Окрема думка судді № 78128601, 27.11.2018, Харківський апеляційний адміністративний суд

"27" листопада 2018 р. Справа № 1840/2739/18

Окрема думка

Судді Харківського апеляційного адміністративного суду Бенедик А.П.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 27.11.2018 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Дубовичи" залишено без задоволення. Ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року по справі № 1840/2739/18 змінено шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини наступним чином: «Роз'яснити позивачу, що розгляд цього позову віднесено до юрисдикції господарського суду.» В іншій частині ухвалу Сумського окружного адміністративного суду від 22 серпня 2018 року залишено без змін.

Приймаючи вказане рішення, колегія суддів апеляційної інстанції погодилась із висновком суду першої інстанції про те що дана справа не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, оскільки спір у цій справі є спором про цивільне право, тобто має приватноправовий характер, а саме спором щодо права на спірну земельну ділянку, яке підлягає державній реєстрації.

Згідно з ч. 3 ст. 34 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя, не згодний із судовим рішенням за наслідками розгляду адміністративної справи, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються особи, які беруть участь у справі, без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.

Вважаю, що у даній справі Харківський апеляційний адміністративний суд дійшов помилкових висновків щодо правових підстав зміни судового рішення, шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини наступним чином: «Роз'яснити позивачу, що розгляд цього позову віднесено до юрисдикції господарського суду» та залишення в іншій частині судового рішення без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України адміністративна справа - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

Одночасно, п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України визначено, що публічно-правовим спором є, зокрема, спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

За правилами ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Так, термін «суб'єкт владних повноважень», що використаний у даній правовій нормі, позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 4 КАС України).

Отже, визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.

У свою чергу, відносини, пов'язані з державною реєстрацією прав на нерухоме майно та їх обтяжень, регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 року № 1952-IV.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 зазначеного Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Статтею 11 цього Закону визначено, що державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. Втручання, крім випадків, передбачених цим Законом, будь-яких органів влади, їх посадових осіб, юридичних осіб, громадян та їх об'єднань у діяльність державного реєстратора під час проведення державної реєстрації прав забороняється і тягне за собою відповідальність згідно із законом.

Отже, враховуючи викладене, державний реєстратор є суб'єктом владних повноважень, а правовідносини, які виникають між ним та заявником прав чи їх обтяжень, - публічно-правовими. Захист прав та інтересів відповідного заявника від порушень з боку цього суб'єкта владних повноважень, якщо ці порушення полягають, наприклад, у перевищенні повноважень, недотриманні строків, процедури, умов та інших визначених законом особливостей вчинення реєстраційних дій, є завданням адміністративного судочинства та має відбуватися у відповідному порядку.

Слід вказати, що з огляду на положення ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України та п. 13 ч. 1 ст. 20 Господарського процесуального кодексу України вимоги щодо реєстрації майна, інших реєстраційних дій можуть розглядатися судами в порядку цивільного чи господарського судочинства (залежно від суб'єктного складу) якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав у зв'язку з оскарженням заінтересованою особою не самої реєстраційної дії (рішення), а підстави її проведення, як-от правочину, свідоцтва тощо.

Таке розмежування обумовлене й обсягом судового контролю в адміністративному судочинстві, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, який не охоплює оцінку правомірності діянь/рішень суб'єкта владних повноважень з огляду на наслідки, які це діяння/рішення спричинили, чи правомірність юридичного факту, що став підставою реєстрації.

Відповідно до договору оренди землі, укладеного 04.04.2008 року між ОСОБА_1 та ТОВ «Дубовичі», позивачу строком на 15 років передана земельна ділянка з кадастровим номером НОМЕР_1.

Отже, на час вчинення оскаржуваних реєстраційних дій зазначений договір був діючим, та ТОВ «Дубовичі» здійснювало користування вказаною земельною ділянкою.

Таким чином, зі змісту позовних вимог вбачається, що предметом даної справи є правомірність реєстраційної дії, а саме рішення державного реєстратора про державну реєстрацію речових прав та обтяжень: права оренди земельної ділянки власником та орендодавцем якої є ОСОБА_1 за ПП "Дубовичі-Агро", зареєстроване 21.03.2018 р.

З огляду на викладене, вважаю, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права - права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією ОСОБА_1 права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено.

Тобто спір про право на земельну ділянку відсутній, а дослідженню у справі підлягають виключно дії органу державної реєстрації, який у межах спірних відносин діє як суб'єкт владних повноважень.

Правовий висновок про належність даного спору до адміністративного судочинства надано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2018 у справі № 823/378/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: про визнання протиправним і скасування рішення.

Зокрема, Велика Палата, відступивши від правових висновків, викладених раніше у її постановах від 4 та 18 квітня 2018 року (№ 817/1048/16 та № 804/1001/16 відповідно), а також у постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року (№ 826/4858/15), дійшла висновку:

«…Зі змісту позовних вимог та мотивів, якими керувалися суди, задовольняючи ці вимоги, убачається, що предметом перевірки в цій справі є виключно дотримання державним реєстратором (як суб'єктом владних повноважень) під час виконання покладених на нього законом публічно-владних управлінських функцій встановленого законом порядку прийняття рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зокрема, правомірність здійснення повторної реєстрації похідного речового права - права користування земельною ділянкою у разі наявного та зареєстрованого тотожного права на ту саму земельну ділянку за іншим користувачем. Питання правомірності/неправомірності набуття позивачем чи третьою особою права користування на згадану вище земельну ділянку, як і питання, пов'язані з реалізацією права власності на неї чи дотримання умов укладених останнім цивільно-правових угод перед судом не порушено.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства».

Колегія суддів безпідставно посилається на правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 р. у справі № 823/2042/16, оскільки правовідносини, що були предметом спору в означеній справі і ті, які є предметом спору у справі № 1840/2739/18, відрізняються за своїм змістом.

Враховуючи наведене, вважаю, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав для закриття провадження у справі відповідно до п.1 ч.1ст. 238 КАС України.

Вважаю, що колегія суддів дійшла помилкового висновку про наявність підстав для зміни судового рішення, шляхом викладення абзацу другого резолютивної частини наступним чином: «Роз'яснити позивачу, що розгляд цього позову віднесено до юрисдикції господарського суду» та залишення в іншій частині судового рішення без змін на підставі вищевказаних мотивів.

Суддя

Харківського апеляційного

адміністративного суду Бенедик А.П.