Рішення № 7812502, 25.01.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" січня 2010 р. Справа № 57/304-09

вх. № 9698/4-57

Суддя господарського суду Аюпова Р.М.

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Бурбело Я.М., дов. від 01.12.09 р. відповідача - не з*явився

розглянувши справу за позовом Спільного підприємства у формі Товариства з обмеженою відповідальністю "Експогаз", м. Харків

до Товариства з обмеженою відповідальністю компанія "Актив - Оіл", м. Харків

про стягнення 7096,58 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач – СП у формі ТОВ „Експогаз” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою до відповідача – ТОВ компанія „Актив –Оіл”, в якій просить суд стягнути 5982,26 грн. суму основної заборгованості; 569,71 грн. пені, 220,84 грн. штрафу, 19,85 грн. 3% річних, а також просить покласти на відповідача судові витрати, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків по договорам оренди транспортного засобу № 01/09 СП, № 02/09 –СП, № 03/09 СП від 26.02.2009 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27 листопада 2009 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 08 грудня 2009 року о 09:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 грудня 2009 року розгляд справи відкладено на 18 січня 2010 року о 10:30 год, у зв’язку з неявкою представника відповідача у судове засідання та невиконання сторонами вимог попередньої ухвали суду щодо подання витребуваних судом документів.

21 грудня 2009 року позивач через канцелярію господарського суду Харківської області надав заяву про уточнення позовних вимог (вх. № 32108), з якої вбачається зменшення розміру позовних вимог, а саме: позивач просить суд стягнути з відповідача суму боргу у розмірі 5982,26 грн., пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ - 325,74 грн.; 3% річних у розмірі 47,29 грн., а також просить покласти на відповідача судові витрати, всього у сумі 6693,29 грн.

Приймаючи до уваги, що згідно статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, суд приймає заяву позивача, як таку, що не суперечить інтересам сторін та діючому законодавству.

Також позивач через канцелярію господарського суду Харківської області в порядку статті 67 ГПК України надав клопотання про забезпечення позову, в якій позивач просить вжити заходи до забезпечення позову до моменту ухвалення рішення шляхом накладення арешту на майно та грошові суми, що належать відповідачу в межах суми позову.

Вирішуючи це клопотання колегія суд виходить з наступного.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається на будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Згідно ст. 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти певні дії, що стосуються предмета спору.

Умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення. Заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом як гарантія реального виконання рішення суду.

Відповідно до п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р., розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Отже, заявник повинен обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов’язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 5 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання, інші учасники відносин у сфері господарювання мають здійснювати свою діяльність у межах встановленого господарського правопорядку, додержуючись визначених законодавством вимог.

Судом встановлено, що позивач не обґрунтував підстави для застосування заходів, незастосування яких могло б суттєво утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду та не надав доказу в обґрунтування такої позиції. Крім того, забезпечення позову у вигляді арешту майна застосовується щодо позовних вимог про визнання права власності на майно, витребування майна, тощо.

З огляду на зазначені процесуальні норми, суд вважає, що клопотання позивача про забезпечення позову є необґрунтованим та відмовляє в його задоволенні.

У призначеному 18 січня 2010 року судовому засіданні представник позивача позов, з урахуванням зменшених позовних вимог, підтримував та наполягав на його задоволенні.

Відповідач свого представника у судове засідання не направив, про місце, дату та час судового розгляду був повідомлений належним чином, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення № 029196, проте відзив на позов та інші витребувані судом документи не надав, заборгованість не спростував.

Судом перевірено адресу відповідача, згідно з наданого позивачем Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, місцезнаходження відповідача – 61123, Харківська область, м. Харків, вул. Сумська, 126, літ. «5-А», Україна, саме на цю адресу були надіслані процесуальні документи.

Відповідно до вимог частин 1, 3 ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних та фізичних осіб-підприємців", якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Виходячи з вимог ч. 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Оскільки Господарським процесуальним кодексом України на господарський суд не покладено обов’язок з’ясування адреси фактичного місцезнаходження сторін у справі та надсилання сторонам копій процесуальних документів за цими адресами, суд вважає, що відповідач належним чином був повідомлений про час та місце судового засідання.

Аналогічна позиція викладена в Інформаційних листах Вищого господарського суду України від 13.08.2008 року №01-8/482, від 18.03.2008 року №01-8/164від 14.08.2007 року №01-8/675, від 02.06.2006 року №01-8/1228.

Відповідач правами, передбаченими ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористався, процесуальне право на участь у судовому засіданні не реалізував.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікованою Верховною Радою України ( Закон України від 17.07.1997 року № 475/97 - ВР ), кожній особі гарантовано право на справедливий і відкритий розгляд при визначенні її громадських прав і обов'язків впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.

Присутній в судовому засіданні 18 січня 2010 року позивач вважає за можливе розглянути справу по суті в даному судовому засіданні без участі представника відповідача.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, враховуючи строки розгляду справи, передбачені ст. 69 ГПК України, суд дійшов висновку про достатність в матеріалах справи доказів та можливість розгляду справи без участі представника відповідача відповідно до приписів ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

У призначеному 18 січня 2010 року судовому засіданні оголошено перерву до 25 січня 2010 року з метою виготовлення повного тексту рішення.

В судовому засіданні 25.01.2010 року оголошується повний текст рішення.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позов, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 26 лютого 2009 року між Спільним підприємством у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Експогаз» (далі - позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю компанією «Актів-Оіл» (далі - відповідач) був укладений договір № 01/09-СП оренди транспортних засобів № б/н (далі – договір № 1), у відповідності до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове володіння та користування в задовільному стані наступні транспорті засоби: моделі ПЦ, державний № АХ 1055 ХХ (далі – майно № 1).

Пунктом 5.1 договору № 1 передбачено, що орендна палата здійснюється на умовах переплати в розмірі 1500,00 грн., яка сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця (позивача) авансом до 28 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Пунктом 4.2 договору № 1 сторони визначили строк його дії, а саме: з моменту підписання 26 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Факт передачі майна ТОВ «Експогаз» (позивача) в оренду ТОВ «Актів-Оіл» (відповідачу) підтверджується актом приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 01/09-СП від 26.02.2009 року, підписаним сторонами договору 18 березня 2009 року.

Також, 26 лютого 2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 02/09-СП оренди транспортних засобів № б/н (далі – договір № 2), у відповідності до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове володіння та користування в задовільному стані наступні транспорті засоби: моделі Н/П МЖА 6 ЦИСТЕРНУ ПП державний № 06085 (далі – майно № 2 )

Пунктом 5.1 договору № 2 передбачено, що орендна палата здійснюється на умовах переплати в розмірі 1500,00 грн., яка сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця (позивача) авансом до 28 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Пунктом 4.2 договору № 2 сторони визначили строк його дії, а саме: з моменту підписання 26 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Факт передачі майна ТОВ «Експогаз» (позивача) в оренду ТОВ «Актів-Оіл» (відповідачу) підтверджується актом приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 02/09-СП від 26.02.2009 року, підписаним сторонами договору 18 березня 2009 року .

Також, 26 лютого 2009 року між позивачем та відповідачем був укладений договір № 03/09-СП оренди транспортних засобів № б/н (далі – договір № 3), у відповідності до умов якого позивач передав, а відповідач прийняв в тимчасове володіння та користування в задовільному стані наступні транспорті засоби: моделі ПЦ, державний № 08171 ХА (далі – майно № 3).

Пунктом 5.1 договору № 3 передбачено, що орендна палата здійснюється на умовах переплати в розмірі 1500,00 грн., яка сплачується в безготівковому порядку на розрахунковий рахунок орендодавця (позивача) авансом до 28 числа місяця, що передує місяцю, за який здійснюється оплата.

Пунктом 4.2 договору № 3 сторони визначили строк його дії, а саме: з моменту підписання 26 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року.

Факт передачі майна ТОВ «Експогаз» (позивача) в оренду ТОВ «Актів-Оіл» (відповідачу) підтверджується актом приймання-передачі до договору оренди транспортного засобу № 03/09-СП від 26.02.2009 року, підписаним сторонами договору 18 березня 2009 року .

Як свідчать матеріали справи, 06.10.2009 року позивачем на адресу відповідача була направлена претензія на відшкодування грошової заборгованості (вих. № 13/09 від 06.10.2009 року) разом з актом звірки, в якій він просив погасити його заборгованість у сумі 5982,26 грн. ( докази відправлення – копія повідомлення про вручення поштового відправлення щодо відправки відповідачу цінного листа разом з описом вкладення в цінний лист претензії та акту звірки є в матеріалах справи), проте зазначена вимога залишилися без відповіді, «орендар» (відповідач) заборгованість не сплатив, що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

На момент прийняття рішення по справі в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачами заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд.

Ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діловою обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 п. 4 ст. 179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України).

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 Цивільного кодексу України).

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

У відповідності зі ст. 204 Цивільного кодексу України договори укладені між сторонами по справі, як цивільно-правові правочини є правомірними на час розгляду справи, оскільки їх недійсність прямо не встановлено законом, та вони не визнані судом недійсними, тому зобов’язання за цими договорами мають виконуватися належним чином.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі).

Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно частини 1 статті 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.

Частиною 6 вказаної норми передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 284 Господарського кодексу України орендна плата є істотною умовою договору оренди.

Пунктом 1 статті 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата – це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Відповідно до пункту 1 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату встановлені частиною 3 статті 285 Господарського кодексу України та пунктом 7.1 договорів оренди транспортних засобів № 01/09-СП, № 01/02-СП та № 01/03-СП, які були укладені між сторонами по справі 26.02.2009 року.

Станом на момент розгляду справи, відповідач заборгованості з орендної плати в сумі 5982,26 грн. не сплатив та не надав суду жодних доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Отже, враховуючи вищевикладене, відповідач визнається судом таким, що прострочив виконання зобов’язання з оплати орендної плати за договорами оренди транспортних засобів № 01/09-СП, № 01/02-СП та № 01/03-СП, які були укладені між сторонами по справі 26.02.2009 року.

Відповідно до 4-3 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, сторони користуються рівними процесуальними правами. Сторони мають право, в тому числі, подавати докази.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, приймаючи до уваги викладені обставини, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував позовні вимоги, суд визнає вимогу позивача щодо стягнення орендної плати в сумі 5982,26 грн. належно обґрунтованою, доведеною матеріалами справи та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договорами.

Частиною першою статті 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими Законами та договором.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 217 Господарського кодексу України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.

Згідно ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до ст. ст. 230, 231 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Законом щодо окремих видів зобов’язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до п. 9.1 договорів оренди транспортних засобів № 01/09-СП, № 01/02-СП та № 01/03-СП від 26.02.2009 року сторонами встановлено відповідальність за невиконання або неналежне виконання умов договору у вигляді пені в розмірі 0,1 % від його договірної вартості за кожен день прострочення.

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Проте, за прострочення внесення орендної плати позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, яка за період з 30.06.2009 року по 23.11.2009 року та склала 325,74 грн.

Таким чином, позивачем обґрунтовано нараховано відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 325,74 грн., розрахунок пені перевірено судом з урахуванням вимог законодавства.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи вищевикладене, позивач обґрунтовано просить стягнути з відповідача 3 % річних від простроченої суми за період з 30.06.2009 року по 23.11.2009 року, що складає 47,29 грн. (здійснений позивачем розрахунок перевірено судом).

Таку правовою позицію зазначено постанові Вищого господарського суду України від 15.02.2007 року по справі № 36/310пд.

За таких обставин, суд вважає вимоги позивача про стягнення з відповідача 5982,26 грн. - заборгованості з орендної плати транспортних засобів, 325,74 грн. - пені, 47,29 грн. – 3% річних, правомірні та обґрунтовані, такі що підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем, тому підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судові витрати у даній справі покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 33, 44, 49, статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 526, 530, 611 Цивільного кодексу України, статтями 232, 343 Господарського кодексу України, суд

Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 75 статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, статтями 11,15,16 509, 526, 530, 546,548, 551, 629, 610, 611, 612, 625 Цивільного кодексу України, статтями 188, 193, 198, 232, 283, 284, 285, 286, 343, Господарського кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Прийняти заяву позивача про зміну зменшення розміру позовних вимог (вх. № (вх. № 32108 від 21.01.2010 року).

Відмовити позивачу у задоволені клопотання про забезпечення позову (вх. № 32108 від 21.01.2010 року).

Позовні вимоги задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю компанії «Актів-Оіл» (адреса: 61123, Харківська область, м. Харків, вул. Сумська, 126, літ. «5-А», код ЄДРПОУ 3146558, р/р № 26000116372980 в ФКБ «Фінанси та кредит», м. Харків, МФО 350697) на користь Спільного підприємства у формі товариства з обмеженою відповідальністю «Експогаз» (адреса: 61022. м. Харків, проспект Правди, 7/251, р/р № 26003013201980 у філії «Слобожанське РУ» ВАТ «Банк «Фінанси та кредит», МФО 350697, код ЄДРПОУ 31438686) 5982,26 грн. - заборгованості з орендної плати транспортних засобів, 325,74 грн. - пені, 47,29 грн. – 3% річних, а також 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання судовим рішення законної сили.

Суддя Аюпова Р.М.

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

Повний текст рішення оголошено та підписано 25.01.2010 року

справа № 57/304-09