Рішення № 78156626, 20.11.2018, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

справа № 813/3272/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2018 року

Львівський окружний адміністративний суд в складі:

головуючого – судді Хоми О.П.,

з участю секретаря судового засідання Павлішевського М.В.,

з участю позивача ОСОБА_1,

представників: позивача ОСОБА_2, відповідача ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі-відповідач, ГУ ДМС у Львівській області), в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ДМС у Львівській області від 22.08.2017 «Про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1»;

- зобов'язати ГУ ДМС у Львівській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Позовні вимоги мотивовані тим, що оскаржуване рішення прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення, та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення. Підставою для ініціювання розгляду питання щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну позивачу стало подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України. Посилаючись на норми Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від №1983 від 26.12.2002 (далі-Порядок №1983) зазначив, що рішення про скасування дозволу на імміграцію повинно прийматись на підставі подання регіонального органу СБУ. Тому Департамент захисту національної державності Служби безпеки України, на підставі подання якого прийнято оскаржене рішення, не є належним суб’єктом звернення щодо вказаного питання. Окрім того, протиправним є складання ДМС висновку для скасування дозволу на імміграцію. Зазначає, що згідно висновку ДМС підставою для скасування дозволу на імміграцію є те, що дозвіл на імміграцію прийнятий на підставі документів, що втратили чинність, тоді як відповідно до подання СБУ підставою для скасування дозволу на імміграцію названо те, що він прийнятий на підставі свідомо неправдивих відомостей. Додатково зазначив, що відповідачем при затверджені висновку про перевірку законності оформлення дозволу на імміграцію та видачу довідки на постійне місце проживання в Україні громадянину РФ ОСОБА_1 зазначено, що у справі про оформлення дозволу на імміграцію були певні недоліки, які не вплинули на законність прийняття рішення про надання відповідного дозволу.

Відповідачем позову не визнано з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. ГУ ДМС у Львівській області, зазначає, що за результатами розгляду подання СБУ та матеріалів справи ОСОБА_1 встановлено, що позивач, в порушення вимог статті 9 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 № 2491-ІІІ (далі - Закон № 2491-ІІІ) та пункту 10 Порядку №1983, на підтвердження особи, громадянства та законності свого перебування на території України, 28.10.2010 подав документи, що втратили чинність: копію паспорта громадянина СРСР серії V-ОЖ №621312, виданого 26.11.1986; довідку про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця №002782, видану Відділом міграційної служби у Львівській області 06.08.2008, термін дії якої завершився 06.02.2009. У зв’язку з чим ГУ ДМС України у Львівській області прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну. Вважає, що спірне рішення прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства України з питань імміграції, у зв’язку із наданням громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1 такого дозволу на підставі документів, що втратили чинність.

Ухвалою від 26.07.2018 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою суду від 17.08.2018 відкрито загальне позовне провадження в адміністративній справі.

11.09.2018 Головним управлінням ДМС у Львівській області подано відзив на позовну заяву, 18.09.2018 (вх.29431)представником позивача подано відповідь на відзив.

Ухвалою суду від 27.09.2018 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Суд, з’ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, встановив наступні фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивач ОСОБА_1, будучи громадянином ОСОБА_4 Федерації, перебував в Україні як особа, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця (довідка №002782 від 06.08.2008), за паспортним документом громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року (серії V-ОЖ №621312, виданий 26.11.1986).

06.02.2009 між ОСОБА_1 та громадянкою України ОСОБА_5 зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 06.02.2009 зроблено відповідний актовий запис за №23.

24.05.2009 у ОСОБА_1 та ОСОБА_5 народився син ОСОБА_6, що підтверджується свідоцтвом про народження від 19.06.2009 ОСОБА_6 1-СГ №207313.

Під час шлюбу у ОСОБА_1 народилося ще двоє дітей: ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_3. Вказане підтверджується копіями Свідоцтв про народження від 03.06.2011 ОСОБА_6 1-СГ №289012 та від 28.04.2017 ОСОБА_6 1-СГ №532868.

28.10.2010 ОСОБА_1 звернувся до Сектору громадянства і реєстрації фізичних осіб Сихівського РВ ЛМУ УМВС України у Львівській області із заявою про надання дозволу на імміграцію в Україну в порядку пункту 1 частини 3 статті 4 Закону № 2491-ІІІ, як батько громадянина України.

Після проведеної перевірки начальником СГІРФО Сихівського РВ ЛМУ ГУ МВС України у Львівській області було підготовлено висновок про надання дозволу на імміграцію в Україну на підставі пункту 1 частини 3 статті 4 Закону № 2491-ІІІ, який затверджений без зазначення дати начальником Управління ГІРФО ГУ МВС України у Львівській області.

На підставі вказаного висновку начальником Управління ГІРФО ГУ МВС України у Львівській області оформлено дозвіл на імміграцію в Україну та прийнято рішення про документування посвідкою на постійне проживання в Україні.

28.04.2011 ОСОБА_1 отримано посвідку на постійне проживання серії ЛВ №001726, на підставі якої поставлений на відповідний облік та зареєстрований.

09.04.2013 ОСОБА_1 оформлено посвідку серії ІН №017859, у зв'язку з непридатністю посвідки серії ЛВ №001726 для подальшого користування.

13.03.2017 позивач звернувся до відділу з питань тимчасового та постійного проживання іноземців та осіб без громадянства ГУ ДМС України у Львівській області з заявою про обмін отриманої посвідки на постійне проживання у зв’язку із досягненням 45-річного віку.

14.03.2017 ОСОБА_1 отримав посвідку серії ІН №120684 безстроковим терміном дії, згідно якої внесений до Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

07.08.2017 Департаментом захисту національної державності Служби Безпеки України направлено Державній міграційній службі України подання №5/2/1-15296 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1 для прийняття відповідного рішення.

Зі змісту вказаного подання СБУ вбачається, що на час звернення до міграційного органу для отримання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 перебував на території України з порушенням діючого міграційного законодавства – із значним перевищенням встановленого законодавством терміну перебування. Окрім того, до матеріалів справи долучено копію паспорта громадянина колишнього СРСР, в якому відсутні відмітки про набуття громадянства ОСОБА_4 Федерації. Паспорт громадянина ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1 отримав лише 07.12.2012 – після отримання дозволу на імміграцію в Україну. Висновок про надання дозволу на імміграцію в Україну ОСОБА_1 складений начальником СГІРФО Сихівського РВ ГУ МВС України у Львівській області ОСОБА_9 без проведення всіх необхідних перевірок, що є грубим порушенням діючого міграційного законодавства України.

У зв’язку з наведеним, Департамент захисту національної державності Служби Безпеки України дійшов висновку, що документи, які підтверджували наявність підстав для отримання права на постійне проживання громадянином РФ ОСОБА_1 були отримані шляхом подання свідомо неправдивих відомостей, внаслідок чого Департамент просив прийняти рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1 на підставі вимог пункту 1 частини 1 статті 12 Закону № 2491-ІІІ.

Зі змісту висновку ГУ ДМС у Львівській області від 22.08.2017 про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину РФ ОСОБА_1 вбачається, що згідно матеріалів справи ОСОБА_1, на момент оформлення заяви про надання дозволу на імміграцію, документом, що засвідчує перебування особи на території України, була довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, термін якої закінчився 06.02.2009, що є грубим порушенням міграційного законодавства. На підставі цього відповідач вказує, що при подачі документів на отримання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 підтвердив законність свого перебування на території України документом, що втратив чинність. ГУ ДМС у Львівській області вказує, що рішення про надання дозволу на імміграцію ОСОБА_1 прийнято без проведення усіх передбачених перевірок компетентними органами (лише за обліками УСБУ у Львівській області). У зв’язку з наведеним, ГУ ДМС у Львівській області вказаним висновком рекомендовано скасувати рішення УГІРФО ГУ МВС України у Львівській області від 28.04.2011 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1 та визнати недійсною видану на підставі цього дозволу посвідку на постійне проживання серії ІН №120684 від 14.03.2017.

22.08.2017 ГУ ДМС у Львівській області прийнято рішення №03.01/73 про скасування дозволу на імміграцію в Україну, виданого громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1, на підставі пунктів 1, 6 частини 1 статті 12 Закону України «Про імміграцію».

22.08.2017, у зв’язку з прийняттям оскаржуваного рішення, відповідачем направлено:

- лист №03.01/17483 до Начальника Сихівського РВ у м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області щодо вжиття заходів стосовно вилучення посвідки на постійне місце проживання ІН 120684, виданої позивачу;

- лист №03.01/17484 до Сихівської РДА щодо зняття з місця проживання ОСОБА_1;

- лист №03-01/17485 до начальників ГУ ДМС України в областях, містах, м. Києві та лист №03-01/17486 до Директора Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України, якими повідомлено структурні органи міграційної служби щодо скасування посвідки на постійне проживання ОСОБА_1

Вирішуючи спір, суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правовий статус, основні права, свободи та обов’язки іноземців та осіб без громадянства, які проживають або тимчасово перебувають в Україні і порядок вирішення питань, пов’язаних з їх в’їздом в Україну або виїздом з України регулюється Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI, відповідно до статті 4 якого, іноземці та особи без громадянства в порядку, визначеному законом України про імміграцію, можуть, зокрема, іммігрувати в Україну на постійне проживання.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом № 2491-ІІІ.

За статтею 1 Закону № 2491-ІІІ імміграція - прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання.

Іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Дозволом на імміграцію є рішення, що надає іноземцям та особам без громадянства право на імміграцію.

Відповідно до статті 4 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції. Пунктом 1 частини 3 статті 4 визначено, що дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.

Відповідно до частини 5 статті 9 Закону № 2491-ІІІ для надання дозволу на імміграцію до заяви додаються такі документи:

1) три фотокартки;

2)копія документа, що посвідчує особу;

3) документ про місце проживання особи;

4) відомості про склад сім'ї, копія свідоцтва про шлюб (якщо особа, яка подає заяву, перебуває в шлюбі);

5) документ про те, що особа не є хворою на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Згідно з статтею 12 Закону № 2491-ІІІ, дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо: 1) з'ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України.

Порядок №1983 визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну (далі - іммігранти), поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - провадження у справах з питань імміграції), а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Так, згідно з пунктами 21-22 Порядку №1983, дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону України «Про імміграцію», що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Згідно з пунктом 23 Порядку №1983, ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Відповідач при прийнятті оскаржуваного рішення, керувався пунктами 1, 6 частини 1 статті 12 Закону № 2491-ІІІ.

В ході розгляду справи встановлено, що процедура скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1 розпочалася на підставі подання Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 07.08.2017 №5/2/1-15296 про скасування такого дозволу, направленого до ДМС України.

Підставою скасування дозволу зазначено, що дозвіл на імміграцію надано ОСОБА_1 на підставі свідомо неправдивих відомостей.

Вказане подання скеровано до ГУ ДМС у Львівській області для прийняття відповідного рішення.

22.08.2017 ГУ ДМС у Львівській області затверджено висновок про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1, відповідно до якого при подачі документів на отримання дозволу на імміграцію законність свого перебування на території України ОСОБА_1 підтвердив документом, який втратив чинність, і не мав документа, що підтверджує особу та громадянство.

Суд звертає увагу та те, що відповідно до пункту 21 Порядку № 1983 суб’єктом звернення щодо направлення подання про скасування дозволу на імміграцію є регіональний орган СБУ.

Департамент захисту національної державності Служби Безпеки України не є регіональним органом СБУ, тобто є неповноважним органом на порушення питання щодо скасування дозволу на імміграцію органу.

Вказане свідчить про відсутність правових підстав для розгляду відповідачем питання про скасування дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1

Ба більше, у відповідача не було підстав і для складання висновку щодо скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1, оскільки висновок складається лише у разі коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи.

При цьому, за наявності висновку ГУ ДМС у Львівській області від 10.04.2017 про законність оформлення дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання ОСОБА_1, відповідач жодним чином не пояснив протилежність результатів перевірки, викладених у висновку від 22.08.2017.

Будь-яких доказів, які б свідчили про виникнення нових обставин, які б тягли за собою обґрунтування скасування дозволу на імміграцію з моменту документування ОСОБА_1 посвідкою на постійне проживання не виникало, відповідачами таких обставин при розгляді справи не зазначено.

Встановлені судом фактичні обставини, зокрема початок процедури скасування дозволу на імміграцію ОСОБА_1 на підставі подання органу, неповноважного на порушення такого питання, складення висновку територіального органу ДМС у випадку, коли не він був ініціатором цієї процедури, свідчить про порушення ГУ ДМС у Львівській області при прийнятті оскаржуваного рішення чинного імміграційного законодавства.

Щодо доводів відповідача про невідповідність вимогам чинного законодавства документів, поданих ОСОБА_1 при наданні дозволу на імміграцію, суд зазначає наступне.

Так, відповідач стверджує, що рішення від 28.04.2011 про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1 прийнято на підставі документів, що втратили чинність. Такими документами є паспорт громадянина СРСР серії V-ОЖ №621312, виданий 26.11.1986 та довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця №002782, видану Відділом міграційної служби у Львівській області 06.08.2008, термін дії якої завершився 06.02.2009

До справи долучено копію паспорта громадянина СРСР зразка 1974 року, в якому відсутні відмітки про належність ОСОБА_10 до громадянства ОСОБА_4 Федерації, а тому на момент подачі документів ОСОБА_1 не мав документу, що підтверджує особу та громадянство.

У постанові Кабінету Міністрів України від 28.10.2004 № 1429 «Про паспорти громадян України, що оформлені з використанням бланків паспортів колишнього Союзу РСР» вказано, що слід вважати дійсними паспорти громадян України, що оформлені з використанням бланків паспортів колишнього Союзу РСР, до 1 січня 2005 року.

Тобто, недійсними стали вважатися паспорти СРСР лише громадян України.

Кабінет Міністрів України не має повноважень визначати чинність документів громадян інших держав. Відповідно до закону РФ «Про громадянство ОСОБА_4 Федерації» від 28.11.1991, громадянство ОСОБА_4 Федерації придбали в порядку визнання (тобто автоматично) усі громадяни колишнього СРСР, які на день набрання Законом чинності, тобто на 06.02.1992, постійно проживали на території ОСОБА_4 Федерації.

Таким чином, всі, хто мав внутрішній паспорт громадянина СРСР і був прописаний на території ОСОБА_4 Федерації станом на 06.02.1992, стали громадянами ОСОБА_11 автоматично.

Ураховуючи наведене, паспорт ОСОБА_1 - громадянина СРСР, виданий 26.11.1986 року, не тільки посвідчував як його особу, а і підтверджував юридичний факт належності до громадянства ОСОБА_11.

Щодо закінчення на час звернення з заявою про імміграцію дії довідки про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання статусу біженця, суд зазначає наступне.

06.08.2008 ОСОБА_1 видана довідка (№ 002782) про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця. У довідці є відмітка «Термін перебування продовжено до 06.05.2009». Вказаним підтверджується доводи відповідача щодо закінчення терміну дії довідки.

Згідно з частиною 5 статті 9 Закону № 2491-ІІІ довідка про особу, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо надання їй статусу біженця, не є документом, на підставі якого надається дозвіл на імміграцію в Україну і не значиться в переліку документів що подаються для надання дозволу на імміграцію.

Європейський суд у справі Black. v., (1975)591638 вказав, що сприйняття верховенства права як конституційного принципу вимагає того, аби будь-який громадянин, перед тим, як вдатися до певних дій, мав змогу знати заздалегідь, які правові наслідки настануть.

На державні органи покладено обов’язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок («ОСОБА_5 проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, п. 74, від 20.05.2010, і «Тошкуце та інші проти Румунії» (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, п. 37, від 25 листопада 2008 року) і сприятимуть юридичній визначеності у правовідносинах («Беєлер проти Італії» [ВП] (Beyeler v. Italy [GC]), заява № 33202/96, п. 120, ECHR 2000-I, «Онер'їлдіз проти Туреччини» [ВП] (Oneryildiz v. Turkey [GC]), заява № 48939/99, п. 128, ECHR 2004-XII).

При цьому, потреба виправити колишню «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу («Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), n. 53, ).

Іншими словами, виходячи з практики Європейського суду з прав людини, ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, такі помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.

Ураховуючи те, що при видачі посвідки на постійне місце проживання міграційною службою досліджувались документи, на підставі яких видану таку посвідку, Висновком про перевірку законності оформлення дозволу на імміграцію та видачі посвідки на постійне проживання в Україні громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1 від 10.04.2017 не встановлено порушень у поданих до оформлення документах, то при виявлені в подальшому порушень, які не впливають на висновки щодо правомірності надання дозволу, позивач не має зазнавати негативних наслідків шляхом скасування довідки про імміграцію в Україну.

Відповідач в оскаржуваному рішенні покликається на норми пункту 6 статті 12 Закону № 2491-ІІІ. Однак, зазначений пункт статті є відсилочною нормою, а саме при посиланні на нього має бути також зазначена норма іншого закону, яка передбачає інші підстави для скасування дозволу на імміграцію, крім тих, що наведені у статті 12 Закону № 2491-III. Разом з тим, як вбачається з оскаржуваного рішення іншої норми відповідачем не зазначено.

Окрім того, пунктом 23 Порядком №1983 визначено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Оскільки питання про скасування дозволу на імміграцію розглядалось без запрошення позивача для надання пояснень, суд дійшов висновку, що відповідач прийняв оскаржуване рішення без з'ясування всіх обставин справи та без урахування права особи на участь у процесі прийняття рішення.

Суд також звертає увагу, що оскаржуване рішення було винесено відповідачем в порушення положень Закону України «Про охорону дитинства» 26.04.2001 №2402-III (далі-Закон №2402-III) та статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», якою встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, на порушення зазначених приписів законодавства, відповідачем не взято до уваги обставини наявності у позивача родини, зокрема дружини ОСОБА_12, яка є громадянкою України, та малолітніх дітей: ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5, ОСОБА_7, 16 05.2011 року народження та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_6, які відповідно до свідоцтв, що наявні в матеріалах справи, народились та проживають в Україні.

Відповідно до положень 4, 2, 3 ст. 13 Закону № 2491-ІІІ особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення. Якщо за цей час особа не виїхала з України, вона підлягає видворенню в порядку, передбаченому законодавством України.

Суд зауважує, що відповідачем не було враховано, що позивач є батьком малолітніх дітей та їх законним представником.

Відповідно до ст. 9, 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною ОСОБА_10 України, є частиною національного законодавства України. Так, міжнародними договорами, ратифікованими Україною встановлено, що дитина не розлучається з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини (Конвенція про права дитини, затверджена ООН від 20.11.1989, яка ратифікована постановою ВР N 789-XII від 27.02.1991;дитина та її батьки мають право встановлювати й підтримувати регулярний контакт один з одним, такий контакт може бути обмежений або заборонений лише тоді, коли це необхідно в найвищих інтересах дитини (Конвенція про контакт з дітьми, 15.05.2003, Конвенція, Рада Європи (Конвенцію ратифіковано з заявою Законом N 166-У від 20.09.2006.

Статтею 11, 12, 14 Закону №2402-III визначено, що кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Діти та батьки не повинні розлучатися всупереч їх волі, за винятком випадків, коли таке розлучення необхідне в інтересах дитини і цього вимагає рішення суду, що набрало законної сили.

Таким чином, нормами національного законодавства та міжнародного законодавства передбачено, що батьки мають мешкати разом з дітьми. Розлучення батька/матері з дитиною може мати місце лише в інтересах дитини.

Ураховуючи викладене при прийнятті відповідачем оскаржуваного рішення мало місце неправомірне втручання органу державної влади, зокрема відповідача в сімейне життя позивача та порушення законного права дітей позивача на проживання разом з батьками.

Відповідно до вимог частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не подано належних доказів правомірності прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 22 серпня 2017 року №03.01/73, виданого громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб’єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Даючи оцінку рішенню ГУ ДМС у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 22 серпня 2017 року №03.01/73, виданого громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, суд дійшов переконання, що такий не відповідає критеріям, встановленим частиною другою статті 2 КАС України, тому його слід визнати протиправними і скасувати, задовольнивши позовні вимоги в частині його оскарження.

Позовна вимога про зобов'язання ГУ ДМС у Львівській області поновити посвідку на постійне проживання громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, є похідною від першої позовної вимоги.

Судом встановлено, що чинним законодавством не передбачено порядку повторної видачі посвідки на постійне проживання з підстав скасування рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, у зв’язку з чим, з метою належного захисту прав позивача, суд дійшов до висновку щодо необхідності задоволення другої позовної вимоги шляхом зобов’язання відповідача поновити посвідку на постійне проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до чинного законодавства.

Беручи викладене та оцінюючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в цілому, тому позов слід задовольнити повністю.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України підлягають відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС у Львівській області понесені позивачем судові витрати у вигляді судового збору в сумі 1410 грн, сплаченого за квитанціями від 23.07.2018 №1979 та від 13.08.2018 №1782.

Керуючись ст.ст.6-10, 14, 72-77, 90, 132, 159, 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 (вул. Довженка, б. 3, кв. 158, м. Львів, 79070, РНОКПП НОМЕР_1) до Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (вул. Руданського, 3, м. Львів, 79005, код ЄДРПОУ 37831493) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов’язання вчинити дії - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області про скасування дозволу на імміграцію в Україну від 22 серпня 2017 року №03.01/73, виданого громадянину ОСОБА_4 Федерації ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Зобов’язати Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області поновити посвідку на постійне проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до чинного законодавства.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (79005, Львівська область, м. Львів, вул. Руданського, буд. 3, ідентифікаційний код 37831493) на користь ОСОБА_1 (вул. Довженка, б. 3, кв. 158, м. Львів, 79070, РНОКПП НОМЕР_1) судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1410 (одна тисяча чотириста десять) грн. 00 к.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне судове рішення складено 28 листопада 2018 року.

Суддя О.П. Хома