОБА_8 та ОСОБА_2 мали на увазі щодо її укладення - це угода про забезпечення виконання зобов’язання, на забезпечення коштів які мала передати ОСОБА_2 ОСОБА_8 З метою захисту її прав та забезпечення повернення їй власності, вона звернулася з вимогами про витребування квартири з чужого незаконного володіння, зокрема від відповідача ОСОБА_6 Посилається у відзиві на те, що майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках, тому вважає що має право витребувати від ОСОБА_9 свою квартиру, яка не може вважатися добросовісним набувачем. Просить визнати договір дарування квартири АДРЕСА_2, яка належала їй на підставі свідоцтва про право власності, укладений від її імені на ім’я ОСОБА_2 09.04.2003 року та посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, зареєстрований у реєстрі 1727, удаваною угодою, яка приховувала договір застави нерухомого майна з метою забезпечення зобов’язань з договору позики грошей між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 на суму 1000,00 доларів США - визнати угоду недійсною. Витребувати квартиру АДРЕСА_2 від ОСОБА_6, яка значиться власником на підставі договору дарування посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу 17.09.2016 року квартири АДРЕСА_3 від імені ОСОБА_2 на її ім'я та повернути квартиру їй. Скасувати державну реєстрацію права власності здійснену на ім'я ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_3, проведену приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу на підставі договору дарування від 17.09.2016 року. Стягнути з відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_6 судові витрати.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 і в її інтересах представник – ОСОБА_3 позовні вимоги за первісним позовом підтримали в повному обсязі та просили їх задовольнити. В задоволенні зустрічних позовних вимог просили відмовити, у наданих поясненнях посилалися на обставини зазначені в позовній заяві та надали пояснення відповідно до яких, вважали, що зустрічні позовні вимоги не обгрунтовані та в задоволенні їх слід відмовити, оскільки саме ОСОБА_4 було добровільно, з власної волі укладено спірний договір дарування, особисто відповідач з»явилася до нотаріуса, де після роз»яснення їй прав і обов»язків, а також умов договору нотаріусом, підписала договір надавши свою власну волю. ОСОБА_2 в наданих поясненнях вказувала, що ОСОБА_4 особа, яка подарувала їй свою квартиру, перешкоджала їй у володінні та користуванні власністю вимоги про добровільне звільнення квартири проігнорувала.

В судовому засіданні ОСОБА_4 позовні зустрічні вимоги (в останній редакції від 14.03. 2017 року) підтримала, в наданих суду поясненнях не заперечувала того факту, що між нею і ОСОБА_2 було 09.04.2003 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, реєстр за №1727 ОСОБА_7 посвідчений договір дарування квартири АДРЕСА_1 між нею - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 Вказувала, що спірна квартира належала їй на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, видане ВАТ «Електронмаш» 12.04.2001 року, вона постійно проживала у своїй квартирі, сплачувала належні платежі по комунальним послугам на протязі більше 10 років, оскільки після договору дарування, рахунки по квартирі за електроенергію, газ не змінювалися. В наданих суду поясненнях вказувала, що з ОСОБА_8 вона певний період часу спів мешкала в спірній квартирі і саме ОСОБА_8 її познайомив з ОСОБА_2, які в ОСОБА_8 були відносини з позивачем їй відомо не було, вона лише припускає, що ОСОБА_8 міг позичити кошти у ОСОБА_2, однак про це їй достеменно відомо не було про те чи дійсно ОСОБА_8 зичив у ОСОБА_2 гроші в сумі 1000 доларів США. Пояснила, що ОСОБА_2 їй коштів за квартиру не сплачувала.

В судовому засіданні ОСОБА_4 при дачі показів в якості свідка підтвердивши вищенаведене, додатково зазначила, що до нотаріуса вона добровільно пішла, розуміла, що укладає договір дарування, просила ОСОБА_2 ще деякий час дозволити проживати в спірній квартирі. Пояснила, що нотаріус зачитувала договір дарування, вона нотаріусу не заперечувала умов договору, говорила, що квартира під арештом і під судом не була на момент укладення договору. Також, при дачі показів не заперечувала того, що підтвердила в нотаріуса, що укладення договору не носить характеру мнимої та удаваної угоди. Вона добровільно підписала спірний договір.

В судовому засіданні ОСОБА_4 не заперечувала свого підпису в договорі дарування.

Представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_5 в судовому засіданні позовні вимоги заявлені не визнав та просив відмовити в їх задоволенні та задовольнити зустрічні позовні вимоги.

Відповідач за зустрічним позовом – ОСОБА_6, в судове засідання повторно не з’явилася, про дату та час розгляду справи була повідомлена належним чином судовими повістками за останнім відомими місцем проживання, оголошеннями про виклик в судове засідання розміщеним на сайті Шевченківського районного суду м. Чернівці та через друковані засоби інформації (газету «Буковина»), відомостей про поважні причини неявки, суд не повідомлено.

Вивчивши і розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з‘ясувавши фактичні обставини, на яких грунтуються позовні вимоги (як за первісним позовом, так і за зустрічним), належно дослідивши і оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в межах заявлених вимог, суд зважає на наступне.

Згідно ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Пунктом першим статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом від 17.07.97 року "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2,4,7 та 11 Конвенції" і є частиною національного законодавства України, встановлено, що кожен при вирішенні питання щодо його цивільних прав та обов'язків... має право на справедливий і відкритий розгляд упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Судом за з»ясованими обставинами і належно перевіреними доказами установлено, що згідно договору дарування квартири (ВАК №015203) від 20.04.2004 року засвідченої нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_7, позивач ОСОБА_2, як Обдарована та відповідач ОСОБА_4, як Дарувальник, подарувала квартиру спільного заселення за №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці (том.1 а.с.6), що також підтверджується Відомостями з реєстру прав власності на нерухоме майно (том 2 а.с.11).

Договір дарування квартири №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці був зареєстрований в Чернівецькому комунальному обласному бюро технічної інвентаризації на праві приватної власності 20.04.2004 року та внесено запис до Реєстру прав, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно (том 1 а.с.7).

Згідно паспорта громадянина України відповідач ОСОБА_4 зареєстрована за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1 (том 1 а.с.66).

У відповідності до свідоцтва про право власності на житло, виданого 12.04.2001 року ВАТ «Електронмаш» відповідач ОСОБА_4 була власником квартири №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці (том 1 а.с.67).

Відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо об’єкта нерухомого майна, ОСОБА_6 на даний час власником спірної квартири №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці на підставі договору дарування виданого 17.09.2016 року приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу ОСОБА_10 (том 2 а.с.10, 22). Даний правочин вчинено під час розгляду справи в суді.

У відповідності до ухвали Шевченківського районного суду м.Чернівці від 14.03.2017 року, накладено арешт на квартиру №65 в м. Чернівці по вул. Івасюка, буд.6, що належить ОСОБА_6, на підставі договору дарування квартири, серія та номер р.№3121 виданий 17.09.2016, видавник ОСОБА_10, приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу, що також підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію обтяження (том 2 а.с.28).

З довідки №13 від 24.02.2018 року ОСББ «Намисто» ОСОБА_4 була зареєстрована за адресою квартира №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці та дійсно сплачувала за комунальні послуги на р/р ОСББ «Намисто» за період з 2005 р. по 2016 рр., сума за цей період становить 7211,68 грн. (том 2 а.с.84).

У відповідності до повідомлення ОСББ «Намисто» ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2 проживала і є зареєстрованою за місцем проживання за адресою: квартира №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці з 14.10.1998 року по 12.02.2014 року, (том 2 а.с.85,86).

При цьому, судом встановлено суперечності з досліджених доказів, оскільки з довідки ОСББ «Намисто» видно, що ОСОБА_4 сплачувала комунальні послуги з 2005 року по 2016 рік, а за іншими даними цього ж ОСББ чітко спостерігається, що ОСОБА_4І в квартирі №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці проживала по лютий 2014 року. При цьому, судом звертається увага, що довідка № 13 (т. 2 а.с. 84) підписана як в особі керівника так і в особі паспортиста однією і тією ж особою. В судовому засіданні наведені протиріччя відповідач ОСОБА_4 не змогла пояснити. Незважаючи на роз»ясенні права і обов»язки відповідачу, будь – яких клопотань про виклик свідків, тощо,, з метою усунення протиріч відносно фактичного часу проживання відповідача в спірній квартирі, ОСОБА_4, в її інтересах представником заявлено не було.

При дачі пояснення з якості свідка ОСОБА_4 крім наведеного також пояснила, що вона спочатку з дозволу власника ОСОБА_2 проживала в квартирі №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці, а потім остання до неї не зверталася аж до 2012р. В 2013 році ОСОБА_2 подала позов в суд було прийнято рішення у листопаді 2013 року рішення суду і в 2014 році вона сама пішла з квартири і проживає увесь цей час за іншою адресою. Пояснила, що ні у 2014р., 2015, ні у 2016р, 2017 році вона не мешкала в спірній квартирі, а чому такі дані надало ОСББ Намисто пояснити не змогла.

З дослідженого в засіданні договору дарування квартири за реєстровим №3121 від 17.09.2016 року, засвідченого в установленому порядку, вбачається, що в період розгляду справи в суді, ОСОБА_2 як дарувальник безоплатного передала у власність (обдарованої) ОСОБА_6, в дар однокімнатну квартиру спільного заселення №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці, загальною площею 13,68 кв.м, житловою площею 10,50 кв.м. (том 2 а.с.102,103).

З даних запиту Комунального житлового ремонтно-експлуатаційного підприємства №4 Департаменту житлово-комунального надали довідку про склад сім’ї за адресою: м. Чернівці вул. Полєтаєва, 6 «В»/25, власником якої є ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_3, за даною адресою не зареєстрована.

Відносно заявлених зустрічних позовних вимог, виходячи із з»ясованих по справі обставин і досліджених доказів, суд вважає, що позовні вимоги за первісним позовом підлягають розгляду за правилами, із застосуванням ЦК УРСР, оскільки спірні правовідносини виникли у 2003 році та відповідно регулювались ЦК УРСР.

Відповідно ст.ст. 243, 244 ЦК УРСР за договором дарування одна сторона передає безоплатно другій стороні майно у власність. Договір дарування вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому. Договір дарування на суму понад 500 карбованців, а при даруванні валютних цінностей - на суму понад 50 карбованців повинен бути нотаріально посвідчений. До договорів дарування нерухомого майна застосовуються правила статті 227 цього Кодексу.

Згідно ст. 48 ЦК УРСР (недійсність угоди, яка не відповідає вимогам закону) недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей. По недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК УРСР (недійсність мнимої і удаваної угод) якщо угода укладена з метою приховати іншу угоду (удавана угода), то застосовуються правила, що регулюють ту угоду, яку сторони дійсно мали на увазі.

Відповідно до п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року «Про судову практику в справах про визнання угод недійсними», встановивши, що угода укладена з метою приховати іншу угоду, суд відповідно до ч. 2 ст. 58 ЦК визнає, що сторонами укладена та угода, яку вони дійсно мали на увазі. У тому разі, коли така угода суперечить законові, суд постановляє рішення про визнання недійсною укладеної сторонами угоди із застосуванням наслідків, передбачених для недійсності угоди, яку вони мали на увазі.

Зокрема, судом з»ясоване і дане вбачається з пояснень наданих в судовому засіданні позивачем (за первісним позовом), що станом на день звернення в суд вона являлася власником спірної квартири, речей відповідачки в квартирі №65 в житловому будинку №6 по вул. Івасюка в м. Чернівці не була, вона мала доступ до квартири. Позивачем в засіданні (при новому судовому розгляді) повністю заперечувався факт того, що вона позичала грошові кошти ОСОБА_8, або ОСОБА_4 Пояснила, що ніяким чином договір дарування не підміняв договір застави, як про це стверджує ОСОБА_4

Ст. 235 Цивільного кодексу України також передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. На відміну від статті 243 ЦК УРСР, відповідно до статті 717 ЦК України, договором дарування може бути передбачено обов’язок дарувальника передати безоплатно майно (дарунок) у власність в майбутньому. Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, то основним юридичним фактом, що підлягав установленню судами є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору дарування та з’ясування питання про те, чи не укладена ця угода з метою приховати іншу угоду та яку саме

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 повністю заперечила той факт, що між нею і громадянином ОСОБА_8 мало місце укладення договору позики чи іншої угоди – застави; пояснила, що ніяких грошових коштів вона ОСОБА_8 не позичала, і останній не являється її родичем, натомість не заперечувала і того факту, що знайома була з вказаною особою, оскільки ОСОБА_8 проживав спільно з ОСОБА_4, з якою вона була знайома.

Згідно статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов’язків. а змістом ч.1 ст.202, ч.3 ст. 203 ЦК України головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків. Отже, основним юридичним фактом, який підлягав встановленню судом у цій справі є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договорів дарування та з'ясування питання про те, чи не укладені ці правочини з метою приховати інші та які саме. Пунктом 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснено судам, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 07 вересня 2016 року у справі №6-1026цс16 та Верховним Судом у постанові №707/1541/16-ц від 11.04.2018.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до приписів ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто, за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином, права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Як було установлено в судовому засіданні і дане вбачається з показів як позивача, так і відповідача будь – яких умисних дій на укладення спірного договору від 29.04. 2003 року ні ОСОБА_2, ні ОСОБА_4 не мали, як позивач так і відповідач підтвердили і не заперечували того факту, що нотаріусом їм були роз»ясенні їх права обов»язки, а також умови договору і зокрема, п. 8 договору відносно ознак мнимої і удаваної угоди.

Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою і шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

5.2.4. Відповідно до приписів ст.235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Тобто за удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють один правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідачем по справі ОСОБА_4 (позивачем за зустрічним позовом) не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що між сторонами правочину виникли інші правовідносини, ніж передбачені договором дарування спірної квартири, та, що воля сторін була спрямована на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені укладеним між ними договором. При цьому, звертається увага на те що стренги договору підтвердили, те спірний договір не носить характеру мнимого чи удаваного правочину.

Змагальність сторін є одним із основних принципів цивільного судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.

Законодавець роз’яснив, що позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: факт укладання правочину, що, на його думку, є удаваним; спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином. Закон прямо не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони насправді мали на увазі.

Відповідно до ст.243 ЦК УРСР (чинної на час виникнення спірних правовідносин), за договором дарування одна сторона передає другій стороні майно у власність і він вважається укладеним з моменту передачі майна обдарованому.

Згідно зі ст.243 ЦК УРСР договір дарування є безоплатним. Встановлення будь-якого взаємного обов’язку обдарованого позбавляє дарування ознаки безоплатності, а отже, перетворює в будь-який інший оплатний договір.

Відповідно до ст.216 Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004 року, передбачено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків. Якщо буде встановлено, що правочин вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Однією з засад (принципів) цивільного законодавства, визначених у ст.3 Цивільного кодексу України, є справедливість, добросовісність та розумність.

Вирішуючи спір, за установлених в судовому засіданні обставин і перевірки їх доказами, суд вважає, що ОСОБА_4 не наведено жодних мотивів укладення нею з ОСОБА_2 практично ідентичних за змістом договорів – договору дарування і договору застави, оскільки з точки зору закону, головною вимогою для правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, і основним юридичним фактом, який суд має встановити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору дарування, без отримання певної винагороди за це.

У відповідності до ст.181 ЦК УРСР (1963 року) в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання.

Одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Застава виникає в силу договору чи закону. Заставою може бути забезпечена дійсна вимога. Застава може мати місце також щодо вимог, які можуть виникнути у майбутньому, за умови, якщо є угода сторін про розмір забезпечення заставою таких вимог.

Відповідно до ст. 1. Закону України «Про заставу» застава - це спосіб забезпечення зобов'язань, якщо інше не встановлено законом. В силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Застава виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Право власності - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, пов'язані з володінням, користування і розпорядженням власником належним йому майном на свій розсуд і в своїх інтересах.

Статтею 16 ч.2 п.1 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Правовими позиціями ВС (справа 521/6687/17, провадж.61-3026св/18) визначено, що відповідно до статей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України (зокрема: постанова Верховного Суду України від 25 грудня 2013 у справі № 6-78цс13; постанова Верховного Суду України від 11 травня 2016 у справі № 6-806цс16).

У відповідності до ч. 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 р. «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним, відповідно до ст. 215 та 216 ЦК України, може бути заявлена, як однією зі сторін правочину так і іншою особою, але якщо ця інша особа є заінтересованою та чи її права та законні інтереси порушено вчиненням правочину. Перекладення на сторону обов'язку доказати певний факт або спростувати його в умовах, коли такий обов'язок об'єктивно спроможна виконати лише інша сторона, може призвести до необґрунтованого свавільного рішення.

Згідно ст.12 ч.5 ЦК України, добросовісність набувача презюмується. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі й те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником, а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень»).

Передбачено ст. 330 ЦК України, що майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

При цьому, відповідно до ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно без відповідної правової підстави заволоділа ним.Згідно ст.388 ч.1 п.3 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Разом з тим, ст. 388 ч. 3 ЦК України визначено, що якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Крім того, згідно роз’яснень, які викладені у п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України за № 9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша ст.216 ЦК застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним.

У зв'язку з цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.

Норма частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача – з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України.

Таким чином, оскільки договір дарування квартири АДРЕСА_1 між нею - ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 09.04.2003 року посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу, реєстр за №1727 ОСОБА_7 не визнано недійсним, права особи, яка вважає себе власником майна, у даному випадку ОСОБА_4 не підлягають захисту шляхом задоволення позову до ОСОБА_6, як до добросовісного набувача з використанням правового механізму та не може застосовуватись як підстава позову про повернення майна з чужого незаконного володіння.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону, виникають з моменту такої реєстрації, що також передбачено ст. 182 ЦК України.

Відповідно до ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

У ст. 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» міститься перелік правовстановлюючих документів, на підставі яких здійснюється державна реєстрація права власності та інших речових прав. Добросовісного набувача майно може бути витребувано тільки шляхом подання віндикаційного позову, а не за правилами реституції, тому спосіб захисту прав – визнання договору недійсним є неправильним (правові позиції ВСУ від 30 листопада 2016р., № 6-2069цс16)

Відповідно до ст. 41 Конституції України та ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, в задоволенні зустрічної позовної вимоги ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування державної реєстрації права власності на квартиру слід відмовити.

Відповідно до ст.81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

З огляду на практику Європейського суду з прав людини, який у своїх рішеннях вказує на те, що "при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом (див. рішення у справі "Walchli v. France", заява № 35787/03, п. 29, 26.07.2007; "ТОВ "Фріда" проти України", заява № 24003/07, п. 33, 08.12.2016).

Європейський суд з прав людини також зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно грунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обгрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства. Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу відповідно до норм матеріального права, що підлягають застосуванню до таких правовідносин. Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду стосовно встановлених обставин і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема, перевірці та аналізу.

Отже, на основі аналізу всебічно з'ясованих обставин, підтверджених доказами, перевіреними в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до відповідача ОСОБА_4 про примусове виселення з житлового приміщення грунтуються на законі і підлягають до задоволення. В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_4 недійсним, витребування майна - квартири АДРЕСА_4, з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_6 та скасування державної реєстрації права власності на вказану квартиру, стягнення судових витрат – слід відмовити.

На підставі викладеного та керуючись ст.41 Конституції України; ст.ст.48, 57, 58, 181, 243 ЦК УРСР (1963); ст.ст.128,202, 203, 216, 235, 311, 316, 317, 319, 321, 328, 330, 387, 388, 391 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 76, 81, 141, 263, 264, 265, 268, 352, 354 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про примусове виселення з житлового приміщення задовольнити.

Виселити з квартири АДРЕСА_5 ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_2, ОСОБА_6 про визнання договору дарування квартири АДРЕСА_4 недійсним, витребування майна - квартири АДРЕСА_4, з чужого незаконного володіння, а саме від ОСОБА_6 та скасування державної реєстрації права власності на вказану квартиру, стягнення судових витрат - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст судового рішення виготовлено 05 листопада 2018 року

Суддя Слободян Г.М.