Ухвала суду № 78135728, 27.11.2018, Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

Номер справи 623/3394/18

Номер провадження 1-кп/623/303/2018

УХВАЛА

іменем України

27 листопада 2018 року Ізюмський міськрайонний суд Харківської області у складі:

головуючого: судді Бєссонової Т.Д.,

за участі секретаря Довгополої І.В.,

прокурора Молодовського І.О.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

потерпілої ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому підготовчому судовому засіданні у м. Ізюмі Харківської області кримінальне провадження № 12018220320001555 від 20 липня 2018 року по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення -злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, -

в с т а н о в и в:

01.10.2018 року до Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від з Ізюмської місцевої прокуратури Харківської області надійшли матеріали кримінального провадження, внесеного 20.07.2018 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018220320001555 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України із затвердженим 28 вересня 2018 року прокурором обвинувальним актом по справі.

05.10.2018 року ухвалою судді дане кримінальне провадження прийнято до свого провадження суддею Ізюмського міськрайонного суду Харківської області Бєссоновою Т.Д., у справі призначено підготовче судове засідання.

В підготовчому судовому засіданні прокурор Молодовський І.О. вважав можливим призначити дане кримінальне провадження на підставі обвинувального акту до судового розгляду, та зазначав, що під час досудового розслідування були дотримані всі вимоги КПК України, підстав для закриття провадження чи повернення обвинувального акту не вбачає.

Потерпіла ОСОБА_2 підтримала думку прокурора.

Обвинувачений ОСОБА_1 зазначив, що з питання призначення справи до судового розгляду він покладається на розсуд суду.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши обвинувальний акт з додатками, суд приходить до висновку, що обвинувальний акт у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, підлягає поверненню прокурору з наступних підстав.

Відповідно до ч. 3 ст. 314 КПК України у підготовчому судовому засіданні суд має право прийняти рішення про повернення обвинувального акту прокурору, якщо він не відповідає вимогам цього Кодексу, зокрема ст. 291 КПК України.

Положення п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК України визначають, що обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.

Згідно із ч. 4 ст.110 КПК України обвинувальний акт є процесуальним документом, яким прокурор висуває обвинувачення у вчиненні злочину.

Вимоги до обвинувального акту визначені у п.5 ч. 2 ст. 291 КПК України, при цьому обвинувальний акт має містити виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими, правову кваліфікацію кримінального правопорушення з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність та формулювання обвинувачення.

Саме в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту згідно ст.377 КПК України, суд першої інстанції здійснює судовий розгляд.

Разом з тим, обвинувальний акт відносно ОСОБА_1 вимогам ст. 291 КПК України не відповідає.

Згідно з приписами Закону правова кваліфікація є юридичною оцінкою вчиненого особою діяння з посиланням на положення закону і статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність.

Зазначене свідчить про те, що правова кваліфікація повністю залежна від фактичних обставин кримінального правопорушення, а відтак формулювання обвинувачення, виклад фактичних обставин кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими не можуть суперечити правовій кваліфікації, тобто юридичній оцінці зазначених дій.

Так, не вдаючись до аналізу доказів у справі, не оцінюючи правильність кваліфікації дій обвинуваченого та не вирішуючи питань, що притаманні для судового розгляду, суд дослідивши виключно обвинувальний акт, вважає, що він не відповідає вимогам закону, а призначення судового розгляду за ним буде грубим порушенням права обвинуваченого на захист, оскільки формулювання обвинувачення, виклад фактичних обставин справи та правова кваліфікація суперечать одне одному.

Вказаних висновків суд дійшов виходячи з того, що фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор вважає встановленими та формулювання обвинувачення містять відомості про те, що «ОСОБА_3, будучи 30.11.2013 притягнутим до кримінальної відповідальності за ч. 1, ст. 190, ч. 2 ст. 190 КК України у кримінальному провадженні № 12013220530003044, а також 24.01.2014 року притягнутим до кримінальної відповідальності за ч. 2 ст. 190 КК України у рамках кримінального провадження № 12013220530003197 от 09.11.2013 року, повторно, 18.07.2018, близько 13:00 год. перебуваючи поруч з магазином «Брусничка», що розташований по вул. Соборній, б.39 у м. Ізюмі Харківської області, отримав від ОСОБА_2 пластикову банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_1, яка оформлена на ім'я останньої разом з пін-кодом до вказаної картки, після чого у ОСОБА_1 виник прямий умисел на таємне викрадення чужого майна з метою особистого збагачення. З цією метою ОСОБА_1, діючи повторно та з корисливих мотивів, скориставшись тим, що за ним ніхто не спостерігає та відсутня увага з боку сторонніх осіб, шляхом вільного доступу близько 15.16 год. знаходячись за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Маршала Жукова, б. 2а/1 за допомогою банкомату банку АТ КБ «ПриватБанк», та володіючи пін-кодом до даної картки, незаконно заволодів грошовими коштами потерпілої ОСОБА_2 у сумі 8000 грн. перевівши їх у готівку. Після чого, 18.07.2018, близько 15.23 год., ОСОБА_1, продовжуючи свій злочинний умисел направлений на крадіжку чужого майна, з корисливих мотивів, скориставшись тим, що за ним ніхто не спостерігає та відсутня увага з боку сторонніх осіб, шляхом вільного доступу, перебуваючи за адресою: Харківська область, м. Ізюм, проспект Незалежності, б.63-а, за допомогою банкомату банку АТ КБ «ПриватБанк», та володіючи пін-кодом до даної картки, незаконно заволодів грошовими коштами потерпілої ОСОБА_2 у сумі 8000 грн. перевівши їх у готівку.

Після чого останній зник з місця вчинення злочину розпорядившись викраденим майном на свій розсуд, заподіявши таким чином потерпілій ОСОБА_2 матеріальну шкоду на загальну суму 16000 грн.

У подальшому у ОСОБА_1 виник злочинний умисел на заволодіння чужим майном (грошима) шляхом оформлення кредиту за програмою «Оплата частинами» із використанням пластикової банківської картки АТ КБ «ПриватБанк» НОМЕР_1, що належить ОСОБА_2

Реалізуючи свій злочинний умисел, близько 16.12 год. 18.07.2018, з корисливих мотивів, діючи повторно, умисно, з метою особистого збагачення, знаходячись у приміщенні магазину «F5 Техномережа 1», який розташований по вул. Київській, б. 11/3, у м. Ізюмі Харківської області, ОСОБА_1 розрахувавшись банківською карткою ОСОБА_2 через електронний платіжний термінал, ввівши пін-код, який був йому відомий, оформив кредитний договір від імені ОСОБА_2, тим самим заволодів кредитними грошовими коштами у сумі 14249 грн., використавши які ОСОБА_1 здійснив придбання товарів - електронної техніки, а саме: 1) мобільний телефон марки «Samsung J250 F Galaxy J2 Duos ZKD (champagne gold)»; 2) телевізор марки «Romsat 49 UMS 1720T2»; 3) автомобільна магнітола «Digital DCA350R».

В той же час, не зважаючи на те, що під час викладення фактичних обставин кримінального правопорушення в обвинувальному акті мова йде про те, що потерпіла ОСОБА_2 добровільно дала свою пластикову банківську картку АТ КБ «ПриватБанк» разом з пін-кодом до неї, обвинуваченому ОСОБА_1, прокурором дії обвинуваченого кваліфіковані за ч. 2 ст. 185 КК України, тобто «…таємне викрадення чужого майна, (крадіжка) вчинена повторно».

Згідно п.3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.12.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності», крадіжка (таємне викрадення чужого майна) - це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб.

Згідно п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 10 від 06.12.2009 року «Про судову практику у справах про злочини проти власності» судам роз'яснюється, що відповідно до статті 190 КК шахрайством є заволодіння чужим майном або придбання права на майно шляхом обману чи зловживання довірою. Обман (повідомлення потерпілому неправдивих відомостей або приховування певних обставин) чи зловживання довірою (недобросовісне використання довіри потерпілого) при шахрайстві застосовуються винною особою з метою викликати у потерпілого впевненість у вигідності чи обов'язковості передачі їй майна або права на нього. Обов'язковою ознакою шахрайства є добровільна передача потерпілим майна чи права на нього.

Таким чином, формулювання обвинувачення та фактичні обставин кримінального правопорушення повністю є суперечливими.

На думку суду обвинувальний акт не містить викладення фактичних обставин, що утворюють склад злочину, передбачений ч. 2 ст. 185 Кримінального кодексу України.

За змістом положень ч.1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проводиться саме в межах висунутого особі обвинувачення відповідно до обвинувального акту, який є важливим процесуальним документом і основою для захисту обвинуваченого в суді.

Вказане є порушенням приписів ст. 291 КПК України та унеможливлює призначення справи до судового розгляду та її розгляд судом у відповідності до вимог КПК України та грубо порушує права, як самих обвинувачених, оскільки незрозумілість того, в чому вони обвинувачуються позбавляє їх можливості захищатись від висунутого обвинувачення та є порушенням їх права на захист, так і потерпілого від злочину.

Частиною 1 статті 21 КПК України визначено, що кожному гарантується право на справедливий розгляд та вирішення справи в розумні строки незалежним і неупередженим судом, створеним на підставі закону.

Зазначене знайшло своє відображення також у статті 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод та практиці Європейського суду з прав людини, які згідно зі ст. 9 Конституції України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини», є частиною національного законодавства та джерелом права, що підлягають застосуванню.

Пунктом «а» ч. 3 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України №475/97-ВР від 17 липня 1997 р., передбачено, що кожний обвинувачений у вчиненні кримінального правопорушення має право бути негайно і детально поінформованим зрозумілою для нього мовою про характер і причини обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення.

В судових рішеннях Європейського Суду з прав людини, які стосуються формулювання обвинувачення зазначено: обвинувачений у вчиненні злочину має бути негайно і детально проінформований про причину обвинувачення, тобто про ті факти матеріальної дійсності, які нібито мали місце і є підставою для висунення обвинувачення; а також про характер обвинувачення, тобто юридичну кваліфікацію згаданих фактів. Хоча ступінь "детальності" інформування обвинуваченого залежить від обставин конкретної справи, однак у будь-якому випадку відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки адекватного захисту. У цьому відношенні обсяг та доречність наданої обвинуваченому інформації слід оцінювати крізь призму положення, закріпленого у п. "b" ч. 3 ст. 6 Конвенції. Аналогічно слід оцінювати інформацію про зміни, які мали місце в обвинуваченні, включаючи зміни причини обвинувачення" (справа "Маттоціа проти Італії").

Разом з цим, при складанні обвинувального акту у кримінальному провадженні щодо ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України, затвердженого прокурором Ізюмської місцевої прокуратури ОСОБА_4 28 вересня 2018, зазначені вимоги закону не виконані.

Крім того, в обвинувальному акті щодо викладення фактичних обставин злочину не зазначено дату скоєння кримінального правопорушення по епізоду заволодіння грошовими коштам у сумі 8000 грн., а саме у реченні: «З цією метою ОСОБА_1, діючи повторно та з корисливих мотивів, скориставшись тим, що за ним ніхто не спостерігає та відсутня увага з боку сторонніх осіб, шляхом вільного доступу близько 15.16 год., знаходячись за адресою: Харківська область, м. Ізюм, вул. Маршала Жукова, буд.2а/1 за допомогою банкомату банку АТ КБ «ПриватБанк, та володіючи пінкодом до даної картки, незаконно заволодів грошовими коштами потерпілої ОСОБА_2 у сумі 8000 грн. перевівши їх у готівку.»

Крім того, розмір зазначеної в обвинувальному акті завданої кримінальним правопорушенням потерпілій ОСОБА_2 матеріальної шкода в розмірі 30889 не відповідає сумі матеріальних збитків, зазначених окремо по кожному з епізодів кримінального правопорушення.

Таким чином, суд дійшов висновку про про оформлення обвинувального акту з недотриманням вимог п.5 ч.2 ст. 291 КПК України, у зв'язку з невідповідністю фактичних обставин, викладених в обвинувальному акті, кваліфікації дій обвинуваченого, що перешкоджає призначенню справи до судового розгляду. Тому обвинувальний акт з доданими до нього документами підлягає поверненню прокуророві, який направив його до суду, для усунення допущених недоліків та приведення його у відповідність до вимог статті 291 КПК України впродовж розумного строку, який буде об'єктивно достатнім для усунення цих недоліків.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 3, 9, 291, 314, 315, 376 КПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Обвинувальний акт у кримінальному провадженні, внесеному у Єдиний реєстр досудових розслідувань за № 12018220320001555 від 20 липня 2018 по обвинуваченню ОСОБА_1 у скоєнні кримінального правопорушення - злочину, передбаченого ч. 2 ст. 185 КК України повернути прокурору для приведення його у відповідність з вимогами КПК України.

Ухвалу може бути оскаржено до Харківського апеляційного суду через Ізюмський міськрайонний суд Харківської області, шляхом подання апеляційної скарги протягом семи днів з дня її оголошення.

Суддя: Т.Д. Бєссонова