Рішення № 78093150, 13.11.2018, Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області

Справа №442/6926/18

Провадження №2/442/2214/2018

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 листопада 2018 року Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області у складі:

головуючого судді: Кучаковського Ю.С.,

за участю секретаря судового засідання: Нестір А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дрогобицького державного педагогічного університету імені ОСОБА_2 про поновлення на роботі, стягнення коштів за час вимушеного прогулу, –

за участю представників

від позивача: ОСОБА_1, ОСОБА_3

від відповідача: ОСОБА_4

в с т а н о в и в :

Позивач звернулася з вказаним позовом до суду, в якому просить на підставі ст.ст. 9, 23, 36, 39-1, 232, 237-1, 238 КЗпП України визнати незаконним звільнення ОСОБА_1 з посади викладача кафедри філософії імені ОСОБА_5 Дрогобицького державного педагогічного університету імені ОСОБА_2; поновити ОСОБА_1 на посаді викладача кафедри філософії імені ОСОБА_5 Дрогобицького державного педагогічного університету імені ОСОБА_2; стягнути з Дрогобицького державного педагогічного університету імені ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу. В обґрунтування позову зазначає, що наказом Дрогобицького державного педагогічного університету імені ОСОБА_2 № 208-к від 31.08.2016 року її прийнято на роботу за згідно Контракту № 12 від 31.08.2016 на посаду викладача кафедри філософії імені професора ОСОБА_5, як обрану за конкурсом. Вказує, що в порушення усної домовленості про продовження трудового договору сторонами, наказом № 108-к від 27.06.2018 позивач була звільнена з роботи з 25.08.2018. Вважає, що її звільнення з посади викладача кафедри філософії у зв’язку із закінченням строку трудового договору (п. 2 ч. 1 ст. 36 КЗпП) є неправомірним та таким, що суперечить вимогам чинного законодавства, так як оскільки 30.06.2018її не було звільнено із посади викладача кафедри філософії, вважає, що трудові відносини фактично продовжували тривати і жодна із сторін не вимагала їх припинення, та відповідно до ч. 1 ст. 39-1 КЗпП дія вищевказаного трудового договору вважається продовженою на невизначений строк. Враховуючи наведене, просить позов задовольнити.

Відповідач у своєму відзиві просив у задоволенні позову відмовити у зв’язку з тим, що дія ч. 1 ст. 39-1 КЗпП до даних правовідносин застосовуватись не може, оскільки з 30.06.2018 ОСОБА_1 було надано невикористану на момент звільнення відпустку строком 56 календарних днів, що повністю перевищувала строк трудового договору (контракту). Вказує, що у зв’язку з цим чинність трудового договору (контракту) було продовжено до закінчення відпустки і позивача було звільнено в останній день відпустки – 25.08.2018.

В судовому засіданні позивач та її представник просили позов задовольнити з підстав, викладених у позовній заяві, крім того, представник позивача зазначив, що просить стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки видачі трудової книжки.

В судовому засіданні представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити, зазначив, що позивач у своїй позовній заяві не ставила питання про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки, а зміна підстав позову під час розгляду справи по суті не відповідає вимогам ЦПК України.

Судом встановлено, що згідно контракту від 31.08.2016 № 12 ОСОБА_1 прийнято на посаду викладача кафедри філософії імені професора ОСОБА_5, як обрану за конкурсом строком з 01.09.2016 до 30.06.2018. Згідно пп. 1 п. 7.2. Контракту підставою для припинення Контракту є закінчення строку його дії (п. 2 ст. 36 КЗпП України). Відповідно до п. 7.4 у разі звільнення Працівника у зв’язку із закінченням строку дії Контракту, невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк дії Контракту. У цьому випадку чинність цього Контракту продовжується до закінчення відпустки, а днем (датою) звільнення є останній день відпустки.

Згідно заяви ОСОБА_1 від 26.06.2018 та розпорядження № 871 від 26.06.2018 ОСОБА_1 надано щорічну (додаткову) відпустку строком 56 календарних днів з 30.06.2018.

Як вбачається з п. 18 витягу із наказу про кадрові питання № 108-К від 27.06.2018 Дрогобицького державного педагогічного університету імені ОСОБА_2, з яким ОСОБА_1 ознайомлена 10.09.2018, ОСОБА_1, викладача (0,9 ставки за рахунок спеціального фонду Державного бюджету) кафедри філософії імені професора ОСОБА_5, 25 серпня 2018 року з роботи у зв’язку із закінченням строку трудового договору, п. 2 ст. 36 КЗпП України.

Згідно повідомлення про необхідність отримання трудової книжки від 27.08.2018 № 809 Дрогобицький державний педагогічний університет імені ОСОБА_2 повідомляв ОСОБА_1, що її звільнено з роботи з 25.08.2018 та те, що їй необхідно прибути за трудовою книжкою до Дрогобицького державного педагогічного університету імені ОСОБА_2.

Згідно зі ст. 21 КЗпП України трудовий договір – це угода між працівником та власником підприємства, установи організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою. Працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, та дотримуватись внутрішнього трудового розпорядку, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату й забезпечувати умови праці, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до ст. 23 цього Кодексу трудовий договір може бути: безстроковим, що укладається на невизначений строк; на визначений строк, встановлений за погодженням сторін; таким, що укладається на час виконання певної роботи.

Строковий трудовий договір укладається у випадках, коли трудові відносини не можуть бути встановлені на невизначений строк з урахуванням характеру наступної роботи, або умов її виконання, або інтересів працівника та в інших випадках, передбачених законодавчими актами.

У ч. 3 ст. 54 Закону України „Про освіту” педагогічні та науково-педагогічні працівники приймаються на роботу шляхом укладення трудового договору, в тому числі за контрактом. Прийняття на роботу науково-педагогічних працівників здійснюється на основі конкурсного відбору.

Згідно з положеннями ч.ч. 9, 11 ст. 55 Закону України „Про вищу освіту” посади науково-педагогічних працівників можуть займати особи, які мають науковий ступінь або вчене звання, а також особи, які мають ступінь магістра. Під час заміщення вакантних посад науково-педагогічних працівників – завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) передує конкурсний відбір, порядок проведення якого затверджується вченою радою закладу вищої освіти.

Отже, норми трудового законодавства та спеціальні норми, що регулюють трудові правовідносини у вищих навчальних закладах, передбачають, зокрема обіймання посад науково-педагогічних працівників – завідувачів (начальників) кафедр, професорів, доцентів, старших викладачів, викладачів укладенню трудового договору (контракту) виключно шляхом проходження працівником конкурсного відбору.

Згідно п. 2 ст. 36 КЗпП України підставами припинення трудового договору є закінчення строку (пункти 2 і 3 статті 23), крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна з сторін не поставила вимогу про їх припинення.

Відповідно до статті 3 Закону України „Про відпустки” за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з подальшим звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки.

У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.

З урахуванням наведених вище положень Закону України „Про відпустки”, суд доходить до висновку, що відповідачем правильно визначено датою звільнення 25.08.2018, оскільки цей день є останнім днем відпустки позивача та, що факт звільнення ОСОБА_1 не 30.06.2018, коли вона перебувала у відпустці, а по закінченню щорічної оплачуваної відпустки – 25.08.2018, не продовжило дію контракту на невизначений строк, як це передбачено ст. 39-1 КЗпП України, а тому суд відхиляє доводи апеляційної скарги в цій частині.

На підставі викладеного, суд зазначає, що звільнення позивача з займаної посади на підставі п. 2 ст. 36 КЗпП України відповідачем здійснено з додержанням вимог чинного трудового законодавства, підстав для скасування наказу про звільнення позивача та про поновлення на роботі матеріали справи не містять, а тому не підлягає до задоволення і вимога про стягнення відповідно до ст. 235 КЗпП середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Також суд зазначає, що позивачем не було подано письмової заяви про зміну підстав позову відповідно до вимог ч. 3 ст. 49 ЦПК України, а тому вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки видачі трудової книжки судом не розглядається.

Оскільки позивач за даною категорією справ звільнена від сплати судового збору, відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України, судові витрати за подачу позовної заяви необхідно віднести на рахунок держави.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 13, 76-83, 89, 95, 141, 193, 229, 258, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд –

в и р і ш и в :

В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Львівського апеляційного суду через Дрогобицький міськрайонний суд Львівської області шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст судового рішення складений 19.11.2018.

Суддя Ю.С. Кучаковський