Рішення № 7812291, 11.01.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" січня 2010 р. Справа № 29/422-09

вх. № 8718/5-29

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

розглянувши справу за позовом ВАТ "Харківський цегельний завод № 13" м. Харків

до ТОВ "Ласка Лізинг", м. Київ

про стягнення 34300,00 грн. та про визнання недійсними п. 2.3. Розділу 2, Розділу 7 (п.7.1, п. п. 7.1.1, 7.1.2. ,7.1.3. ,7.1.4. .7.2. .7.3), Р.16 в договорах фінансового лізингу №1521/07/2008 від 28.07.2008 р., №15222/07/2008 від 28.07.2008 р., №1632/07/2008 від 09.09.2008 р.

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду із позовною заявою про стягнення з відповідачів солідарно на користь позивача 30600 грн. збитків та судові витрати.

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 28 жовтня 2009 року по справі №29/422-09 було порушено провадження по справі за позовом Відкритого акціонерного товариства “Харківський цегельний завод №13”до ТОВ “Ласка Лізинг”та до СПД -ФЛ ОСОБА_2 про стягнення збитків в сумі 30 600 грн. по договору фінансового лізингу №1632/09/2008 від 09.09.2008 року.

10.11.09 позивач надав до суду уточнення до позовної заяви, відповідно дояких просить стягнути з відповідачів солідарно на користь позивача 3700 грн. збитків та судові витрати. Суд, розглянувши заяву позивача, визнав її такою, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та продовжив розгляд справи з урахуванням цих змін.

Позивач 02.12.2009р. надав до канцелярії суду доповнення до позову (вих. №281 від 01.12.2009р.), в яких просить суд визнати недійсним п.2.3. Розділу 2, Розділ 7 (п.7.1., п.п. 7.1.1., 7.1.2., 7.1.3., 7.1.4., 7.2., 7,3.), Р.16 в договорах фінансового лізингу №1521/07/2008 від 28.07.2008р., №1522/07/2008 від 28.07.2008р., №1632/07/2008 від 09.09.2008р. Разом з доповненнями позивач надав документи для долучення до матеріалів справи, у тому числі й докази направлення доповнень відповідачам та докази сплати державного мита й витрат на забезпечення інформаційно-технічного забезпечення судового процесу у встановленому законом порядку.

Суд, розглянувши заяву позивача, визнав її такою, що не суперечить чинному законодавству та не порушує чиї - небудь права та охоронювані законом інтереси, відповідає вимогам ст. 22 ГПК України та продовжив розгляд справи з урахуванням цих змін. Ухвалою Господарського суду Харківської області від 02 грудня 2009 року у справі №29/422-09 ці доповнення були прийняті до позову.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачі не виконали належним чином свої договірні зобов'язання, внаслідок чого позивачу було завдано збитків на загальну суму 34300 грн., які до нинішнього часу позивачеві не відшкодовані.

Представники позивача в судовому засіданні підтримують позовні вимоги в повному обсязі та просять суд задовольнити позов.

Представник відповідача 1 у судове засідання не з'явився, 02.12.2009 р. надав до канцелярії суду відзив на позовну заяву (вих. № 4408-12/09 від 01.12.2009 р.), в якому проти позовних вимог заперечує, просить суд відмовити позивачеві в задоволенні позовних вимог, мотивуючи тим, що позивач належним чином не виконав взяті на себе договірні зобов'язання.

Відповідач 1 також 14.12.09 р. направив відзив на доповнення на позовну заяву, просить провести розгляд справи без участі представника відповідача 1.

Представник відповідача 2 у судове засідання не з'явився, документи, витребувані судом,не надав,про причини неявки у судове засідання суд не повідомив. Про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за позовної заявою за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

Суд,вислухавши пояснення представників позивача, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, встановив наступне.

28.07.2008 р. між Відкритим акціонерним товариством «Харківський цегельний завод №13» (Позивач) та ТОВ «Ласка Лізинг» (Відповідач 1) було укладено договір фінансового лізингу № 1521/07/2008 та договір фінансового лізингу № 1522/07/2008, відповідно до яких Відповідач 1 зобов'язався передати Позивачу в фінансовий лізинг вантажні автомобілі, а Позивач зобов'язався прийняти їх в тимчасове володіння та користування.

09.09.2008р. між Відкритим акціонерним товариством «Харківський цегельний завод №13» (Позивач) та ТОВ «Ласка Лізинг» (Відповідач 1) було укладено договір фінансового лізингу №1632/09/2008, відповідно до якого Відповідач 1 зобов'язався передати Позивачу в фінансовий лізинг вантажні автомобілі, а Позивач зобов'язався прийняти їх в тимчасове володіння та користування.

30.07.2008р. між Позивачем та Відповідачем 2 було укладено договір поруки №Л-1522, відповідно до умов п.1.1. якого Відповідач 2 поручився перед Позивачем за належне виконання договірних зобов'язань Відповідачем 1.

15.09.2009 р. між Позивачем та Відповідачем 2 було укладено договір поруки № Л-1632 відповідно до умов п.1.1. якого Відповідач 2 поручився перед Позивачем за належне виконання договірних зобов'язань Відповідачем 1.

Відповідно до Р. 2, п. 2.1. договору поруки № Л-1522 від 30.07.2009 р., Р.2, п. 2.1. договору поруки № Л-1632 від 15.09.2009 р., у випадку невиконання або неналежного виконання «Лізингодавцем» своїх зобов'язань перед «Лізингоотримувачем» за договором фінансового лізингу, «Лізингоотримувач» має право пред'явити вимоги до «Поручителя» про погашення «Поручителем» матеріальних витрат, які «Лізингоотримувач» здійснив або повинен був здійснити для відновлення свого порушеного права.

Відповідно до Р.2, п. 2.2 договору поруки № Л-1522 від 30.07.2009 р., Р.2, п.2.1.договору поруки № Л-1632 від 15.09.2009 р., «Поручитель» приймає на себе зобов'язання у випадку виникнення у «Лізингоотримувача» реальних збитків» або «упущеної вигоди» в результаті невиконання або неналежного виконання «Лізингодавцем» своїх обов'язків за договором фінансового лізингу погасити:

а)«реальні збитки» «Лізингоотримувача» в об'ємі, передбаченому додатковою угодою сторін;

б)«упущену вигоду» «Лізингоотримувача» в об'ємі, передбаченому додатковою угодою сторін.

Матеріалами справи встановлено, що Відповідач 1 неналежним чином виконав взяті на себе договірні зобов'язання за договорами №1521/07/2008 від 28.07.2008 р., №1522/07/2008 від 28.07.2008 р., №1632/07/2008 від 09.09.2008 р., та 25.01.2009 року, а також 26.06.2009 р. та 10.07.2009 р. звернувся до Позивача із вимогою про повернення вантажних автомобілів, що є об'єктом фінансового лізингу за вказаними вище договорами.

Такі вимоги підтверджені Повідомленням Лізингодавця від 26.01.2009 р. №1384-01/09, а також Повідомленням Лізингодавця від 24.06.2009 р. №3021-06/09 та від 10.07.2009 р. №338-07/09.

Таким чином, Відповідач 1 в односторонньому порядку фактично відмовився від виконання умов вищевказаних договорів фінансового лізингу.

Вантажні автомобілі, що є предметом відповідних договорів фінансового лізингу, було повернено Відповідачу 1, що підтверджено відповідними Актами, наданими до суду позивачем.

Своїми діями Відповідач 1 порушив умови вказаних вище договорів фінансового лізингу а також вимоги статті 526 ЦК України, в якій зазначено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору, вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, внаслідок чого Позивачеві було завдано матеріальних збитків у вигляді втрати можливості отримати реальний дохід від експлуатації вантажних автомобілів, на загальну суму 34300,00 грн., що підтверджений обґрунтованим розрахунком, наданим позивачем.

Відповідно до вимог статті 554 Цивільного кодексу України, у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не передбачено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором утому ж обсязі. Що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За таких підстав, суд вважає вимогу позивача про стягнення 34300,00 грн. збитків обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.

Судом встановлено, що вказані вище договори фінансового лізингу було укладено між 2 юридичними особами, що зареєстровано на території України, тобто, між двома підприємствами-резидентами, тобто, дані договори не є зовнішньоекономічними за своєю суттю, тому,розрахунки за договорами повинні провадитись виключно в національній валюті України - гривні.

Але, у вказаних вище пунктах договорів фінансового лізингу валютою розрахунків вказана «умовна одиниця» що дорівнює Долару США.

Таке положення договорів фінансового лізингу суперечить нормам чинного в Україні законодавства:

Статтею 99 Конституції України визначено, що грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 Цивільного Кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене в грошовій одиниці України - гривні. Сторонам у договорі лише може бути надане право при визначенні розміру грошових зобов'язань в гривні вказати еквівалент в іноземній валюті.

Проте, навіть в цьому випадку сума, яка повинна бути оплачена в гривні, розраховується згідно з офіціальним курсом відповідної валюти на дату проведення платежу.

Але, грошове зобов'язання в договорі все одно повинне виражатись в національній валюті України - гривні, що повністю відповідає приписам імперативної правової норми - ч.1. ст.524 Цивільного Кодексу України.

Відповідно до ч.1 ст.533 Цивільного Кодексу України, зобов'язання підлягає виконанню в національній валюті України - гривні.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про національний банк України» гривні (банкноти і монети) як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичним та юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

За таких підстав суд прийшов до висновку вважати такими, що суперечать вказаним вище нормам чинного в Україні законодавства та недійсними п. 7.1.,7.3. вказаних вище Договорів фінансового лізингу №1521/07/2008 від 28.07,2008 р.,№1522/07/2008 від 28.07.2008 р.,№1632/07/2008 від 09.09.2008 р.

Відповідно до вимог п.7.1.2. вказаних «Договорів лізингу», «... Різниця загальної суми поточного лізингового платежу, вираженого в гривнях та суми платежу, який відноситься в погашення вартості майна, вираженого в гривнях, вважається Комісією Лізингодавця...»

На цій підставі в Договорах проводиться розрахунок лізингових платежів, а саме розрахунок суми винагороди Лізингодавцю за отримане в лізинг майно, який в умовах вказаних Договорів лізингу визначено сторонами як Комісія Лізингодавця.

Таким чином, з трактування тексту вказаних вище договорів фінансового лізингу виходить, що сторони під поняттям «Комісія Лізингодавця» розуміють поняття Лізингова (орендна) ставка процента, що передбачене законодавством України, що регулює відносини фінансового лізингу, зокрема, Стандартами бухгалтерського обліку та Інструкцією національного банку України №480 від 20.12.2005 р.

Але, зміст поняття «Комісія Лізингодавця» та порядок розрахунку цього платежу суперечать законодавству України, що регулює відносини, які виникають на підставі договорів фінансового лізингу.

В даний час спеціальним нормативним актом, який застосовується для регулювання відносин в сфері фінансового лізингу, є Закон України «Про фінансовий лізинг» та Інструкція Національного Банку України №480 від 20.12.2005 р., відповідно до п.2.3. якої:

«2.3. Різниця між сумою мінімальних лізингових (орендних) платежів і негарантованої ліквідаційної вартості об'єкта фінансового лізингу (оренди) та теперішньою його вартістю, що визначена за лізинговою (орендною) ставкою процента, є доходом лізингодавця».

Тобто, виключним доходом лізингодавця за надані послуги лізингу є грошові кошти, що розраховуються та нараховуються в розмірі, що передбачений лізинговою ставкою проценту.

Таким чином, відповідно до вимог вказаної вище Інструкції НБУ, лізингова ставка проценту, що у зазначених Договорах фінансового лізингу називається «Комісія Лізингодавця», є сумою двох складових частин, що при будь-яких обставинах повинна бути рівна справедливій вартості об'єкту оренди.

Тобто, відповідно до вимог законодавства, «Комісія Лізингодавця» повинна бути обмежена розмірами справедливої вартості об'єкту лізингу.

Отже, суд дійшов до висновку вважати такими, що суперечать вказаним вище нормам чинного в Україні законодавства та є недійсними п. п. 7.1.1,7.1.2. вказаних вище Договорів фінансового лізингу №1521/07/2008 від 28.07.2008 р.,№1522/07/2008 від 28.07.2008 р.,№1632/07/2008 від 09.09.2008 р.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Судова влада є однією з гілок державної влади та у своєї діяльності повинна насамперед керуватися Конституцією України.

Відповідно до Закону України «Про третейські суди», третейське судочинство повинно здійснюватись з урахуванням рівних прав та можливостей сторін в третейському суді, а також з наданням сторонам рівних можливостей щодо об'єктивного та неупередженого розгляду справи третейськими судами.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що п.16.1. вказаних вище договорів суперечить вимогам вищезазначених нормативних актів, оскільки в даному пункті навіть не вказано конкретно, в якому складі третейського суду повинна розглядатись справа. Окрім цього, не встановлений порядок переговорів, шляхом яких повинні вирішуватись спірні питання між сторонами перед зверненням до третейського суду.

Відповідно до вимог ст..2ОЗ ЦК України, зміст угоди не повинен суперечити Цивільному кодексу України та іншим актам цивільного законодавства України. Крім цього, відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою для недійсності угоди являється невиконання стороною в момент укладання угоди - підписання договору фінансового лізингу вимог, що визначені 4.1,2,3,5,6 ст.203 ЦК України.

Відповідно до вимог статті 217 Цивільного Кодексу України, не може бути визнаний недійсним в цілому правочин, якщо він може бути здійснений за наявності окремих пунктів або частин, що визнані недійсними.

Вивчивши обставини справи, суд прийшов до висновку про те, що виконання сторонами умов договорів фінансового лізингу №1521/07/2008 від 28.07.2008 р.,№1522/07/2008 від 28.07.2008 р.,№1632/07/2008 від 09.09.2008 р. за умови визнання недійсними відповідно п.2.3. Розділу 2, Розділ 7 (п.7.1.1., 7.1.3,7.1.4.,7.2.7.3), та Розділу 16 даних договорів не є можливим, тобто суд прийшов до висновку, що договори фінансового лізингу

№1521/07/2008 від 28.07.2008 р.,№1522/07/2008 від 28.07.2008 р.,№1632/07/2008 від 09.09.2008 р. є недійсними в цілому з моменту їх укладення.

Відповідно до ст..49 ГПК України, суд вважає необхідним витрати по сплаті державного мита у сумі 428,00 грн., та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 708,00 грн. покласти на відповідачів солідарно, оскільки з їх вини спір доведено до суду.

Керуючись ст. ст. 203, 215, 524, 526, 554, 625 ЦК України, ст. ст. 1, 12, 33, 34, 43, 44, 47, 49, 82-84 ГПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Ласка Лізинг» (03150, м. Київ, вул. Фізкультурна, 28, код 33104543) та СПД-ФО ОСОБА_2 (61003, АДРЕСА_1, код НОМЕР_1) солідарно на користь Відкритого акціонерного товариства «Харківський цегельний завод №13» (м. Харків, вул. Єнакіївська, 7, код 00291888) 34300,00 грн. збитків, витрати по сплаті державного мита 343,00 грн., витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу 708,00 грн.

Визнати недійсними п. 2.3. Розділу 2, Розділ 7 (п.7.1.1., 7.1.3.,7.1.4.,7.2.7.3.), Розділ 16 в договорах фінансового лізингу №1521/07/2008 від 28.07.2008 р.,№ 1522/07/2008 від 28.07.2008 р,№1632/07/2008 від 09.09.2008 р.

Визнати недійсними з моменту укладення, оскільки вказані вище пункти є недійсними, а значить, недійсними є й договори, укладені між сторонами, в цілому, договори фінансового лізингу №1521/07/2008 від 28.07.2008 р„№1522/07/2008 від 28.07.2008 р.,№1632/07/2008 від 09.09.2008 р.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Суддя

рішення підписано 18.01.10