Вирок № 78107903, 26.11.2018, Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/676/18

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 листопада 2018 року Овідіопольский районний суд Одеської області у складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

за участю прокурорів Кобець Т.Л., Тактарова Р.Р.

потерпілої і цивільної позивачки ОСОБА_1, яка є правонаступником і спадкоємцем своєї матері потерпілої ОСОБА_2

цивільного позивача ОСОБА_3

представника потерпілої та цивільних позивачів - адвоката ОСОБА_4

захисника Мельниченка В.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, матеріали кримінального провадження № 12017160380001856 від 02.09.2017 р. за обвинуваченням ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця і жителя м. Одеси, громадянина України, українця, одруженого, пенсіонера, учасника бойових дій, з вищою освітою, раніше не судимого, зареєстрованого і проживаючого за адресою : АДРЕСА_1 -

у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 та ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення моральної шкоди у сумі 200000 грн. та цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 та ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» матеріальної шкоди у сумі 223368,43 грн. та стягнення з ОСОБА_6 матеріальної шкоди в сумі 895 грн., витрат на правову допомогу в сумі 11700 грн. та моральної шкоди в сумі 20000 грн., -

ВСТАНОВИВ :

1 вересня 2017 року, в світлий час доби, приблизно о 14:00 год., ОСОБА_6, керуючи технічно справним автомобілем НОМЕР_1, рухаючись по сухому асфальтобетонному покриттю другорядної автодороги між смт. Таїрове, Овідіопольського району Одеської області та автодорогою Одеса-Чорноморськ, з боку смт. Таїрове, на нерегульованому, Т-подібному перехресті нерівнозначних автодоріг, виїжджав на проїжджу частину автодороги Одеса-Чорноморськ, виконував лівий поворот.

В цей же час, по головній автодорозі Одеса-Чорноморськ, з боку с. Сухий Лиман, в напрямку с. Бурлача Балка, рухався технічно справний автомобіль НОМЕР_2 під керуванням цивільного позивача ОСОБА_3, в якому у якості пасажирів знаходились потерпілі ОСОБА_2 та її донька ОСОБА_1, а в зустрічному для нього напрямку, на перехресті стояв технічно справний авто-потяг у складі вантажного сідельного тягача «MERCEDES-BENZ 1840» д/н НОМЕР_3 з напівпричепом «KOGEL SN24P» д/н НОМЕР_4, під керуванням водія ОСОБА_10, який рухаючись по головній автодорозі Одеса-Чорноморськ з боку с. Бурлача Балка в напрямку с. Сухий Лиман, зупинився на даному перехресті, для виконання лівого повороту, надаючи перевагу в русі зустрічним транспортним засобам.

Так, починаючи рух у вказаному напрямку, в заданій дорожній обстановці, ОСОБА_6, грубо порушивши вимоги пунктів 2.3.б, 10.1. та п.16.11 ПДР України, а саме, перед початком руху не переконався, що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки для інших учасників дорожнього руху, на нерегульованому Т-подібному перехресті нерівнозначних доріг автодороги Одеса-Чорноморськ, поворот на смт. Таїрове, виїжджаючи на проїжджу частину автодороги Одеса-Чорноморськ, не надав перевагу в русі автомобілю НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_3, який рухався по даній автодорозі, з боку с. Сухий Лиман в напрямку с. Бурлача Балка, внаслідок чого скоїв зіткнення лівою бічною та лівою задньою кутовою частинами свого автомобіля з передньою правою та бічною правою частинами автомобіля НОМЕР_2, від чого, вказаний автомобіль відкинуло вліво, де він лівою бічною частиною скоїв зіткнення з лівою передньою частиною сідельного тягача «MERCEDES-BENZ 1840» д/н НОМЕР_3, після чого автомобіль НОМЕР_2 продовжив рух та лівою бічною частиною автомобіля скоїв зіткнення з лівою бічною частиною напівпричепа «KOGEL SN24P» д/н НОМЕР_4.

Внаслідок даної дорожньо-транспортної пригоди, пасажиру автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_1, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 2736 від 21.11.2017 р., завдані тілесні ушкодження у виді: закритого скалкового перелому лівої плечової кістки в верхній та середній третинах, закритого перелому 10-го лівого ребра, які утворилися від дії тупих предметів, якими могли бути частини салону автомобіля, який рухався, в момент зіткнення транспортних засобів незадовго до надходження ОСОБА_1 до стаціонару і могли бути заподіяні 01.09.2017 р., не були небезпечними для життя, однак викликали тривалий розлад здоров'я строком понад три тижні (більш ніж 21 день) і за цим критерієм відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Пасажиру автомобіля НОМЕР_2 ОСОБА_2, відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 3116 від 14.12.2017 р., завдані тілесні ушкодження у виді: закритого перелому обох кісток правого передпліччя в середній третині, закритого осколкового перелому правого стегна в нижній третині, закритих переломів виростків обох великогомілкових кісток, садна області правого колінного суглобу, які були спричинені дією тупих предметів, якими могли бути частини салону легкового автомобіля в умовах ДТП (зіткнення автомобілів) та виникли незадовго до звернення потерпілої за медичною допомогою, тобто могли бути спричинені 01.09.2017 р. При чому, закритий перелом обох кісток правого передпліччя в середній третині, закритий осколковий перелом правого стегна в нижній третині, закриті переломи виростків обох великогомілкових кісток, садна області правого колінного суглобу, як кожен окремо, так і в сукупності спричинили тривалий розлад здоров'я строком понад 21 день і за цим критерієм відносяться до категорії тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Потерпіла ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 р. та її правонаступником і спадкоємцем в порядку ч. 1 ст. 55 ЦПК України - є її донька потерпіла ОСОБА_1, яка подавши заяву до нотаріальної контори прийняла спадщину матері, що підтверджується відповідним витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

Свою вину ОСОБА_6 визнав повністю, показав суду, що скоїв злочин при викладених вище обставинах, докази, що маються в матеріалах кримінального провадження не оспорює, як і не оспорює фактичні обставини скоєного ним злочину.

Враховуючи те, що обвинувачений ОСОБА_6 в судовому засіданні не оспорював фактичні обставини справи і судом було встановлено, що він правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, заслухавши думку учасників судового розгляду та роз'яснивши їм положення ст. 349 КПК України, суд визнав недоцільним дослідження інших доказів по справі, крім тих, що характеризують особу обвинуваченого.

ОСОБА_6, керуючи транспортним засобом, грубо порушив вимоги п.п. 2.3.б, 10.1, 16.11 ПДР України, що спричинило потерпілим ОСОБА_1 та ОСОБА_2 тілесні ушкодження середньої тяжкості, а тому кримінальну відповідальність він повинен нести за ст. 286 ч. 1 КК України.

Призначаючи покарання ОСОБА_6, суд враховує його щире каяття, ступінь тяжкості вперше скоєного ним злочину, його пенсійний вік, особу винного (учасник бойових дій), позитивні характеристики, першу судимість.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що покарання ОСОБА_6 повинно бути призначено у виді штрафу без позбавленням права керування транспортними засобами, та як вказаний вище транспортний засіб є єдиним джерелом доходу обвинуваченого, проти чого не заперечувала потерпіла ОСОБА_1 та її представник, він же представник цивільного позивача ОСОБА_3

На підставі ст. 124 КПК України - з ОСОБА_6 на користь держави належать стягненню судові витрати на залучення експертів для проведення судових авто-технічних та транспортно-трасологічних експертиз в загальному розмірі 14742,80 грн., які підтверджені відповідними актами здачі-приймання висновків експертів.

Цивільним позивачем ОСОБА_3, який під час ДТП керував а/м марки «MITSUBISHI CARIZMA» д/н НОМЕР_10, був заявлений цивільний позов до ОСОБА_6 про стягнення моральної шкоди у розмірі 200000 грн., який обвинувачений визнав частково, на суму 28000 грн.

19.11.2018 р., на електронну пошту (скриньку) Овідіопольського райсуду надійшла заява від представника цивільного позивача ОСОБА_3 - адвоката ОСОБА_4 про залишення позову ОСОБА_3 без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, у зв'язку з повним відшкодуванням шкоди обвинуваченим ОСОБА_6. У зв'язку з чим, вказаний цивільний позов ОСОБА_3 підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Потерпілою і цивільним позивачем (спадкоємцем потерпілої ОСОБА_2.) ОСОБА_1 був заявлений позов до ОСОБА_6 та ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна ІншурансГруп» матеріальної шкоди у сумі 223368,43 грн. (втрата загальної працездатності - 3200 грн., витрати на лікування ОСОБА_1 - 23331,15 грн., збитки від пошкодження автомобілю - 100895 грн. в межах страхової суми 100000 грн. на одного потерпілого, тобто 100000 грн., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження - 1818 грн., витрати за евакуацію автомобілю з місця ДТП - 2819,60 грн., витрати за зберігання автомобілю на арешт-майданчику - 2416,80 грн., витрати ОСОБА_1 на лікування своєї матері - потерпілої ОСОБА_2 - 63832,88 грн., а після її смерті, витрати на поховання - 25950 грн. в межах страхової суми за шкоду здоров'ю та життю 200000 грн. на одного потерпілого, тобто 89782,88 грн.) та стягнення з ОСОБА_6 матеріальної шкоди в сумі 895 грн. у якості збитків, пов'язаних з пошкодженням автомобілю, що перевищують страхову суму (різниця), витрат на правову допомогу в сумі 11700 грн. та моральної шкоди в сумі 200000 грн., який обвинувачений визнав частково, на суму моральної шкоди у розмірі 28000 грн.

19.11.2018 р. на електронну пошту (скриньку) Овідіопольського райсуду надійшла заява від представника цивільної позивачки (потерпілої) ОСОБА_1 - адвоката ОСОБА_4 про зміну (зменшення) позовних вимог, в якій останній, у зв'язку з добровільним відшкодуванням матеріальної і моральної шкоди обвинуваченим ОСОБА_6 позивачці ОСОБА_1 просив суд, стягнути з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» страхове відшкодування заподіяного матеріального збитку в сумі 223368,43 грн. (втрата загальної працездатності - 3200 грн., витрати на лікування ОСОБА_1 - 23331,15 грн., збитки від пошкодження автомобілю - 100895 грн. в межах страхової суми 100000 грн. на одного потерпілого, тобто 100000 грн., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження - 1818 грн., витрати за евакуацію автомобілю з місця ДТП - 2819,60 грн., витрати за зберігання автомобілю на арешт-майданчику - 2416,80 грн., витрати ОСОБА_1 на лікування своєї матері - потерпілої ОСОБА_2 - 63832,88 грн., а після її смерті, витрати на поховання - 25950 грн. в межах страхової суми за шкоду здоров'ю та життю 200000 грн. на одного потерпілого, тобто 89782,88 грн.), а позов в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 залишити без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України, у зв'язку з чим, вказаний цивільний позов ОСОБА_1 в частині позовних вимог до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди в сумі 895 грн. у якості збитків, пов'язаних з пошкодженням автомобілю, що перевищують страхову суму (різниця), витрат на правову допомогу в сумі 11700 грн. та моральної шкоди - підлягає залишенню без розгляду на підставі п. 5 ч. 1 ст. 257 ЦПК України.

Представник відповідача ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп», в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, що підтверджується зворотними поштовими повідомленнями, які повернулися до суду з відмітками про вручення судових повісток, причини неявки не повідомив, надіславши до суду письмовий відзив на цивільні позови, в якому - обидва позови не визнав повністю та просив відмовити у їх задоволенні з підстав, викладених відзиві, вважаючи обидва позови необґрунтованими та безпідставними.

На підставі ст.ст. 100,174 КПК України - належить скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Овідіопольського райсуду Одеської області від 04.09.2017 р. на автомобіль НОМЕР_5, який належить на праві власності ОСОБА_6 у зв'язку з повним відшкодуванням потерпілим матеріальної та моральної шкоди та у зв'язку з проведенням органами досудового розслідування всіх необхідних експертиз.

На думку суду, цивільний позов ОСОБА_1 до ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» слід задовольнити частково з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.

Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду - є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ст. 22 ЦК України - особа, який завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Приписами статті 979 ЦК України передбачено - за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Стаття 23 ЦК України передбачає, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно із ст. 1167 ЦК України - моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (зі змінами до пункту 9, внесеними постановою від 25.05.2001 р. № 5), розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховується стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до ст. 26-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" - відшкодування моральної шкоди, заподіяної потерпілому страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Згідно із ст. 1194 ЦК України - особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Частиною 1 статті 1195 ЦК України визначено, що фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я фізичній особі, зобов'язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо

Відповідно до ст. 1191 ЦК України - особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

Частиною 3 статті 1193 ЦК України передбачено - вина потерпілого не враховується у разі відшкодування додаткових витрат, передбачених частиною першою статті 1195 цього Кодексу, у разі відшкодування шкоди, завданої смертю годувальника та у разі відшкодування витрат на поховання.

Пунктом 2 частини 4 та частини 2 Постанови Пленуму ВСУ № 6 від 27.03.1992 р. «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» передбачено, що під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо). Розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

Відповідно до п.п. 8,9 Постанови Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» - розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд повинен наводити в рішенні відповідні мотиви.

Відповідно до п.п. 4-7,11,16,17 Постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» - розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166,1187 ЦК України шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.

Так, згідно з приписами ст. 1187 ЦК України - джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену небезпеку завдання шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Оскільки зазначена норма не містить вичерпного переліку видів джерел підвищеної небезпеки (видів підвищеної небезпечної діяльності), суд, беручи до уваги особливі властивості предметів, речовин або інших об'єктів, що використовуються в процесі діяльності, має право визнати джерелом підвищеної небезпеки також й іншу діяльність. До цих особливих властивостей слід відносити створення підвищеної ймовірності завдання шкоди через неможливість повного контролю за ними з боку людей.

Цивільно-правова відповідальність за шкоду, завдану діяльністю, що є джерелом підвищеної небезпеки, настає у разі її цілеспрямованості (наприклад, використання транспортних засобів за їх цільовим призначенням), а також при мимовільному проявленні шкідливих властивостей об'єктів, що використовуються в цій діяльності (наприклад, у випадку завдання шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля). В інших випадках шкода відшкодовується на загальних підставах, передбачених статтею 1166 ЦК, особою, яка її завдала (наприклад, коли пасажир, відчиняючи двері автомобіля, що не рухався, спричинив тілесні ушкодження особі, яка проходила поруч). Особою, яка зобов'язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб - то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (пункт 2.2 Правил дорожнього руху України).

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

За вибором потерпілого - вимога про відшкодування шкоди може бути пред'явлена безпосередньо до винної особи, оскільки за змістом статті 1191 ЦК особа, яка відповідає за шкоду, завдану з вини іншої особи, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи, якщо за законом межі відповідальності останньої та особи, яка за неї відповідає, однакові.

Оскільки відповідно до статті 3 Закону № 1961-IV - обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється як з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих унаслідок дорожньо-транспортної пригоди, так і захисту майнових інтересів страхувальників, враховуючи положення статті 1194 ЦК, питання про відшкодування шкоди самою особою, відповідальність якої застрахована, вирішується залежно від висловленої нею згоди на таке відшкодування та виконання чи невиконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку щодо письмового надання страховику, з яким укладено відповідний договір (у передбачених випадках Моторному (транспортному) страховому бюро України, далі - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого зразка. У разі відсутності такої згоди завдана потерпілому шкода підлягає відшкодуванню страховиком у межах передбаченого договором страхування страхового відшкодування. Наявність такої згоди у вигляді відповідної заяви цієї особи та виконання нею передбаченого статтею 33 Закону № 1961-IV обов'язку з'ясовується судом першої інстанції, у зв'язку з чим - до участі у справі може, але не обов'язково, бути залучений страховик.

У разі невиконання особою, відповідальність якої застрахована, обов'язку письмового надання страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у передбачених випадках - МТСБУ), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка - шкода відшкодовується завдавачем шкоди. Якщо факт завдання шкоди відповідно до статті 6 Закону № 1961-IV не є страховим випадком, то потерпілий має право вимагати відшкодування шкоди на підставі загальних правил, встановлених ЦК України.

Сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам внаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу. Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП - породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується відповідний обов'язок боржника (особи, яка завдала шкоди).

Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування, в якому потерпілий, так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.

Статтею 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.

Верховний Суд України на засіданні Судової палати у цивільних справах 20 січня 2016 року розглянув справу № 6 - 2808 цс15, предметом якої був спір про відшкодування шкоди. При розгляді цієї справи Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого - право потерпілого на відшкодування шкоди її заподіювачем є абсолютним і суд не вправі відмовити в такому позові з тих підстав, що цивільно-правова відповідальність заподіювача шкоди застрахована. У разі задоволення такого позову - заподіювач шкоди не позбавлений можливості пред'явити майнові вимоги до страхової компанії, з якою ним укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності.

В той же час, у своїй Постанові від 04.07.2018 р. по справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) колегія суддів Великої Палати Верховного Суду - висловила свою позицію, яка полягає в тому, що страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування"). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України). Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України "Про страхування"). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування"). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України).

Страхувальник вносить страховику згідно з договором страхування певну плату, яка називається страховим платежем (страховим внеском, страховою премією) (частина перша статті 10 Закону України "Про страхування").

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України).

Розрізняють добровільну та обов'язкову форми страхування (стаття 5 Закону України "Про страхування"). Добровільним може бути, зокрема, страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України "Про страхування"). Втім, законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України).

Види обов'язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України "Про страхування". До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема, Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".

У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є - зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" порядку. Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування.

Обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 вказаного Закону). Обмеження набуття страховиком завдавача шкоди права зворотної вимоги (регресу) випадками, які визначені у статті 38 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", зумовлене тим, що набуття вказаного права щоразу після відшкодування цим страховиком шкоди потерпілому суперечило би меті страхування цивільно-правової відповідальності, об'єктом якого є майнові інтереси завдавача шкоди та яке забезпечує, зокрема, їх захист.

Відповідно до статті 9 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Розмір страхової суми за шкоду, завдану майну потерпілих, становить 100000 грн., за шкоду життю і здоров'ю 200000 грн. на одного потерпілого. Страхові виплати за договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності обмежуються страховими сумами, які діяли на дату укладення договору та зазначені у договорі страхування.

Стаття 33-1.1 Закону вказує - страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.

Суд встановив, що відповідно до страхового полісу серії АК/6174418 від 03.05.2017 р. між страховиком ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» та ОСОБА_6, було укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за яким забезпечено автомобіль НОМЕР_5 зі строком дії з 04.05.2017 р. по 03.05.2018 р. та лімітом відповідальності по майну 100000 грн. та життю і здоров'ю 200000 грн., франшиза 0 грн.

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, У разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи. У разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

За загальним правилом, викладеним у пункті 5 частини першої статті 991 ЦК України, страховик має право відмовитися від здійснення страхової виплати у разі несвоєчасного повідомлення страхувальником без поважних на те причин про настання страхового випадку або створення страховикові перешкод у визначенні обставин, характеру та розміру збитків.

Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачає спеціальні правила щодо наслідків невиконання страхувальником обов'язку перед страховиком, зокрема з надання своєчасного повідомлення про настання страхового випадку.

Відтак, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку - обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.

Велика Палата Верховного Суду у вищевказаній постанові у своїй Постанові від 04.07.2018 р. по справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) дійшла висновку, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі - прямо суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").

Тобто, уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності - страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди (див. пункт 35 цієї постанови). А тому страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відтак, Велика Палата Верховного Суду відступає від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі N 6-2587цс15 (Постанова N 6-2587цс15), відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування.

У відповідності до вимог ст. 21 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 1 липня 2004 року № 1961-IV цивільно-правова відповідальність обвинуваченого ОСОБА_6, як власника наземного транспортного засобу за шкоду, завдану третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди була застрахована полісом обов'язкового страхування Приватного акціонерного товариства «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп». При цьому ліміт відповідальності страховика за шкоду, завдану життю або здоров'ю потерпілого встановлено у розмірі 200000 грн., а за шкоду, заподіяну майну потерпілого - 100000 грн. (а.с. 153).

Статтею 9 Закону № 1961-IV визначено, що страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов'язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування.

Статтею 22 Закону № 1961-IV встановлено, що у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

У відповідності до ст. 23 Закону - шкодою, заподіяною життю та здоров'ю потерпілого внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є :

- шкода, пов'язана з лікуванням потерпілого;

- шкода, пов'язана з тимчасовою втратою працездатності потерпілим;

- шкода, пов'язана із стійкою втратою працездатності потерпілим;

- моральна шкода, що полягає у фізичному болю та стражданнях, яких потерпілий - фізична особа зазнав у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

- шкода, пов'язана із смертю потерпілого.

Згідно зі ст. 24 зазначеного Закону, у зв'язку з лікуванням потерпілого відшкодовуються обґрунтовані витрати, пов'язані з доставкою, розміщенням, утриманням, діагностикою, лікуванням, протезуванням та реабілітацією потерпілого у відповідному закладі охорони здоров'я, медичним піклуванням, лікуванням у домашніх умовах та придбанням лікарських засобів. Зазначені витрати та необхідність їх здійснення мають бути підтверджені документально відповідним закладом охорони здоров'я.

Статтею 25 Закону № 1961-IV передбачено, що у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності потерпілим відшкодовуються не отримані доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності. Доходи для непрацюючої повнолітньої особи оцінюються у розмірі не меншому мінімальної заробітної плати, встановленої чинним законодавством.

Відповідно до ст. 29 Закону № 1961- IV - у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з

місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Згідно зі ст. 30 Закону № 1961- IV, транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_6 у відповідності до положень ст. 33 Закону N 1961-IV своєчасно повідомив страховика про страховий випадок, що підтверджується письмовим відзивом відповідача ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» і не заперечується останніми у своєму письмовому відзиві на позов.

В своєму позові ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах як потерпіла, так і на підставі ст. 55 ЦПК України у якості спадкоємця (правонаступниці) своєї матері потерпілої ОСОБА_2, померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 р., що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_11 від 19.02.2018 р. - звернулася з позовом до ОСОБА_6 та ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» про стягнення з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» матеріальної шкоди у сумі 223368,43 грн. (втрата загальної працездатності - 3200 грн., витрати на лікування ОСОБА_1 - 23331,15 грн., збитки від пошкодження автомобілю - 100895 грн. в межах страхової суми 100000 грн. на одного потерпілого, тобто 100000 грн., витрати на проведення автотоварознавчого дослідження - 1818 грн., витрати за евакуацію автомобілю з місця ДТП - 2819,60 грн., витрати за зберігання автомобілю на арешт-майданчику - 2416,80 грн., витрати ОСОБА_1 на лікування своєї матері - потерпілої ОСОБА_2 - 63832,88 грн., а після її смерті, витрати на поховання - 25950 грн. в межах страхової суми за шкоду здоров'ю та життю 200000 грн. на одного потерпілого, тобто 89782,88 грн.) та стягнення з ОСОБА_6 матеріальної шкоди в сумі 895 грн. у якості збитків, пов'язаних з пошкодженням автомобілю, що перевищують страхову суму (різниця), витрат на правову допомогу в сумі 11700 грн. та моральної шкоди в сумі 20000 грн.

На підтвердження витрат на особисте лікування на загальну суму 23331 грн. 15 коп. ОСОБА_1 надала 2 фіскальних чеки та рахунок на оплату вартості медикаментів. Необхідність здійснення потерпілою цих витрат підтверджена медичним закладом охорони здоров'я, медичною документацією, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 у цій частині до страхової компанії суд вважає обґрунтованими і вони підлягають задоволенню у повному обсязі. (а.с. 54-57).

Як встановив суд, потерпіла ОСОБА_1 на час скоєння ДТП - 01.09.2017 р. не працювала, що підтверджується її особистими поясненнями та копією трудової книжки серії НОМЕР_12, на стаціонарному лікуванні у лікарні перебувала протягом одного місяця, що підтверджено висновком судової медичної експертизи, а тому її позовні вимоги до страхової компанії про стягнення мінімальної заробітної плати за 1 місяць у розмірі 3200 грн. суд вважає обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню (а.с. 54-93,163).

Внаслідок ДТП з вини обвинуваченого був пошкоджений належний потерпілій ОСОБА_1 автомобіль марки «Міtsubishi Carizma», реєстраційний номер НОМЕР_6. Згідно висновку спеціаліста-експерта ринкова вартість автомобіля на момент ДТП становила 108770 грн., а вартість відновлювального ремонту автомобіля становить 186814 грн. 73 коп. (а.с. 98-104).

Оскільки витрати на відновлювальний ремонт автомобіля перевищують вартість автомобіля до ДТП, у відповідності до положень ст. 30 Закону № 1961- IV ремонт транспортного засобу вважається економічно необґрунтованим, транспортний засіб вважається фізично знищеним і його власнику підлягає відшкодуванню різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди. Вартість металобрухту від утилізації автомобіля складає 7875 грн., виходячи із ваги автомобіля 1250 кг і вартості 1 т брухту 6300 грн.

Тобто розмір заподіяної потерпілій шкоди внаслідок пошкодження автомобіля становить 100895 грн., з яких на користь потерпілої (цивільної позивачки) ОСОБА_1 підлягає стягненню з ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» 100000 грн. - максимальний ліміт відповідальності страховика (а.с. 105).

Крім цього, потерпіла ОСОБА_1 понесла витрати за проведення автотоварознавчого дослідження її автомобіля у розмірі 1818 грн., за евакуацію автомобіля з місця ДТП у розмірі 2819 грн. 60 коп., за зберігання автомобіля на арешт майданчику у розмірі 2416 грн. 80 коп., що підтверджено належними платіжними документами. Оскільки зі страхової компанії підлягає стягненню на користь потерпілої майнова шкода у максимальному розмірі ліміту відповідальності страховика - 100000 грн., зазначені витрати на користь потерпілої ОСОБА_1 згідно до наведених вище положень ст. 1194 ЦК України підлягають стягненню з обвинуваченого, до якого позов в цій частині був залишений без розгляду у зв'язку з повним відшкодуванням вказаних витрат ОСОБА_6 (а.с. 106-108).

Потерпіла ОСОБА_2, якій під час ДТП з вини обвинуваченого були завдані тілесні ушкодження середньої тяжкості, померла ІНФОРМАЦІЯ_2 р., що підтверджено свідоцтвом про її смерть (а.с. 97).

Потерпіла ОСОБА_1, донька померлої ОСОБА_12 і єдиний спадкоємець за законом після її смерті. (а.с. 95-96,127).

Після ДТП та за життя, ОСОБА_12 понесла витрати на лікування у розмірі 61898 грн. 62 коп., що підтверджено відповідними платіжними документами, і саме ця сума на підставі ст. 24 Закону N 1961-IV підлягає стягненню зі страхової компанії на користь потерпілої ОСОБА_1, як спадкоємиці померлого спадкодавця ОСОБА_12

При цьому суд не приймає до уваги і вважає такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги в частині витрат покійної потерпілої на лікування на загальну суму 45457 грн. 51 коп. тому, що ці витрати не підтверджені допустимими доказами, понесені на придбання засобів особистої гігієни, а не засобів лікування (а.с. 63-69).

Крім того, ОСОБА_12 на час ДТП не працювала, а після ДТП перебувала на стаціонарному та амбулаторному лікуванні з 01.09.2017 р. по день смерті ІНФОРМАЦІЯ_3 р., що підтверджено висновком судової медичної експертизи, історією хвороби та амбулаторною картою хворого.

У зв'язку з цим та на підставі ст. 25 Закону N 1961-IV зі страхової компанії на користь потерпілої ОСОБА_1 підлягають стягненню неотримані через втрату працездатності ОСОБА_12 доходи за підтверджений відповідним закладом охорони здоров'я час втрати працездатності за період з 01.09.2017 р. по ІНФОРМАЦІЯ_2 р. у загальному розмірі 18756 грн. 80 коп. (мінімальна заробітна плата у 2017 р. 3200 грн.; 3200 х 4 = 12800; мінімальна заробітна плата у 2018 р. 3723 грн.; 3723 х 1 міс. 18 дн. = 5965 грн. 80 коп.; 12800 + 5956,80 = 18 756 грн. 80 коп.)

Внаслідок ДТП з вини обвинуваченого, потерпілій ОСОБА_1 були заподіяні тілесні ушкодження середньої тяжкості, вона тривалий час перебувала на стаціонарному лікуванні у лікарні, пошкоджено її автомобіль. Тобто ОСОБА_1 були заподіяні фізичні та душевні страждання. Враховуючи характер та обсяг моральних страждань, яких зазнала потерпіла, тривалість цих страждань, стан здоров'я позивачки, тяжкість вимушених змін у їх життєвих стосунках суд вважає, що розмір заподіяної ОСОБА_1 моральної шкоди становить 23331,15 грн.

Статтею 26-1 Закону N 1961-IV передбачено, що страховиком (у випадках, передбачених підпунктами "г" і "ґ" пункту 41.1 та підпунктом "в" пункту 41.2 статті 41 цього Закону, - МТСБУ) відшкодовується потерпілому - фізичній особі, який зазнав ушкодження здоров'я під час дорожньо-транспортної пригоди, моральна шкода у розмірі 5 відсотків страхової виплати за шкоду, заподіяну здоров'ю.

Розмір страхової виплати страховика за шкоду, заподіяну здоров'ю ОСОБА_1 судом визначено 23331 грн. 15 коп., а тому зі страхової компанії ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» на користь потерпілої підлягає стягненню моральна шкода 1166 грн. 56 коп. ( 5% від 23331,15 грн. = 1166,56 грн.).

ОСОБА_6 обвинувачується за ч. 1 ст. 286 КК України, тобто в порушенні Правил дорожнього руху, що потягло заподіяння ОСОБА_2 тілесних ушкоджень середньої тяжкості.

Смерть ОСОБА_2 - не перебуває у прямому причинному зв'язку з діями обвинуваченого, а тому суд вважає безпідставними і такими, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення витрат на поминальний обід 25950 грн., моральної шкоди, заподіяної смертю її матері ОСОБА_2

Таким чином, зі страхової компанії ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» підлягають стягненню на користь потерпілої ОСОБА_1 : витрати на особисте лікування 23331 грн. 15 коп.; неотримані доходи за час втрати працездатності 3200 грн.; майнова шкода, завдана знищенням належного їй автомобіля 100000 грн.; витрати на лікування ОСОБА_12 61898 грн. 62 коп.; неотримані ОСОБА_12 доходи за час втрати працездатності 18756 грн. 80 коп.; моральна шкода, заподіяна пошкодженням здоров'я 1166 грн. 56 коп., а усього - 208353 грн. 13 коп.

Відповідно до ст. 1 п.п. «ґ», «д» Закону України «Про амністію у 2016 р.» від 22.12.2016 р. № 1810-VIII, який набрав чинності 07.09.2017 р. підлягають звільненню від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов'язаних з позбавленням волі, осіб, визначених винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, особи, які на день набрання чинності цим Законом досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ветерани війни (учасники бойових дій, інваліди війни та учасники війни, які підпадають під дію Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»).

Статтею 15 вказаного Закону передбачено - особи, на які поширюється дія цього Закону, можуть бути звільнені від відбування основного і додаткового покарання, призначеного судом, крім конфіскації майна, у частині вироку, що не була виконана на день набрання чинності цим Законом.

Суд встановив, що ОСОБА_6 вперше скоїв злочин з необережності, передбачений ч. 1 ст. 286 КК України - 01.09.2017 р., тобто до набранням Законом України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 р. № 1810-VIII законної сили - 07.09.2017 р., і який відповідно до ст. 12 КК України віднесений до злочину невеликої тяжкості, і який є неумисним злочином, який він скоїв не перебуваючи ні в стані алкогольного, ні в стані наркотичного сп'яніння, визнав свою вину в суді, позитивно характеризується, раніше до кримінальної відповідальності не притягувався, а також, є особою, що досягла пенсійного віку згідно ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», що підтверджується відповідним пенсійним посвідченням № 194131 від 11.10.1999 р. виданого безтерміново, а також є ветераном-учасником бойових дій згідно безтермінового посвідчення НОМЕР_13 від 17.12.1998 р., а тому підпадає під дію ст. 1 п.п. «ґ», «д» Закону України «Про амністію у 2016 р.» від 22.12.2016 р. № 1810-VIII, яку ОСОБА_6 особисто просив застосувати відносно нього в судовому засіданні, надавши суду своє письмове клопотання на застосування відносно нього амністії з вищевказаних підстав, якого підтримав захисник і проти чого не заперечував прокурор.

Відповідно до ст. 3 Закону України «Про застосування амністії в Україні» - установивши в стадії судового розгляду кримінальної справи наявність акту амністії, що усуває застосування покарання за вчинене діяння, суд, за доведеності вини особи, постановляє обвинувальний вирок із звільненням засудженого від відбування покарання.

Керуючись ст.ст. 128,129,368-371,373-376 КПК України, 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,136,141,158,174,200,213,228,229,241-246,257,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 22,23,1166,1167,1187 ЦК України, Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», Постановою Пленуму ВССУ від 01.03.2013 р. № 4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», Постановою Пленуму ВСУ № 4 від 31.03.1995 р. «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», ст. 1 п.п. «ґ», «д» Закону України «Про амністію у 2016 р.» від 22.12.2016 р. № 1810-VIII, Законом України «Про застосування амністії в Україні», суд, -

УХВАЛИВ :

ОСОБА_6 визнати винним у скоєнні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України та призначити йому покарання у виді штрафу у розмірі трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 5100 грн. без позбавлення права керування транспортними засобами.

На підставі ст. 1 п.п. «ґ», «д» Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 р. № 1810-VIII - звільнити ОСОБА_6 від відбування призначеного йому основного покарання.

Стягнути з ОСОБА_6 (ІПН : НОМЕР_7) на користь держави витрати за проведення судових авто-технічних та транспортно-трасологічних експертиз в загальному розмірі 14742,80 грн.

Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Овідіопольського райсуду Одеської області від 04.09.2017 р. на автомобіль НОМЕР_5, кузов № НОМЕР_8, 2001 року випуску, який належить на праві власності ОСОБА_6 та перебуває на майданчику тимчасового утримання, ДП СМЕУ «Ресурси-Світлофор» № 1 м. Одеси за адресою : м. Одеса, вул. Ак. Вільямса, 89А.

Цивільний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_6 - залишити без розгляду.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_6 про стягнення матеріальної шкоди, витрат на правову допомогу - залишити без розгляду.

Цивільний позов ОСОБА_1 до ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» - задовольнити частково.

У відшкодування шкоди, спричиненої злочином, стягнути з ПрАТ «Українська страхова компанія «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» (ЄДРПОУ : 24175269) на користь ОСОБА_1 (ІПН : НОМЕР_9) витрати на особисте лікування 23331 грн. 15 коп.; неотримані доходи за час втрати працездатності 3200 грн.; майнову шкоду, завдану знищенням належного їй автомобіля 100000 грн.; витрати на лікування ОСОБА_12 61898 грн. 62 коп.; неотримані ОСОБА_12 доходи за час втрати працездатності 18756 грн. 80 коп.; моральна шкода, заподіяна пошкодженням здоров'я 1166 грн. 56 коп., а усього - 208353 грн. 13 коп.

В задоволенні решти позову ОСОБА_1 - відмовити.

Вирок може бути оскаржений в апеляційний суд Одеської області на протязі 30 діб з дня його проголошення, а засудженим у той же строк з дня вручення йому копії вироку.

Суддя Гандзій Д.М.