Рішення № 78115604, 26.11.2018, Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року ЛуцькСправа № 803/1125/17

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А. Я.,

розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» про визнання протиправними та скасування рішення та запису,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1, позивач) звернувся в суд з позовом про визнання протиправними та скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про державну реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» (далі - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»») на квартиру АДРЕСА_1, що у місті Луцьку Волинської області та запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №21939012 про право власності ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» на квартиру АДРЕСА_1, що у місті Луцьку Волинської області, що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при прийнятті рішення, індексний номер 21939012 від 09 червня 2015 року, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 вийшла за межі наданих їй законом повноважень, оскільки прийняття рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, які виникли на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя належить до повноважень державних реєстраторів прав на нерухоме майно Укрдержреєстру, а не до компетенції нотаріусів. Крім того, зазначає, що рішення щодо реєстрації права власності на об'єкт житлової нерухомості квартиру АДРЕСА_1, що у місті Луцьку Волинської області за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» прийнято з порушенням компетенції, встановленої заборони, з порушенням встановленого порядку звернення стягнення на іпотечне майно, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року, у відкритті провадження в даній адміністративній справі відмовлено.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 червня 2018 року ухвали Волинського окружного адміністративного суду від 05 вересня 2017 року та Львівського апеляційного адміністративного суду від 07 листопада 2017 року скасовано, а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 25 вересня 2018 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та на підставі частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Копію ухвали від 25 вересня 2018 року про відкриття провадження в адміністративній справі отримано відповідачем - приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 03 жовтня 2018 року та відповідачем - ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» 28 вересня 2018 року, що підтверджується повідомленнями про вручення поштового відправлення, проте, у встановлений судом строк відзив на позовну заяву не подано.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, позов підлягає до задоволення, з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що 16 квітня 2008 року між ОСОБА_1 та відкритим акціонерним товариством «Комерційний банк «Сведбанк» (в подальшому - публічне акціонерне товариство «Сведбанк»; далі - ПАТ «Сведбанк», Банк) було укладено кредитний договір №0201/0408/71-032, відповідно до умов якого Банк надав ОСОБА_1 кредит на суму 58 000 доларів США на строк до 16 квітня 2038 року. На забезпечення виконання зобов'язань між Банком та ОСОБА_1 було укладено іпотечний договір від 16 квітня 2008 року (далі - іпотечний договір). На забезпечення виконання основного зобов'язання позивач передав Банку належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1, що у місті Луцьку Волинської області. 28 листопада 2012 року між Банком та ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» укладено договір факторингу №15 (далі - договір факторингу), відповідно до якого Банк відступив фактору свої права вимоги заборгованості за кредитними договорами, укладеними з боржниками.

На підставі договору факторингу приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Заєць І.О. вніс запис до державного реєстру іпотек про зміну іпотекодержателя з ПАТ «Сведобанк» на ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс»».

09 червня 2015 року приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 прийняла рішення про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, що у місті Луцьку Волинської області, індексний номер 21939012 від 09 червня 2015 року.

Не погодившись з таким рішенням відповідача, ОСОБА_1 звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає, що згідно із частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спірні правовідносини регулюються Законом України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01 липня 2004 року №1952-IV (далі - Закон №1952-IV), Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868 (далі - Порядок №868) (що діяв на момент виникнення спірних правовідносин), Законом України «Про іпотеку» від 05 червня 2003 року (далі - Закон №898-IV).

Відповідно до частини першої статті 2, частини другої статті 3 Закону №1952-IV (в редакції чинній на час спірних правовідносин), державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, яка є обов'язковою. Держава гарантує достовірність зареєстрованих прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Згідно із частиною п'ятою статті 3 Закону №1952-IV, державна реєстрація прав є публічною, проводиться органом державної реєстрації прав, який зобов'язаний надавати інформацію про зареєстровані права та їх обтяження в порядку, встановленому цим Законом.

До повноважень органу державної реєстрації прав (а також приватного нотаріуса) належить проведення державної реєстрації прав та їх обтяжень або відмова у їх реєстрації; здійснення інших повноважень, передбачених цим Законом та іншими законами України.

Таким чином, у спірних правовідносинах нотаріус є суб'єктом владних повноважень, спеціальним суб'єктом, на якого покладено функції державного реєстратора прав на нерухоме майно.

Нотаріус це спеціальний суб'єкт, на якого покладаються функції державного реєстратора прав на нерухоме майно та який має печатку такого реєстратора, здійснює повноваження відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (ст.46-1 Закону України «Про нотаріат»).

Зі змісту Закону №1952-IV слідує, що нотаріус виконує функції державного реєстратора виключно у випадках, коли він при цьому вчинює нотаріальну дію з нерухомим майном і проводить державну реєстрацію прав, набутих виключно у результаті вчинення такої нотаріальної дії.

Такі ж положення містяться в пункті 2 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2013 року №868.

Тобто, якщо нотаріусом було вчинено нотаріальну дію відносно нерухомого майна або об'єкту незавершеного будівництва, то подальша реєстрація прав відносно такого майна здійснюється тим самим нотаріусом, яким було вчинено таку дію. Вчинена нотаріальна дія (посвідчення договору іпотеки з наявною у ньому спеціальною умовою, яка зумовлює відсутність підстав для окремого укладення договору про задоволення вимог іпотекодержателя), обумовлює можливість державної реєстрації прав (наприклад власності або користування) тільки тим нотаріусом, яким посвідчено договір іпотеки.

Наведене кореспондується з приписами Закону України «Про нотаріат», відповідно до яких нотаріус здійснює функції державного реєстратора прав на нерухоме майно виключно у випадках коли він одночасно з цим вчинює нотаріальні дії з цим нерухомим майном.

Судом встановлено та з матеріалів справи слідує, що відповідачем приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 не вчинялось жодної нотаріальної дії з об'єктом нерухомості квартирою АДРЕСА_1.

З рішення відповідача про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вбачається, що відповідач провів державну реєстрацію права власності за ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» на квартиру АДРЕСА_1, що у місті Луцьку Волинської області з відкриттям розділу в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до пункту 55 Порядку ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 жовтня 2011 року №1141, відкриття реєстраційної справи на об'єкт нерухомого майна належить до повноважень державного реєстратора органу державної реєстрації прав за місцем розташування такого нерухомого майна на підставі документів, що були видані, оформлені або отримані нотаріусом, які він передає органу державної реєстрації прав у порядку, встановленому Мінюстом.

Таким чином, приватний нотаріус не мав передбачених чинним законодавством підстав вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо цього майна та вийшов за межі наданих йому повноважень в частині відкриття реєстраційної справи на спірний об'єкт нерухомого майна.

Крім того, відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 02 квітня 2013 року №607/5 «Про заходи щодо взаємодії органів державної реєстрації прав та їх посадових осіб», у разі подання до структурних підрозділів територіальних органів Мінюсту, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру, заяв щодо державної реєстрації права власності або інших речових прав на нерухоме майно (далі - речові права на нерухоме майно), що виникають на підставі рішень судів, що набрали законної сили, де однією із сторін є юридична особа, та/або інший суб'єкт господарювання, та/або фізична особа - підприємець (крім випадків державної реєстрації права власності на підставі рішень судів у справах про спадкування); на підставі договорів іпотеки, що містять застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, рішення щодо державної реєстрації речових прав на нерухоме майно приймаються державними реєстраторами прав на нерухоме майно Укрдержреєстру відповідно до додатка до цього наказу.

Згідно із Указом Президента України від 06 квітня 2011 року №401/2011 «Про затвердження Положення про Державну реєстраційну службу України» Державна реєстраційна служба України (Укрдержреєстр) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра юстиції України та входить до системи органів виконавчої влади. Укрдержреєстр є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади з питань реалізації державної політики у сферах державної реєстрації актів цивільного стану, державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, реєстрації (легалізації) об'єднань громадян, інших громадських формувань, статутів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування, якщо їх реєстрація передбачена законами, статуту територіальної громади міста Києва, друкованих засобів масової інформації та інформаційних агентств як суб'єктів інформаційної діяльності.

Підпунктом 10 пункту 3 вказаного Положення передбачено, що Укрдержреєстр здійснює державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно відповідно до закону. Згідно з пунктом 7 зазначеного Положення Укрдержреєстр здійснює свої повноваження безпосередньо та через структурні підрозділи головних управлінь юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі, а також районних, районних у містах, міських (міст обласного значення), міськрайонних, міжрайонних управлінь юстиції, що забезпечують реалізацію повноважень Укрдержреєстру.

Частина перша статті 15 Закону №1952-IV встановлює, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку: 1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви; 2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень; 3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації; 4) внесення записів до Державного реєстру прав; 5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього закону; 6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною третьою статті 17 Закону №1952-IV визначено, що документи, що встановлюють виникнення, перехід, припинення прав на нерухоме майно та їх обтяжень і подаються для державної реєстрації прав, повинні відповідати вимогам, встановленим цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна передбачена Порядком №868.

Зокрема, пунктом 13 Порядку №868 передбачено, що заявник подає разом із заявою органові державної реєстрації прав, нотаріусові, особі, зазначеній у пункті 1.1 цього Порядку, необхідні для державної реєстрації прав документи, визначені цим Порядком, їх копії, документ, що підтверджує внесення плати за надання витягу з Державного реєстру прав, та документ про сплату адміністративного збору.

У відповідності до пункту 46 Порядку №868 для проведення державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, заявник, крім документа, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на нерухоме майно, подає: 1) завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень, надіслану іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця, в якій зазначається стислий зміст порушеного зобов'язання, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш як 30-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання такої вимоги; 2) документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі, надісланій іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; 3) заставну (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Згідно із частиною першою статті 3 Закону України «Про іпотеку» іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

Як визначено в абзацом першим статті 33 Закону України «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Частиною третьою статті 33 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Статтею 36 Закону України «Про іпотеку» передбачено можливість позасудового врегулювання, а саме сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати:

- передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону;

- право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов'язання є недійсними.

Згідно з частиною першою статті 37 Закону України «Про іпотеку» іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Відповідно до пункту 12 договору іпотеки від 16 квітня 2008 року за вибором іпотекодержателя застосовується один із наведених нижче способів звернення стягнення на предмет іпотеки та задоволення вимог іпотекодержателя: за рішенням суду; у безспірному порядку на підставі виконавчого напису нотаріуса; згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, яким вважається застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, яке викладене у підпунктах 12.3.1 та 12.3.2 підпункту 12.3 пункту 12 договору іпотеки.

Згідно з підпунктами 12.3.1, 12.3.2 підпункту 12.3 пункту 12 договору іпотеки задоволення вимог здійснюється шляхом: а) передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону України «Про іпотеку». У випадку задоволення вимог іпотекодержателя шляхом використання процедури, передбаченої у підпункті 12.3 пункту 12 договору іпотеки, договір про задоволення вимог іпотекодержателя, укладений шляхом здійснення цього застереження, є підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки; б) продажу іпотекодержателем від свого імені предмету іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 Закону України «Про іпотеку», за ціною, що буде встановлена після прийняття іпотеко держателем рішення про обрання передбаченого цим пунктом договору способу звернення стягнення на предмет іпотеки, відповідно до висновку незалежного експерта.

З матеріалів справи слідує, що договором іпотеки від 16 квітня 2008 року передбачено, у разі невиконання іпотекодавцем основного зобов'язання повністю або частково, іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення основного зобов'язання та/або зобов'язань, передбачених цим договором, у не менш ніж тридцяти денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до умов цього договору.

Таким чином ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс», відповідно до вимог Порядку №868, мало надати завірену в установленому порядку копію письмової вимоги про усунення порушень та документ, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту її отримання іпотекодавцем та боржником.

Однак, належні докази про те, що ТзОВ «Факторингова компанія «Вектор Плюс» було повідомлено боржника про усунення порушень та повідомлено, що у разі не виконання зобов'язань, іпотекодержатель буде приймати рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання та у відповідності до вимог договору, в матеріалах справи відсутні.

Також відсутні і докази, що звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб реєстрації права власності іпотекодержателем здійснюється з дотримання тридцятиденного терміну, наданого позивачу для виконання зобов'язання у відповідності до вимог підпункту 2 пункту 46 Порядку №868.

Тобто, іпотекодержателем не дотримано умов іпотечного договору, передбачених договором стосовно позасудового врегулювання питання про звернення стягнення (надіслання вимоги про усунення порушень) та способу звернення стягнення на предмет іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки.

При здійсненні реєстраційних дій відповідач приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 докази виникнення у третьої особи права звернення стягнення на предмет іпотеки не перевірила, а також не вчиняла нотаріальних дій пов'язаних з переходом (виникненням) такого права на іпотечне майна, що обумовлювало б його реєстрацію.

Відповідно до підпункту 1 пункту 1 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» протягом дії цього Закону: не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із статтею 4 Закону України «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із статтею 5 Закону України «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов'язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами - резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що: таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника / майнового поручителя або є об'єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно; загальна площа такого нерухомого житлового майна (об'єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 кв. метрів для квартири та 250 кв. метрів для житлового будинку.

Згідно із пунктом 23 статті 1 Закону України «Про захист прав споживачів» споживчий кредит - кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що вказана вище квартира підпадає під ознаки Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті», оскільки є предметом іпотеки за договором іпотеки, укладеним з метою виконання позивачем умов кредитного договору, тобто споживчого кредиту, площа квартири не перевищує 140 кв. метрів та використовується як місце постійного проживання позичальника, а у його власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно.

Пунктом 4 Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» передбачено, що протягом дії цього Закону інші закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

В частині другій статті 36 цього ж Закону зазначено, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Таким чином Закон України «Про іпотеку» прямо вказує, що договір про задоволення вимог іпотекодержателя є одним із шляхів звернення стягнення на предмет іпотеки.

Підписавши іпотечне застереження сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Стягнення є примусовою дією іпотекодержателя направленою до іпотекодателя з метою задоволення своїх вимог. При цьому, до прийняття Закону про мораторій право іпотекодержателя звернути стягнення на предмет іпотеки (як в судовому, так і в позасудовому способі) не залежало від наявності згоди іпотекодателя, а залежало від наявності факту невиконання боржника.

Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» ввів тимчасовий мораторій на право іпотекодержателя відчужувати майно іпотекодателя без згоди останнього на таке відчуження.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку, що Закон України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» не розповсюджується на дії нотаріуса у разі звернення стягнення на предмет іпотеки за договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Судом також приймається до уваги, що відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Перевіривши оскаржене позивачем рішення, суд вважає, що таке не відповідає критеріям, визначеним частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а відповідачем не надано доказів, які дають підстави вважати що рішення чи дії відповідача є правомірними.

Відповідно до частин першої, третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 належить стягнути судовий збір в сумі 640 грн 00 коп., сплачений відповідно до квитанції від 22 серпня 2017 року № 0.0.834296464.1.

Керуючись статтями 243, 245, 246, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2, Товариства з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»» про визнання протиправними та скасування рішення та запису задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 про державну реєстрацію права власності на квартиру АДРЕСА_1, що у місті Луцьку Волинської області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»».

Визнати протиправним та скасувати запис в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно №21939012 про право власності на квартиру АДРЕСА_1, що у місті Луцьку Волинської області за Товариством з обмеженою відповідальністю «Факторингова компанія «Вектор Плюс»», що вчинений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2.

Стягнути з приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 (АДРЕСА_2) на користь ОСОБА_1 (43026, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 640 (шістсот сорок) грн 00 коп. сплаченого судового збору.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя А.Я. Ксензюк