Рішення № 78121101, 27.11.2018, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

27 листопада 2018 року № 826/15949/17

Окружний адміністративний суд м. Києва у складі: головуючого судді Шевченко Н.М., розглянувши у письмовому порядку за правилами загального позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора Коровайко Оксани Сергіївни філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві, треті особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», Комунальне підприємство Мирнопільської сільської ради «Результат», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,

У С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державного реєстратора Коровайко Оксани Сергіївни філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві (далі по тексту - відповідач), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк» (далі по тексту - третя особа 1, ПАТ «Укрсоцбанк»), Комунальне підприємство Мирнопільської сільської ради «Результат» (далі по тексту - третя особа 2), у якому з урахуванням уточнення позовних вимог просить суд визнати протиправними реєстраційні дії Державного реєстратора Коровайко Оксани Сергіївни філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві та скасувати рішення відповідача про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) індексний номер: 38021969 від 08.11.2017, номер запису про право власності: 23260765 від 06.11.2017 за ПАТ «Укрсоцбанк».

В обґрунтування заявлених позовних вимог ОСОБА_1 зазначає, що Державний реєстратор Коровайко О.С. філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві, вчинено реєстраційну дію та не враховано, при цьому те, що статтею 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті.

Позивач та його представник ОСОБА_3 у судовому засіданні позовні вимоги підтримали та просили суд задовольнити їх в повному обсязі.

Відповідач, а також представник третьої особи 2, належним чином повідомлені про дату, час і місце судових засідань, явку своїх представників не забезпечили, причин неприбуття суду не повідомили, відзив та пояснення на адміністративний позов суду не надали.

У судовому засіданні представник третьої особо 1 Подольська О.В. проти позову заперечувала з підстав, викладених у письмових поясненнях на позов, зазначила про те, що відповідач діяв правомірно, у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення адміністративного позову.

Відповідно до ч. 3 ст. 194 Кодексу адміністративного судочинства України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів. Представники сторін заявили клопотання про продовження розгляду справи у порядку письмового провадження.

Так, на підставі положень ч. 3 ст. 194 КАС України суд перейшов до розгляду справи в порядку письмового провадження.

Заслухавши пояснення позивача та його представника, представника третьої особи 1, вивчивши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступного.

Як убачається з матеріалів справи, 04.04.2007 між позивачем (позичальник) та ПАТ «Укрсоцбанк» (кредитор) укладено кредитний договір №032/29-095К, за умовами якого банк надає позичальнику кредит у розмірі 180000,00 доларів США зі сплатою 12,50 процентів річних.

В забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором між сторонами укладено договір іпотеки від 04.04.2017, відповідно до умов якого в іпотеку передана двокімнатна квартира АДРЕСА_1.

Згідно з пунктом 4.5 вказаного договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Надані Департаментом з питань реєстрації Виконавчого органу Київської міської ради (Київська міська державна адміністрація) матеріали реєстраційної справи свідчать, що 0.11.2017 ПАТ «Укрсоцбанк» подало до Державного реєстратора Коровайко Оксани Сергіївни філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відповідачем внесено відповідний запис про державну реєстрацію права власності за ПАТ «Укрсоцбанк», підстава внесення запису: рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 38021969 від 08.11.2017.

Позивач, вважаючи, що вказані дії та рішення відповідача є протиправними та такими, що призводять до порушення його прав та інтересів, звернувся з даним позовом до суду.

Вирішуючи спір по суті, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна визначає Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Частиною першою статті 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення) передбачено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 10 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державний реєстратор, зокрема, встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом.

Згідно частини 1 статті 11 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державний реєстратор самостійно приймає рішення за результатом розгляду заяв про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

Частиною четвертою статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до частини другої статті 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Водночас частиною 1 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо: 1) заявлене речове право, обтяження не підлягають державній реєстрації відповідно до цього Закону; 2) заява про державну реєстрацію прав подана неналежною особою; 3) подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; 4) подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження; 5) наявні суперечності між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; 6) наявні зареєстровані обтяження речових прав на нерухоме майно; 7) заяву про державну реєстрацію обтяжень щодо попереднього правонабувача подано після державної реєстрації права власності на таке майно за новим правонабувачем; 8) після завершення строку, встановленого частиною третьою статті 23 цього Закону, не усунені обставини, що були підставою для прийняття рішення про зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав; 9) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень під час вчинення нотаріальної дії з нерухомим майном, об'єктом незавершеного будівництва подано не до нотаріуса, який вчинив таку дію; 10) заяву про державну реєстрацію прав та їх обтяжень в електронній формі подано особою, яка згідно із законодавством не має повноважень подавати заяви в електронній формі; 11) заявником подано ті самі документи, на підставі яких заявлене речове право, обтяження вже зареєстровано у Державному реєстрі прав.

Згідно частини 2 статті 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що за наявності підстав для відмови в державній реєстрації державний реєстратор приймає рішення про відмову в державній реєстрації прав та їх обтяжень.

З аналізу наведених положень вбачається, що рішення про державну реєстрацію прав приймається за умови подання заявником достатніх та належним чином оформлених документів, відсутності суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно, а також підстав для відмови у державній реєстрації.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з частиною 1 статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Частиною 1 статті 35 Закону України «Про іпотеку» визначено, що у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до положень статті 37 Закону України «Про іпотеку», яка діяла на час укладення договору іпотеки, іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки.

Із внесенням змін до вказаної норми згідно із Законом України «Про запобігання впливу світової фінансової кризи на розвиток будівельної галузі та житлового будівництва» від 25.12.2008 №800-VI, норми статті 37 Закону України «Про іпотеку» передбачають, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Враховуючи вищезазначені норми права, законодавцем чітко передбачений порядок набуття права власності на предмет іпотеки в разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання за договором перед іпотекодержателем.

Згідно з ч. 1 ст. 12 Закону України «Про іпотеку», у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання звернути стягнення на предмет іпотеки.

Відтак, наведені положення Закону свідчать про те, що договори іпотеки не є підставою, що підтверджують виникнення, перехід або припинення права власності на нерухоме майно, чого відповідачем при прийнятті відповідного рішення до уваги взято не було.

Крім того, як вже зазначалося раніше, згідно з пунктом 4.5 договору іпотеки передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється за вибором іпотекодержателя, зокрема, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань в порядку, встановленому ст. 37 Закону України «Про іпотеку».

Отже, за договором іпотеки позасудове врегулювання здійснюється одним з наступних способів звернення стягнення на предмет іпотеки: передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку», продаж предмета іпотеки іпотекодержателем від свого імені будь-якій особі-покупцеві на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому ст. 38 Закону України «Про іпотеку».

Таким чином, сторони за договорами іпотеки дійшли згоди, що право власності на об'єкт заставленого майна виникає лише у певному випадку, а саме: на підставі окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя, у порядку, встановленому Законом України «Про іпотеку».

У той же час, в матеріалах справи відсутні докази укладання договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя.

З огляду на вищевикладене, у відповідача були відсутні правові підстави для прийняття рішення про проведення державної реєстрації права власності двокімнатної квартири АДРЕСА_1 загальною площею 72,80 кв.м, за ПАТ «Укрсоцбанк», оскільки це суперечить викладеним вище положенням договорів іпотеки, зважаючи на укладеного між сторонами окремого договору про задоволення вимог іпотекодержателя та в силу відсутності рішення суду про звернення стягнення на предмет іпотеки, що є обов'язковими умовами для звернення стягнення на предмети іпотеки.

Щодо посилань позивача на порушення відповідачем положень Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» суд керується наступним.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлено заборону примусового стягнення (відчуження без згоди власника) нерухомого житлового майна, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

У свою чергу, мораторій є відстроченням виконання зобов'язання, а не звільненням від його виконання. Тому, установлений Законом України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).

Крім того, згідно з пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Оскільки зазначений Закон не зупиняє дії решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов'язань, тому є лише правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію положень цього Закону на період його чинності.

При цьому, положеннями цього Закону не встановлено, що іпотека припиняється, а лише передбачено заборону примусового стягнення нерухомого житлового майна.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.09.2015 (реєстраційний №51404742 в ЄДРСР).

Таким чином, положеннями Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» встановлена загальна заборона примусового стягнення такого майна без згоди власника (незалежно від суб'єкта, який здійснює таке стягнення), що фактично і було зроблено за результатами прийняття оскаржуваного у даній справі рішення.

На думку суду, спірна квартира підпадає під дію Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки виступає предметом іпотеки за споживчим кредитом в іноземній валюті, використовується як місце постійного проживання позичальника, а загальна площа не перевищує 140 кв. м.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що рішення Державного реєстратора Коровайко Оксани Сергіївни філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) від 08.11.2017, індексний номер: 38021969, підлягає скасуванню як протиправне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно із ч. ч. 1-3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Ураховуючи наведене, проаналізувавши норми законодавства та надавши оцінку наявним доказам у справі, суд дійшов висновку про наявність підстав для повного задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 77, 90, 241 - 246, 255, 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В :

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, АДРЕСА_2) до Державного реєстратора Коровайко Оксани Сергіївни філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві (АДРЕСА_3), треті особи: Публічне акціонерне товариство «Укрсоцбанк», Комунальне підприємство Мирнопільської сільської ради «Результат», про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії задовольнити повністю.

Визнати протиправними реєстраційні дії Державного реєстратора Коровайко Оксани Сергіївни філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві.

Скасувати рішення Державного реєстратора Коровайко Оксани Сергіївни філії Комунального підприємства Мирнопільської сільської ради «Результат» у місті Києві про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) індексний номер: 38021969 від 08.11.2017, номер запису про право власності: 23260765 від 06.11.2017 за ПАТ «Укрсоцбанк».

Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно.

Суддя Н.М. Шевченко